Економіка зарубіжних країн (2005)

До країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) відносять Албанію, Болгарію, Боснію та Герцеговину, Македонію, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Хорватію, Чехію, Югославію. Нерідко сюди ж включають також три балтійські держави – Естонію, Латвію, Литву. 1 травня 2004 р. вісім з них, а також середземноморські країни – Мальта та Кіпр стали новими членами Європейського Союзу. Очікується, що у 2007-му році ЄС розшириться щонайменше ще на дві країни – Румунію та Болгарію. Також до потенційних вступників відносять й решту держав Балканського півострова. На цей час країни-апліканти на вступ та нові члени в різних обсягах імплементували основні вимоги цього інтеграційного союзу, які зводяться до трьох блоків: політичні (відомі під назвою копенгагенських), економічні (маастрихтські) та спільного доробку – acquis communitaire, який передбачає введення у законодавство нових членів тих положень, що були напрацьовані різними інституціями Європейського Союзу упродовж попередніх років його існування, і є обов’язковими для визнання новими членами ЄС (на кінець 2000-го року спільний доробок перевищував 80000 сторінок машинописного тексту).

Переговори про набуття членства в ЄС здійснювалися у відповідності до тридцяти одним пакетом acquis communitaire:

Вільне переміщення товарів.

Вільне переміщення робочої сили.

Свобода у наданні послуг.

Вільне переміщення капіталів.

Законодавство про підприємства.

Конкурентна політика.

Сільське господарство.

Рибне господарство.

Транспортна політика.

Податкова система.

Економічний та Монетарний Союз.

Статистика.

Соціальна політика та зайнятість.

Енергетика.

Промислова політика.

Малі та середні підприємства.

Наука та дослідницька діяльність.

Освіта та навчання.

Телекомунікації.

Культура та аудіовізуальний сектор.

Регіональна політика.

Екологія.

Захист прав споживача та охорона здоров’я.

Юстиція та внутрішні справи.

Митний союз.

Зовнішні відносини.

СЗБП.

Зовнішня торгівля.

Бюджет та фінансовий контроль.

Інтелектуальна власність.

Стандарти промислової політики.

Лише за умов успішного завершення переговорів по всіх цих пакетах, відповідних ухвал євроструктур, референдумів усередині ЄС та за його межами (тобто в країні-апліканті) та чи інша держава може розраховувати на входження до Європейського Союзу, найбільшого у світі інтеграційного угруповання.

Слід зазначити, що вступ восьми нових членів ЦСЄ до Європейського Союзу (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Чехія) був непростим для країн цього регіону і таким, що ніс значні ризики для старих членів Європейського Союзу в плані так званих чотирьох європейських свобод (див. пункти 1-4 «спільного доробку»), адже в разі швидкого руху додаткових факторів виробництва з країн ЦСЄ до національних господарств ЕС-15 могло виникнути знецінення оплати праці робітників, наявне та приховане демпінгування виробництва, швидка деформація цінової моделі Європейського Союзу тощо. Західна Європа очікувала припливу дешевої, але кваліфікованої робочої сили (у дозованих розмірах), розширення ринків збуту, збільшення сировинних ресурсів та зменшення трансакційних витрат у зв’язку із зміщенням своїх кордонів на Схід.

До негативних наслідків розширення ЄС відносять також зниження у 2004 році відносних макроекономічних показників. Так, ВВП на душу населення за валютним курсом знизився з 21,5 тис. дол. на кінець 2003 р. до 19,8 з 1 травня 2004 р. Зріс рівень безробіття у першу чергу за рахунок високих відносних показників Польщі (20,5%) та Словаччини (17%), а реалізація принципу вільного руху робочої сили відкладалася для цих країн щонайменше на 4-5років. Є значні проблеми з введенням у цих державах євро (за прогнозними оцінками це може статися у найпідготовленіших до цього країнах лише у 2007-2008 рр.).

Серед вкрай різних оцінок розширення Європейського Союзу та його наслідків для «старих» і «нових» учасників пов’язаних з переходом на нові стандарти виробництва та споживання, а також імплементації «чотирьох європейських свобод» зустрічається доволі різне сприйняття тих переваг, які це широкомасштабне розширення принесло для постсоціалістичних країн ЦСЄ, так само як і розчарування щодо зростання цін, рівня безробіття, жорстких правил регулювання тощо.

