library.if.ua

Економіка зарубіжних країн (2005)

8.3. Галузева структура економіки

У сучасній структурі КНР на промисловість припадає 52% створеного ВВП, на сільське господарство – 15% та на послуги 33% (2001), що дозволяє відносити країну до індустріальних держав світу з високою питомою вагою базових галузей виробництва (чорна та кольорова металургія, енергетика, хімічна промисловість). Разом з тим, структурні зміни в економіці цієї азіатської держави, що розпочалися наприкінці 70-х продовжуються і зараз. Найбільш динамічною галуззю промисловості у ХХІ ст. виявилися електронна та електротехнічна індустрії, які вивели Китай в число світових лідерів. Приміром в 2003-му році на цю країну припадало вже 28% світового випуску побутового електронного обладнання, а вже в 2004-му – 30%. За даними цілого ряду західних аналітиків до 2008-го року питома вага КНР може досягти 36%, проте навіть і зараз близько ѕ світового продажу DVD-програвачів, 1/3 телевізорів, мобільних телефонів та персональних комп’ютерів припадає на Китай.

Разом з тим, «технологічний прорив» на ринку побутової техніки поки що слабо корелюється із створенням нової складної продукції в галузі машинобудування. Зокрема у світовому виробництві професійної електроніки, питома вага КНР не перевищує 3%, аерокосмічної та військової – 6%, обладнання для зв’язку – 16%. Проте дедалі наявнішою стає тенденція на збільшення виробництва та експорт продукції високих технологій. Передбачається, що найближчим часом вивіз високотехнологічного обладнання попри технологічний дефіцит в країні буде зростати і досягне обсягів не менше 5 млрд. дол. на рік. Найбільшими продуцентами нової продукції виступатимуть китайські компанії «Haier Group» (побутова техніка) та «Huawei Technologies» (виробництво засобів зв’язку).

Таким чином, сучасна промислова структура КНР уособлює в собі доволі різні елементи індустріальної моделі розвитку господарства та постіндустріальної світової кон’юнктури на продукцію «нової економіки». За вартістю продукції, що випускається можна виділити наступні галузі: виробництво чавуну та сталі, видобування кам’яного вугілля, машинобудування (яке поки що є недостатньо диверсифікованим), виробництво озброєння, легка промисловість (текстиль, одяг, взуття, іграшки), цементна промисловість, виробництво хімічних добрив, харчова індустрія. При цьому слід мати на увазі, що значна частина продукції споживається на внутрішньому ринку, який є найбільшим в світі, проте суттєво обмежений низькою купівельною спроможністю населення.

Аграрний сектор є доволі важливим для економіки Китаю і таким, що в умовах подальшої індустріалізації сільського господарства та розвитку відповідних відносин на селі може стимулювати значний міграційний рух населення. З 750 млн. осіб населення, що складає в КНР робочу силу майже 50% зайняті в аграрному виробництві. Проте і тут тривають значні трансформаційні перетворення, які можна звести до наступних основних тенденцій:

швидкими темпами змінюється галузева структура сільського господарства (упродовж періоду 1978-2004 рр. питома вага рослинництва за вартістю продукції, що випускається скоротилася з 80% до 50%, а у зв’язку із нарощуванням темпів м’ясної революції, країна вже у найближчі десять років може вийти на аналогічне до високорозвинутих країн співвідношення: рослинництво – тваринництво (1/3 + 2/3);

змінилася географічна спеціалізація сільського господарства, а розвиток сімейного підряду скоротив непродуктивні трудові витрати на основне виробництво;

швидко розвивається вертикальна та горизонтальна диверсифікація виробництва, якщо перша з них максимально розвинула технологічність основного виробництва, то друга стимулювала розвиток міжгалузевих зв’язків та кращу допродажну підготовку харчових товарів;

має місце нарощування обсягів експорту продовольства на висококонкурентні європейські та азіатські ринки.

Разом з тим, основними проблемами аграрного сектору Китаю, які можуть найближчим часом загальмувати його подальший розвиток є: падіння прибутковості зернового господарства, яке попри все залишається основним в структурі сільськогосподарського виробництва; стримуючим фактором може слугувати багатоукладність економіки та екстенсивний характер сімейних господарств; посилюються тенденції відпливу капіталу з сільської місцевості у міста тощо.

У сфері послуг країни домінуючою галуззю виступає торгівля, товарооборот якої за період економічних реформ зріс в 12 разів, передусім за рахунок ринкової торгівлі. У цій галузі національної економіки зайнято близько 26% сукупної робочої сили, що робить її виключно значущою у перспективній моделі КНР ХХІ ст.

Особливий інтерес з боку потенційних інвесторів має також фінансова у т.ч. банківська система Китаю. Лібералізацію валютного ринку в КНР було розпочато у 1996 році у відповідності з Угодою з МВФ, коли було відмінено обмеження на обмін валюти в межах здійснення платежів по поточних операціях, а національна валюта юань стала вільноконвертованою, тоді ж було дозволено діяльність іноземних банків на території КНР щодо здійснення ними будь-яких валютних операцій щоправда узгоджуючи все це з Народним Банком Китаю. Саме з цього періоду можна говорити про диверсифікацію банківської сфери. Особливостями ж сучасної галузевої структури банківської діяльності КНР є:

наявність універсальних (Bank of China) та спеціалізованих банків, які по суті також є універсальними у певних галузях промисловості, сільського господарства, будівництва (Agricultural Bank of China, Bank of Communications and Agricultural Development, China Construction Bank, Industrial and Commercial Bank of China);

значний обсяг залучених ПІІ, який щорічно проходить через банківську систему КНР (як правило, він знаходиться в межах 40-50 млрд. доларів);

пасивна поведінка вкладників, яка була пов’язана з доволі низьким споживчим попитом, населення відкладало задоволення своїх потреб на «потім», внаслідок чого у 2003-му році заощадження зросли ще на 2% і наблизились до 90% ВВП. Ситуацію із «обмеженням попиту» врятував автомобільний та будівельний бум серед споживачів, що розпочався у цьому році і триває зараз, а відтак операції кредитування значно зросли і кризу «перевиробництва» вдалося уникнути;

наявність фактично автономної фінансової системи Китаю з одного боку, а з другого – Гонконгу та Макао. При цьому саме Гонконг (Сянгай) є одним із світових фінансових центрів.

Важливим напрямком розвитку сфери послуг країни є прийом іноземних туристів сучасний Китай є одним із світових туристичних лідерів, приміром у 1999 році країну відвідало 27 млн. туристів, що дозволило цій державі вийти на 4 місце у світі (дохід від туризму у цьому ж році склав 14,1 млрд. дол.), а за прогнозами Світової туристичної організації вже в 2020 році КНР стане світовим лідером.