Макроекономіка

Інфляція, її види. Антиінфляційна політика, крива Філіпса

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100 %:

= Iцін –100 %.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:



де І0цін, І1цін – відповідно ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Трапляється рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялися в 1995 –1996 рр., коли високі темпи інфляції, що вимірювалася чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню стабілізаційної політики.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції;

– інфляція попиту;

– інфляція пропозиції.

Одним з потрясінь для інфляції може стати якась зміна (у споживчих та інвестиційних витратах, у рядових видатках, чистому експорті), що призводить до зміни сукупного попиту, і обсяг виробництва виходить за межі потенційного. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропозицію і попит, зростають.

Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років, коли радянський уряд фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, коли величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися зайвих грошей і придбати якомога більшу кількість товарів «про запас».

Основи інфляції попиту з'ясували ще класичні економісти. Проте у другій половині XX ст. інфляційний процес змінився: ціни зростають повільно в роки спаду і швидше – у роки піднесення. Сучасну інфляцію від просто інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, бо витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці. Це явище відоме як інфляція витрат, або інфляція пропозиції.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Таким чином, інфляція витрат пов'язана зі скороченням сукупної пропозиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайнятості, зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера.

Припустимо, що Ви поклали свої заощадження на банківський рахунок під 6 % річних. Наступного року Ви знімаєте їх із нарахованими процентами. Чи стали Ви на 6 % багатшими порівняно з тим періодом, коли вкладали свої кошти в банк?

Відповідь на це запитання залежить від того, що розуміти під словом «багатший». Дійсно, грошей Ви тепер матимете на 6 % більше. Але як змінилися ціни на товари та послуги за минулий рік? Коли вони зросли на 4 %, то кількість товарів і послуг, які Ви зможете тепер придбати, зросла лише на 2 %. А коли б рівень інфляції склав 10 %, то Ваша купівельна спроможність насправді скоротилася б на 4 %.

Економісти називають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшення вашої купівельної спроможності – реальною процентною ставкою. Якщо номінальну процентну ставку позначити через і, а реальну процентну ставку – r, а інфляцію – , то залежність між цими трьома змінними може бути записана так:

r = i -

Тобто реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою та рівнем інфляції.

Перегрупувавши члени цього рівняння відносно реальної процентної ставки побачимо, що номінальна процентна ставка е сумою реальної процентної ставки і рівня інфляції:

і = r +

Рівняння, записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера. Воно вказує на те, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції.

Відповідно до рівняння Фішера, збільшення рівня інфляції на 1 % призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1 %. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

Коли позичальник і кредитор обумовлюють номінальну процентну ставку, вони не знають, яким насправді буде рівень інфляції. Тому розрізняють два види реальної процентної ставки:

– реальна процентна ставка, яку позичальник і кредитор очікують на момент укладання угоди, називається ех апtе реальною процентною ставкою;

– фактична реальна процентна ставка називається ех роst реальною процентною ставкою.

Кредитори і позичальники не можуть повністю передбачити майбутній рівень інфляції, проте вони мають якісь сподівання. Позначимо через фактичний рівень інфляції у майбутньому, а через e – очікуваний рівень інфляції. Тоді реальна процентна ставка ех апіе буде визначатися як (і - e), а реальна процентна ставка ех роst дорівнюватиме (і - ). Вони будуть рівними між собою за умови, коли фактичний рівень інфляції дорівнюватиме очікуваному ( e = ).

Оскільки номінальна процентна ставка не може коригуватися на основі фактичного рівня інфляції, тому що на момент запровадження її він ще не відомий, то вона може змінюватися лише залежно від очікуваного рівня інфляції ( e). Звідси ефект Фішера точніше можна передати в такому вигляді:

і=r+πe

Інфляція та реальний доход.

Інфляція впливає на економіку через:

– перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;

– спотворення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів.

У той же час потрібно відзначити, що вплив інфляції на рівень реальних дохо¬дів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція – очікуваною чи непередбаченою.

