library.if.ua

Економіка зарубіжних країн (2005)

5.9. Україна - ЄС

Позиції України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні були сформульовані в Основних напрямках зовнішньої політики нашої держави та схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 року. Упродовж 1993-1994 рр. було проведено декілька раундів переговорів між Україною та Європейською Комісією про укладання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Названий документ було підписано 14 червня 1994 року в Люксембурзі і ратифіковано Верховною Радою 10 листопада 1994 року. Проте набула чинності УПС лише 1 березня 1998 року після ратифікації її 15-ма державами-членами ЄС.

У вересні 1997 року в м. Києві відбувся Перший Самміт Україна – ЄС, на якому було обговорено основні проблеми правових відносин та окреслено шляхи економічного співробітництва. Станом на кінець травня 2004 року відбулося сім саммітів Україна – ЄС та шість спільних засідань комітету з питань співробітництва.

Основними документами, що регулюють напрямки зближення України з ЄС є:

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу затверджена Указом Президента України (11 червня 1998);

Програма інтеграції України до ЄС затверджена Указом Президента України 14 вересня 2000 р.;

Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції».

Інституційне забезпечення реалізації державної політики інтеграції до ЄС покладена на наступні установи:

Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, яка утворена для координації заходів, спрямованих на реалізацію стратегічних цілей державної політики щодо забезпечення входження нашої країни в європейський політичний, економічний, правовий, а також безпековий простір;

Уповноваженого України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, який здійснює координацію заходів, що спрямовані на європейську інтеграцію.

Урядовий комітет економічного розвитку з питань європейської інтеграції, основним завданням якого визначено формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері;

Комітет Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції.

У відповідності з УПС створено також ряд спільних органів «Україна – ЄС» зокрема Раду та Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС, Комітет з парламентського співробітництва, а також чотири спільні підкомітети (з питань торгівлі і інвестицій; з питань фінансів, економіки, статистики; з питань енергетики, цивільного ядерного сектору та охорони навколишнього середовища, транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; з питань митниці, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, «відмиванням грошей» та наркобізнесом. У 2005-му році в Україні утворено спеціальну посаду Віце-прем’єра з питань європейської інтеграції.

Розширення Європейського Союзу у травні 2004 року дозволило Україні отримати статус прикордонної з ЄС держави. Вже зараз спільний з ЄС кордон становить 621 км, а після вступу у 2007-му році Румунії він дорівнюватиме 1152 км, що робить нашу країну однією з найбільших в ЄС держав, що межує з цим інтеграційним угрупованням.

Наближення кордонів ЄС до України досить рельєфно проявило себе вже у 2003-му році, коли країни Євросоюзу вийшли на провідні позиції за товарообігом у зовнішній торгівлі нашої держави і на першу сходинку (34,1% загального вивозу товарів) в експорті українських товарів (Див. табл. 5.26).



Разом з тим, Європейський Союз виступає найбільшим інвестором в економіку України, питома вага ПІІ держав-учасниць та аплікантів на вступ у 2003-му році перевищила 55% і є у декілька разів більшою за інвестиції що надходять з СНД. На країновому рівні головними партнерами України виявилися Німеччина, Італія та Великобританія.

За 2003-й рік зовнішньоторговельний товарообіг з країнами ЄС склав 10,4 млрд. дол., що на 36,9% (2,8 млрд. дол..) більше аналогічного періоду 2002-го року. Обсяги експорту товарів з України до ЄС у 2003-му році порівняно з попереднім зросли на 29,2% (1,0 млрд. дол.) і склали 4,6 млрд. дол.

Разом з тим, Україна поки що не може претендувати на роль головного партнера Євросоюзу, адже її частка становить лише 0,5% загального обсягу зовнішньоекономічних операцій цього інтеграційного угруповання.

Не виглядає високодиверсифікованою і товарна структура українського експорту до ЄС-15, адже 25,5% загального обсягу складають поставки мінеральних продуктів; 24,9% - неблагородні метали та вироби з них; 11,3% - текстиль та текстильні вироби і лише 8,6% - машини, устаткування та механізми.

Принципово іншою є структура імпорту з країн ЄС до України, в якій на першій позиції знаходяться машини, устаткування та механізми (28% загального експорту), далі йде продукція хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей (14,6%), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (11,1%), текстилю та текстильних виробів (7,8%).

Разом з тим, слід зазначити, що напередодні розширення ЄС десять країн-аплікантів проявляли значний інтерес до українського експорту та нарощування обсягів постачання своєї продукції в Україну. Так, у 2003-му році зовнішньоторговельний обіг України з країнами цієї групи становив 5,3 млрд. дол., що на 45,8% (1,7 млрд. дол.) більше ніж у 2002 р. Разом з тим, товарна структура експорту мало чим відрізнялася від аналогічної з державами п’ятнадцятки. Основними країнами куди Україна експортувала свою продукцію (2003) були:

Угорщина (849,9 млн. дол.);

Польща (763,9);

Естонія (364,0);

Словаччина (289,1);

Кіпр (272,6).

Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн ЄС-15 станом на 1 січня 2004 р. становив 2384,2 млн. дол. Головними інвесторами при цьому виявилися Великобританія (686,1 млн. дол.), Нідерланди (463,9), Німеччина (441,4), Австрія (252,1). Серед нових держав ЄС інвестиційну активність (поки що в обмежених обсягах) проявили Польща (153,3) та Угорщина (127,6).

Разом з тим, можливості вітчизняного капіталу не дозволяють активно впливати на інвестиційний ринок в ЄС. Обсяг інвестицій з України в економіку держав-членів ЄС станом на 1 січня 2004р. складав 17,3 млн. дол., що становить лише 10,6% обсягу інвестицій, що надходять в інші країни світу з України.

Вступ десятки нових членів до ЄС та зумовлена цим процесом денонсація угод про вільну торгівлю (передусім з державами Балтії) за попередніми розрахунками обсягів мінімальних загальних втрат становила від 240 до 349 млн. дол. (експертні оцінки Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України). Як показав досвід 2004-го року, українські експортери вчасно переорієнтували вивіз своєї продукції на інші ринки та пристосувалися до нових вимог Європейського Союзу.

Неабияке значення для України має нова ініціатива Європейської Комісії відома під назвою «Ширша Європа – сусідство», в якій визначено нову групу держав-сусідів – WNIS – Western Newly Independent States, до якої увійшли Україна, Молдова, Білорусь, перспективне членство яких в ЄС не виключається. Цей документ визначив особливості формування спільного європейського економічного простору, до складу якого мають увійти також Росія, держави Закавказзя та Північної Африки. Основними напрямками процесу створення останнього мають стати:

регіональна та інтрарегіональна кооперація;

розвиток взаємної торгівлі;

створення умов для вільного переміщення громадян;

створення спільної системи безпеки;

інтеграція транспортної, енергетичної та телекомунікаційної мереж, а також формування європейського дослідницького простору;

створення нових інструментів для підтримки та захисту інвестицій;

підтримка інтеграції до ГАТТ/СОТ;

розвиток фінансової системи тощо.

З огляду на це, найважливішими для України заходами зближення з ЄС є наступні напрямки розвитку відносин:

1. Гармонізація технічних стандартів з міжнародними та європейськими. Станом на 1 травня 2004 р. в Україні є чинними 1628 національних стандартів. Проведено актуалізацію Переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні. Реформовано відповідно до європейских стандартів бухгалтерський облік та фінансову звітність. В цілому гармонізації підлягають понад 8000 норм та стандартів, але завершено роботу тільки з 1500.

2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС. З цією метою створено Національну раду з питань адаптації законодавства України, міжвідомчу координаційну раду. У відповідності зі статтею 51 УПС пріоритетними галузями при цьому стали: митне право, законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки; фінансові послуги; правила конкуренції тощо.

3. Співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ, передбачає насамперед посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією, вирішення проблем правового забезпечення та посилення спроможності боротьби з відмиванням «брудних» грошей тощо.

4. Охорона навколишнього середовища. Пріоритетними заходами цього напрямку є налагодження співробітництва у сфері проблем, пов’язаних із глобальними змінами клімату у т.ч. зниженні викидів шкідливих газів, що призводять до парникового ефекту.

5. Співробітництво промислових комплексів України та ЄС. Найбільш вагомими досягненнями у цій сфері є: спільні проекти в сільськогосподарському машинобудуванні з фірмами «Дойч», «Форгаріт», «Хеге» (трактори, комбайни); авіакосмічної промисловості з фірмами Німеччини, Франції, Великобританії; автомобілебудуванні; реконструкції теплових електростанцій (фірма «Сіменс», ФРН). Разом з масовим відкриттям представництв західних фірм, в Україні має місце і зворотній процес. Приміром Нікопольський завод феросплавів відкриває свої представництва в ФРН, Туреччині, Великобританії.

6. Енергетика. Затверджено нові програми розвитку паливно-енергетичного сектору економіки «Українське вугілля», «Нафта і газ України» до 2010 року з урахуванням директив Європарламенту та Ради Європи. Здійснено перші кроки щодо створення передумов для відновлення паралельної роботи між енергосистемами України та нових членів ЄС. Першим кроком стало підключення «енерго острову Бурштинської ТЕС» до енергосистеми Європи. Також триває реалізація 5 угод та спільних проектів з боку ЄС щодо підтримки ринкових реформ в енергетичному секторі.

