library.if.ua

Валютні операції (2001)

3.1. Кредитні операції

Базові елементи кредитування. Класифікація кредитів. Принципи банківського кредитування. Умови кредитування. Процес надання кредиту. Ризики та способи захисту від них.

Базові елементи кредитування

Суб’єкти кредитування

Об’єкти кредитування

Забезпечення кредиту

Суб’єкти кредитування — позичальники (одержувачі кредиту), фізичні та юридичні особи, дієздатні та наділені гарантіями на здійснення кредитних операцій. Суб’єктами кредитування бувають:

державні підприємства та організації;

кооперативи;

громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;

орендатори;

банки;

спільні підприємства;

міжнародні організації та об’єднання;

органи влади;

інші господарства.

Об’єкт кредитування — предмет, під який видається позичка.

У вітчизняній практиці у промисловості таким об’єктом є готова продукція, матеріали, тара, паливо тощо. У торгівлі — товари, що перебувають у товарообороті.

За формою надання

Приватні кредити — кредити, що надаються фірмами, банками, інколи посередниками (брокерами).

Державні кредити — кредити, що надаються урядом.

Міжнародні кредити — кредити, що видаються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

За формою

Фірмовий кредит — позичка, що надається фірмою, звичайно експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари. Він оформлюється, як правило, векселем або надається по відкритому рахунку.

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у зазначений на ньому термін. Кредит по відкритому рахунку надається шляхом укладання угоди між експортером та імпортером, за якою постачальник записує на рахунок покупця як його борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов’язується оплатити кредит у встановлений термін. Кредит по відкритому рахунку практикується при регулярних поставках товару з періодичним погашенням заборгованості.

Класифікація кредитів



Банківський кредит виступає у формі позичок під заставу товару, товарних документів, векселів, акцепту тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, бланковий кредит, тобто кредит без формального забезпечення.

Форми банківського кредиту:

експортний кредит покупцю;

фінансовий;

акцептний.

Експортний кредит — кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера (або безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, обладнання тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі і мають зв’язаний характер, тобто позичальник зобов’язаний використати позичку винятково для закупівлі товару в країні кредитора.

Кредит покупцю полягає в тому, що банк продавця кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми-покупці одержують необхідні товари з оплатою рахунку постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно, такі кредити зв’язуються з придбанням товару і послуг у певної фірми.



Фінансовий кредит дозволяє закуповувати товар на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних умовах. Зазвичай фінансовий кредит не зв’язаний з товарними поставками.

Акцептний кредит — кредит у формі акцепту тратт: експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде проведений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

За терміном

Короткострокові кредити — кредити, надані на термін до 1 року.

Середньострокові кредити — кредити, надані на термін від 1 до 5 років.

Довгострокові кредити — кредити, надані на термін понад 5 років.

Роловерні кредити — кредити, за яких процентна ставка впродовж усього терміну кредиту періодично (раз у квартал або півроку) коригується відповідно до існуючих на ринку процентних ставок по 3- і 6-місячних міжбанківських депозитах.

Основні форми:

роловерні європозички;

відновні роловерні кредити;

роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерна система кредитування виконує важливу функцію трансформування короткострокових коштів у довгострокові.

За формою забезпечення

забезпечені;

незабезпечені;

частково забезпечені

Види забезпечення кредиту:

фінансове;

товарно-фінансове;

юридичне.

Бланковий кредит видається під зобов’язання боржника погасити його у певний термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника.

Різновиди бланкових кредитів:

контокорент;

овердрафт.

Контокорент — це єдиний рахунок, по якому проводяться всі операції банку з клієнтом, в тому числі і стосовно використання кредиту.

Овердрафт — надання права виставляти в межах певної суми платіжні доручення на даного клієнта банку понад залишок на його рахунку.

Готівковий кредит — кредит, за якого сума кредиту зараховується на рахунок одержувача.

Акцептний кредит — кредит, за якого акцептується тратта, виставлена на одержувача кредиту. Акцепт тратти сам по собі не є наданням кредиту, а служить засобом одержання кредиту, забезпечуючи перетворення тратти на гроші.

Принципи банківського кредитування

Принципи кредитування — це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

строковість;

цільовий характер позички;

забезпеченість;

платність.

