library.if.ua

Інформаційні системи в аграрному менеджменті (1999)

3.3. Подання і оцінювання інформації

Щоб можна було використовувати інформацію, її необхідно відповідним чином подати, тобто зафіксувати. Форма подання економічної інформації може бути усною (деяка оперативна інформація) та письмовою (планова, бухгалтерська та інша інформація). Матеріальною основою для подання та відображення інформації можуть бути сигналізатори (для усної інформації), реєстратори, індикатори, графопобудовувачі, оформлені вручну первинні документи, машинні носії інформації. Залежно від характеру використовуваних носіїв і технічних засобів інформація може подаватись у вигляді цифр, сигналів, графіків, магнітних та інших позначок, а також мати текстову форму.

Носії економічної інформації можуть класифікуватися за різними ознаками: формою носія, видом запису, характером інформації, можливістю автоматичного введення інформації в ЕОМ, ролллю в технологічному процесі, стадіями утворення інформації, можливістю повторного запису тощо. У сучасних умовах комп’ютеризації суспільства важливо знати потенційні можливості носіїв у комп’ютерному технологічному процесі. З погляду автоматизації введення даних в ЕОМ носії поділяються на пристосовані для автоматичного введення даних в ЕОМ (машинні та комбіновані носії інформації) і не пристосовані для такого введення (первинні документи, машинограми). Щодо процесу обробки інформації носії класифікуються на вхідні і вихідні. Причому вхідні носії інформації одночасно можуть бути і вихідними (коли додатково записувати на них також результатну інформацію), але основним вихідним носієм у комп’ютерних технологіях тепер є машинограма (раніше — табуляграма) з результатною інформацією на папері. У разі відображення результатної інформації на екрані дисплея (відеотабло) такий носій називають відеограмою (відеокадром).

Оцінити інформацію можна кількісно, коли вимірюється її величина, і якісно, коли визначається її споживна цінність. В обох випадках існують технічні і методологічні труднощі, оскільки оцінюючи економічну інформацію, необхідно враховувати обсяг нових знань, ступінь їх корисності.

Корисність інформації можна визначити за характеристиками її адекватності та якості.

Адекватність інформації як поняття відповідності відображуваному об’єкту виявляється у трьох різних формах: синтаксичній, семантичній і прагматичній.

Синтаксична адекватність інформації виражає не змістовну і споживну її сторону, а спосіб подання, швидкість обробки, надійність тощо. При цьому в умовах комп’ютеризації за одиницю її вимірювання здебільшого беруть біт, байт, дит (розряд у десятковій системі числення) і т. ін.

Семантична адекватність пов’язується з її змістовною відповідністю об’єкту. На семантичному рівні для вимірювання кількості інформації Іс частіше користуються показником відношення значеннєвого змісту інформації Із до так званого «тезаурусу користувача» (відомостей користувача) Ім:



Додатне відношення свідчить про корисність інформації для користувача . При Ім приблизно = 0 користувач не розуміє інформації.

Прагматична адекватність пов’язується з цінністю інформації для ефективного управління і досягнення певних цілей. Тому одиницями вимірювання прагматичності інформації є ті самі одиниці, що використовуються для обґрунтування ефективності управління: приріст прибутку, підвищення рентабельності тощо.

Якість інформації визначається за сукупністю таких показників: економічна цінність для ефективності управління; актуальність, тобто її цінність на момент використання; репрезентативність — достатня структура і кількість для адекватного відображення властивостей об’єкта; повнота — достатність для ефективного її використання; змістовність, тобто відношення показника кількості семантичної інформації до її загальної кількості; своєчасність –надходження в термін, що не порушує регламентованого розв’язування задачі; достовірність — реальне відображення об’єкта з необхідною точністю; точність — ступінь наближення показника відображення до реальних параметрів; доступність — можливість діставати й сприймати інформацію; стійкість — можливість зберігати свої властивості на певному відрізку часу.