Україна виконала у повному обсязі свої зобов’язання за Меморандумом про взаєморозуміння 1995 р. щодо закриття Чорнобильської АЕС. Останній діючий блок був зупинений в грудні 2000 р. В рамках міжнародної технічної допомоги, пов’язаної із виведенням з експлуатації ЧАЕС було побудовано завод з переробки рідких та твердих радіоактивних відходів, сховище відпрацьованого ядерного палива тощо.

7. Співробітництво у транспортній сфері. Укладено 15 міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення, 15 - про повітряне сполучення; 13 – про торговельне судноплавство та ціла низка двосторонніх угод. Завершено роботи щодо будівництва судноплавного шляху Дунай-Чорне море, що дозволить активізувати транспортну діяльність на півдні. Схвалена Європейською Комісією (1996) модель Пан’європейської транспортної мережі зараз охоплює десять Пан’європейських транспортних регіонів, з яких три коридори проходять через територію України:

Коридор ІІІ: Дрезден (Німеччина) – Вроцлав (Польща) – Львів (Україна) – Київ (Україна) – автомобільні шляхи та залізниця.

Коридор V: Венеція (Італія) – Любляна (Словенія) – Будапешт (Угорщина) – Ужгород (Україна) – Львів (Україна) – Братислава (Словаччина) – Загреб (Хорватія) – Сараєво (Боснія та Герцеговина) – автомобільні шляхи та залізниця.

Коридор IX: Гельсінкі (Фінляндія) – Санкт-Петербург (Росія) – Москва (Росія) – Київ (Україна) – Одеса (Україна) – Кишинів (Молдова) – Бухарест (Румунія) – Вільнюс (Литва) – Клайпеда (Литва) – Мінськ (Білорусь) – Александрополіс (Греція) – Орменіо (Болгарія) – автомобільні шляхи, залізниця.

Розпочато роботу над проектом «BISRO» з оцінки розвитку транспортної інфраструктури України.

8. Науково-технологічне співробітництво. 7 жовтня 2003 р. під час Самміту Україна - ЄС було підписано Угоду про наукове і технологічне співробітництво між Україною та ЄС. У листопаді 2003 р. відбулася презентація українського науково-технологічного центру у Брюсселі (Бельгія). Розвивається співпраця між українськими та європейськими вченими в рамках програм «ІНКО-COPERNICUS» та «ЕУРЕКА».

9. Співробітництво в сфері освіти. Розвивається в рамках Програми транс’європейського співробітництва в галузі вищої освіти – Темпу (програма Тасіс). Важливим завданням найближчим часом має стати реалізація Болонської моделі вищої освіти, яка передбачає тотожність вітчизняного та європейського освітнього простору та уніфікацію освітніх стандартів.

10. Регіональне та трансрегіональне співробітництво. Найбільшого розвитку в Україні останнім часом набуло транскордонне співробітництво. З цією метою створено та успішно функціонують шість єврорегіонів з них два «Буг» та «Карпатський» стали з 2004 р. прикордонними з ЄС.

Єврорегіон «Буг» орієнтується на розвиток спільних проектів між Волинською областю України і двома польськими воєводствами. В рамках програми «Тасіс» здійснювалися заходи щодо реалізації природоохоронних проектів, засновано україно-польську агенцію регіонального розвитку, налагоджено діяльність декількох міжнародних пропускних пунктів.

У Карпатському єврорегіоні реконструйовано декілька міжнародних пропускних пунктів, впроваджено ряд проектів з транскордонного співробітництва. Упродовж дев’яти років реалізуватиметься проект «Карпати 2003-2011», при якому запроваджуватиметься стратегічний підхід до розвитку транскордонного «співробітництва у Карпатському регіоні» та «Ініціатива розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні» із загальним бюджетом у 400 тис. євро.

11. Співробітництво в галузі космічних досліджень. У зв’язку із прийняттям Радою Міністрів ЄС проекту «Галілео», який ставить за мету запровадження до 2008 року власної європейської супутникової системи представниками КБ «Південне» розпочато переговори про залучення до цієї ініціативи Євросоюзу. У червні 2003 року в Брюсселі проведено презентацію української космічної науки і промисловості.

Слід зазначити також, що Україна співробітничає з ЄС й в інших галузях, зокрема у сфері статистики, захисту прав споживачів, туризму, культури.

Література (основна)

Европейськая интеграция. Учебное пособие. – М.: Международные отношения, 2003. – 400 с.

Економіка зарубіжних країн / За ред. д.е.н. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1998.

Європейська інтеграція та Україна / За ред. В.Є.Новицького, Т.М.Пахомової, В.І.Чужикова. Навчально-методичний посібник. – К.: Мін-во економіки та з питань європейської інтеграції України МЗС ФРН, тов-во К.Дуйсберга (ФРН). – К.- Кельн, 2002.

