library.if.ua

Державне регулювання зайнятості (2003)

1.3.1. Використання ринкового механізму в державному регулюванні зайнятості

Ринковий механізм, який держава використовує для регулювання зайнятості, в своїй основі має класичну концепцію функціонування ринку праці. Графічним відображенням її є так званий «хрест Маршала» , на якому криві попиту і пропозиції становлять функцію ціни робочої сили, тобто часової ставки заробітної плати. В економічній теорії ціну праці прийнято відображати часовою ставкою заробітної плати, що ми розглядатимемо далі.

Принцип побудови кривої попиту такий. Припустимо, що наймачу робочої сили (підприємцю) потрібно виконати певний обсяг землекопних робіт. Будь-які перші-ліпші некваліфіковані робітники, без навичок, які, крім лопат, не можуть нічим користуватися, погодяться виконати заданий обсяг робіт при ставці заробітної плати, приміром, 50 коп. за годину. Але оскільки у них немає достатнього фаху у цій справі, таких робітників для виконання завдання в необхідний наймачу термін потрібно, скажімо, 60 осіб. Якщо ж роботодавець заплатить робітникам не 50 коп. за годину, а 1 грн, то для цієї самої роботи він зможе найняти вже більш кваліфікованих робітників, які, крім лопат, користуватимуться іншими простішими інструментами — блоками для підйому вантажу, візками тощо. Таких робітників для виконання заданого обсягу робіт буде потрібно менше, припустимо 35 осіб. Робітники середньої кваліфікації за допомогою маленького екскаватора зроблять цю справу чисельністю в 25 осіб, але за умови оплати 2 грн за годину. І, нарешті, робітники високої кваліфікації з потужним екскаватором, сучасними приладами вимірювання та різними спеціалізованими пристроями вчасно та якісно виконають дану роботу в потрібний термін удесятьох. Але сплатити їм прийдеться, скажімо, вже по 4 грн за годину роботи, тому що впоратися зі складними механізмами та приладами для вимірів можуть лише робітники відповідної високої кваліфікації.

Наведені цифри заробітної плати і відповідаючої їй кількості зайнятих зводяться в таблицю, яка називається шкалою попиту на працю. По цій шкалі будується крива попиту на працю, яка має спадний вигляд (рис. 1.3.1).



На горизонтальній осі L відкладається чисельність зайнятих осіб, а на вертикальній W — часова ставка заробітної плати. Крапки, які відповідають певній заробітній платі і відповідаючій цій заробітній платі чисельності зайнятих, з’єднуються, утворюючи криву попиту на працю D.

Аналогічно будується крива пропозиції на працю S. Однак у цьому випадку шкала пропозиції праці має інший вигляд і крива є під’ємною (рис. 1.3.2). Для побудови кривої пропозиції на працю необхідно знати резервну заробітну плату, тобто таку часову ставку заробітної плати, на котру як на мінімальну погодиться працівник на конкретному ринку праці.

Побудуємо криву пропозиції праці S так само, як і криву попиту.



Тепер уявимо взаємодію всіх елементів ринку праці, яка подана на рис. 1.3.3. Відображена на ньому фігура і є «хрест Маршала».



У крапці е, де перехрещуються криві попиту і пропозиції, попит на працю відповідає пропозиції, тобто вони врівноважуються. А тому крапка е є крапкою цінової або ринкової рівноваги, а ринок праці — рівноважним.

Як видно з даного графіка, зростання ціни на працю до рівня W1 призводить до зменшення числа зайнятих і збільшення кількості тих, хто пропонує працю. Ринкова рівновага тут порушена, і виник надлишок робочої сили, який відповідає кількісно відрізку L1L11.

У випадку зниження заробітної плати до рівня W2 все відбувається навпаки: зростає попит до L2 і зменшується пропозиція робочої сили до L21. Цей відрізок на горизонтальній осі характеризує кількісно нестачу робочої сили. У першому випадку ринок праці стає трудонадлишковим, а в другому — трудодефіцитним, що характеризує його кон’юнктуру.

Викладене і є ринковим (економічним) механізмом або механізмом саморегулювання ринку праці. Використання дії ринкового механізму (а це означає, по суті, дію об’єктивних економічних законів) забезпечує здійснення економічного методу державного регулювання зайнятості або економічно заохочувального. Цей метод може мати прямі або непрямі форми впливу на зайнятість. До прямих належать безповоротне фінансування галузей, територій, підприємств; прямі субсидії, дотації, допомоги, доплати зі спеціальних фондів, податкові пільги. До непрямих форм відносяться важелі кредитно-грошової, амортизаційної, валютної, зовнішньоекономічної політики. Торкаючись за їх допомогою економічних інтересів та стимулів, держава впливає на поведінку суб’єктів соціально-трудових відносин, змінюючи в потрібному напрямі попит і пропозицію робочої сили. Але будь-яка форма регулювання зайнятості буде ефективна при врахуванні інтересів усіх заінтересованих суб’єктів.

