library.if.ua

Економіка зарубіжних країн (2005)

4.2. Галузева структура господарства

Як і будь-яка постіндустріальна країна Японія має відповідну структуру виробництва ВВП, у якому 2% припадає на сільське господарство, 35% на промисловість і 63% складає сфера послуг (2000). Відмінність від США чи країн-лідерів Європейського Союзу полягає у досить низькій питомій вазі аграрного сектору і високій – промисловості (у вище названих країнах її частка становить близько 20%). Подібною до ВВП є структура зайнятості, у якій провідною галуззю виступає торгівля та сфера послуг – 65%; промисловість – 30%; сільське, лісове та рибне господарство – 5%. Системна криза японської економіки, яка розпочалася у середині 90-х років швидше за все наблизить відповідну пропорцію виробничої та сервісної галузей до аналогічного в країнах-лідерах світової економіки рівня.

Сфера послуг. Японія має розвинену сферу послуг, основними елементами якої є торгівля, транспорт та телекомунікації, банківська сфера та інші галузі виробничої та соціальної інфраструктури. Значна модернізація галузі, що мала місце на початку 90-х років ХХ ст. зробила японський транспорт та зв’язок одним з найконкурентніших у світі. Проте, оцінюючи відповідні переваги, не можна обійти банківську сферу, значення якої у цій країні є більшим ніж в інших країнах-лідерах.

Японська банківська система складається з державних і приватних фінансово-кредитних установ. На поч. 90-тих років в країні існувала розгалужена мережа банків, до якої входили державні організації (Центральний Банк Японії, Японський банк розвитку тощо) та приватні фінансові установи, серед яких виділяється 11 найбільших міських банків; приватні спеціалізовані банки (довготермінового фінансування, траст-банки тощо), банки для малого та середнього бізнесу. Усю систему японських банків об’єднувала міжбанківська інформаційна система телекомунікацій. Проте, криза кінця ХХ ст. внесла суттєві зміни як в структуру банківської діяльності, так і у формуванні подальшої моделі. Справа у тому, що упродовж 80 – поч. 90-х років японські банки накопичували чималі борги, орієнтуючись на те, що у довготерміновій перспективі їм вдасться їх позбутися, коли темпи економічного зростання стануть більшими, проте таке не відбулося. Більше того, мало місце банкрутство в елітарній групі міських банків “Хоккайдо такусьоку”. Стрімко падав також світовий рейтинг найбільших ТНБ: якщо у 1993 році 8 банків з першої десятки лідерів були японськими, то вже у 2000-му році серед двадцяти п’яти найбільших їх налічувалося тільки чотири. Проте на початку ХХІ ст. ситуація почала змінюватися на краще. Перш за все мав місце глобально-національний процес злиття та поглинання ТНБ з утворенням чотирьох провідних фінансових груп:

“Мідзухо” (банки “Industrial Bank of Japan”, “Дайити кангьо”, “Фудзі”),

“Сумітомо – Міцуї” (банки “Сумітомо” та “Сакура”),

“Міцубісі – Токіо” (банки “Токіо-Міцубісі та “Mitsubishi Trust & Banking Corp.”)

“UFJ” (банки “Санва”, “Токай”, “Toyo Trust & Banking co”).

Внутрішні витрати у цих групах є нижчими за аналогічні західні структури, проте вони певною мірою програють їм як на рівні прибутковості, так і на рівні менеджменту.

Промисловість. Майже 99% усіх підприємств Японії за розмірами капіталу та найманими працівниками відносяться до малого та середнього бізнесу, проте у матеріальному виробництві їх питома вага дорівнює 74%. В структурі японської промисловості упродовж останніх двадцяти років продовжувала скорочуватись питома вага видобувних галузей та намітилося активне зростання наукоємкого виробництва. На поч. 90-х досягла відповідної сталості автомобільна промисловість з щорічним обсягом продукції у 12-13 млн. шт., загальне та транспортне машинобудування, випуск електронного обладнання, а також продукція хімічної промисловості, чорної металургії (остання має високодиверсифіковану структуру виробництва та експорту).

Наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст. у промисловості країни сталися значні зміни, які були зумовлені швидкою міграцією промислового капіталу Японії до інших країн, передусім до держав АТР. Так, у 1995 році обсяг зарубіжного виробництва японських компаній (41,2 млрд. ієн) перебільшив експорт цієї країни (39,6 млн. ієн). Лідером при цьому виявилася компанія “Айва”, закордонні підприємства якої забезпечують близько 90% продаж. При аналізі цього процесу в країні нерідко використовують індекс транснаціоналізації, який слід розуміти як середній показник питомої ваги зарубіжних активів у всіх активах компанії, питомої ваги зарубіжних продаж у загальному обсязі продаж компаній та питомої ваги зайнятих на закордонних підприємствах в офісах компанії від загальної чисельності її персоналу. Результати таких досліджень наведені у таблиці 4.1.



Як випливає із таблиці, не зважаючи на явні успіхи у виробництві та збуті своєї продукції провідні японські фірми мають у цілому невисокий рейтинг за рівнем транснаціоналізації. Більше того за виключенням фірми “Тойота” упродовж 1993-1998 рр. провідні корпорації цієї країни втрачали свої позиції в глобальному конкурентному середовищі.

Сільське господарство частково забезпечує потреби країни у продовольстві (на 70%) та відрізняється високим рівнем врожайності та інтенсивності праці. Основною продукцією є вирощування рису, цукрового буряку, фруктів; розведення свиней, домашньої птиці, великої рогатої худоби. Проте найважливішим для японців є рибне господарство та продукування аквакультури, тобто перетворення певних ділянок моря в інтенсивні центри вирощування водоростей, розведення риб та молюсків.