library.if.ua

Економіка зарубіжних країн (2005)

7.2.2. Особливості здійснення економічних реформ у 90-ті роки

Необхідність у реформуванні радянської економіки тісним чином була пов’язана із нагальними потребами у суттєвих структурних змінах господарства Російської Федерації. Першим системним проектом була програма «500 днів» (1990), авторами якої стали відомі російські економісти С.Шаталін та Г.Явлінський, вони ж сформулювали її головну мету – економічну свободу громадян і створення на цій основі ефективної господарської системи. Вперше було проголошено ряд фундаментальних принципів докорінного реформуванян: відкритість економіки, відмова від прямої участі держави у господарській діяльності, конкуренція виробників, вільне ціноутворення, формування ринків робочої сили і фінансів, забезпечення соціального захисту населення тощо.

Серед багатьох революційних змін, що декларувалися в програмі Шаталіна – Явлінського вона всеж-таки являла собою доволі ефемерну надію за 1,5 роки перейти до ринкової економіки, адже соціальний захист населення мало корелювався з високими темпами інфляції в країні, що слідували за фінансуванням ряду гуманітарних заходів, а необхідність у контролі за цінами формувала дефіцит товарів та послуг, зниження їх якості та виникнення наймасштабнішого за всю історію країни «тіньового ринку», питома вага в якому нерідко перевищувала позначку у 50%.

Вже у квітні 1992-го року названа вище програма викликала значну критику з боку опонентів, адже планового і швидкого переходу до ринку не відбулося, а соціальна захищеність виявилася химерою. Наступними заходами став відхід від реформування і поява нової моделі підвищення ролі держави в економіці у перехідний період. Ця програма була запропонована Р.Хасбулатовим та об’єднанням «Громадянський союз». Основними напрямками її реалізації стали:

введення державного регулювання заробітної плати та цін;

дотування аграрного сектору економіки;

збільшення централізованого фінансування діяльності соціального комплексу;

індексація збережень населення;

відмова від прискореної приватизації.

Такі заходи хоча і мали на меті стабілізувати російську економіку проте фактично означали поновлення планової економіки, що знову ж таки вело до скочування на позиції кінця 80-х років.

В червні 1992 року відомим російським економістом Є.Гайдаром був запропонований новий варіант трансформаційної програми відомий під назвою «Меморандум про економічну політику Російської Федерації», що був розроблений разом з західними економістами, які були експертами МВФ і сповідували монетаристські погляди. Головними пунктами гайдарівської програми стали:

- дерегулювання економіки, зняття адміністративного контролю за цінами та господарськими зв’язками (включаючи експортно-імпортні операції); розвиток торгівлі замість командного розподілу товарів та послуг;

- фінансова стабілізація країни, укріплення рубля;

- приватизація, розвиток підприємництва, створення ринкового господарства та передумов для економічного зростання;

- активна соціальна політика;

- структурна перебудова економіки, її демілітаризація, підвищення конкурентоспроможності, інтеграція Росії до світового господарства;

- зниження витрат, стабілізація цін.

Саме ці пункти та розроблені на їх основі конкретні заходи слугували відправною точкою для ведення переговорів з МВФ та «Великою сімкою» про надання кредитів російському уряду. Натомість складність трансформаційного періоду в Росії виявилася доволі непростою для переходу на неоліберальну модель розвитку. Найбільш проблемними у цей період стали: криза неплатежів, яка фактично загальмувала розрахунки між підприємствами; не була забезпечена політична стабільність у суспільстві; розпочався «парад регіонів», які на підставі принципу субсидіарності домагалися більших прав у розподілі доходів, що врешті-решт дистанціювало регіонів РФ за «кон’юнктурними галузями»; суттєво зросла інфляція, а дії уряду щодо її приборкання були вкрай непослідовними від провведення проінфляційних заходів до антиінфляційних; посилилася корупція і мафіозність економіки тощо. Разом з тим, елементи «шокової терапії», які були застосовані у період 1992-1994 рр. не виявилися марними, певною мірою вони визначили перехід до наступного градуалістського періоду, під час дії якого (1994-1996 рр.) посилився процес кредитування економіки за позитивною процентною ставкою, знизилася інфляція, уповільнилося падіння ВВП до – 4% у 1995 р. та -3,4% у 1996 р., обсяги експорту перевищили імпорт. Ця тенденція випереджаючого нарощування експорту зберігається в РФ і зараз.

У 1997 році вперше в країні відмічається зростання ВВП (+0,9%), яке не виявилося сталим. Вже наступного року розпочалася масштабна російська криза, яка була з одного боку породжена відомим «азіатсько-тихоокеанським» економічним обвалом, з другого – численними проблемами підприємств (мікрорівень), які виявилися у багатьох випадках нездатними вільно конкурувати з імпортованими товарами. Попри всі зусилля Центробанку російський рубль не вдалося утримати, відбувся його обвал. Так, якщо у 1998-му році за 1 дол. давали 20,7 рублів, то вже у 1999-му – 27 руб. Суттєво знизилася середня заробітна плата у доларовому еквіваленті з 164 у 1997 р. до 62 у 1999-му. Інфляція у 1998 році досягла 84,4% проти 11% у 1997-му. Суттєво зріс рівень безробіття, сягнувши у 1998-му році 11,8%, скоротились обсяги експорту (в 1,17 разів) та імпорту (в 1,24 рази), хоча імпорту – найбільш суттєво у період 1997-1998 рр.

Разом з тим, створилися хороші умови до диверсифікації російського експорту і виходу багатьох компаній країни на конкурентні західні ринки. Це призвело вже у 1999 році до поступового зростання ВВП +5,4%, а в 2000-му його темпи приросту досягли рівня у 10%, тобто були найбільшими за весь період існування «Нової Росії». Незважаючи на те, що в наступному 2001-му році країні не вдалося закріпити аналогічні до попереднього періоду темпи зростання, Росія впевнено почуває себе серед усіх країн СНД системним лідером поч. ХХІ ст. (Див. табл. 7.4). Середньорічні темпи зростання ВВП РФ за останні п’ять років були доволі високими – 6,8%. Скоротився рівень безробіття з 13,2% у 1998-му році до 7,6% (у 2004-му). Обсяги експорту за цей період зросли в 2,5 рази, а імпорту лише в 1,6 рази. Знизився рівень інфляції з 84,4% до 11,7%, а заробітна платня зросла з 62 дол. у 1999-му до 237 у 2004-му. Доволі показовими для цієї країни є золотовалютні резерви Центробанку, які зросли в десять разів з 12,2 млрд. дол. у 1998 р. до 124,5 млрд. у 2004-му, при цьому курс рубля продовжував укріплюватися і мало місце навіть деяке падіння долара за відношенням до національної валюти Росії. Наведені вище факти доволі красномовно говорять, що період 1999-2004 рр. можна охарактеризувати як етап стійкого економічного зростання, укріплення міжнародних позицій країни, перехід до прагматичних стосунків з країнами СНД та інших угруповань пострадянських держав, які доволі чітко сформував директор Інституту СНД Н.Зіядуллаєв: «Передбачається, що буде покінчено з однобічними поступками країнам ближнього зарубіжжя (пільгові ціни на енергоносії, списання та реструктуризація боргів і т.і.), якщо вони не компенсуються геополітичними і економічними перевагами».