library.if.ua

Аналіз банківської діяльності (2002)

14.3. Аналіз ділової активності

Ділову активність банку в методичній літературі (зокрема, Р. І. Тиркало і 3.1. Щибиволок) рекомендують визначити через аналіз взаємозв'язку оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) і його використання як у цілому в активах, так і його окремих вкладень в інвестиції, в кредитний портфель, у матеріально-технічне забезпечення.

Необхідні висновки можна отримати трьома шляхами:

1) зіставленням висновків за взаємозв'язаними статтями і розділами активів і пасивів;

2) кількісною ув'язкою змін в активах і пасивах у вартісному виразі;

3) розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

Розкриємо методику аналізу ділової активності спочатку на основі давно відомого в нас коефіцієнтного методу.

Проаналізувавши системи коефіцієнтів, що їх рекомендує методична література для аналізу ділової активності банку, ми відібрали такі з них, які найбільшою мірою і прямо, а не побічно розкривають рівень використання пасивів і активів.

У частині пасивів це:

• коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;

• коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

♦ коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

♦ коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;

♦ коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель.

У частині активів це такі коефіцієнти:

♦ коефіцієнт рівня дохідних активів;

♦ коеоіцієнт кредитної активності;

♦ коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь);

♦ коефіцієнт (частка) інвестицій у цінні папери і пайову участь у дохідні активи;

♦ коефіцієнт проблемних кредитів.

Узагальнення відібраних коефіцієнтів, алгоритм розрахунку та їх економічний зміст наведені в табл. 14.4.

Необхідні розрахунки вказаних двох груп коефіцієнтів виконано в окремій табл. 14.5.

Ділову активність визначає як рівень залучення пасивів, так і рівень їх використання в активах.

Доцільно насамперед розглянути групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх у певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

У цілому рівень ділової активності щодо залучення ресурсів зі сторони характеризує коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів, який, як свідчать дані табл. 14.5, має тенденцію до підвищення: на початок 2001 р. він становив 0,57, а 2002 р. — 0,59. Рівень даних показників не загрозливий і може бути вищим (оптимальне значення 0,70). З одного боку, існуючий їх рівень говорить про відсутність можливостей чи небажання аналізованого банку розробляти технології та вживати заходи щодо залучення ресурсів клієнтів, бо відсутній масовий позичальник кредитів з ліквідною заставою.

Установлена тенденція підтверджується і низьким рівнем показників (коефіцієнтів) активності залучення: міжбанківських кредитів на вказані дати відповідно 0,05 і 0,14 та строкових депозитів — відповідно 0,12 і 0,06. З іншого боку, банк, з огляду на сьогоднішні можливості кредитопозичальників, може мати вдосталь кредитних ресурсів, сформованих за рахунок власних коштів. Це підтверджується високою їх питомою вагою в загальному обсязі джерел пасивів банку: 43 % на початок 2001 р. і 41 % на початок 2002 р.

Таблиця 14.4

АЛГОРИТМ РОЗРАХУНКУ І ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПОКАЗНИКІВ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ДІЛОВУ АКТИВНІСТЬ БАНКУ







Водночас коефіцієнти, а отже, і рівні активності розміщення і використання залучених коштів в активи банку, були достатньо високими або зростали. Так, коефіцієнти використання залучених коштів у доходні активи становили 1,04 і 0,84, а в кредитний портфель — 0,71 і 0,75. Водночас коефіцієнт активності строкових депозитів у кредитний портфель становив відповідно 0,31 і 0,27. Рівень коефіцієнтів залучення строкових депозитів характеризує також діяльність банку щодо розвитку депозитної клієнтської бази. Оскільки даний банк майже не залучає міжбанківських кредитів, то знижуюча динаміка коефіцієнтів залучення строкових депозитів з 0,31 до 0,27 може свідчити або про відсутність можливостей, або про небажання даного банку розробляти технології щодо залучення цих ризикованих ресурсів порівняно з дешевими власними, якими банк достатньо забезпечений в аналізований період.

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в дохідні активи, кредитний портфель, у цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період. Різке підвищення дохідних активів у цілому, з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфелі, за більшістю показників свідчить про ескалацію ділової активності комерційного банку і розширення власного місця на фінансовому ринку.

Дані табл. 14.5 свідчать саме про таку ескалацію, в результаті якої за період з 1 січня 2001 р. по 1 січня 2002 р. (усього за рік) рівень дохідних активів, виражений коефіцієнтом, зріс з 0,55 до 0,70 (за незначного рівня проблемних кредитів, які навіть скоротилися з 3 % до 2 %), а кредитної активності — з 0,41 до 0,44. Але активність залучення коштів у цінні папери і пайова участь знизилися з 0,11 до 0,02, як і частка інвестицій у дохідних активах — з 0,20 до 0,02 (або на 2 %), що зумовлено викупом державою облігацій внутрішньої державної позики.

