library.if.ua

Аналіз банківської діяльності (2002)

9.2.4. Ризики у сфері карткового бізнесу

З часу виникнення перших банківських карток у США минуло понад півстоліття, але картковий бізнес у всьому світі вже показав свою ефективність. Випуск платіжних карток є найважливішою тенденцією розвитку технології безготівкових розрахунків у банківській діяльності. Переваги масштабності використання банківських карток як засобу розрахунків очевидні. Для клієнтів, це, насамперед, — зручність, надійність, практичність та економія часу, для банків — підвищення конкурентоспроможності та престижу, наявність гарантій платежу, оптимізація витрат, що пов'язані з оборотом готівки та обробленням паперово-грошової маси тощо. Водночас практика багатьох країн показує, що випуск карток пов'язаний з високим рівнем ризику збитків банку. Усі випадки виникнення втрат банку можна розподілити на три категорії:

Втрати у результаті шахрайських дій поза системою банку:

• овердрафт за рахунком клієнта, що виник у результаті шахрайських дій клієнта при масових операціях у торговельній мережі за карткою нижче авторизаційних лімітів торгових точок;

• списання коштів за рахунком клієнта за підробленими картками;

• списання коштів за рахунком клієнта за втраченими картками. Втрати у результаті шахрайських дій у системі банку:

♦ несанкціоноване установлення авторизаційного ліміту, що дає змогу збільшити розмір доступної суми за картковим рахунком;

♦ випуск паралельних карток на одного клієнта;

♦ несанкціонований випуск нових карток (наприклад, з нульовим балансом).

Втрати у результаті технологічних збоїв та помилок:

- недотримання вимог платіжної системи стосовно оформлення платежів;

- недотримання вимог платіжної системи стосовно передання інформації;

Оцінка ризику при використанні банками платіжних карток. Для покриття збитків від шахрайських операцій із платіжними картками банки-емітенти зазвичай формують страхові фонди за рахунок власних коштів або коштів клієнтів. Як ми уже згадували, покриття ризику за кредитними картками здійснюється у вигляді різних форм застави, гарантій тощо. За дебетними картками найчастіше використовується процедура незнижувального залишку за картковим рахунком. Суму для формування страхового депозиту, як правило, визначають експерти виходячи із власного бачення ризику та рівня конкуренції на ринку.

Розглянемо деякі методи, за допомогою яких можливо оцінити ризик банківських установ при впровадженні карткових проектів та відповідно визначити оптимальний розмір страхового фонду.

Оцінка втрат. Під час аналізу ризиків часто використовують не ціни активів або їх зміни, а втрати від використання цих активів за певний період. Під коефіцієнтом втрат, будемо вважати відношення:

R = W1 – W0 / W1

де W1 — очікуваний базовий дохід від емісії платіжних карток (відповідно, тарифів за випуск та обслуговування карток);

WQ — фактичний дохід від емісії платіжних карток (відповідно тарифів за випуск та обслуговування карток за мінусом кредитних втрат) на кінець періоду.

Безумовно, банки повинні мати за мету зменшення показника г через зниження фактичних кредитних втрат та втрат, пов'язаних з операційними витратами або із збільшенням тарифів.

Оскільки W\ і Wo на початковому етапі не відомі, то г є випадковою величиною, характеристики якої можна визначити статистичними методами виходячи із досвіду роботи на ринку.

Перевагами цього методу є простота розрахунків та наочність у оцінці ризику для дійсного проекту. Недоліком є неможливість диверсифікації цього ризику за типами карток і необхідність використання великого статистичного матеріалу за проектом за минулий період. Цей метод не можна використовувати для впровадження нового проекту, для якого невідомий стан на кінець періоду.

Стандартне відхилення як вимір ризику. Випадкові величини мають такі характеристики: математичні очікування, дисперсії тощо. Математичне очікування дохідності найчастіше інтерпретується як вимір потенційної віддачі від упровадження проекту, дисперсія — як вимір ризику.

При цьому, дисперсію легко вирахувати, але вона не ділиться на позитивну і негативну — у бік збільшення дохідності та у бік її зменшення.

За графічного зображення ризиків упровадження карткових проектів можна використати графіки у системі координат «дохідність-ризик».

Оцінка VaR. Останнім часом велику популярність має методика оцінки ризику Value-at-Risk, яка дає змогу розрахувати найгіршу дохідність від упровадження проекту при заданих рівнях значимості.

