library.if.ua

Економіка зарубіжних країн (2005)

4.4.3. Японська модель в умовах глобалізації світового господарства

У період 80-х – 90-х років суттєво посилилися процеси глобалізації світового господарства зумовлені перш за все високим рівнем інформатизації, постіндустріалізацією розвинутих країн та індустріалізацією країн що розвиваються, старінням нації в країнах-лідерах, подальшим зростанням відкритості національних економік тощо. Внаслідок цього японська національна господарська модель і дві організаційно-управлінські моделі кейрецу, про яку йшла мова раніше, та відносно нової форми організації виробництва – кього сюдан, виявилися неготовими до функціонування в глобальному конкурентному середовищі, яке передбачає існування великої чисельності продавців і покупців, вільне ціноутворення на основні види продукції, проведення аукціонів та вільне суперництво між товаровиробниками та продавцями послуг.

Модель кейруцу зараз виглядає як цілісна, органічно пов'язана підприємницька структура, в якій довготермінові та стабільні відносини між головною фірмою та її субпідрядниками приносять великі економічні переваги всім учасникам. Проте цінові переваги, які надає головна фірма своїм партнерам щодо закупівлі у них (а не в інших фірмах за низькою ціною) окремих комплектуючих, свідчать швидше за все про неринкову поведінку, чого немає у розвинутих європейських та північноамериканських країнах. Разом з тим, низькі трансакційні витрати, які існують в межах цього вертикально-інтегрованого підприємства робили його до недавнього часу висококонкурентних у постіндустріальному світі.

Кього сюдан, являє собою об'єднання крупних та найкрупніших компаній, що формуються навколо великого траст-банку, декількох страхових, промислових, транспортних фірм, компаній, які спеціалізуються на операціях з нерухомістю та цінними паперами, універсальних торговельних компаній (сого сьося), що мають власні універмаги. Саме вони утворюють ядро елітного Президентського клубу, який зайнятий розробкою загальної (середньо- та довгострокової) стратегії розвитку. З метою підтримки сталості свого об'єднання ще у 60- ті роки ХХ ст. було введено новий принцип – взаємного володіння акціями. На цьому етапі вдалося обійти місцеве законодавство, яке забороняло більш як п'ятивідсоткове володіння акціями іншої компанії, проте обмежень щодо кього сюдан воно не мало. Внаслідок цього мала місце подальша монополізація ринку, неконкурентна та неринкова поведінка фірм, укладання внутрішніх договорів, узгодження цін тощо. Основна мета цього об'єднання базувалася на досягненні спільного благополуччя у середині угруповання. Глобалізаційні процеси виявили не тільки неринковий характер подібного утворення, а й те що, навіть тоді коли кього сюдан і кейрецу потребували значних інвестицій у т.ч. іноземних, можливості залучити такі не було.

На початку ХХІ ст. у двох цих моделях відбувалися значні зміни. Так, у вертикально інтегрованій структурі кейрецу розчинилися контурні основи при яких частина субпідрядників опинилася за межами групи, а стосунки решти підприємств і головної фірми все більше нагадували характер сітьових відносин. Значні зміни відбулися й у кього сюдан. Це у першу чергу відноситься до злиття банків, які раніше входили до складу різних груп, об'єднання найбільших промислових та страхових компаній, координація зусиль банків та компаній, що відносяться до найбільших груп з метою поглинання незалежних аналогічних структур, купівля акцій японських компаній іноземними інвесторами (прикладом може слугувати купівля контрольного пакету акцій “Ніссан дзидося” компанією “Рено” (Франція), а також приплив американських інвестицій до найбільших страхових компаній у відповідності з цілями фінансової реформи 1997 р. “Великий вибух”.

Значно розширює свої кордони автомобільна промисловість. “Міцубісі Мотор” уклала угоду з “Вольво АБ” та “Рено СА” про спільне виробництво вантажівок, вступила в альянс з “Даймлер-Крайслер”. В останні роки більшість з японських фірм закривають свої заводи в своїй країні і переводять їх до Європи, США та країн АТР. Останнім часом 13 японських компаній пройшли процедуру лістинга на Нью-Йоркській фондовій біржі і ще 15 корпорацій проходять цю процедуру зараз. Ціла група компаній, серед яких “Фудзі”, “Команцу” та інші розпочали продаж своїх акцій у Нью-Йорку. Наведені факти красномовно говорять про те, що Японія відкриває свою економіку, проте робить це досить обережно та поступово.

Не менш значною для Японії є проблема глобалізації ринків трудових ресурсів. За даними Фонду розвитку ООН населення країни упродовж найближчих п’ятдесяти років буде мати тенденцію до скорочення. Так, у 2025 р. чисельність жителів країни становитиме 121 млн., а у 2050 р. – 105 млн. (у 2000-му році у цій державі проживало 127 млн.). поліпшити цю ситуацію можна було за рахунок щорічного залучення не менше 600 тис. мігрантів з інших країн. Станом на початок 2000-го року в Японії працювало 1,5 млн. іноземців, що складало за даними І.Лебедєвої 1,23% населення країни. Зрозуміло, що для того щоб забезпечити мінімальні темпи приросту ВВП треба буде залучати щорічно у подальшому ще додатково 100 тис. мігрантів.

