library.if.ua

Державне регулювання зайнятості (2003)

1.4.2. Короткостроковий і довгостроковий попит на працю

Сутність коротко- і довгострокового попиту на працю детально розроблена Р. Д. Еренбергом і Р. С. Смітом. Вона полягає в наступному.

Під короткостроковим попитом на працю розуміється попит, за якого капітал підприємства і технологія виробництва залишаються незмінними, а єдиним параметром, що змінюється, є праця.

Довгостроковий попит на працю — це попит, за якого підприємство змінює будь-які чинники виробництва: капітал, технологію та працю. Ці поняття не обов’язково відповідають календарним термінам. Наприклад, крупному металургійному комбінату необхідно три—чотири роки, щоб збудувати новий прокатний цех і одержати від нього продукцію, тобто змінити капітал. У весь вказаний час на підприємстві нічого не змінюється, крім праці. Для комбінату це — короткотерміновий період. Інший приклад: маленький житлово-експлуатаційний відділок придбав нові інструменти для ремонту водопровідних кранів, чим одразу ж змінив капітал. У даному випадку він зовсім не мав короткострокового періоду.

Різниця між короткостроковим та довгостроковим попитом на працю має принциповий характер. Вона дозволяє точніше визначити фактори, від яких залежить попит на працю.

У короткостроковому періоді попит на працю та обраний рівень виробництва має два аспекти одного й того ж рішення. При незмінних капіталі й технології рішення стосовно зміни рівня зайнятості, як ми вже бачили на рис. 1.4.2, визначає рішення щодо зміни рівня виробництва. І, навпаки, рішення стосовно зміни рівня виробництва визначає зміну рівня зайнятості робочої сили.

Як же і на підставі чого приймається рішення щодо кількості працюючих?

По-перше, підприємець виходить з граничної продуктивності, яка становить кількість продукції, котру може одержати підприємство, наймаючи одного додаткового працівника при незмінному капіталі. Розглянемо це на прикладі магазину, який продає автомобілі (рис. 1.4.4).



У цьому магазині один продавець може продати 10 автомобілів за місяць, а два — вже 21 автомобіль. Наймаючи третього продавця, можна продати 26 машин. Якщо після найму другого продавця граничний продукт праці зріс більше, ніж у двічі (до 11 автомобілів), то найм третього продавця додав продаж лише 6 автомобілів. Що ж сталося? Справа в тому, що капітал магазину залишився незмінним. Торгові площі не зросли, більше клієнтів вони не вміщують, і додаткова кількість робочої сили призводить до все меншого зростання граничного продукту праці. Це — закон зменшення граничної віддачі, який є емпіричним і похідним від того, що зі зростанням числа зайнятих на кожного додаткового працівника припадає менша питома вага капіталу, з яким він працює.

По-друге, ми виходимо з того, що фірми прагнуть до максимізації прибутку. Оскільки прибуток є доходом мінус затрати, то якщо граничний дохід перевищує граничні затрати, загальний прибуток може зростати зі збільшенням числа зайнятих. Аналогічно, якщо граничний дохід нижче за граничні затрати, то прибуток починає зменшуватися з останнім прийнятим на роботу працівником, і тоді можна збільшити прибуток за рахунок скорочення чисельності. Наочно це видно з таблиці 1.4.1, у якій подано три варіанти залежності прибутку від інших чинників виробництва (йдеться про складання робітниками телевізорів).



Отже, максимізація прибутку можлива за умов такої зайнятості, коли граничний дохід на останнього прийнятого працівника (МRL) дорівнює граничним затратам на оплату праці (МСL). Усе викладене може бути сумоване таким чином: якщо МRL > МСL, слід збільшити число зайнятих; якщо МRL < МСL, треба зменшувати зайнятих; якщо МRL = МСL, не треба змінювати чисельність зайнятих тому, що в даному випадку прибуток буде максимальний.

У довгостроковому періоді роботодавець змінює на свій розсуд (залежно від кон’юнктури ринку та інших факторів) капітал і кількість зайнятих працівників. Зростання заробітної плати відбивається на кількості зайнятих з двох причин.

Перша причина полягає в тому, що заробітна плата впливає на зайнятість у зв’язку з ефектом масштабу. Фірма збільшуватиме виробництво доти, поки граничний дохід від останньої виробленої одиниці продукції не дорівнюватиме граничним затратам. У таких умовах підвищення заробітної плати тягне за собою зростання цих затрат, не впливаючи на граничний дохід. Внаслідок цього на попередньому рівноважному рівні виробництва граничні затрати перевищуватимуть граничний дохід. Фірма несе збитки від виробництва останньої одиниці продукції і може збільшити дохід тільки шляхом скорочення виробництва, а скорочення виробництва — це зниження праці й капіталу.

Другу причину, за якою зростання оплати праці впливає на рівень зайнятості, який хотіла б мати фірма в довгостроковому періоді, становить заміщення факторів виробництва. Для одержання максимального прибутку фірма повинна звести до мінімуму виробничі затрати за будь-якого обсягу виробництва. Мінімізація затрат досягається, коли додаткова одиниця продукції, вироблена додатковою одиницею праці (при незмінному капіталі), коштує стільки ж, якщо вона була б вироблена за рахунок збільшення капіталу. Наприклад, фірма прагне зберегти постійний рівень виробництва, але водночас хоче змінити співвідношення капіталу і робочої сили з надією зменшити затрати. Якщо граничні затрати при зростанні виробництва на одну одиницю при використанні тільки додаткової праці становлять 13 грн, а при збільшенні капіталу — лише 10 грн, то відповідне скорочення робочої сили і підвищення капіталу дозволять зберегти колишній рівень виробництва, а затрати зменшити на 3 грн. Таким чином, якщо фірма скоротить кількість працівників, виробництво внаслідок цього зменшиться на одну одиницю і фірма заощадить 13 грн. Коли ж вона вкладе капітал, щоб компенсувати зниження виробництва, то додаткові затрати складуть 10 грн. Загальним результатом буде незмінний рівень виробництва, але при менших затратах.

