library.if.ua

Управління розвитком персоналу (2002)

6.1. Система багаторівневої освіти

Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування у галузі освіти [1]. Класифікація навчальних закладів здійснюється за наступними ознаками (рис. 6.1.):

форма власності (державні і недержавні навчальні заклади);

загальноосвітні навчальні програми (дошкільна освіта, загальна середня освіта; позашкільна освіта);

професійні навчальні програми (професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта).

В основу класифікації навчальних закладів покладені положення Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту» та інші нормативно-правові акти держави.

Трансформація суспільства на ринкових засадах, формування інформаційної цивілізації потребують нової концепції загальної, професійно-технічної та вищої освіти, переосмислення їх ролі, форм організації та фінансування. Зміни в системі освіти мають стати вирішальним фактором сталого економічного зростання. При цьому успіх у розвитку освіти залежить, насамперед, від ефективної адаптації цієї галузі до ринкових перетворень.

Однак адаптація професійно-технічної і вищої освіти до ринкових умов проходить досить складно. Це знайшло своє відображення у тривалій економічній кризі в Україні протягом 1990—1999 років, глибокому спаді обсягів виробництва, зменшенні бюджетного фінансування освіти, науки та соціально-культурної сфери, зростанні обсягів і рівня безробіття серед різних категорій населення, зокрема, серед випускників шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Випуск кваліфікованих робітників в ПТУ України зменшився з 449,9 тис. осіб у 1985 році до 263,5 тис. осіб у 1999 році. Лише в 2000—2001 роках спостерігалось деяке збільшення цього показника (табл. 6.1).





Дещо суперечлива картина спостерігається з підготовкою фахівців у вищих навчальних закладах. Наприклад, випуск фахівців у вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації в Україні скоротився з 236,9 тис. осіб у 1985 році до 147,5 тис. осіб у 2001 році або в 1,6 рази. Водночас зазначене зменшення підготовки молодших спеціалістів було компенсовано за рахунок суттєвого розширення обсягів підготовки спеціалістів та магістрів у вищих навчальних закладах ІІІ—ІV рівнів акредитації. Випуск фахівців в цих навчальних закладах зріс з 150,6 тис. осіб у 1985 році до 312,8 тис. осіб в 2001 році або у 2,1 рази.

Одночасно в декілька разів скоротилася чисельність працівників, які підвищували свій рівень кваліфікації у післядипломних навчальних закладах. Це була однією з причин, що негативно вплинули на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств як на національному, так і на світовому ринках. Дана ситуація зумовлена кількісною та якісною незбалансованістю між прийомами, випусками робітників й фахівців і попитом на них регіональних ринків праці. У нових соціально-економічних умовах, для реалізації цілей передбачених реформ в сфері економіки, навчальні заклади повинні адекватним чином переорієнтуватися щодо змісту та напрямів підготовки кадрів.

Значна частка приросту чисельності учнів і студентів припадає на державні навчальні заклади. У недержавних контингент тих, хто навчається залишається майже стабільним з незначною тенденцією до збільшення. Така ситуація свідчить про концентрацію підготовки робітників та фахівців в системі навчальних закладів державного типу. Відбувається процес, коли конкуренція на ринку освітніх послуг призводить до збереження домінуючого стану державних навчальних закладів. Вони, використовуючи чинне законодавство, мають можливість здійснювати підготовку кадрів на основі альтернативних джерел фінансування.

Освіта не може бути унітарною, уніфікованою — не лише з єдиними навчальними планами, а й викладачами. Ринок, суспільні відносини потребують освіти багатоваріантної, багатоукладної. Це означає, що монополія держави на освіту, освітні послуги є абсолютно неможливою [11]. Розширення масштабів підготовки кадрів, у тому числі за рахунок недержавних навчальних закладів, сприятиме інтелектуалізації суспільства, збільшить тягу людей до здобуття освіти.

Україна по рівню розвитку освіти ще поступається деяким країнам з розвинутою ринковою економікою. В 2001—2002 навчальному році чисельність студентів вищих навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації у розрахунку на 10000 населення становила 115 осіб, а чисельність студентів ІІІ—ІV рівнів акредитації — 316 осіб.