Система національних рахунків (2001)

Система національних рахунків Франції є однією з найдосконаліших систем національного рахівництва, яке використовують для аналізу та управління економікою країни.

Французька система має майже всі основні елементи, необхідні для опису економіки: групи господарських одиниць, різноманітні категорії операцій, категорії рахунків, пристосовані для аналізу окремих етапів кругообігу суспільного продукту. Разом з рухом доходу французькі національні рахунки відображають процес виробництва та руху реальних благ, а також структуру фінансових вимог та зобов’язань, що виникли в господарських одиниць унаслідок їхньої економічної діяльності.

СНР Франції складається з кількох серій рахунків, які різняться за рівнем деталізації. У загальному вигляді її структуру показано в таблиці 1.1. Як бачимо, з переходом від вищого рівня рахунків до нижчого відбувається певна деталізація інформації. Водночас зберігається тісний зв’язок між рівнями. Це можна простежити на прикладі виробничої сфери, яку репрезентовано в національних рахунках сектором «Нефінансові підприємства».

У зведених рахунках виробнича сфера розглядається в цілому, але з виділенням окремих етапів кругообігу ресурсів, кожному з яких присвячено свій рахунок. Виробничий та фінансовий аспекти тут не розглядаються.

На рівні розгорнутих рахунків уже з’являються рахунки виробництва та фінансових операцій. Так, рахунок виробництва сектору «Нефінансові підприємства» розподіляється на 16 галузей. Розподіл доходу також відображається не для всіх підприємств разом, а за двома великими групами (компанії та індивідуальні підприємства). Діяльність підприємств розглядається з погляду характеру операцій, які вони здійснюють.

Щодо кожної з 16 галузей виробничої сфери з рахунку операцій з матеріальними благами та послугами можна побачити як ресурси відповідної продукції, так і їх використання (для кінцевого споживача, нагромадження чи експорту). Ресурси та їх використання показано не тільки за джерелами та видами використання, а й за групами господарських одиниць. У зведеній таблиці фінансових операцій подається аналіз зміни фінансових активів і пасивів виробничої сфери за номенклатурою в 10 позицій, побудованою за ознакою ліквідності.

У додаткових звітах виконавчо-технологічний аспект аналізу розвивається ще далі через побудову міжгалузевого балансу. Рух доходу та фінансова діяльність також досліджуються в більш конкретній формі. Якщо в попередній групі рахунки експлуатації, розподілу доходу, капіталу та фінансових операцій подавалися або для всіх виробників галузі в цілому, або поділялися на 2 групи, то тут весь комплект рахунків подано не тільки для кожної галузі (усього їх 27), але в межах кожної галузі окремо — для компаній, приватних та державних підприємств.

Починаючи з розгорнутих рахунків, до аналізу запроваджується номенклатура «чистих» галузей (що умовно виготовляють тільки один продукт). У розгорнутих рахунках — це 16 галузей, у додаткових — 65. Водночас для аналізу руху доходу та фінансової діяльності виробничої сфери використовується і більш загальна номенклатура реальних галузей, згідно з якою підприємства об’єднують у групи за принципом основної продукції.

У групі додаткових рахунків аналіз фінансових операцій виробничої сфери проводять ще в одному аспекті, тобто кожний з 10 видів активів та пасивів розподіляють на групи залежно від установи, яка випустила цінності на ринок. У такий спосіб номенклатуру фінансових операцій розширено до 54 позицій.

Майже такий самий принцип розгалуження національних рахунків існує і в інших секторах економіки. Так, у секторі домашніх господарств серед додаткових рахунків маємо матрицю, яка пов’язує витрати споживача на окремі споживчі потреби (їжа, одяг, гігієна, житло, тощо — усього 50) з попитом на вироби саме тих 16 галузей, за якими досліджується виробництво.

Розглянуті групи рахунків пов’язані між собою. Нижчі сходинки більш менш точно кореспондують із вищими. У процесі аналізу можливий перехід від одного напряму до іншого.

Наприклад, у рахунку виробництва визначається знову створена вартість продукту, яка дорівнює різниці між обсягом валового продукту та проміжними витратами на виробництво останнього. Величина знову створеної вартості визначається як балансуюча стаття рахунка та залежить від технологій виробництва.

Ця балансуюча стаття рахунка виробництва є джерелом ресурсів наступного рахунка — експлуатації. На рахунку експлуатації зазначається валовий результат виробничої діяльності (прибуток), тобто те, що залишиться у підприємства після оплат, пов’язаних із так званими факторами виробництва — зарплата, непрямі податки, відсотки за використаний позичений капітал та ін.

Водночас балансуюча стаття фігурує і в рахунку розподілу доходів, котрий показує порядок розподілу доходів господарською одиницею, причому не тільки тих, які в неї залишаються в результаті виробничої діяльності, а й усіх інших доходів, що надходять у порядку перерозподілу від інших одиниць. У використанні доходів головним компонентом є споживання, потім податки, трансферти та ін.

Після сплат, відображених на цьому рахунку, у господарських одиниць залишаються певні заощадження.

Їх переносять на наступний рахунок — рахунок капіталу. У ньому порівнюють власні ресурси, на які може розраховувати господарська одиниця для фінансування капіталовкладень, та сам обсяг цих вкладень. Якщо ресурсів (заощаджень) не вистачає, це свідчить про потребу у додатковому (позичковому) фінансуванні. У разі наявності надлишку ресурсів, господарська одиниця сама здатна фінансувати інших через канали кредитної системи. Отже, рахунок капіталу — це другий рахунок, що розкриває картину фінансування кінцевого продукту.

Балансуюча стаття цього рахунка з економічного погляду є надзвичайно важливою. Вона показує, як було досягнуто рівноваги між ресурсами та витратами господарської одиниці. Той самий показник (чисте кредитування чи чиста позичка) є також у рахунку фінансових активів та пасивів, бо у фінансовому розумінні всі операції, відображені на попередніх рахунках, було здійснено або через сплату та отримання готівки, або надання та отримання кредитів, або через операції з тими або іншими видами цінних паперів тощо. Оскільки цей рахунок відбиває той самий процес економічного обороту, що й попередні, то його стаття має збігатися з балансуючою статтею рахунка капіталу.

Для кожної групи господарських одиниць усі розглянуті рахунки складаються як консолідовані. Тому в них відображається рух ресурсів не тільки на рахунках у межах групи, а й між групами. Так, заробітна плата з рахунку експлуатації підприємств списується на рахунок розподілу доходів домашніх господарств, де вона витрачається на споживання та інші потреби.

Але в цілому в будь-якій країні ситуація майже завжди складається так, що внутрішніх ресурсів або бракує або вони залишаються в надлишку. Проте, оскільки оборот фактично постійно має місце, то це означає, що частину потреб було профінансовано ззовні, або деякі ресурси потрапили за кордон. Інакше кажучи, загальне сальдо рахунка капіталу для всіх внутрішніх господарських одиниць ураховує величину (протилежну за знаком) сальдо всіх операцій, пов’язаних з виходом за межі економіки країни, які відображені в рахунках «закордон».

Для повної характеристики СНР Франції необхідно розглянути ще й системи класифікацій, що на них вона ґрунтується (табл. 1.2.).

У такий спосіб побудовано одну з найбільш розвинутих світових систем національного рахівництва. Автори її доклали максимум зусиль для того, щоб наблизити до реальної дійсності статистичну модель економіки, яка б достатньо повно характеризувала як найстійкіші, так і найрухоміші її елементи.