Зміна парадигми економічного розвитку такої постіндустріальної країни як Японія передбачає розробку нової стратегії соціально-економічного розвитку держави, проблемами якої опікується національна Рада з питань економічної стратегії, в її баченні перед державою, яка знаходиться у завершальній стадії трансформації економічної системи стоять наступні завдання:

посилення довіри до ринкового механізму та проведення подальших адаптаційних до глобального конкурентного середовища реформ; відміна регламентацій;

розробка нових правил та встановлення контролю за їх дотриманням в таких галузях як екологія, національна безпека, бухгалтерська звітність, інформаційна відкритість тощо;

удосконалення системи соціальної підтримки.

У наступній моделі ХХІ ст. мають докорінно змінитися соціально-економічні функції держави за рахунок обмеження державного управління та його очищення від невластивих йому функцій регулювання попиту та пропозиції, зміни ролі центра та місцевих органів управління, підвищення ефективності державних інвестицій, моніторинг ефективності прийняття рішень тощо.

В умовах глобалізації світогосподарських відносин Японія докладатиме зусиль щодо формування нових інтеграційних об'єднань , метою яких буде, з одного боку, посилення конкурентного протистояння таким організаціям як Європейський Союз та НАФТА, з другого – подальший розвиток дво- та багатосторонніх відносин між країнами АТР, економічна потужність яких постійно зростає. На користь посилення інтеграційних зв'язків у цьому регіоні світу говорить той факт, що між членами АСЕАН (Asian Promotion Center on Tradе, Investment and Tourism) та Японією, Південною Кореєю та Китаєм скорочуються диференціації в економічному розвиткові. Нова модель економічних стосунків: “АСЕАН плюс 3” (маються на увазі три наведені вище країни) була оприлюднена у 2000-му році. Фактично мова йде про безпрецедентне різнорівневе інтеграційне об'єднання, в якому провідну роль відіграватиме Японія.

На цей час Україна не має значних економічних стосунків з Японією, які б характеризувалися значною динамікою і диверсифікацією напрямків розвитку зовнішньої торгівлі. З одного боку це пов'язано зі значним віддаленням наших країн, з другого – низьким рівнем інвестиційної привабливості українського ринку. Позитивними моментами є те, що після розширення ЄС Україна могла б стати важливим центром виробництва японських товарів з метою збільшення їх експорту до країн Євросоюзу та держав Близького і Середнього Сходу. Досить важливим напрямком співробітництва має стати упродовж наступних десяти років реалізація багатьох дослідницьких проектів, у т.ч. спільних. У ХХІ ст. з'явилися нові можливості залучення японських фірм, які спеціалізуються на створенні сучасної транспортної інфраструктури (будівництво шляхів, реконструкція столичного аеропорту “Бориспіль” тощо). Україна також могла б стати реципієнтом технічної допомоги Японії та отримати пільгові кредити найбільших банків цієї країни.

Література (основна)

Економіка зарубіжних країн / А.С.Філіпенко та ін. – К.: Либідь, 2000. – 581 с.

Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

Кудров В. Мировая экономика. Учебник. – М.: БЕК, 2000. – с. 75-92.

Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран. Учебник. – СПб.: Изд-во В.Михайлова, 2000. – с. 277-299.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран. Учебник / Под ред. В.П.Колесова и М.Н.Осьмовой. – М.: Флинта, 2000. – с. 318-334.

Мировая экономика. Учебник / Под. Ред. А. Булатова. – М.: Юрист, 1999. – с. 494-512.

Література (додаткова)

Ноздрев Н. Структурный кризис финансового сектора Японии // МЭ и МО. – 2000. - № 1. – с. 54-58.

Юрков С. Японская экономика 90-х годов: уроки антикризовых мер // МЭ и МО. – 2000. - № 4. – с. 85-92.

Леонтьева Е. Япония: трудный год // МЭ и МО. – 1999. - № 8. – с. 99-102.

Леонтьева Е. Япония: сложные задачи // МЭ и МО. – 1998. - № 8. – с. 121-127.

Дружинин Н.Л. Япония: экономическое чудо. – СПб.: Питер, 2003. – 272 с.

Япония и современный мировой порядок. Монография. – М.: Вост. Литература, 2002. – 206 с.

Леонтьва Е. Япония // МЭ и МО. – 2001. - № 8. – с. 109-118.

Костюнина Г.М. Азиатско-Тихоокеанская экономическая интеграция. – М.: РОССПЭЖ, 2002. – 208 с.

Агзамходжаев С. Японский опыт развития малого и среднего предпринимательства // Персонал. – 2001. - № 10.

Баслакова М. Японская экономическая модель // МЭ и МО. – 2004. - № 1. – с. 98-106.