Економіка зарубіжних країн (2005)

До країн-аплікантів на вступ до ЄС відносять три країни – Болгарію та Румунію, членство в яких передбачається у 2007 році та Туреччину, з якою розпочато переговори про вступ, проте країна ще й досі не виконала більшість копенгагенських (політичних) критеріїв коінтеграції, не говорячи вже про економічні. Разом з тим, умовно до групи кандидатів відносять численні нові країни Балканського півострова: Хорватію, Сербію та Чорногорію (Югославію), Албанію, Македонію, Боснію та Герцеговину, переговори про вступ з якими знаходяться на різних стадіях завершення (ближче всього до цього завершення підійшла Хорватія).

Слід сказати також, що в Євросоюзі добре розуміють, що проблема вступу чергової хвилі аплікантів в ЄС є доволі болючою не тільки для національних економік, а й для інтеграційного угруповання у цілому, що наявно випливає з табл. 6.1. Як випливає з неї, при коінтеграції Болгарії, Румунії та Туреччини сумарний ВВП ЄС збільшиться лише на 0,6 млрд. євро (за ПКС), натомість відносний показник Євросоюзу водночас зменшиться з 19,9 тис. євро до 19,0 тис. Значних вкладень потребуватиме також процес системних трансформацій у цих країнах як у період, який передує вступу, так і після нього.

Доволі різними є також й інші соціально-економічні індикатори. Так, за Індексом Людського Розвитку (ІЛР) Болгарія посідає 57-е місце в світі (2001), Румунія – 72, а Туреччина – лише 96, перебуваючи в групі країн що розвиваються. В Болгарії є дещо вищою тривалість життя – 72 роки, у той час як в Румунії і Туреччині лише 70. Європейський Союз турбує також той факт, що майже 15% населення Туреччини у віці після 15 років є неграмотними, що не є типовим як для країн ЄС-15, так і для десяти нових учасників розширеного ЄС (в Румунії та Болгарії цей показник не перевищує 2%).

Усі ці країни мають доволі низькі технологічні показники, що відрізняє їх від інших країн ЦСЄ, які вже стали членами Євросоюзу. Так, у 1997 році, витрати на науку і науково-технічні розробки становили в Болгарії 12 дол./жителя, а в Румунії – 8, це при тому що в цей же період в Словенії вони сягнули 112 дол., а в Чехії – 76. Тим не менше у відповідності із світовими рейтингами за таким показником як Індекс Технологічних досягнень (ІТД) у 1999 році Болгарія вийшла на 28-е місце в світі, а Румунія лише на 35-е, питома вага експорту високих та середніх технологій у цих країнах складала відповідно 30% та 25,3%. Обидві країни входили до групи потенційних лідерів, чого не можна сказати про Туреччину, яка не потрапила не тільки до цієї категорії, а й до наступної за неї.

Досить пекучою проблемою для держав-аплікантів цієї групи є проблема зовнішнього боргу, яка у багатьох випадках перевищує чи принаймні дорівнює граничним нормам, що випливають із маастрихтських критеріїв (пригадайте, спираючись на матеріал попереднього розділу, якими є їх рівні?). Найбільшу заборгованість як відсоток від Валового Національного Доходу (ВНД) має Болгарія – 82% (10 млрд. дол.), що перевищує її річний експорт фактично у 2 рази (2001). Далі йде Туреччина – 116 млрд. дол., і 57% ВНД відповідно, проте сам борг перевищує експорт майже у 4 рази. У найкращому положенні знаходиться Румунія з 10,2 млрд. дол. боргу, який становить 27% ВНД, а її експорт є вищим на 1,3 млрд. дол. взятих на себе країною боргових зобов’язань. Характерною рисою цих трьох держав є значне перевищення імпорту над експортом (в Болгарії в 1,4 рази, в Румунії в 1,35, в Туреччині в 1,3).

Структурна перебудова господарства в державах цього регіону проходила більш повільними темпами ніж в інших країнах ЦСЄ, а відтак питома вага сільського господарства продовжує залишатися доволі високою, а сфери послуг (не зважаючи на розвиток туризму) поки що малою, що наявно випливає з наведеної нижче таблиці 6.2.

Певні проблеми існують також щодо циклічності економічних коливань та сталості зростання, які завжди виникають у зв’язку із реформуванням економіки та відповідною кон’юнктурою на товари та послуги, що складається на світовому ринку. Так, упродовж 90-х років ХХ ст. Болгарія мала декілька спадів (1990-1993, 1996-1997) і декілька підйомів своєї економіки (1994-1995, 1998-2000 рр.), румунська ж циклічність виглядала подібною, проте й вона характеризувалася двома етапами занепаду (1990-1992 та 1997-1999 рр.). Природно, що це відбилося на результатах реформ. Якщо порівнювати десять років трансформації економіки (з 1990 по 1999), то наприкінці 90-х років економіка Болгарії виробляла лише 66% ВВП від рівня 1989 р., а Румунія – 73%. Потреби у переході до ринку Туреччина не мала, а відтак вона виявилася більш синхронізованою до світових у т.ч. європейських циклічних коливань, проте контрасти зростання ВВП і в цій країні були доволі великими. Так, у 1999 році цей показник був від’ємним і становив 5%, але вже у 2000-му році став позитивним і досяг 7,5%, проте вже в 2001-му він знизився на 9,4% (це самий низький індикатор темпів ВВП після Другої світової війни).