library.if.ua

Державне регулювання зайнятості (2003)

1.1.1. Сутність, мета, завдання і предмет дисципліни. суб’єкти державного регулювання зайнятості

Державне регулювання зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, розроблених як зарубіжними, так і вітчизняними вченими і відповідаючих основним економічним законам ринкової економіки, передусім закону вартості та закону попиту і пропозиції. У даному посібнику вживаються два поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили», які теоретично різняться. Але, як вважає професор Г. І. Купалова, ці поняття тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інше, а тому є в нашому випадку економічно прийнятними і рівнозначними. Отже, надалі слід сприймати їх як синонімічні поняття.

Головною з теоретичних концепцій у розглядуваному випадку є сучасна економічна теорія Дж. М. Кейнса і посткейнсіанський розвиток її, хоч необхідність застосування в практичній діяльності класичної, неокласичної, марксистської, інституціональної та інших концептуальних підходів до аналізу ситуації виявляється неминучою. Це випливає і з самого визначення державного регулювання зайнятості. Його слід розуміти як сукупність цілеспрямованих форм, методів і напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня) на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави.

Втручання держави в регулювання купівлі—продажу робочої сили та її раціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочою силою необхідної якості — її загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, зменшити зростання безробіття, а також забезпечити значну частину безробітних засобами для існування [3, c. 328]. Зайнятість населення держава регулює економічними, правовими та адміністративно-організаційними методами. За допомогою правових методів вона здійснює прямий вплив на ринок робочої сили, а за допомогою економічних (податкова, інвестиційна, амортизаційна, кредитна політика) — опосередкований.

Отже, метою навчальної дисципліни «Державне регулювання зайнятості» слід визначити надання студентам у стислій і доступній формі системи знань з теорії зайнятості населення та методологічних підходів щодо використання теоретичних основ у державній політиці регулювання зайнятості.

Необхідно зауважити, що в системі соціально-трудових відносин зайнятість населення є найважливішим елементом і одним з головних макроекономічних показників. У будь-якій країні зайнятість — голова складова державної соціально-економічної політики. Не зайвим буде пригадати, що після другої світової війни американські економісти розглядають свою економіку з точки зору трьох ключових макроекономічних цілей у такому порядку:

1) досягнення високого рівня зайнятості;

2) стабільність цін;

3) економічне зростання [4, c. 6].

Саме в такому порядку визначені стратегічні пріоритети наддержави. Їх правильність підтверджена десятиліттями розвитку США.

Завдання навчальної дисципліни полягає в тому, щоб дати слухачам необхідні уявлення і практичні навички з різних аспектів реалізації державного регулювання зайнятості економічними, правовими, адміністративно-організаційними методами.

Функція управління зайнятістю покладається на державу. Вона передбачає вплив на попит і пропозицію праці через реалізацію:

державної системи мінімальних соціальних стандартів у сфері зайнятості;

аналізу і прогнозування стану ринку праці та його кон’юнктури;

розробки конкретних правових, економічних, організаційних і соціальних заходів на підставі здійсненого аналізу і прогнозу;

розроблених заходів;

моніторингу процесів, що відбуваються на ринку праці;

системного контролю за проведенням заходів.

Практична реалізація вказаних напрямів вимагає від майбутніх бакалаврів, спеціалістів і магістрів глибокої теоретичної і практичної підготовки, вміння здійснення точного аналізу і на його основі узагальнень та обґрунтованих висновків, а також уміння розробки відповідних заходів цілеспрямованого впливу на стан справ. Для цього кожен розділ нашого посібника, маючи певне навантаження, дає необхідні знання: 1-й — з теорії, на якій базується державне регулювання зайнятості населення, а 2-й і 3-й — з практики цієї роботи. Однак, зважаючи на динамізм розвитку суспільства й особливо на те, що Україна ще знаходиться у перехідному періоді від планово-централізованої до розвинутої ринкової економіки , завданням є також виховати у студентів необхідність постійного відслідковування вдосконалення економічних, правових і адміністративно-організаційних методів впливу на державне регулювання зайнятості. Без останнього через ситуацію, яка постійно змінюється, до чого особливо схильна ця сфера діяльності, не можна розраховувати на повноцінну і плідну роботу, пов’язану з регулюванням ринку праці.

Не менш важливим є опанування понятійним апаратом. Саме для цього і призначений останній розділ посібника. Тут також міститься обмежена кількість понять, економічних і соціальних категорій, окремі з яких хоч і не зустрічаються в даному посібнику, але вкрай необхідні будуть під час користування додатковою літературою і поглибленому вивченні курсу.

Предметом навчальної дисципліни є зайнятість населення як поняття комплексне, взаємовідносини та їх наслідки між суб’єктами суспільно-корисної діяльності, методи впливу держави на регулювання зайнятості і запобігання розширенню безробіття й сприяння його скороченню.

З урахуванням сучасної концепції зайнятості населення, в умовах демократизації суспільства і дії різноманітних форм власності необхідно відповісти на головні питання: в чому полягає сутність зайнятості? яка її кінцева мета? які існують шляхи досягнення цієї мети?

Концепція зайнятості як соціально-економічне явище не є чимось незмінним. Вона відповідає конкретному етапу соціально-економічного розвитку суспільства. А тому її пріоритети, напрями розвитку та інші аспекти можуть змінюватися, залишаючи, однак, незмінною соціально-економічну сутність зайнятості. Це слід мати на увазі постійно тим, хто має відношення до державного регулювання зайнятості. Необхідно також пам’ятати, що звертаючись до світового досвіду в даній галузі, не можна навіть краще з цього досвіду безоглядно втілити у вітчизняну практику без його серйозного критичного перегляду. Формальне перенесення досвіду може дати зворотні очікуваним наслідки, тому що з положеннями, поясненнями, інструкціями стосовно конкретного випадку до України водночас не переносяться умови тієї країни, з якої запозичено досвід, і менталітет її народу. На це не завжди зважують. Але вкрай необхідно слідкувати за всіма новинами в галузі регулювання робочої сили і те, що на даному етапі дійсно дасть позитивний ефект, не гаячи часу, проводити в життя.

Суб’єктами державного регулювання зайнятості є: носії соціально-трудових інтересів, яких представляють окремі громадяни і групи громадян, поєднані спільними соціально-трудовими інтересами; виразники соціально-трудових інтересів, а саме: профспілки, страйкоми, спілки підприємців та фермерів; виконавці, тобто державні органи різного рівня законодавчої, виконавчої й судової влади.

Об’єкт державного регулювання — це індивідуальні і сукупні попити та пропозиції робочої сили, її ціна і вартість, доходи населення, процеси впливу на дані категорії та результати цього впливу, використання позитивних і недопущення негативних тенденцій глобалізації на зайнятість й інші елементи соціально-трудових відносин.

До напрямів регулювання зайнятості відносяться державні і регіональні заходи , які збільшують (зменшують) пропозицію або попит на працю, структуру пропозиції і попиту на працю; заходи, спрямовані на зближення відповідності попиту та пропозиції на працю.

За рівнем впливу на регулювання зайнятості заходи можуть бути:

загальнонаціональні;

галузеві;

регіональні;

внутрішньофірмові.