Непередбачена інфляція перерозподіляє багатство між різними групами людей. Вона звичайно сприяє боржникам, групам людей і спекулянтам. Водночас вона шко¬дить кредиторам, групам з фіксованими доходами, власникам заощаджень. Непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг виробництва.

Збільшення сукупного попиту збільшує ціни і обсяг виробництва. Проте зміни у пропозиції, переміщуючи вгору криву пропозиції, підвищать ціни і зменшать обсяг виробництва. Отже, інфляція може поєднуватися як з вищим, так і з нижчим рівнем обсягу виробництва.

Очікувана інфляція. Припустимо, що всі ціни зростають щороку на 5 %, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними. Інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) і передбаченою, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Проте цей вид інфляції є рідкісним.

Набагато частіше трапляється незбалансована інфляція – така, що впливає на відносні ціни, затрати і податки. Навіть тоді, коли незбалансована інфляція передбачена, ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій. Проте в цьому випадку, враховуючи майбутні зміни у рівні цін, люди мають можливість скоригувати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи негативні наслідки інфляції. Існує три категорії інфляції:

–помірна;

–галопуюча;

– гіперінфляція.

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень, інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже збільшиться порівняно з тим, що існує сьогодні.

Галопуюча інфляція – це інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами (50 або 300 % за рік). Коли помірна інфляція переходить у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.

Гіперінфляція – це третій вид інфляції: ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди процентів на рік. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.

Основними завданнями економічної політики є досягнення низького рівня безробіття та низького рівня інфляції.

У короткостроковому періоді між рівнями інфляції та рівнями безробіття існує обернена залежність, яка має назву кривої Філіпса.

Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:

– очікуваної інфляції;

– циклічного безробіття;

– шокових змін пропозиції.

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

= е – β (u-u’) + e

Інфляція = Очікувана інфляція – β Циклічне безробіття + Шоки пропозиції,

де β – параметр, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; цей коефіцієнт завжди більший від нуля.

Зазначте, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак «мінус»: при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції.

Отже, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.



Крива Філіпса відображає обернений вплив інфляції на безробіття: чим вищі темпи інфляції, тим нижчий рівень безробіття. Це пояснюється тим, що високий рівень безробіття змушує найманних працівників погоджуватись на нижчу заробітну плату, що зрештою уповільнює зростання цін. за низького рівня безробіття легше вимагати високої заробітної плати, але наслідком цього буде зростання інфляції. Отже, низький рівень безробіття супроводжується високою інфляцією, а значне безробіття – низьким темпом інфляції.

Втручання держави може знизити рівень безробіття, розширити сукупний попит. Напруга на ринку праці, яка виникне при цьому, сприятиме зростанню заробітної плати і цін, тобто інфляції. Для зменшення інфляції потрібно проводити політику обмеження попиту, що зумовить зростання виробництва і зростання безробіття. Їх збільшення стає платою за реалізацію антиінфляційної політики.

Сучасна крива Філліпса відрізняється від розглянутої, по-перше, чим, що темпи зростання номінальної заробітної плати включають показник очікуваного темпу інфляції (М.Фрідмен і Е.Фелпс – представники альтернативного кейнсіанству напряму сучасною монетаризму відкрили важливість очікувань для аналізу сукупної пропозиції, розвиваючи наприкінці 60-х років модель неправильних очікувань працівників); по-друге, включають показники шокових (шок - удар, потрясіння) змін пропозиції (зокрема, значною зростання цін на енергоносії на світовому ринку у 70-х роках); по-третє, враховується, що економіка може виходити на рівень повної зайнятості (природний рівень безробіття) за будь-яких темпів інфляції (у 70-80-х роках безробіття і інфляція зростали одночасно). Це дало підставу опонентам кейнсіанства зробити висновок про порушення зв'язку між безробіттям та інфляцією, відображеного кривою Філліпса, у тривалому періоді.