Отже, найбільш зростаюча ділова активність банку проявилася в кредитній політиці. Вона базується на зростанні коефіцієнтів активності використання в кредитний портфель як усіх залучених коштів (з 0,71 до 0,75), так і досить високого рівня їх за строковими депозитами (відповідно 0,31 і 0,27), що видно із даних аналізованої табл. 14.5.

Як доповнення до аналізу ділової активності банку, здійсненого коефіцієнтним методом, розкриємо її також методом зіставлення і взаємоув'язки між джерелами інвестування (ресурсів банку) та напрямами їх вкладень в активи, як це рекомендують у своєму навчальному посібнику Р. І. Тиркало і 3. І. Щибиволок.

Позитивні сторони цієї методики в тому, що вона на противагу коефіцієнтному методу, який дає інформацію тільки про досягнутий рівень, розкриває механізм, через зміни (які є факторами) статей активу і пасиву балансу, прискорення й уповільнення ділової активності банку. Розкриємо її дію.

Джерела інвестування — це збільшення ресурсів за статтями пасивів балансу плюс зменшення коштів за статтями активів. Збільшення статей джерел інвестування свідчить про залучення банком додаткових джерел із зовнішнього ринку, а зменшення статей активу — про переливання наявних ресурсів з одних статей активів на інші та на покриття вилучених коштів.

Напрями вкладень — це збільшення за статтями активів балансу плюс їх зменшення за статтями пасивів. Збільшення активів свідчить про фінансування ділових активів, а зменшення пасивів — про вилучення коштів клієнтами з їх рахунків у банку.

Зміни (коливання) в складі джерел інвестицій (ресурсів банку) та напрямів їх вкладень в активи за місяць, квартал, півріччя, рік свідчать про прискорення і розгортання ділової активності банку або про уповільнення і згортання її.

За даними балансів станом на 01.01.2001 р. та 01.02.2002 р. (див. табл. 14.1) розрахуємо зміни, що відбулися в 2001 р. по кожній статті (табл. 14.6), та згрупуємо за факторами (табл. 14.7) для оцінки коливань ділової активності.

Дані табл. 14.6 показують, що між джерелами інвестицій та напрямами вкладень має бути рівність.

Зміни (коливання) обсягів статей активу і пасиву балансу виступають у ролі факторів сповільнення і прискорення ділової активності банку. Ці фактори узагальнимо за 2001 р. в табл. 14.7 і розглянемо тенденції, що склалися.

Із даних табл. 14.7 видно, що сума впливу факторів прискорення і розгортання ділової активності комерційного банку «Енергетик» в 2001 р. становила 199 186,2 тис. грн (64,5 % від балансу-нетто на кінець року) проти дії факторів її уповільнення і згортання на 62 418,6 тис. грн (20,2 %).

Це свідчить про переважання політики агресивної ділової активності банку, а не захисту і виживання на фінансовому ринку, що сприяло підвищенню ефективності віддачі активів капіталу і, в кінцевому підсумку, зростанню чистого прибутку за 2001 р. до 28 164,6 тис. грн порівняно 24 671,1 тис. грн за 2000 р., або на 114,2%.





Якщо підсумувати фактори негативного впливу в цілому на прискорення й уповільнення, то вони становили всього 38 391,3 тис. грн, а позитивного — 2 232 13,5 тис. грн. Серед факторів негативного впливу за обсягом перше місце належить скороченню строкових депозитів залучених — 15 841,2 тис. грн, друге — грошовим коштам у касі і на коррахунку в НБУ — 9906,6 тис. грн, третє — кредиторам на 8916,9 тис. грн, четверте— інвестиціям в акції на суму 3169,5 тис. грн і п'яте — вкладенням у строкові депозити в інших банках — 554,1 тис. грн. Якщо факторів негативного впливу всього п'ять, то позитивного— 13. Найбільш значні з останніх — це скорочення дебіторської заборгованості на 26 280,0 тис. грн, інвестицій у державні цінні папери — 20 886,6 тис. грн, зростання наданих кредитів — 29 336,4 тис. грн і коштів клієнтів до запитання — 23 214,6 тис. грн та ін. Отже, розглянута нами методика аналізу дає можливість виявити конкретні фактори, виміряти їх кількісний вплив на коливання ділової активності й оцінити позитивний чи негативний вплив на ефективність фінансово-господарської діяльності банку. Крім того, вона розкриває тактику поведінки банку, виявляє упущення та прорахунки керівництва банку в його рішеннях з диверсифікації джерел і напрямів вкладень та залучення або повернення коштів грошового ринку.