library.if.ua

Організація виробництва (2003)

5.2. Аналіз трудових процесів і затрат робочого часу

Класифікація затрат робочого часу. Трудові процеси відрізняються один від одного не лише змістом, а й часом тривалості. Нормування пов’язане з вивченням затрат часу і методів роботи. Тому поряд з дослідженням трудових процесів приділяється увага виміру затрат часу на їх виконання, а також визначенню ефективності використання робочого часу працівників та устаткування. Відомо, що трудовий процес здійснюється людиною з застосуванням машин та обладнання в певних організаційних та санітарно-гігієнічних умовах. Це зумовлює специфічність аналізу трудового процесу, що передує його раціоналізації та нормуванню праці. Такому аналізу підлягають:

а) якість організації та обслуговування робочого місця — технічного рівня устаткування, планування робочого місця, наявність потрібних інструментів та технологічного оснащення, комплексність та своєчасність обслуговування;

б) робота устаткування — ступінь його використання щодо часу, потужності та технологічних можливостей;

в) умови праці — фізичні зусилля та розумове напруження людини, темп роботи, стан мікроклімату, рівень шуму та вібрації, чистота повітря тощо;

г) діяльність людини — прийоми та методи праці, затрати робочого часу на виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів тощо), фізіологічні зміни в організмі.

Використовуються різноманітні методи і технічні засоби проведення досліджень та аналізу трудових процесів. Для одиничного виробництва характерне застосування візуальних спостережень з використанням секундомірів, хронометрів, хронографів та інших приладів. У великосерійному та масовому виробництвах, де дуже часта повторюваність трудових прийомів за короткої їх тривалості, застосовується метод кіно- або телезйомки. Графоаналітичні методи дають змогу дослідити план робочого місця, положення робітника, його маршрут руху, робочу позу, кількість, послідовність та характер трудових рухів, затрачуваний час.

Завершується аналіз трудового процесу висновками щодо його якості, недоліків та їх причин, шляхів усунення, можливостей подальшої раціоналізації.

Поряд з дослідженням складових елементів трудового процесу здійснюється детальне вивчення структури затрат робочого часу, яке необхідне для виконання конкретної роботи і є підставою для встановлення норми праці. Для цього здійснюється класифікація робочого часу. Вона передбачає групування окремих видів затрат робочого часу за їх характерними ознаками в межах однієї зміни. Класифікація може здійснюватися стосовно трьох елементів виробничого процесу: працівника, предмета праці та устаткування.

У практиці роботи з нормування праці широко використовуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу (Тзм). Для першого підходу характерний поділ змінного робочого часу на час роботи (здійснення виробничого процесу або функціонування даного елемента виробництва) та час перерв (рис. 5.4).



За другого підходу змінний робочий час поділяють на нормований та ненормований час.

При розрахунку норм праці встановлюються затрати робочого часу: на підготовчо-завершальне, оперативне обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби та регламентовані перерви.

Час роботи (Тр) — сумарний час у рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Він має бути продуктивним, але на практиці нерідко якась його частина марнується на непродуктивну роботу.

Час непродуктивної роботи (Трн) — витрачений час у межах зміни на роботу, яка не дає корисного результату підприємству, а скоріше негативний, оскільки зношуються інструмент, устаткування, витрачаються матеріали, сировина, енергія, робочий час працівника. До непродуктивної роботи належать: усунення (виправлення) браку, що виник з вини самого робітника; виконання робіт, що не передбачені змінним завданням, та ін.

Час продуктивної роботи (Трп) характеризується сумарним часом у межах зміни, протягом якого працівник виконує прямі і суміщувані обов’язки, що передбачені регламентом. Він складається з часу: підготовчо-завершальної та оперативної роботи й обслуговування робочого місця.

Підготовчо-завершальний час (Тп-з) потрібен робітнику для підготовки самого себе та робочого місця до виконання заданої роботи і для її закінчення: отримання інструменту, приладдя, технологічної та планово-облікової документації; ознайомлення з роботою, кресленнями; інструктаж про порядок виконання роботи; установлення приладдя та інструменту; налагодження устаткування; зняття приладдя та інструменту після виконання роботи; здача приладдя, інструменту, документації та готової продукції (роботи).

Підготовчо-завершальний час витрачається, як правило, один раз на всю роботу (партію предметів праці) і не залежить від кількості виробів (обсягу робіт), що виконується за даним завданням.

Час оперативної роботи (Топ) — це найпродуктивніша частина робочої зміни, яка витрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предмета праці, а також на виконання допоміжних дій, необхідних для здійснення цих змін. Затрати оперативного часу повторюються з кожною одиницею продукції або певним обсягом робіт і складаються з двох частин: часу виконання основних (То) та допоміжних трудових прийомів (Тд).