Примітка: Кожний банк відпрацьовує свій варіант принципів кредитування. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три С» — Character (Репутація), Capability (Потенційні можливості), Capital (Капітал). Досить популярним є принцип C.A.M.P.A.R.I. — Customer (Клієнт), Ability (Спроможність), Means/Margin (Кошти/Маржа), Purpose (Ціль), Ammout (Сума), Repayment (Погашення), Insurance (Страхування).



Принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового характеру позички допомагає комерційному банку приймати зваженіше рішення про можливість та обґрунтованість надання позичок, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредитів має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої видатки та отримують прибуток.

Умови кредитування

Кредитна угода — договір між банком та його клієнтом про ціль, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобов’язань, процентні ставки, порядок плати за позичкою, зобов’язання, права та відповідальність сторін з видачі та погашення кредиту, перелік документів, періодичність їх надання банку та інші умови.

Умовами кредитування є:

додержання вимог до базових елементів кредитування;

дотримання принципів кредитування;

збіг інтересів сторін кредитної операції;

забезпечення комерційних інтересів банку;

наявність можливостей у сторін операції для виконання своїх зобов’язань.

Способи оцінки кредитоспроможності

Система фінансових коефіцієнтів

Аналіз грошового потоку

Аналіз ділового ризику

Аналіз менеджменту

Фінансові коефіцієнти оцінки кредитоспроможності клієнтів банків:

ліквідності;

ефективності;

фінансового лівериджу;

обслуговування боргу;

прибутковості.



Форми забезпечення зобов’язань позичальника

Застава — товарних запасів; нерухомого майна; рухомого майна; цінних паперів; дорогоцінних металів; товаророзпорядчих документів; комерційних документів; інших цінностей;

Стягнення пені

Угоди страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту

Гарантія чи порука третьої сторони

Переуступка контрактів

Переуступка дебіторської заборгованості

Застава — це спосіб забезпечення зобов’язань продавця за кредитною угодою, згідно з якою кредитор має право при невиконанні боржником зобов’язань отримати компенсацію з вартості застави.

Форми застави товару:

тверда застава (певна товарна маса заставляється на користь банку);

застава товару в обороті;

застава товару в переробці.

Вимоги до форм забезпечення:

висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до конверсії у готівкові кошти;

здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позичкою);

стабільність цін на заставлене майно;

мінімальні витрати на зберігання та реалізацію застави.

Розмір позички під заставу майна встановлюється у процентах від ринкової вартості заставленого майна на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту компенсує ризик втрати в результаті зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізувати заставу для погашення з виручених коштів боргу клієнта та видатків, пов’язаних з реалізацією застави. Залишок виручки повертається позичальнику. Якщо вирученої суми буде недостатньо, кредитор має право фінансової претензії до позичальника.

Гарантія (порука) являє собою зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у разі його неплатоспроможності. Гарантія (порука) оформляється у вигляді самостійного зобов’язання гаранта за допомогою передатного напису на вимозі боргу (індосаменту).

Переуступка (цесія) контрактів. Ця форма забезпечення практикується при наданні позичок будівельним компаніям чи фірмам, що здійснюють регулярні поставки товарів (надають послуги) за контрактом. Позичальник переуступає контракт банку, що надає кредит, у результаті чого надходження від замовника (покупця) передаються банку в рахунок погашення заборгованості по позичці.

Переуступка дебіторської заборгованості складається з передачі банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені позичальником товари (виконані роботи, надані послуги).

Форми переуступки:

без повідомлення дебіторів. У даному разі грошові надходження від дебіторів передаються позичальником банку;

з повідомленням дебіторів, коли дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

Забезпечення у вигляді товарних запасів. За цієї форми заставою виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто на які легко визначити ринкову ціну. Умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість.

Способи оформлення товарного забезпечення:

під складські квитанції, які служать забезпеченням кредиту. Заставлені товари передаються позичальником на зберігання складській компанії. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику;

під розписки на зберігання. Товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). Забезпеченням служать розписки на зберігання.

Вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі. Механізм його такий. Банк-кредитор сплачує товари фірмі-постачальнику позичальника. Позичальник, отримавши товар, що юридично належить банку, зобов’язується зберігати його до моменту повернення позички. Зобов’язання позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу банку-кредитора. Якщо партія заставлених товарів продана, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується в рахунок погашення позички.