Западно-европейские страны: особенности социально-экономических моделей / Под ред. В.П.Гутника. – М.: Наука, 2002. – 271 с.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. проф. В.П.Колесова. – М.: Флинта, 2000.

Черников Г.П. Экономика Франции: традиции и новейшие тенденции: Учеб. пособие. – М.: РОССПЭН, 2002. – 414 с.

Шемятенков В.Г. Европейская интеграция: Учебное пособие. – М.: МО, 2003.

Література (додаткова)

Авилова А. Структурные преобразования в Италии // МЭ и МО. – 1998. - № 8. – с. 101-105.

Антюшева Н. Шведская модель Европейского Союза: концепции и практика // МЭ и МО. – 2000. - № 6. – с. 33.

Бест М. Новая конкуренция. Институты промышленного развития. – М.: ТЕИС, 2002. – 356 с.

Брюмер К. Система поддержки предприятий малого и среднего бизнеса в Германии // Пробл. теории и практ. упр. – 2002. - № 2. – с. 58-63.

Губанов С. Процесс трансформации: германская модель // Экономист. – 1999. - № 5. – с. 75-87.

Губені Ю. Розвиток і адаптація аграрної політики Чеської Республіки до інтеграційних вимог Європейського Союзу // Економіка України. – 2002. - № 7. – с. 78-82.

Гутник В. Неравномерность развития экономики Германии // МЭ и МО. – 1998. - № 8. – с. 86-91.

Европейский Союз в цифрах: население и ВВП стран-членов ЕС // Журн. европ. экон. – 2003. – Т. 2. - № 4. – с. 549-556.

Иорданская Э. Расширение ЕС на восток: позиции Германии // МЭ и МО. – 2002. - № 2. – с. 67-74.

Кузнецов А. Германский капитал за рубежом // МЭ и МО. – 2003. - № 10. – с. 32-41.

Кумахов Р., Кузнецов В. Франция: рывок вперед // МЭ и МО. – 1999. - № 8. – с. 93-95.

Макроструктурні зміни в Польщі під час ринкової трансформації // Нац. безпека і оборона. – 2003. - № 4. – с. 42-64.

Онищенко О. Нові форми господарювання та їх результативність у сільськогосподарському виробництві Словаччини // Економіка України. – 2002. - № 1. – с. 60-65.

Оппенлендер Карл-Хайнц. Процес трансформации в новых змлях ФРГ // МЭ и МО. – 1998. - № 7. – с. 135-139.

Островская Е. Экономика малых стран Западной Европы: роль эволюции производителя // МЭ и МО. – 2003. - № 10. – с. 21-31.

Паньков В. Общеевропейское экономическое пространство возможности и перспективы // МЭ и МО. – 2003. - № 3. – с. 24-30.

Политика хозяйственного порядка в Германии. – М.: Экономика, 2002. – 271 с.

Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. – К.: East West Institute. – 358 p.

Тимченко О. Особливості ринкової трансформації в Естонській республіці // Економіка України. – 2002. - № 9. – с. 78-83.

Титов К. ТНК и региональная экономическая интеграция в ЕС // МЭ и МО. – 2000. - № 10. – с. 47-53.

Трофимова О. Франция: новое в помощи развитию // МЭ и МО. – 2003. - № 9. – с. 40-47.

Хесин Е. Великобритания: снижение темпов экономического роста // МЭ и МО. – 1999. - № 8. – с. 96-98.

Чужиков В. Кластери як об’єкт державного регулювання // Вісник УАДУ при Президентові України. – 2001. - № 4. – с. 160-168.

Чужиков В. Регіональна диверсифікація виробництва // Економіка України. – 2002. - № 9. – с. 4-11.

Чужиков В. Чеська модель регіонального розвитку // Економіка України. – 2004. - № 7. – с. 72-78.

Чужиков В., Чужикова В. Розширений Європейський Союз // Географія та основи економіки в школі. – 2004. – № 5. – с. 40-43.

Чужиков В., Чужикова В. Розширений ЄС в цифрах і фактах // Географія та основи економіки в школі. – 2005. - № 1. – с. 46-49.

Чужиков В.І. Регіональні інтеграційні стратегії постсоціалістичних країн Європи. Монографія. – К.: «Кадри», 2003. – 297 с.

Экономичское положение и внешняя торговля Чешской Республики. – БИКИ. – 2003. - № 121. – с. 5-9.

Grabbe H. The constellations of Europe. Now enlargement will transform the EU. – London: Centre for European Reform, 2004. – 83 p.

The Statesman’s Yearbook. The politics, cultures and economies of the world / Ed. by Barry Turrer. 2004. – London – New York: Palgrave Macmillan, 2004. – 2072 p.