Розглянемо це на конкретних прикладах.

1. Будучи крупним роботодавцем, держава безпосередньо впливає на попит і пропозицію праці на підприємствах державної власності, а це, в свою чергу, дає змогу впливати на працю і в приватних фірмах.

Зростання обсягу виробництва на державних підприємствах за рахунок виділених державних субсидій, наприклад для збільшення випуску шкільних підручників та шкільних приладів, призведе до додаткової потреби в працівниках на цих підприємствах. А це означає зростання кількості зайнятих на даних підприємствах (рис. 1.3.4) і не тільки на них. Випуск додаткового приладдя і підручників потребує додаткових матеріалів — паперу, фарби, хімікатів, деревини, металу, картону, палива, електроенергії та ін. Все або якась частина з них розміщується як державне замовлення на приватних підприємствах. За рахунок зростання обсягу державних замовлень і на приватних фірмах та підприємствах підвищується попит на працю, тобто зайнятість. Але збільшення зайнятості означає здвиг кривої попиту D вправо до положення D1. А це, в свою чергу, руйнує існуючу ринкову рівновагу конкретного ринку праці. У такому випадку для підтримання рівноваги необхідно підвищити заробітну плату до відповідного рівня W1.

Крім того, зростаючий обсяг суспільних благ, які надаються державою, еквівалентний збільшенню нетрудового доходу (субсидія і є нетрудовий дохід). Виникає чистий ефект доходу для зайнятих працівників. У зв’язку з цим створюється ситуація, в якій індивідуальна пропозиція праці може знизитися через одержання індивідом «задарма» певної кількості благ. Однак ці грошові виплати підвищать попит на товари, а з ним і сукупну пропозицію праці до L1.



Якщо субсидії, як ми бачили, мають цільове призначення для випуску певних товарів або послуг, то трансферти не мають цільового призначення, а спрямовані на певні категорії населення (пенсії, стипендії, допомога багатодітним сім’ям, матерям-одиночкам тощо.). Однак трансферт суттєво впливає на попит і пропозицію праці. Так, підвищення стипендій та різних допомог молоді сприятиме зростанню споживчого попиту на товари, які користуються попитом у молоді. Збільшення пенсій приведе до підвищення попиту на товари, потрібні людям похилого віку. А це знов-таки веде до пожвавлення виробництва цих товарів і поліпшення зайнятості. Економічні методи регулювання зайнятості побудовані на новій економічній теорії Дж. М. Кейнса та неокейнсіанців як головної в державному регулюванні зайнятості.

Розглянемо, як впливають податки на зайнятість, зокрема прибутковий податок (рис. 1.3.5).

До встановлення податку цінова рівновага даного ринку праці знаходилася в крапці е. Відповідно до часової ставки заробітної плати We і кількості зайнятих Le після введення податку виникає певна різниця між рівнем зарплатні, яку роботодавець погоджується сплачувати працівникам, і зарплатнею, яку вони отримують фактично. Навіть якщо роботодавець і погодиться сплачувати заробітну плату на рівні W1, вищому, ніж вона була до введення податку, то працівники отримають заробітну плату лише W2, тому що в такому випадку попит на дану категорію працівників знизиться (до введення податку-крива D і після введення — D1). Крапка рівноваги змістилася в е2, а зайнятість знизилися до L1.



Як же оподаткування вплине на індивіда? Податок для працівника — це те ж саме, що зниження заробітної плати. Відпрацювавши однаковий час, він отримає менший дохід при тому ж, що і раніше, співвідношенні часу роботи і часу дозвілля. Отже, знизилася ціна дозвілля (якщо підвищується рівень одного з благ, доходу або дозвілля, то це можна зробити тільки за рахунок іншого). Який же вихід з цієї ситуації?

Існують два варіанти. По-перше, громадянин намагатиметься працювати більше, оскільки після нового податку він почав отримувати менше грошей. По-друге, оскільки час відпочинку став дешевше, а це благо, яке можна купити, то людина захоче мати більше дозвілля. В обох випадках діє ефект заміни, але в протилежних напрямах. Тобто дія оподаткування на індивідуальному рівні буде неоднозначною. Це сталося тому, що з оподаткуванням у особи було зруйновано умову максимізації корисності.

Для України такий чинник має особливе значення. Заздалегідь можна прогнозувати, що з додатковим оподаткуванням збільшиться індивідуальна і сукупна пропозиція праці та зменшиться зайнятість. Тому не випадково урядові структури розробляють гнучкішу систему оподаткування громадян.

Наведені вище приклади використання ринкового механізму реалізують економічно заохочувальні методи державного регулювання зайнятості, якщо взяти до уваги, що і податкова політика буде на це спрямована. До економічно заохочувальних заходів належать також спеціальні субсидії для стимулювання зайнятості. Вони і назви мають відповідні: субсидії зайнятості та субсидії найму. В першому випадку наймач отримує від держави певну суму в розрахунку на всіх зайнятих, а в другому — на кожного знов найнятого працівника.