library.if.ua

Система національних рахунків (2001)

3.1. Макроекономічні концепції

СНР cпирається на науково обґрунтовані концепції опису економічних процесів.

Концепція економічного виробництва є однією з центральних в економічній науці. Вона визначає межі економічного виробництва, в яких створюється вартість. Сучасна теорія економічного виробництва включає в його сферу всі види діяльності з виробництва товарів і послуг, у тому числі, так звані нематеріальні послуги, що є результатом діяльності «непродуктивної сфери» як вона визначалася в радянській статистиці (загальне управління, освіта, охорона здоров’я, наука, культура, мистецтво, фінанси, житлово-комунальне господарство). У новій СНР-93 поняття «економічне виробництво» охоплює також тіньову економіку, тобто виробництво товарів і послуг, здійснюване підпільно для приховування доходів від оподатковування, і виробництво певних видів товарів і послуг без належного дозволу, що забороняється законом.

Не включається в економічне виробництво результат природного росту рослин і тварин, що відбувається без участі людини, а також володіння активами, навіть тоді, коли це дає дохід. Наприклад, приріст вартості активів через зростання інфляції не розглядається як результат виробництва.

Отже, згідно з СНР-93 у сферу економічного виробництва включають такі види діяльності:

виробництво нефінансових послуг для їх реалізації;

виробництво товарів як для реалізації, так і для власного споживання і нагромадження;

діяльність фінансових установ;

діяльність органів державного управління, що надають неринкові послуги;

діяльність некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;

житлові послуги, що їх виконують власники будинків і квартир для власного споживання;

діяльність оплачуваної домашньої прислуги.

Другою принциповою концепцією, на яку спирається СНР, є концепція факторів виробництва. Відповідно до неї вартість створюється не тільки працею, а й іншими факторами виробництва (капітал, природні ресурси, особисті здібності людей та ін.). Оцінка національного доходу у факторній вартості, тобто в розмірі оплати послуг факторів виробництва, широко використовується й досі в практиці багатьох країн. Проте СНР-93 рекомендує оцінювати макроекономічні показники в ринкових цінах, які відрізняються від факторної вартості на сальдо податків на виробництво і субсидій. Водночас СНР-93 включає дані, що можуть бути використані для розрахунку показників у факторній вартості.

У новій СНР-93 замість факторних доходів використовують близьку категорію первинних доходів. Первинні доходи — це доходи, одержані учасниками економічного процесу після первинного розподілу нової створеної вартості. Одержувачами первинних доходів є підприємства, корпорації, домашні господарства, що беруть безпосередню участь у виробництві, та органи державного управління. Отже, згідно з концепцією первинних доходів органи державного управління є окремим фактором виробництва.

Метою СНР є фіксування економічних потоків і запасів. Економічний процес є досить складним — у ньому беруть участь мільйони людей та підприємств. Щоб отримати загальне уявлення про взаємозв’язки в цьому процесі, ми використовуємо добре відому схему — кругообіг потоків.

Припустімо, що ми маємо діло зі стаціонарною економікою, тобто такою, де не здійснюється жодних операцій з іншим світом, а домашнім господарствам належать всі фактори виробництва. Тоді додана вартість, створена в процесі виробництва, визначатиметься вартістю продукції, проданої на ринку. Цю вартість одержують домашні господарства як винагороду за надання виробничому процесу факторів виробництва. Отже, домашні господарства купують товари на дохід, що самі утворюють.

У такому разі додана вартість, або дохід, сплачений виробникам, дорівнюватиме доходу, витраченому домашніми господарствами, а вхідні й вихідні грошові потоки виробничих одиниць будуть однаковими. Так буде в стаціонарній економіці. А що станеться, коли рівновагу буде порушено?

Щодо цього є дві поширені концепції: класична та кейнсіанська.

Класична концепція. Згідно з поглядами класичної школи в реальному житті рівноваги не існує. Зміни відбуваються постійно: населення зростає, потреби людей змінюються, під впливом НТП змінюються технології тощо. Інформацію про ці зміни, необхідну для прийняття рішень, доводять до учасників економічного процесу зміни ринкових цін.