Основний (технологічний) час (То) витрачається на доцільну зміну предмета праці (його розмірів, форми, складу, стану, положення).

Допоміжний час (Тд) витрачається на створення умов для виконання основної роботи (наприклад, завантаження сировини, закріплення та зняття виробу з верстата, управління устаткуванням та здійснення переходів під час виконання завдання, вимірювання предметів праці під час роботи тощо).

Час обслуговування робочого місця (Тоб) — це час, який витрачає робітник на догляд за устаткуванням та тримання робочого місця в належному стані. Час обслуговування робочого місця складається з двох частин: часу організаційного обслуговування та часу технічного обслуговування.

Час організаційного обслуговування (Торг) витрачається на догляд робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання.

Час технічного обслуговування (Ттех) використовується на догляд за обладнанням у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема, підналагодження обладнання, прибирання стружки, заміну зношеного інструменту тощо.

Усі перелічені види затрат робочого часу є об’єктивно необхідними, отже мають ураховуватися при визначенні норми часу на конкретну роботу. Час основної роботи має найбільшу питому вагу в тривалості робочої зміни і витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу оператор веде активне або пасивне спостереження за роботою обладнання. Такий основний час має назву машинного на відміну від ручного, коли основні прийоми виконуються самим робітником.

У період автоматичної роботи устаткування (машинного часу) робітник може виконувати елементи трудового процесу: підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця. Таким чином, частина підготовчо-завершального часу та часу на обслуговування робочого місця перекривається основним (машинним) часом і не вводиться до складу штучної норми часу.

Час, що перекривається основним, називається перекривним, а тривалість виконання трудових прийомів (установлення заготовки, контроль якості тощо) при зупиненому устаткуванні та час на машинно-ручні прийоми складають неперекривний час.

Час перерв у роботі (Тп) — загальна тривалість часу, протягом якого робітник не працює незалежно від причин, що викликали його бездіяльність. Складається з двох груп затрат часу: регламентованих і нерегламентованих перерв.

Регламентовані перерви (Тпр) — охоплюють час, коли робітник не працює з причин, заздалегідь передбачених, об’єктивно необхідних, зумовлених технологією і організацією виробництва. Це можуть бути певні паузи в технологічному процесі, неповна синхронність операцій на конвеєрі, зупинки автоматизованого устаткування для зміни інструменту та підналагодження. Так само до часу регламентованих перерв належать: час перерв, зумовлених трудовим законодавством (Тзак), час на відпочинок і особисті потреби робітника (Твоп). Останній складається з: часу відпочинку (Тв) та часу особистих потреб (Тос).

Перерва на обід не входить до фонду робочого часу, тому працівник має право використовувати цей час на власний розсуд.

Час нерегламентованих перерв (Тпн) охоплює втрати часу з причин різних порушень нормального перебігу виробничого процесу. Це час перерв, зумовлених недоліками технології, організації виробництва, порушенням трудової дисципліни, та час відпустки з дозволу адміністрації.

До часу перерв, зумовлених недоліками технології та організації виробництва (Тпнт), відносять простої устаткування через несправність та робітників через очікування документації, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, інструменту, технологічного оснащення, постачання електроенергії тощо.

Час перерв, зумовлених порушенням трудової дисципліни (Тптд), складається з часу запізнень на роботу, невиправданого об’єктивними причинами зволікання з початком робочої зміни, передчасного завершення зміни, перевищення часу обідньої перерви та нормованого часу на відпочинок і т. д.

Час перерв з дозволу адміністрації (Тпв) — сумарний час відсутності працівника на робочому місці, викликаний особистими потребами, сімейними та іншими обставинами. Іноді сама адміністрація ініціює таку відпустку, коли неможливо забезпечити людей роботою через аварії, перебої з електроенергією, зриви в постачанні матеріально-сировинних ресурсів тощо.

За другим підходом при встановленні норм часу всі розглянуті раніше види затрат змінного робочого часу поділяються (рис. 5.5) на необхідні (нормовані) та зайві (ненормовані).



Норми часу містять тільки необхідні його затрати в розмірі, що зумовлений найпродуктивнішим способом виконання даної роботи. До нормованих затрат часу належать об’єктивно необхідний час для виконання конкретного завдання за даних умов: підготовчо-завершальний, оперативної роботи (основний і допоміжний), обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин та зумовлених трудовим законодавством.

У разі складання фактичного балансу робочого часу до нього включаються всі нормовані і ненормовані затрати. Нормативний баланс охоплює лише нормовані затрати часу.

Інтенсивне використання різноманітних засобів виробництва (верстатів, машин, автоматичних ліній) потребує узгодження та відповідного співвідношення функціонування уречевленої та живої праці. Тому необхідно для ретельного аналізу завантаження устаткування знати класифікацію часу його використання (рис. 5.6).



