Державне регулювання зайнятості (2003)

Зайнятість населення здійснюється в сфері сукупного ринку праці (ринку праці в широкому смислі, який складається із сукупного попиту і сукупної пропозиції) на основі тих економічних законів, які діють на ринку праці, і не може обійтися без використання термінології і певною мірою методології, які застосовуються в навчальних дисциплінах «Ринок праці», «Економіка праці», «Соціально-трудові відносини», «Менеджмент персоналу». Однак державне регулювання зайнятості як навчальна дисципліна конкретизує і поглиблює знання в напрямах державної політики і державної практики цілеспрямованого впливу на попит і пропозицію робочої сили, на її ціну і вартість. Тому саме під таким кутом зору слід розглянути деякі положення ринку праці.

Той факт, що сукупний ринок праці є сферою здійснення зайнятості, випливає з його соціально-організаційної структури. Розглянемо її (рис. 1.2.1).

Як бачимо, до складу кожної частини сукупного ринку праці входять переважно громадяни, зайняті різними формами діяльності, а саме: в організаціях, установах, на підприємствах, у військових (законних) формуваннях, на фермах, зайняті надомною працею, доглядом за дітьми і хворими та ін. Повністю лише циркулююча частина зовнішнього ринку праці та певна частка потенційного ринку праці має незайнятих громадян.

Оскільки ринок праці є економічною формою функціонування робочої сили, зайнятість населення можна здійснити лише на ринку праці. Якщо, скажімо, циркулююча частина зовнішнього ринку праці, тобто сфера руху робочої сили за межами конкретної організації, містить тільки незайнятих громадян, то зайнятість вони здобувають на межі внутрішньофірмового ринку праці (сфери руху робочої сили на підприємстві), де відбувається купівля — продаж робочої сили.

Потенційний ринок праці як частина зовнішнього ринку праці тому і називається потенційним, що там знаходиться певний потенціал найманих працівників, котрі в будь-який момент можуть вийти на циркулюючий ринок праці в пошуках роботи. Крім того, як показано на рис. 1.2.1, певна категорія громадян (фермери, підприємці, військовослужбовці, учні, студенти денного навчання та ін.) здійснює зайнятість у цій частині ринку праці. Тому зайнятість населення не є величиною заданою і постійною. Вона, як свідчить соціально-організаційна структура ринку праці, знаходиться в постійному русі, повсякчас кількісно та якісно змінюється. Саме ця її зміна і є об’єктом регулюючого втручання держави.

До викладеного слід додати, що сукупна робоча сила в Україні (трудові ресурси) становить близько 30 млн громадян, або понад 60 % чисельності всього населення. Ось чому державне регулювання ринку праці в нашій країні, як і в будь-якій іншій, набуває найважливішого значення.

Забезпечення життєдіяльності суспільства і розвитку особистості як функції зайнятості здійснюється на ринку праці через фази відтворення трудових ресурсів: формулювання, розподіл, перерозподіл та використання. В свою чергу, тільки через зайнятість населення суспільно-корисною працею ринок праці виконує свою головну функцію — відтворювальну. І це — логічно тому, що лише на ринку діє закон вартості, який встановлює об’єктивно необхідні затрати на відтворення робочої сили, встановлюється співвідношення між її корисністю і вартістю. Спрямувати дію даних законів у потрібному напрямі на користь суспільства має держава шляхом застосування таких важелів, як податкова, інвестиційна, фінансова, кадрова політика. Як зазначає В. М. Петюх, ринок праці — це сфера відтворення робочої сили, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб її включення в економічну систему [6, c. 41]. Таке включення робочої сили в економічну систему відбувається через зайнятість. Через зайнятість зіставляється відповідність ціни робочої сили стану її відтворення.

Зайнятість на ринку праці визначає таку фазу відтворення робочої сили, як розподіл і перерозподіл трудових ресурсів відповідно до попиту й пропозиції праці. Вона розподіляє працюючих за видами робіт, галузями виробництва, професіями і спеціальностями, соціальним статусом, за регіонами та поділяє зайнятих на найманих працівників, роботодавців і самозайнятих. Статус у зайнятості, який безпосередньо формує розвиток особистості, визначається диференціацією її за видами:

за характером діяльності:

робота на підприємствах і в організаціях усіх форм власності та господарювання;

робота за кордоном;

виконання громадських і державних обов’язків;

служба у військових формуваннях;

навчання в денних учбових закладах;

ведення домогосподарства і підсобного господарства;

виховання дітей у сім’ї;

догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

інші види діяльності;

за галузевою належністю:

— відповідно до найменування секцій у Державному класифікаторі України ДК-009-96 ;

за соціальною належністю:

робітники;

службовці;

фермери;

підприємці;

управлінський персонал;

за формами власності:

у державному секторі;

в акціонованій колективній власності;

у приватній.

Таким чином, ринок праці через зайнятість населення здійснює суспільний поділ праці. Держава впливає на цю функцію шляхом інвестицій у людський капітал, проведенням збалансованої міграційної політики та виконанням різноманітних соціальних заходів і законів.