Припустімо, що запаси енергії зменшилися. Як наслідок, ціни на енергію та енергоємну продукцію зростуть. Попит на енергоємні продукти впаде. Виробництво таких продуктів буде менш прибутковим, і дехто припинить виробництво через банкрутство. Тому пропозиція енергоємних продуктів значно зменшиться. Ціни на них зростуть і через певний час рівновага попиту та пропозиції щодо цих продуктів відновиться. Оскільки всі складові економічного процесу тісно пов’язані, зміна рівноваги торкатиметься їх усіх. Так, наприклад, зменшення виробництва енергоємних продуктів спричинить скорочення зайнятості в цих галузях, а отже, надлишкову пропозицію робочої сили на ринку праці. Тому ціна праці на ринку впаде. Коли це відбудеться, певна частина робочої сили покине ринки праці, бо не бажає працювати за нижчу плату. Але й це ще не все. Через падіння ціни праці в енергоємних галузях, може зрости попит на працю в інших галузях. Ясна річ, що у виробників, котрі спромоглися подолати енергетичну кризу, попит на працю зросте, оскільки через банкрутство їхніх колишніх конкурентів перед ними відкриються нові ринки. Описана нами ситуація безперечно впливатиме і на науково-технічний прогрес, бо розпочнуться активні пошуки нових, дешевших енергетичних джерел. Цей ланцюг подій і наслідків можна продовжувати все далі й далі, але зрозуміло, що ринки примусять всіх їхніх учасників діяти в такий спосіб, щоб відновити рівновагу в економіці. Не варто забувати, що крім загальних регулювальних функцій, ринки відіграють головну роль і в розподілі доходу (через ринки факторів виробництва), і в розподілі продуктів.

Послідовники класичної школи вважають, що рано чи пізно ринок сам відновить рівновагу в економічній системі. Треба тільки не заважати йому. Залучення інвестицій у прибуткові галузі сприяє збільшенню пропозиції в них і зменшенню пропозиції в збиткових галузях.

Класична школа не вимагала повного опису всього економічного процесу, а наголошувала, головно, на вивченні функціонування ринків, системи цін і поведінки учасників економічного процесу. Проте так звана Велика депресія 1929—1933 рр. показала, що рівновага автоматично не відновлюється і гостро поставила перед прихильниками класичних поглядів проблему роз’яснення тривалості та глибини депресії.

Кейнсіанська концепція. Причини депресії досить доказово пояснив Кейнс у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Кейнс виходив з того, що рівновага відновлюється не тільки завдяки функціонуванню ринку. За стабільних умов доходи, одержані домашніми господарствами, витрачаються повністю. А що саме станеться за порушення стабільності? Щоб проілюструвати цей момент, припустімо, що внаслідок низки неприємних випадків (стихійне лихо, банкрутство добре відомої компанії, якісь політичні негаразди) домашні господарства, побоюючись за своє майбутнє, захочуть зберегти трохи більше грошей «на чорний день». Тоді витрати на споживання поменшають, і до виробників повернеться менше грошей, ніж було витрачено ними. Помітивши, що ринок зменшується, виробники вирішують скоротити виробництво. Це призводить до зменшення доданої вартості. Як наслідок, вони виплачують менше доходу домашнім господарствам, ті бачать, що їхні песимістичні передчуття збуваються, а отже, додатково збільшують свої заощадження. Можна легко здогадатися, що станеться далі. Економіка впаде в депресію. Єдиним способом «оздоровлення» економіки буде «вливання» грошей у кругообіг потоків або через якісь додаткові витрати, або через припинення вилучення грошей.

Ця модель пояснює можливості «оздоровлення» економіки на макрорівні без втручання ринків.

Кейнсову концепцію вилучення і «вливання» (залучення) грошових засобів багато хто вважає головним інструментом економічної політики. Розглянемо її докладніше.

Концепція вилучення і «вливання» грошей. Якщо домашні господарства вирішують заощаджувати доходи замість їх витрачати, тоді з економічного погляду ці гроші вважаються вилученими з кругообігу потоків, і, як наслідок, витрат у цей період не буде. Навпаки, досить наочним прикладом «вливання» буде валове нагромадження основного капіталу, наприклад, гроші, витрачені на будівництво будинку для фірми. Ці гроші вливаються в кругообіг потоків. Покажемо це з допомогою невеличкої таблички.



