library.if.ua

Економіка зарубіжних країн (2005)

5.6.3. Галузева структура господарства Італії

Системні реформи, які проводили різні уряди Італії у 90-ті роки суттєво вплинули на структуру економіки країни, що призвело до зменшення рівня безробіття в країні, збільшення часток зайнятих у сфері послуг та промисловості. Сучасний склад та співвідношення окремих галузей італійської економіки достатньо наочно представлений у таблиці 5.5. Упродовж п’яти років (1996-2000) питома вага сфери послуг в структурі ВВП зросла з 65,8% до 68,8%, при цьому зменшилася частка промисловості з 31,6% до 28,4% та зросла частка сільського господарства з 2,2% до 2,8% при скороченні численності зайнятих в останньому з 7% до 5,3%, що досить красномовно говорить про підйом його товарності. На організаційному рівні – швидкий розвиток був притаманний малому і середньому бізнесу. Так, тільки у 1998 році по всій країні було створено близько 12 тис. нових підприємств, при цьому більша їх частина була організована італійською молоддю. Змінилася і система легального і нелегального працевлаштування, за якою зменшилася питома вага зайнятих у «тіньовому бізнесі» та в «сірій економіці», тобто тих сферах, де існує напівлегальна зайнятість, а податки сплачуються не в повному обсязі. У зв’язку із складною демографічною структурою на поч.. 2000-х років уряд країни легалізував значну частину іноземної робочої сили, яка мігрувала сюди з країн Східної Європи та Північної Африки. Суттєво зросла неформальна трудова діяльність, яка зараз охоплює близько 20% працездатного населення країни. Офіційно за сумісництвом на поч. ХХІ ст. в Італії працювало близько 1 млн. осіб, за розрахунками італійських фахівців неповною зайнятістю було охоплено близько 7 млн. жителів країни та іноземців. Лідерами щодо ринкової капіталізації в Італії станом на поч.. 2002 р. виступали Telecom Italia – 65 млрд. євро, ENI (Ente Nazionale Idrocarburi) – 60 млрд. євро, а також Telecom Italia Mobile, TIМ Spa – 44 млрд. євро.



Промисловість країни представлена передусім обробною, що сформувалася фактично в умовах відсутності сировинної бази, а відтак орієнтується на працеємкі галузі виробництва. Італійські фірми за своїми розмірами та торговим оборотом не можуть претендувати на світове лідерство, хоча мають сильні позиції в ЄС. Так, вдома автомобільна корпорація «Fiat» посідає лише 38-е місце в світі за торговим оборотом (2001), проте у європейському машинобудуванні вона є третьою, пропускаючи перед собою лише Daimler-Chrysler та Volkswagen. До числа європейських лідерів відносять також корпорації Eni, Telecom Italia, Enel та енергетичну компанію Montedicon (Див. табл. 5.6).



Італійське машинобудування має доволі різні напрямки виробництва, проте найбільш диверсифікованими на поч. ХХІ ст. виявився випуск автомобілів (хоча ця галузь зараз переживає суттєву кризу), обладнання для дорожнього будівництва, залізничний рухливий склад (друге місце в світі), сільськогосподарське машинобудування, виробництво текстильного обладнання тощо.

Галуззю міжнародної спеціалізації країни є випуск електроніки та електротехніки, з якої майже 40% іде на експорт.

Чорна металургія Італії, яка повністю працює на імпортній сировині та посідає шосте місце у світі за прокатом чорних металів (40% виробництва в Європейському Союзі) поступово втрачає свої позиції. Так, у 2000-му році питома вага імпорту у структурі зовнішньої торгівлі перевищувала аналогічну частку експорту.

Традиційними галузями для Італії є хімічна промисловість (передусім фармацевтика), легка (текстиль, модельне взуття, готовий одяг), а також виробництво будівельних матеріалів.

Формування нових інноваційно-інвестиційних моделей – кластерів призвело до швидкого прогресу окремих галузей італійської промисловості. Прикладом може бути керамічна промисловість, яка упродовж останніх двадцяти років не тільки повністю задовольнила внутрішній попит, а й вийшла на авангардні позиції у світі (близько 30% світового виробництва та 60% світового експорту облицювальної плитки). Відомі світові експерти щодо оцінки конкурентоспроможності виробництва М.Портер та М.Бест вважають, що це є прикладом швидкого прогресу кластерної моделі розвитку малого і середнього бізнесу, яке стало можливим лише за умов не тільки ефективного поєднання підприємств, інвестицій та науки на локальній території, а й за рахунок констеляції, тобто поглиблення кооперації невеликої чисельності підприємств (до 10), кожне з яких спеціалізується на проміжних чи кінцевих стадіях виробництва і в основу яких покладено формальні (контракти) та неформальні відносини.

Сільське господарство представлене вирощуванням фруктів (передусім цитрусових), овочів, винограду, картоплі, зернових культур, маслин, а також розведенням великої рогатої худоби. Як і на поч. ХХ ст. рівень концентрації аграрного капіталу, а відтак і механізації та інтенсифікації основного виробництва є доволі різним на Півдні і Півночі. До 1998 року країна вважалася світовим лідером щодо виробництва вин, проте вже в 1999 році поступилася Франції. В цілому виробництво цього традиційного для країни продукту суттєво зменшувалося останнім часом з більш ніж 110 літрів на одного жителя у 1966 році до 56,6 літрів у 1999 році. Італійські фермери та товаровиробники харчових продуктів (питома вага їх виробництва в структурі валової доданої вартості країни становив у 1999 р. 12%) завжди досить боляче реагували на зміни в пріоритетах Європейського Союзу передусім в САП (Спільній аграрній політиці). Якщо до 2006 року напрямки розвитку цього сектору були досить чітко визначені у «Порядку денному-2000», то вже в наступний період країні прийдеться рішуче відстоювати свої національні інтереси щодо недопущення скорочення аграрних квот і субсидій.

Сфера послуг, як зазначалося вище, є основною в Італії. Найбільш значущими при цьому є три галузі – туризм, транспорт та банківська діяльність.

У 1999 році країну відвідали 36 млн. іноземних туристів, які принесли в економіку країни 28,4 млрд. дол. доходу, а враховуючи обсяги внутрішнього туризму цей показник перевищує 45 млн. У цьому плані Італія є унікальною країною, в якій сконцентровані природно-кліматичні та історико-культурні рекреаційні ресурси, інтерес до яких в усьому світі є домінуючим. Цікаво, що тільки за два роки 1999-2000 кількість осіб, що побувала у музеях зросла на 3 млн., досягнувши у 2000-му році 30 млн. відвідувачів.

Італія є батьківщиною банків і цей сектор був розвинутий в країні досить добре завжди. Проте загальносвітові тенденції концентрації та централізації капіталу не обминули її. Якщо у 1990 році їх налічувалося в країні 1176, то вже у 2000-му залишилося лише 862. Особливістю банківської системи цієї держави є наявність кооперативних банків. Так, серед 921 банків, які існували у 1998 році – 562 були саме такими. На поч. 2001 року на перше місце в країні вийшов Banka Intesa, активи якого склали 643000 млрд. лір, далі йдуть Banka Coomeciale Italiana, San Paolo-IMI, UniCredito Italiаno.

В Італії розвинуті всі види транспорту, які виконують не тільки функції обслуговування внутрішніх потреб, а й виступають південними воротами Європейського Союзу. У першу чергу це відноситься до морських портів та трубопроводів, які йдуть від них до споживачів по всій країні.