Забезпечення дорожніми документами (товарно-транспортні накладні, квитанції). Використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. Як застава по короткострокових позичках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти і накладні): коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Оформлюється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення транспортними документами стає страхування вантажу.

Забезпечення нерухомим майном. Як правило, застосовується при видачі великих довгострокових кредитів, що називаються іпотечними. Як застава можуть виступати: земельні ділянки, комунікації, будинки, споруди тощо. Оформлюється борговим зобов’язанням позичальника — іпотекою. Ціна нерухомості переважно залежить від її розташування.

Забезпечення рухомим майном. Як застава використовуються: машини, механізми, транспортні засоби, обладнання, товари тривалого користування тощо. У разі банкрутства підприємства найважче продати саме обладнання. Найчастіше його доводиться продавати на аукціоні за частину його початкової ціни. У той же час транспортні засоби набагато легше оцінити, бо звичайно існує їх розвинутий ринок. Головна проблема використання транспортних засобів як забезпечення в тому, що їх дуже легко вкрасти.

Забезпечення цінними паперами. У заставу приймаються державні цінні папери та папери корпорацій. Обов’язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Запозичені кошти не повинні використовуватись на придбання нових цінних паперів, що спрямовано на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів. Цінні папери можуть бути хорошим забезпеченням, але їх вартість коливається залежно від тенденцій фондового ринку. Якщо акція або частка у компанії може бути продана тільки існуючим акціонерам або працівникам компанії, це значно обмежує ринок її збуту.

У практиці діяльності українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення кредиту є застава майна, гарантія (порука) третьої особи, стягнення пені та штрафів на користь банку, вимога і рахунки позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.



Процес надання кредиту

Кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі кредитних операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Кредитна справа позичальника — це свого роду архів, де концентрується вся необхідна документація: бухгалтерська та фінансова звітність, листування, аналітичні огляди й оцінки кредитоспроможності, документи про заставлене майно та ін.



Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказуються: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення, коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її здійснення. За проханням банку, крім клопотання (заявки), позичальник подає до розгляду інші матеріали.

Якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він подає копію установчого договору, статуту, положення чи інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту. Подається також техніко-економічне обґрунтування кредиту з розрахунком надходжень від реалізації; копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредитної операції; зобов’язання стосовно забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше); бухгалтерська звітність, звіт «Про фінансові результати та їх використання», декларація про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках. Банк може вимагати іншу фінансову звітність та матеріали для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Згадані документи надходять до відповідного кредитного працівника банку, який після їх розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником. Ця бесіда має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позички. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням; сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства (директора і головного бухгалтера), визначити перспективи його розвитку.

Другий етап. Вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризику за позичкою.

Цей етап можливий тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди. Спеціаліст банку, що провів перший етап кредитного процесу чи інший працівник банку, здійснює поглиблене та сумлінне обстеження фінансового стану клієнта. У банках України попередню бесіду з потенційним позичальником проводять керівник кредитного відділу, його заступник, головний чи провідний спеціаліст, тому другий етап процесу кредитування здійснює, як правило, інший працівник банку. При цьому особа, що прийняла кредитну заявку, приймає рішення, хто з працівників кредитного відділу краще підходить для проведення експертизи кредитної заявки.



З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Вони існують і в деяких вітчизняних банках.

При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

матеріали, що були отримані безпосередньо від позичальника;

дані про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт уже отримував раніше кредит від банку, то в архіві знаходяться дані щодо його поведінки як позичальника: дані про затримки в поверненні боргу чи дані про інші порушення. Із зовнішніх джерел найважливішою є інформація, отримана від інших банків, які обслуговують цього клієнта, та від його господарських партнерів.

При вивченні заявки на кредит може проводитись перевірка позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з’ясувати багато питань, що не були висвітлені під час попередньої бесіди, а також скласти уяву про стан майна, яке знаходиться у власності підприємства.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди.

Даний етап можливий тільки за умови позитивного для позичальника закінчення попередніх стадій, тобто вивчення кредитоспроможності та оцінки ризику. Цей етап у практиці роботи західних банків називається структуризацією позички, в процесі якої банк визначає такі параметри позички:

вид кредиту;

суму кредиту;

термін дії кредиту;

спосіб видачі та погашення кредиту;

забезпечення кредиту;

вартість кредиту тощо.