З таблички бачимо, що спільною рисою вилучення та вливання грошей є те, що вони прямо не пов’язані з потоком доходів. Натомість з імпортом та експортом вони пов’язані безпосередньо. Зменшення потоків доходів і споживання товарів вітчизняного виробництва може відбуватися за зростання імпорту, бо зростає кількість іноземних товарів, а тому гроші вибувають з кругообігу потоків економіки даної країни. Зростання експорту навпаки — додаватиме грошей у кругообіг потоків. Це стосується і податків, і витрат органів державного управління: зміни в цих галузях не обов’язково пов’язані з потоком доходів. Органи державного управління мають фінансові та юридичні важелі впливу і діють на власний розсуд.

Заощадження та валове нагромадження основного капіталу залежать певною мірою також і від зовнішніх умов. Наприклад, якщо прогнозується тривалий спокійний, стабільний період, люди зменшують свої заощадження, а фірми — валове нагромадження основного капіталу.

З усього викладеного випливає незаперечний висновок: за Кейнсом, рівновага в економіці настає тоді, коли сума вилучення грошей дорівнює сумі їх «вливання» в економіку, тобто за балансу макроекономічних категорій попиту і пропозиції. Це, однак, не означає, що Кейнс не брав до уваги і таких питань, як розподіл доходу, доходи органів державного управління (податки) і витрати, валове нагромадження основного капіталу (але не запас капіталу!) і фактори, що впливають на схильність до заощаджень. Логічним результатом цієї уваги став підвищений попит на статистичні дані для перевірки правильності загальної теорії. У наукових установах і статистичних управліннях розвинутих країн почалась розробка програм збирання та формування необхідних даних.

Однак повернімося до потреб СНР. Потреби її користувачів визначають і певні вимоги до структури обліку. По-перше, вона має дати зрозумілу, прозору, але не надто спрощену картину економіки. По-друге, структура обліку має достовірно відображати економічне життя, збалансовано охоплюючи всі важливі аспекти, не ігноруючи одних і не надто наголошуючи на інших. По-третє, система має показати економічну поведінку, взаємозв’язки і результати економічної діяльності.

Зрозуміло, що ці вимоги певною мірою суперечать одна одній, але домогтися належної рівноваги між ними необхідно. Надто велике спрощення може призвести до ігнорування важливих аспектів економічного життя. Зайва деталізація перевантажуватиме загальну картину й утруднюватиме проникнення в її суть. Надмірна складність може завадити доступності розуміння користувачами тощо.

Розглянемо, як саме СНР намагається позбутися цих суперечностей. Насамперед СНР використовує обмежену кількість категорій для аналізу та агрегування різних аспектів (хто? що? які цілі? які запаси?) досить численних елементарних потоків (про це докладніше див. відповідні розділи посібника). Система також спрощує картину економічних взаємозв’язків, не фіксуючи даних для відповіді на запитання «хто з ким?»; тобто не відображуючи мережі потоків між різними видами операторів. Проте взаємозв’язок «хто з ким?», котрий не введено до структури обліку, стає в певних випадках очевидним і його рекомендовано брати до уваги. Крім того, Система зовсім не дає відповіді на запитання «що в обмін на що?»; тобто не зазначає, наприклад, конкретного характеру фінансового засобу (валюта, депозит, короткотермінова позика і т. ін.), за допомогою якого відбувається купівля товарів і послуг або сплачуються податки.

Отже, замість того, щоб показати мережу прямих економічних зв’язків між парами операторів, СНР визнає достатнім фіксування факту відносин між даним оператором (або групою операторів) і всіма іншими операторами без відповідної індивідуалізації останніх.

Той факт, що система є інтегрованою (хоч і не повністю) не зменшує вимог щодо узгодженості окремих її частин. Фактичною метою Системи є одержання національних рахунків, настільки узгоджених між собою, наскільки це буде можливим: кожен економічний потік чи запас має вимірюватись ідентично обома сторонами. Це досягається використанням стандартного комплексу рахунків і таблиць з суворим дотриманням правил обліку.

