Державне регулювання зайнятості (2003)

Внутрішньофірмовий ринок праці є основною частиною сфери, де зайнято населення, та відіграє вирішальну роль у процесах відтворення і розподілу робочої сили. Тут діє система соціально-трудових відносин, які обмежені рамками однієї організації (в широкому понятті). Головні особливості внутрішньофірмового ринку праці полягають у тому, що, по-перше, внутрі даного обмеження визначається ціна робочої сили і, по-друге, здійснюється це за адміністративними правилами та процедурами, встановленими на конкретному підприємстві з дотриманням загальнообов’язкових законодавчих актів.

Однак вказані правила і процедури встановлюються під впливом стратегічних цілей організації, особливостей корпоративної культури, еталонів поведінки тощо. А тому реалії купівлі-продажу робочої сили не завжди збігаються з теоретичними посилками. Так, заробітна плата іноді визначається не дією закону попиту і пропозиції, а в адміністративному порядку. На мікрорівні це може призвести або до надлишку, або до нестачі робочої сили. На макрорівні через внутрішньофірмові ринки праці діє сукупний попит і сукупна пропозиція праці. Тому держава має розробляти та застосовувати такі заходи, які, відповідаючи економічним законам, здійснювали б регулюючий вплив на адміністративні рішення підприємств будь-яких форм власності і підпорядкування.

У даному аспекті важливою стороною внутрішньофірмового ринку праці, яка потребує державного впливу, є внутрішньофірмовий рух робочої сили. На кожному підприємстві періодично виникає дисбаланс між наявною робочою силою і робочими місцями, тобто між попитом і пропозицією праці. Тому існує дві причини.

Перша причина — це тимчасовий вихід з ладу частини робочих місць, причому вихід позаплановий, через аварії, перебої у постачанні сировини, матеріалів, комплектуючих, палива, електроенергії тощо. В результаті якась кількість працівників на певний період стає незайнятою. Виникає тимчасова вимушена незайнятість або внутрішньофірмове безробіття. Іноді це призводить до звільнення працівників і виходу їх на зовнішній ринок праці.

Друга причина полягає у тимчасовій відсутності працівників на робочих місцях через травми, хвороби, нещасні випадки, прогули або виникненні вакансій у результаті звільнення працівників з різних причин (вихід на пенсію, призов до Збройних сил тощо) з діючих робочих місць чи введення в дію нових робочих місць.

Коли дисбаланс виникає з першої причини, фірма намагається зберегти цей резерв робочої сили і не витрачатися на підготовку та підвищення кваліфікації нових працівників. Якщо ж дисбаланс виникає з другої причини, це послаблює виробничу дисципліну і погіршує роботу через тимчасовий дефіцит робочої сили. Тому необхідно приймати упереджувальні заходи цьому явищу.

Упереджувальним заходом щодо забезпечення організації відповідним персоналом у кількості та якості служить маркетинг внутрішньофірмового ринку праці, тобто сукупність управлінських методів і відносин, які поєднують у єдине ціле основні функції стосовно внутрішньофірмового врівноваження попиту і пропозиції робочої сили, забезпечення поліпшення її якості та підвищення конкурентоспроможності.

Головна ціль маркетингу ринку праці — за рахунок реалізації необхідних заходів досягти забезпечення відповідної поточним завданням і стратегічним цілям кількості та якості персоналу. Для цього докорінно змінюється процес управління персоналом в організації.

Основне місце займають стратегічні проблеми управління персоналом на підприємстві. Цей процес стає цілісною системою. Кадрова політика суцільно суміщується з концепцією розвитку підприємства і виражається в комплексі її галузей, які подані на рис. 1.2.2.

Такі складові кадрової політики спрямовані на забезпечення надійного маркетингу на внутрішньофірмовому ринку праці та є регулятором, який створює передбачуваність процесів найму і звільнень.