Час роботи устаткування передбачає термін його експлуатації протягом зміни незалежно від того, використовується за прямим призначенням чи ні. Ефективність роботи верстатів залежить в основному від техніко-технологічних чинників (структура їх парку, технологічні режими роботи, стан інструменту, зайві роботи, значні відхилення в розмірах заготовок тощо).

Час простоїв устаткування охоплює періоди протягом зміни (або цілу зміну), коли, маючи справний стан, техніка не використовується для роботи.

До простоїв, що виникли з вини оператора, зараховують: нерегламентовані перерви на відпочинок та особисті потреби, порушення трудової дисципліни, поломки устаткування з причин некваліфікованого обслуговування. В основному простої техніки мають організаційно-технічні причини: несвоєчасне забезпечення необхідними компонентами, відсутність енергії, випадкові поломки, часті переналагодження устаткування, дрібність партій виробів тощо.

Класифікація затрат часу відносно предмета праці також поширюється на виробничий процес, завдяки якому здійснюється перетворення цього предмета праці в продукт праці. При аналізі тривалості виробничого процесу всі затрати групуються таким чином, щоб повніше розкривався характер їхнього змісту і чинників впливу (рис. 5.7).



Відомо, що тривалість виробничого циклу може виходити за межі змінного робочого часу. Виходячи з цілей та завдань нормування праці, до класифікації включаються: тривалість технологічних, облікових, складських, пакувальних, вантажних, транспортних та контрольних процесів, міжопераційних перерв та пролежувань предметів праці в технологічних нагромаджувачах.

Типова структура норми часу. Згідно з наведеними вище класифікторами (рис. 5.4 та 5.5) дослідження та аналіз затрат змінного робочого часу дає змогу визначити їх нормовані і ненормовані складові частини. Сумарна величина нормованих елементів затрат часу на одиницю продукції (виконання операції) є штучно-калькуляційним часом (Тшк), або повною нормою часу за певних організаційно-технічних умов (рис. 5.8). Норма штучно-калькуляційного часу використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо. Розгорнута формула повної норми штучно-калькуляційного часу має такий вигляд:

Тшк = Тп-з + То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос + Тпт,

де Тп-з — норма підготовчо-завершального часу, яка встановлюється в одиничному і дрібносерійному виробництві на одну деталь (виріб), у серійному — на партію деталей (виробів), у масовому додається до часу обслуговування робочого місця;

То — норма основного часу;

Тд — норма допоміжного часу;

Торг та Ттех — норма часу відповідно на організаційне та технічне обслуговування робочого місця;

Тв — норма часу на регламентований відпочинок;

Тос — норма часу на регламентовані особисті потреби;

Тпт — норма часу на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин.

На практиці часто об’єднують основний і допоміжний час, час організаційного і технічного обслуговування, час на відпочинок та особисті потреби. У серійному та одиничному виробництвах час регламентованих перерв Тпр, як правило, відсутній. У такому разі формула штучно-калькуляційного часу набуває спрощеного вигляду:

Тшк = Тп-з + Топ + Тоб + Твоп,

де Топ — норма оперативного часу (То + Тд);

Тоб — норма часу на обслуговування робочого місця (Торг + Ттех);

Твоп — норма часу на відпочинок та особисті потреби (Тв + Тос).



У середині повної (штучно-калькуляційної) норми виділяють так звану норму штучного часу, яка відображає сумарні затрати часу (за винятком підготовчо-завершального) на виготовлення окремої одиниці продукції (виконання операції) за певних організаційно-технічних умов:

Тшт = Топ + Тоб + Твоп = То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос.



У серійному виробництві, коли вироби запускаються в роботу не поштучно, а партіями, уживається норма часу на партію виробів (Тпар) — сумарний час виготовлення партії виробів за певних організаційно-технічних умов.



Методи аналізу затрат робочого часу. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два основні методи вивчення затрат робочого часу: метод безпосередніх вимірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх вимірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень у різні проміжки фіксується стан об’єктів, що спостерігаються: працівників, верстатів, машин. При цьому структура затрат часу встановлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

На етапі підготовки до спостереження складають докладний опис роботи устаткування, матеріалів, організації робочого місця, фіксують інформацію про робітника, намічають пункт або маршрут спостереження.

Етап безпосереднього спостереження полягає у фіксації в спостережливому листі всіх без винятку видів затрат і втрат робочого часу з визначенням початку і закінчення кожного елемента операції.

На етапах опрацювання й аналізу даних спостереження визначається фактична тривалість кожного зафіксованого елемента роботи. Дані по елементах групуються і підсумовуються відповідно до прийнятої схеми класифікації затрат робочого часу (основний, допоміжний, відпочинок, утрати з організаційних причин і т. д.). Таким чином складається фактичний баланс робочого часу за зміну.