Порядок проведення етапу структуризації позички

Розробляючи умови позички, банк повинен перш за все визначити вид кредиту. Банківський кредит можна використати для формування як оборотного, так і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для повернення позички, що була видана на ці цілі, акумулюються по-різному. Запозичені кошти, які були використані для формування оборотного капіталу, вивільняються після закінчення процесу його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції у позичальника з’являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не перевищує одного року. Тому позички, вкладені в оборотний капітал, належать до короткострокових. Якщо позичка використовується для придбання обладнання, транспортних засобів та інших видів основних фондів, то кошти для її погашення будуть отримані в процесі тривалого періоду експлуатації, тобто понад один рік, тому тут потрібен довгостроковий кредит. Банк повинен запропонувати клієнтові той вид кредиту, що найбільше відповідає характеру операції, що кредитується.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Якщо кредитною угодою будуть передбачені дуже напружені строки, то позичальник може втратити капітал, що безпосередньо призведе до спаду виробництва. Якщо ж будуть встановлені дуже ліберальні строки та умови погашення позички, то позичальник деякий час користуватиметься неконтрольованими банком коштами. Термін кредиту — важливий засіб конкурентної боротьби на світових ринках. Розрізняють повні та середні строки.

Неабияке значення у структуризації позички має правильне визначення її розміру. Заниження суми позички може призвести до порушення строків повернення, оскільки кредитна операція не буде здійснена в строк, а завищення — до нецільового використання частини позички. Сума позички звичайно повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами: одночасним внеском по закінченні строку позички; рівномірними внесками протягом усього періоду дії кредитної угоди; шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позички. У разі повернення кредиту рівномірними внесками розробляється графік повернення згідно зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого була надана позичка.

Більшість банківських позичок надається під відповідний вид забезпечення. Визнаючи цей елемент структури позички, працівник банку повинен керуватися традиціями, що склались у банківській практиці.

Велика увага при структуризації позички приділяється вартості кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту та інших елементів. При визначенні величини процентної ставки необхідно враховувати фактори, що властиві конкретній кредитній операції, її місцю та часу. Тут банку необхідно звернути увагу на всю гаму своїх взаємовідносин з клієнтом. Якщо ці відносини різносторонні, мають широкі масштаби (наприклад, клієнт зберігає значний стабільний залишок на своєму рахунку, користується різноманітними банківськими послугами), в результаті чого банк отримує додатковий дохід, то він повинен прагнути зберегти та закріпити відносини з клієнтом. Таким клієнтам можна встановити пільговий процент по позичці.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

У процесі четвертого етапу клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть суттєво відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод. Таке обмеження залежить від суми кредиту, строку, ризику та від інших факторів. У деяких банках повноваження кредитного інспектора обмежуються розробкою умов позички та підготовкою всіх матеріалів для укладання кредитної угоди. Право затвердження кредитної угоди належить керівнику банку чи кредитному комітету, що складається з адміністраторів і працівників кредитного відділу, які мають у даній сфері певний досвід. В інших банках працівник кредитного відділу може приймати рішення по всіх кредитних заявках і питаннях, що розглядаються, включаючи й укладання кредитної угоди, з подальшим затвердженням на кредитному комітеті.

У багатьох банках використовується третій варіант: працівники з меншим досвідом роботи наділені правом приймати рішення по кредитних заявках з незначною сумою. В інших випадках рішення приймається посадовими особами вищого рангу або кредитним комітетом. Кредитний інспектор, що веде переговори з клієнтом, повинен намітити обов’язкові умови кредитної операції, без виконання яких кредит не може бути наданим, та умови, по яких можна досягти компромісу. Обов’язковими умовами, наприклад, можуть виступати наявність матеріального забезпечення чи гарантії третьої особи, якщо їх відсутність, на думку банку, може призвести до несвоєчасного повернення позички.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, кредитний інспектор готує висновок. Цей документ подається кредитному комітету для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

П’ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпеченням нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватись одночасно або частинами в строки, обумовлені кредитною угодою. Надана позичка може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках «Чекові книжки», «Акредитиви», переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеному кредитною угодою.

Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. У разі необхідності в запозичених коштах клієнт надає банку платіжні доручення, що сплачуються з позичкового рахунка. Платежі проводяться в розмірі суми, що обумовлена кредитною угодою. При разовій видачі позичка може оформлятись заявою клієнта, що містить, крім прохання клієнта, розпорядження кредитного відділу банку своїй бухгалтерії на видачу позички та меморіальний ордер.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Погашення позички

Порядок та конкретні строки погашення кредиту передбачаються кредитною угодою. Якщо позичка надається не одночасно, а в міру здійснення видатків, то суми і строки її повернення можуть оформлятись строковим зобов’язанням. При настанні строку повернення позички, що оформлена строковим зобов’язанням, позичальник повинен надати банку доручення на списання відповідної суми зі свого рахунка для сплати боргу.

Як уже зазначалось, повернення позички може здійснюватись одночасно чи траншами (частинами). У першому випадку весь борг по позичці повинен бути повернутим у день настання строку погашення кредиту. У другому — встановлюється періодичність повернення позички. Можливе дострокове повернення позички за узгодження сторін (банку і позичальника).

Банк може надавати клієнту відстрочку погашення позички. Це допускається в окремих випадках при виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів. Така відстрочка надається на обумовлений банком період під підвищений процент і повинна бути зазначена у кредитній угоді. Якщо в день повернення позички у позичальника немає коштів для сплати боргу, банк своїм розпорядженням стягує кредит шляхом реалізації свого права на заставу чи переведення строкової заборгованості на рахунок прострочених позичок. Процентна ставка за простроченими кредитами, як правило, збільшується вдвічі.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником процентів за користування позичкою. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найнадійнішим клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий дохід.

Враховуючи обернено пропорційну залежність між рівнем ризику та дохідністю позичкових операцій, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює загрозу втрати не тільки доходу від процентів, а й позичених коштів.

Банківська практика свідчить, що труднощі з поверненням позичок найчастіше виникають під впливом процесів, що розвиваються протягом певного періоду. Тому досвідчений кредитний інспектор банку може ще на ранній стадії помітити ознаки труднощів, що виникають у позичальника, і вжити заходів щодо своєчасного захисту банківських інтересів. Працівник банку повинен вдатися до таких заходів ще до того, як ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими. Невжиття своєчасних заходів щодо виявлення фінансових ускладнень у позичальника та захисту інтересів банку призводить не тільки до несплати процентів і позички. Втрати для банку у даному разі можуть бути значно більшими.

По-перше, підривається репутація банку, оскільки велика кількість прострочених позичок призведе до падіння довіри вкладників та інвесторів, виникне загроза неплатоспроможності банку.

По-друге, втрати від позичкових операцій підвищують загрозу звільнення з банку кваліфікованих працівників через зниження можливостей їх матеріального стимулювання.

По-третє, банк змушений проводити додаткові видатки, що пов’язані зі стягненням проблемних позичок.

По-четверте, певна частка позичкового капіталу перетворюється на непродуктивні активи.

Названі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від неповернення боргу. Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найпоширенішими з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди, при подальшому контролі; неефективна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку.

Серед причин неповернення позичок, що залежать від самого банку, слід підкреслити: ліберальне ставлення до позичальника при розгляді заявки на кредит; неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника; погана структуризація позички; помилки в оцінці забезпеченості позички; неповне відображення в кредитній угоді умов, що забезпечують інтереси банку, відсутність контролю за позичальником у період повернення позички (обстеження, перевірки забезпечення та ін.).

Основні причини створення проблемних позичок, що залежать від позичальника, пов’язані: з незадовільним керівництвом підприємством; погіршенням якості продукції і роботи; помилками в оцінці ринків збуту тощо.

До факторів, що не перебувають під контролем банку та позичальника, належать: погіршення економічної кон’юнктури, зміна політичної обстановки і законодавства та ін.

Контроль за своєчасним та повним поверненням позички і виплатою процентів є важливим етапом процесу кредитування. Він здійснюється систематично шляхом проведення аналізу кредитної справи позичальника, кредитного портфеля банку, оцінки стану позичок, проведення аудиторських перевірок.

Ризики та способи захисту від них

У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто ризиком несплати позичальником основного боргу та процентів, належних кредитору.



Способи захисту від кредитного ризику

Лімітування кредитів

Диверсифікація кредитних вкладень

Вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника

Вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення по виданих кредитах

Оперативність при стягненні боргу

Страхування кредитних операцій

Лімітування кредитів — це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позичках конкретному позичальнику.