Дохідність буде менша від «найгіршого» значення з імовірністю р і більша — з імовірністю 1 -р. Необхідно відокремити відхилення у дохідності в «кращий» та «гірший» бік й оцінити їх з імовірної точки зору. Значення Rp називають оцінкою Var.

Найчастіше за р беруть 0,05, що відповідає 95 % рівня значимості оцінки Var.

Оскільки факторів, що впливають на прибутковість упровадження карткового проекту, можна виділити багато і ці фактори мало взаємозалежні, то випадкову величину доходу можна характеризувати за допомогою нормального розподілу з параметрами т і s.



Тоді, квантиль рівня 0,05 (або «найгірша» дохідність зі значенням 95 %) визначається так:

Отже, якщо дохідність має нормальну функцію розподілу, то оцінка Var лінійно визначається через класичну характеристику ризику — дисперсію.

Залежність оцінки ризику від терміну дії проекту. Як впливає на ризикованість проекту термін його дії? Відомо, що чим більший термін мають вкладені інвестиції, тим більший ризик їх втрат. Що стосується банківських платіжних карток, то це не зовсім так. Продовження терміну дії картки її перевипуском не несе ніяких додаткових ризиків. У клієнта вже склалася кредитна історія.

Розглянемо аналітику.

Нехай Т— термін дії картки (або карткового проекту). Будемо вважати, що дохід, отриманий у період часу Т дії проекту, більш незалежна випадкова величина з математичним очікуванням m і стандартним відхиленням s.

Якщо термін дії проекту Т, то характеристика дохідності і ризику визначається параметрами m і s. У разі збільшення терміну дії проекту на число кТ очікуване значення дохідності зросте лінійно до кпг, а стандартне відхилення зросте нелінійно й буде визначатися величиною 4ks . Тому й відношення потенційного до-

ходу до ризику

буде зростати.

Порівняємо тепер оцінки VaR для різних часових горизонтів. Оцінка VaR для проекту з часовим горизонтом, що дорівнює Т, відповідає m— 1,65s, а оцінка VaR, відповідна горизонту кТ, відповідає km - l,65y ks . Таким чином, оцінка VaR найгіршого доходу зростатиме.

Залежність оцінки ризику від відношення керівного складу банку до ризику (концепція теорії корисності). Корисність — термін, який використовують економісти, щоб надати характеристику рівневі задоволеності індивіда від користування визначеними благами.

Опишемо корисність за допомогою функції корисності, що має такі властивості:

• незалежно від кількості благ, якими володіє індивід, він бажає мати їх ще більше;

• при отриманні кожного наступного блага корисність від його використання зменшується (закон зменшення граничної корисності);

• у міру накопичення певних благ воно приносить менше користі, ніж інші блага (закон взаємозаміни).

Для оцінки ризику при впровадженні карткових проектів можна скористатися кривими байдужості у системі координат «дохідність — ризик», при цьому аргументом функції буде стандартне відхилення дохідності.

У разі меншої схильності керівництва банку до ризику може використовуватись функція корисності виду:

U(x) = \og(x + b), x>0 або a-be-cx, b>0, x≥0.

За умов середньої схильності керівництва до ризику використовується функція корисності виду:

U(x) = a + bx, b>0.

Варіаційно-коваріаційний метод (VCV). Для більш точної оцінки ризику під час впровадження платіжних карток необхідно розрізняти ризики для різних типів карток. Так, наприклад, використовуючи термінологію платіжної системи Visa, ризики за картками типу ELECTRON суттєво відрізняються від ризиків за картками GOLD або PLATINUM.

Будемо вважати, що дохідність проекту (г\, ..., г„) має багатомірне нормальне розподілення і нам відомі середнє значення /и,, дисперсія Si і кореляція Ру дохідності окремих типів карт. Ці дані можна отримати відомими статистичними методами виходячи з історичної бази карткових продуктів банку.

Середня дохідність проекту в цілому тоді визначається так:

а дисперсія дорівнює:

Використовуючи цей метод, можна безпосередньо оцінити вплив дохідності і ризиків окремих типів карт на картковий проект у цілому. Недоліком методу є великий обсяг розрахунків і необхідність мати історичну базу даних у розрізі всіх елементів проекту.