До основних методів вивчення з використанням спеціальних приладів (секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів) фактичних затрат робочого часу протягом зміни або за коротший період належать: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Під хронометражем у нормуванні праці розуміють вивчення будь-якої операції шляхом спостереження та вимірювання робочого часу, що йде на виконання окремих її елементів.

Мета хронометражу — виявлення чинників, що впливають на тривалість кожного елемента операції, циклічно повторюючись.

Реалізація мети хронометражу передбачає виконання таких основних завдань:

визначення кількості часу, необхідного для виконання різними методами тієї або іншої роботи з метою порівняння результатів;

визначення потрібної кількості робітників для виконання тієї або іншої операції;

здійснення реалістичних розрахунків, графіків роботи і робочого навантаження;

формування справедливої системи стимулювання; розрахунки трудовитрат і фонду заробітної плати;

забезпечення необхідних даних для прогнозування показників діяльності.

При цьому вибираються найекономічніші прийоми і рухи для проектування на їх основі раціональної структури операції в цілому при нормальній тривалості виконання окремих її елементів. Це дає змогу поширити передові прийоми і методи роботи серед широкого кола робітників. У процесі хронометражу перевіряються й уточнюються норми, отримані вихідні дані для розроблення нормативів основного і допоміжного часу. Під час виконання елементів виробничої операції працівник застосовує певні трудові рухи, дії, прийоми та операції, які є об’єктами хронометражу.

Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться в спеціальний хронометражний лист спостережень (хронокарту). Залежно від тривалості і характеру елементів операції визначають кількість вимірів щодо кожного елемента. Проводячи хронометраж, спостерігач записує тривалість окремих елементів операцій, а також усі перерви в хронокарту. Під час виконання кожного елемента операції звичайно робиться 10—20 вимірів, а у випадку короткочасних операцій — 30—60. Опрацьовуючи й аналізуючи хронометражні спостереження, спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожного елемента. Наприклад, якщо затрати часу на виконання якої-небудь операції при різних вимірах становили 10, 13, 11, 10, 11, 10, 10, 10, 10 і 11 с, то середня величина часу виконання даного елемента визначається як середнє арифметичне:



Сума середніх затрат за всіма елементами операції покаже середній час на виконання операції в цілому.

Робота вимірюється не тільки за допомогою хронометражу, а й на основі затвердженої системи нормативів часу на трудові рухи.

Для глибшого вивчення трудового процесу широко використовується метод мікроелементного аналізу, коли операція розчленовується на найпростіші рухи, такі як «простягнути руку», «натиснути», «рух очей», «рух ніг». Так типизовано 19 мікрорухів, у тому числі 10, що виконуються руками, 7 для ніг і тулуба та 2 для очей. Усього система містить 22 види та 50 різновидів мікрорухів, на які розроблені мікроелементні нормативи.

За допомогою аналізу виконання кожного такого мікроелемента в часі й у просторі можна моделювати ручні прийоми і розраховувати час, необхідний для їх виконання.

Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджують у послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 с).

Фотографія робочого дня — це засіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку затрат часу протягом повного робочого дня або деякої його частини.

Головне завдання фотографії робочого дня полягає у виявленні втрат робочого часу протягом зміни, визначенні причин, що викликають ці втрати, і розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення.

На підставі матеріалів фотографії робочого дня проектується раціональна організація обслуговування робочих місць, нормується підготовчо-заключний час, час перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначаються склад бригади і поділ роботи всередині бригади.

Залежно від об’єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

фотографія часу роботи устаткування;

фотографія виробничого процесу.

За індивідуальною фотографією спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду.

Групове фотографування робочого часу робиться тоді, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема, за бригадної організації праці.

Масова фотографія використовується з метою вивчення затрат робочого часу великої кількості робітників.

Маршрутне фотографування проводиться, коли за характером роботи виконавець перебуває в русі.

Самофотографування здійснює сам працівник, фіксуючи величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи.

На заключному етапі проводиться опрацювання даних фотографій робочого дня (а їх має бути проведено не менше трьох), їх аналіз, розробляються організаційно-технічні заходи щодо усунення затрат робочого часу і проектується раціональний (нормативний) баланс робочого часу за зміну.

Фотохронометраж застосовується для досліджень нестабільних трудових процесів в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах з тривалістю окремих операцій понад 0,25 год. Фотохронометраж звичайно здійснюється методом прямих вимірів за поточним часом із застосуванням цифрової або графічної форми запису. В окремих випадках доцільно застосовувати моментно-безперервний метод спостереження. Затрати часу встановлюються в основному шляхом обліку частоти повторювання конкретних трудових прийомів.