Заміна праці капіталом відбуватиметься до тих пір, поки затрати на виробництво додаткової одиниці продукції, зумовлені наймом додаткової одиниці праці, перевищують затрати на виробництво додаткової одиниці продукції, пов’язані зі зростанням капіталу. А оскільки за даною логікою капітал замінюється працею при зворотному співвідношенні затрат, то можна дійти висновку, що мінімізація затрат буде досягнута лише тоді, коли розширення виробництва за рахунок залучення нової робочої сили і за рахунок зростання капіталу обійдеться однаково:

W/MPL=C/MPk або W/C= MPL / MPk, (1.4.1)

де W — ставка заробітної плати;

С — вартість орендної плати за експлуатацію одиниці устаткування за певний період;

МРL — граничний продукт праці;

МРk — граничний продукт капіталу.

Важливим показником при оцінці попиту на працю виступає його еластичність по заробітній платі або власна еластичність попиту. Еластичність попиту на працю по заробітній платі — це здатність попиту реагувати на зміну рівня заробітної плати. Вона вимірюється у відсотках попиту на 1 % зміни заробітної плати.

Пряма еластичність попиту на працю по заробітній платі певної категорії працюючих (J) визначається як процентна зміна зайнятості (L), викликана однопроцентним підвищенням рівня заробітної плати (W). Вона визначається за формулою:



Тому, що криві попиту мають нахил до низу, зростання заробітної плати викликає зниження зайнятості. Чим більша абсолютна величина прямої еластичності незалежно від знаку, тим вище у відсотковому відношенні буде скорочення зайнятості, викликане процентним зростанням рівня заробітної плати.

Якщо абсолютна величина еластичності буде більше 1, то це — еластична крива попиту, якщо нижче 1 — нееластична. Тобто однопроцентне підвищення рівня заробітної плати веде до пропорційно меншого зниження зайнятості. Якщо еластичність дорівнює 1, крива попиту називається одинично еластичною. Якщо попит еластичний, то сукупний заробіток робітників даної категорії знижуватиметься по мірі підвищення рівня заробітної плати, оскільки зайнятість зменшується швидше, ніж підвищується заробітна плата. І навпаки, якщо попит — не еластичний, сукупний заробіток працівників зростає зі зростанням рівня заробітної плати. Саме в цьому полягає практичне значення еластичності попиту по заробітній платі.

На рис. 1.4.5 видно, що менш крута крива попиту D1 має більшу еластичність по заробітній платі, ніж більш крута крива D2. Почавши з будь-якого рівня заробітної плати, наприклад з W0, при зростанні його рівня до W1 ми одержимо сильніший вплив на рівень зайнятості у випадку кривої D1,, ніж кривої D2.

Порівняємо L1 – L1* і L2 – L2*. Наочно видно, що зростання заробітної плати однакового рівня при більш положистій кривій попиту працівників звільнюється більше тому, що L1 – L1* > L2 – L2*. Але вести мову стосовно нееластичної кривої не коректно, адже ті чи інші криві мають еластичні й нееластичні діапазони (ділянки).



Візьмемо прямолінійну криву попиту (рис. 1.4.6). Однією з її особливостей є те, що в кожній крапці зміна на одну одиницю заробітної плати веде до однакових змін в одиницях рівня зайнятості. Але однакова зміна в одиницях виміру не означає рівних змін у відсотках. Зміна заробітної плати на 2 грн при базовій ставці 12 грн складає 17 % (від 12 грн), тоді як додатково 10 працівників при початковій кількості 10 осіб дають зростання 100 % попиту. У цій ситуації попит є еластичним.



У нижній ділянці кривої скорочення рівня заробітної плати на 2 грн (з 4 до 2 грн) становить 50 % зменшення заробітної плати, а збільшення на 10 осіб працюючих дасть лише 20 % її приросту. Попит на працю по заробітній платі у нижній частині — не еластичний.

Розглянувши залежність попиту на працю з різних аспектів впливу ціни робочої сили, слід підкреслити, що крім прямої еластичності попиту на працю по заробітній платі, є ще перехресна еластичність попиту на працю. Цей показник визначає, наскільки чутливим є попит на працю до ціни капіталу. Результат значення залежить від того, якими є праця і капітал у даному випадку: доповнюючими чи замінюючими. Так, фермер легко може замінити робітників з лопатою мінітрактором. Однак повністю замінити хірурга зі скальпелем навіть лазерним устаткуванням практично неможливо — техніка лише доповнює роботу висококваліфікованого спеціаліста [10, с. 41].

Отже, знання викладеного допоможе підприємцю зорієнтуватися в ситуації: в якому випадку слід заміщувати капітал працею або навпаки; скільки і на яких умовах вигідно наймати працівників у разі зміни ринкової кон’юнктури.

Таке суто практичне значення прямої і перехресної еластичності, короткострокового і довгострокового попиту на працю допоможе орієнтуватись і державним органам, які розробляють заходи впливу на попит робочої сили.