library.if.ua

Державне регулювання зайнятості (2003)

2.2.2. Стосовно закону україни «про зайнятість населення»

Закон України «Про зайнятість населення» має головною метою забезпечення правового регулювання зайнятості населення у всіх її аспектах, включаючи і безробіття. Він відбиває жорсткі вимоги ринку, виходячи з головної: товаром на ринку праці є робоча сила.

Закон України «Про зайнятість населення» було прийнято Верховною Радою УРСР 1 березня 1991 р. в числі перших ринкових законів, прийнятих на той час в Україні. Він складається з п’яти розділів і 35 статей. Відповідно до цього Закону реєстрація громадян як безробітних почалася з 1 липня 1991 р. Тому цю дату слід вважати офіційним визнанням фактичного існування ринку праці в Україні.

З того часу Закон України «Про зайнятість населення» коригувався та доповнювався 7 разів. Чому це сталося?

По-перше, даний Закон як один з перших ринкових законів в Україні відразу ж після оприлюднення почав діяти. Не було ніякого часового лагу. Відсутність раніше в Україні ринку праці, як офіційної економічної категорії та відповідного досвіду його дії спричинила виникнення в практичному застосуванні Закону певних вад, котрі необхідно було усунути, а також здійснити в ньому деякі доповнення.

По-друге, прийняття цього Закону в числі перших об’єктивно зумовило правову неузгодженість з деякими іншими законами України, які приймалися пізніше, в тому числі й через 5—10 років після прийняття Закону «Про зайнятість населення».

По-третє, за більш ніж 10 років з часу прийняття даного Закону змінилися назва самої держави, багато термінів, норм тощо. Все це необхідно було привести у відповідність.

Але головний висновок, який слід зробити з цих відносно численних коригувань, такий: Закон України «Про зайнятість населення» всі ці роки напружено працював, забезпечуючи державне регулювання зайнятості населення, а тому життя вимагало його постійного вдосконалення.

Ось і нині на черзі його коригування і досить суттєве, адже з 1 січня 2001 р. почав діяти Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», котрий перебрав на себе деякі функції Закону «Про зайнятість населення». Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» вже розроблено відповідно до пункту 4 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і подано до Верховної Ради України з метою приведення діючого Закону України «Про зайнятість населення» у відповідність із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Одночасно необхідно норми та терміни, які застосовуються в Законі України «Про зайнятість населення», привести у відповідність із законами України, зокрема з Кодексом законів про працю України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Прийняття і введення в дію Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» дозволить забезпечити повномасштабну реалізацію Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і на цій основі — перехід до системи соціального захисту безробітних громадян, заснованої на обов’язковому соціальному страхуванні.

В основу Закону України «Про зайнятість населення» покладені два основних міжнародних принципи зайнятості населення, які присутні і в ст. 43 Конституції України. Перший — це виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці; не дозволяється примусової праці, окрім випадків визначених законом. Другий принцип полягає у відповідальності держави за створення умов для реалізації права на працю.

Відповідно до міжнародних норм у проекті Закону пропонується визначення «безробітний» замінити на «зареєстровані безробітні», але при цьому змінити і саму ст. 2 та подати її в такій редакції: «Зареєстрованими безробітними визначаються працездатні особи працездатного віку, які не мають роботи і заробітку, не займаються іншою передбаченою законодавством діяльністю з метою отримання доходу, звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, зареєстровані в ній, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Таке визначення безробітних значно краще кореспондується з відпоідними нормами МОП.

З поняттям «підходяща робота» ми вже стикалися. Її визначення в чинному Законі України «Про зайнятість населення» (ст. 7) таке: «Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць». Разом з тим держава гарантує право на вибір професії та виду діяльності (ст. 4). Закон також передбачає визначення підходящої роботи для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії; для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви понад шість місяців; для громадян, які працювали не за професією.

Відповідно до даного Закону (ст. 26) працівникам, які втратили роботу в зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, надаються особливі гарантії. Вони полягають у тому, що звільненому працівникові надається статус безробітного, якщо протягом семи днів йому не було запропоновано підходящої роботи; право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 % середньої зарплати протягом 60 календарних днів, 75 % — протягом 90 календарних днів і 50 % — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої зарплати, що склалася в народному господарстві області за минулий місяць, і не нижче встановленої мінімальної заробітної плати. Громадяни передпенсійного віку одержують право дострокового виходу на пенсію за півтора року до настання строку виходу.

Ст. 5 Закону надаються також додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Це стосується працездатних громадян у працездатному віці, котрі не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для працевлаштування цих громадян місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 чоловік незалежно від форм власності до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі і з гнучкими формами зайнятості. Якщо ж підприємець відмовляє у прийомі на роботу цим громадянам у межах броні, то з підприємства стягується штраф за кожну таку відмову у п’ятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Стягнені кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Ст. 8 Закону визначає право громадян на працевлаштування, на вибір роботи шляхом звернення до підприємства чи будь-якої організації (роботодавця) або при безплатному сприянні державної служби зайнятості. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише після дозволу на працевлаштування, який надає державна служба зайнятості.

Розділ ІІІ Закону України «Про зайнятість населення», який складається з 11 статей, цілком присвячено регулюванню та організації зайнятості населення. Ст. 13 цього розділу з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю передбачає проведення державою заходів інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, організацію нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць. При цьому повинні бути забезпечені права й інтереси працівників на виробництві та вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю.

Законодавчо забезпечується комплексний підхід до проблем регулювання зайнятості. З цією метою має здійснюватись: проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили, регулювання залучення і використання іноземної робочої сили в Україні шляхом квотування і ліцензування, сприяння створенню додаткових робочих місць.

Ст. 14 розділу визначає основним механізмом, за допомогою якого впроваджується комплекс заходів державного сприяння зайнятості, Державну і територіальні програми зайнятості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України у ІІІ розділі Закону передбачаються сприяння добровільному переселенню громадян з їх сім’ями з виділенням на певний період територій пріоритетного розвитку; створення системи державної служби зайнятості; організація оплачуваних громадських робіт; професійна підготовка і перепідготовка незайнятих громадян.

Проте із Закону України «Про зайнятість населення» потрібно буде вилучити статті, які стосувались Державного фонду сприяння зайнятості, розміру матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, умов виплати допомоги по безробіттю, розмір допомоги по безробіттю, припинення та відкладення виплат допомоги по безробіттю, у зв’язку з тим, що всі вони перебрані Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».