Види лімітів:

вихідні;

внутрішньоквартальні;

ліміт видач;

контрольна цифра;

плановий розмір кредиту;

кредитна лінія.

Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити в розмірах обумовленого ліміту.

Диверсифікація позичок являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами (юридичними та фізичними особами).

Примітка: З метою дотримання комерційними банками принципу диверсифікації кредитів Національний банк України встановив такий економічний норматив, як максимальний розмір ризику на одного позичальника. Величина цього нормативу не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оперативність при стягненні боргу передбачає обов’язок банку підтримувати з позичальником контакт протягом усього строку користування позичкою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі появи у нього проблемних ситуацій, що можуть призвести до несплати боргу, вжити відповідних попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високоризикові кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.

ПОШИРЕНА ФОРМА КРЕДИТНОЇ УГОДИ

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР № __

м. Київ «___» ___________ р.

Комерційний банк ______________________ (далі — Банк) в особі голови Правління __________________, що діє на підставі Статуту Банку, з одного боку, і ТОВ «Медпрепарат» (далі — Підприємство), в особі директора __________, з іншого боку, уклали договір про таке:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Банк надає Підприємству кредит у сумі 32700 (тридцять дві тисячі сімсот) доларів США на оплату контракту № _____ з фірмою «Gedeon Richter» на термін 3 місяці з 19.12.00 по 18.03.02 з процентною ставкою 36% на рік на умовах, визначених цим договором.

1.2. Банк надає Підприємству кредит на умовах його забезпеченості, строковості, поверненості та платоспроможності.

2. УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ

2.1. У забезпечення зобов’язань за договором Банком прийнято: медикаменти імпортного виробництва згідно з договором застави від 19.12.00.

2.2. Кредит, наданий Банком, забезпечується всім майном та коштами, які належать Підприємству та на які може бути накладено стягнення у порядку, встановленому чинним законодавством України.

3. БАНК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:

3.1. Відкрити Підприємству позичковий рахунок № ___.

3.2. Забезпечити Підприємство консультативними послугами у питаннях виконання умов договору.

3.3. На основі даних бухгалтерської звітності аналізувати кредитоспроможність Підприємства, перевіряти забезпеченість та цільове використання кредиту і вносити конструктивні пропозиції щодо ходу кредитування та взаємовідносин із Підприємством.

4. ПІДПРИЄМСТВО ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:

4.1. Використати кредит на вказані у договорі цілі та забезпечити повернення отриманого кредиту, а також сплату нарахованих процентів зі свого розрахункового рахунку № ___ у Банку згідно зі строковим зобов’язанням.

4.2. Проценти за кредит Підприємство сплачує платіжними дорученнями на рахунок доходів Банку № ___ до 25 числа кожного місяця. Проценти за користування кредитом сплачуються за розрахований період з 21 числа минулого місяця по 20 число поточного місяця. Проценти нараховуються на фактично отримані кошти з моменту їх зарахування на валютний розрахунковий рахунок Підприємства № __. При розрахунку процентів за кредит кількість днів у році становить 360.

4.3. Грошові кошти для погашення заборгованості в першу чергу спрямовуються на сплату процентів за кредит, а потім — кредитної заборгованості. Сума, яка залишається, спрямовується на погашення кредиту.

4.4. За порушення строків повернення кредиту та процентів по кредиту сплачувати Банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі 1 (один) % за кожний день прострочення платежу.

4.5. Самостійно надавати Банку бухгалтерський баланс, планові, звітні документи, зміни й доповнення до договорів постачання, реалізації об’єктів, які кредитуються, а також інші матеріали для видачі, перевірки забезпечення кредиту і контролю за його виконанням.

4.6. Надати Банку право самостійно стягувати проценти у разі настання строку платежів і пені за несвоєчасне сплачування процентів.

4.7. Надати Банку право після перевірки цільового використання кредиту стягнення штрафу у розмірі 25 % від суми коштів, які були використані не за цільовим призначенням.

5. БАНК МАЄ ПРАВО:

5.1. Дозволяти на прохання Підприємства в окремих випадках, якщо є вільні кредитні ресурси, перенесення терміну погашення кредиту з підвищенням процентної ставки за кредит.

5.2. Проводити перевірку забезпеч