Послідовності рахунків і балансів активів і пасивів Системи можна дотримуватись на будь-якому рівні агрегування, навіть на рівні окремої інституціональної одиниці. Тому є бажаним, щоб макроекономічні рахунки для секторів або економіки в цілому можна було б одержати безпосереднім агрегуванням відповідних даних щодо індивідуальних одиниць. Наявність баз мікроекономічних даних, цілком сумісних із відповідними макроекономічними рахунками для секторів або всієї економіки в цілому, було б дуже корисним з аналітичного погляду. Дані у формі агрегатів або середніх розмірів найчастіше містять багато важливої інформації про зміни, що відбуваються всередині відповідних статистичних сукупностей. Так, відповідно до економічної теорії, можна припустити, що зміни в розмірі доходу, що розподіляється, можуть справляти більший вплив на сукупне споживання, ніж зміни в загальному рівні доходу. Інформація, що стосується індивідуальних одиниць, може бути необхідною не тільки для ліпшого розуміння функціонування економіки, а й для спостереження за впливом заходів державної політики або інших подій на окремі види одиниць, щодо яких існує особливе занепокоєння (наприклад, домашні господарства з дуже низьким прибутком). Крім того, системи мікроекономічних даних дають змогу відстежувати динаміку поведінки індивідуальних одиниць у часі. Завдяки безупинному прогресу в галузі обчислювальної техніки і зв’язку, організація й аналіз дуже великих баз мікроекономічниих даних постійно полегшуються. Такі дані можна одержувати з найрізноманітніших джерел, наприклад з адміністративної і бухгалтерської документації, а також із матеріалів спеціально проведених переписів і обстежень.

На практиці, проте, простого агрегування відповідних мікроекономічних даних здебільшого буває недостатньо для побудови макроекономічних рахунків. Навіть якщо індивідуальні інституціональні одиниці ведуть рахунки або обліково-звітну документацію, то поняття, необхідні й доцільні на мікроекономічному рівні, можуть бути цілком непридатними на макроекономічному рівні. Крім того, у багатьох випадках індивідуальні одиниці просто зобов’язані використовувати поняття, призначені для інших цілей, наприклад, для оподатковування. Правила обліку і методи вартісної оцінки, застосовувані на мікроекономічному рівні, як правило, відрізняються від тих, що їх потребує Система. Наприклад, як уже зазначалося, широке використання обліку за первинною вартістю на індивідуальних підприємствах означає, що їх рахунки можуть істотно відрізнятися від рахунків, котрі використовуються в Системі. Амортизація, що розраховується в податкових цілях, може бути цілком довільною і неприйнятною з економічного погляду. У таких випадках практично недоцільно намагатися скоригувати дані індивідуальних рахунків тисяч підприємств перед тим, як їх агрегувати. Цілком можливо, що набагато легше буде коригувати дані вже після того, як їх буде певною мірою агреговано. Для коригування даних їх зовсім необов’язково агрегувати до рівня економіки в цілому або навіть до рівня окремих секторів чи галузей; цілком можливо, що коригування буде ефективнішим на рівні більш дрібних і однорідних груп одиниць. Для цього можуть знадобитися так звані проміжні системи рахунків. Проте на якому б рівні агрегування не проводилися коригування, вони неминуче призводять до того, що одержані в результаті макроекономічні дані стають нееквівалентними простій сукупності початкових мікроекономічних даних. Якщо джерелом мікроекономічних даних служать не рахунки бухгалтерського обліку або документи адміністративного обліку, а матеріали переписів або обстежень, призначених для статистичних цілей, то використовувані поняття більше відповідатимуть поняттям, уживаним у Системі, однак навіть і тоді отримані результати можуть потребувати коригування на макроекономічному рівні, що зумовлюється неповнотою охоплення (наприклад, за обстеження підприємств тільки певної величини) і різними викривленнями помилок у відповідях.

Джерелом мікроекономічних даних щодо домашніх господарств, як правило, служать вибіркові обстеження, вірогідність яких значно залежить від безпомилкових відповідей і поданих даних. Особливо складно одержати надійні і значущі дані про діяльність невеликих некорпоративних підприємств, що належать домашнім господарствам. Агрегати, засновані на обстеженнях домашніх господарств, доводиться коригувати з огляду на певні типові викривлення, такі, наприклад, як заниження відомостей щодо особливих видів витрат (на тютюнові вироби, спиртні напої, азартні ігри і т. п.), а також погоджувати їх із макроекономічними даними з інших джерел, таких як імпорт. Крім того, систематичне використання мікроекономічних даних може обмежуватися побоюванням порушити конфіденційність відповідних баз даних, а тим самим створити небезпеку зловживання ними.