Проте не можна не сказати і про певні успіхи. Досить показовою при цьому є Словенія, в якій показник ВВП на душу населення майже дорівнює грецькому, середня заробітна плата є вищою за 1000 дол. на місяць, а рівень безробіття – нижчим за середній по ЄС. Країна має позитивне сальдо платіжного балансу, а її зовнішній борг є мінімальним з розрахунку на душу населення, уряд країни досить стримано відноситься до залучення ПІІ, а доходи від приватизації направляє на оновлення виробництва, а не на споживання (як це робиться в багатьох пострадянських державах). Стан (існуючий і прогнозований) найбільших держав ЦСЄ досить адекватно відображає таблиця 5.11.

Як випливає з неї, споживчі ціни зростатимуть найближчим часом швидше за приріст ВВП, що може призвести до незадоволення населення, яке після 1 травня 2004 року відчуло на собі, що цінова конвергенція (зближення) розпочалася, а заробітна плата поки що мало корелюється з нею. Слід також відзначити й те, що і в самому Євросоюзі виділяється чотири групи «найдорожчих країн», до першої з них Євростат включено ті, де рівень цін перевищує 120-ти процентну риску середнього по ЄС (Великобританія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ірландія), до другої групи віднесено ті держави, де відповідний показник сягає 100%-120% (Люксембург, Нідерланди, Бельгія, Німеччина, Кіпр, Австрія, Італія, Франція). Третя група представлена такими країнами як Іспанія, Словенія, Мальта, Португалія, рівень цін в них становить 80-100%, а ось четверту групу утворюють країни з показником 80% і нижче – Польща, Литва, Словаччина, Латвія, Чехія, Угорщина та Естонія. Проте в Євросоюзі вважають, що одного погрупування для ґрунтовного аналізу замало, тому нерідко використовують контрастні показники, тобто мінімальний і максимальний. Найдорожчою країною при цьому виявилася Ірландія, що має рівень цін у 144% середнього по ЄС рівня, а ось у Польщі ціни становлять лише 55% європейських. Можна передбачити, що з усуненням митних кордонів ціни в Ірландії навряд чи зменшаться, а ось в країнах четвертої групи швидше за все зростуть, хоча й не дуже стрімко – купівельна спроможність громадян продовжує залишатися доволі низькою (за європейськими мірками), а тому більшість урядів вважають, що їх найголовнішим завданням є боротьба з бідністю.

Європейський Союз у цілому є організацією, де чітко визначені соціальні пріоритети, а механізм дії структурних фондів перш за все направлений на допомогу людині, сільському господарству, забезпеченню населення Європи усім необхідним і перш за все відносно дешевим продовольством, на яке громадяни ЄС-15 витрачають від 12 до 20%% сімейного бюджету (в Україні ця цифра доходила в окремі роки до 60-70%). Нові члени Євросоюзу мають показник у 30-40%, що аж ніяк не є свідченням про зближення з авангардними європейськими націями. Доволі різною є зарплата в старих членах ЄС та в нових. За даними В.Іноземцева на поч. ХХІ ст. цей показник становив в Євросоюзі 22,3 євро/год (в Швеції та Данії він досяг 29 євро/год, а ось в Португалії лише 9,9) тоді як в США, країні яка має найвищу продуктивність праці в світі він дорівнює – 17,5 євро/год. Для порівняння: в Україні така оплата складає 0,4 євро/год, в Чехії – 4,2 євро/год. Разом з тим, високий податковий тиск в країнах Північної Європи відлякує також інвесторів у т.ч. місцевих, які в силу цілого ряду причин мусять виносити своє виробництво в інші країни, останнім часом – у країни Балтії. Так, приміром, Естонія за різними джерелами має показник прямих залучених іноземних інвестицій (ПІІ) від 1200 до 1700 дол. на душу населення (Україна, станом на початок 2004 року лише 138 дол.) і є інвестиційним рекордсменом серед держав ЦСЄ.

Варто відмітити також, що процес розширення чи, як його називають в ЄС – коінтеграції, має значні позитивні моменти, виходячи з того, що в основі будь-якої інтеграційної моделі лежить процес зниження трансакційних витрат, який, як правило, не відчувається упродовж перших місяців розширення кордонів з ЄС, проте у середньостроковій перспективі дає значний ефект, що має прояв у збільшенні інвестицій з найрозвинутих країн ЄС в національні економіки, розширенні ринку збуту товарів та послуг, зменшенні «непродуктивних» витрат на перетинання кордонів, можливості отримувати додаткові кошти зі структурних фондів ЄС та Фонду згуртування, включення в інноваційний процес Європейського Союзу, підвищення соціальних гарантій у відповідності з європейською «Соціальною Хартією» тощо.

Разом з тим, «стартовий рівень» держав ЦСЄ перед вступом суттєво відставав від середнього по ЄС, що наявно випливає з табл. 5.12.