library.if.ua

Система національних рахунків (2001)

3.4. Ціни в системі національних рахунків

Урахування відмінностей у системах оцінки продукції має велике значення (у контексті забезпечення порівнянності статистичних даних) для проведення порівняльного аналізу показників продукції різних країн.

Одну з найвідоміших систем цін для вимірювання продукції було розроблено експертами ООН наприкінці 60-х років під час опрацювання стандартної системи національних рахунків (СНР). Ціна продукції будь-якого конкретного товару чи послуги визначається, як відомо, з урахуванням затрат живої і уречевленої (поточні матеріальні витрати плюс амортизація) праці на її виробництво (тут і далі йдеться про питомі показники). Вартість поточних матеріальних витрат, які в натуральній формі репрезентують продукцію галузей, котрі виробляють відповідні види сировини і матеріалів, також можна розкласти на аналогічні компоненти. Отже, теоретична вартість будь-якого продукту — це сумарна, нагромаджена величина затрат живої і уречевленої (у частині амортизації основних виробничих засобів) праці в галузях, прямо чи опосередковано пов’язаних з його виробництвом. Практично таку нагромаджену величину можна одержати за допомогою методів міжгалузевого балансу.

У зарубіжній статистиці для відображення цих компонентів використовується галузевий показник — додана вартість.

Додану вартість можна розкласти на три основні компоненти:

1) факторні, або первинні витрати (заробітна плата, прибуток, амортизація);

2) чисті (виключаючи субсидії) непрямі товарні податки — вид непрямих податків, величина яких визначається пропорційно кількості або вартості вироблених чи проданих товарів (податок на додану вартість, податок з обороту, акцизи та ін.);

3) чисті (виключаючи субсидії) непрямі нетоварні податки (реєстраційні та гербові збори, поштові й судові збори, ліцензійні платежі, податки за користування робочою силою і основним капіталом, на нерухомість і земельну власність, які належать виробникам або продавцям товарів та ін.).

Формально розкладання доданої вартості на відповідні компоненти можна зробити за формулою:

Vj = Fj + Tj + Zj, j = 1, 2, 3, ..... n,

де Vj — вартість, яка додана обробкою під час виготовленя продукту j; Fj — первинні витрати на виробництво продукту j; Tj — чисті непрямі товарні податки, які збираються з виробника продукту j; Zj — чисті непрямі нетоварні податки.

Інтегральною частиною СНР є Міжгалузевий баланс, де відображено аспекти функціонування економіки за галузями і в цілому.

Рівняння Міжгалузевого балансу, за яким можна визначити ціни вироблених продуктів, має такий вигляд:

P = PA + V,

де Р — вектор-рядок розмірності (1 • n) цін продуктів, що виробляються; А — матриця розмірності (n • n) коефіцієнтів прямих витрат; V — вектор-рядок розмірності (1 • n) коефіцієнтів вартості, доданої обробкою (у розрахунку на одиницю валового виробництва).

Після кількох нескладних перетворень одержуємо:

P = V (E – A) = VB,

де Е — одинична матриця; В — матриця коефіцієнтів повних витрат МГБ.

Залежно від того, які з трьох компонентів доданої вартості буде враховано для визначення витрат виробництва, у СНР виділяють три основні види цін:

1) факторні ціни — коли враховуються лише первинні витрати «факторні витрати»: (Pf = fB);

2) основні ціни — коли враховуються первинні витрати та чисті непрямі нетоварні податки: [Pz = (f + z)B];

3) ціни виробників — коли враховуються всі три компоненти доданої вартості: Pt = (f + z + t)B.

Коефіцієнт повних витрат В, що входить до кожної з цих формул, дає змогу враховувати всю сукупність прямих і непрямих відносин в економіці, які стосуються виробництва даного продукту. Кожний вид цін визначається акумульованою за всім ланцюгом технологічних взаємозв’язків величиною відповідних компонентів доданої вартості.

Щоб отримати ціну споживача, необхідно до ціни виробника додати торговельно-транспортні витрати на реалізацію даного товару та його доставку від виробника до споживача:

Psj = Pti + Uij; j = 1,2 ... n,

де Psj — ціна j-го споживача; Pti — ціна виробника і-го товару; Uij — торговельно-транспортні витрати на реалізацію та доставку i-го товару j-му споживачу.

Ми вже зазначали, що врахування відмінностей у системах оцінки продукції має велике значення для порівняльного аналізу як на галузевому, так і на макроекономічному рівні. Важливу роль воно відіграє щодо наповнення адекватною статистичною інформацією різних економіко-математичних моделей. Проілюструємо це на прикладі міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції.

Одним з головних напрямків використання моделі МГБ є знаходження вектора валових випусків продукції галузей економіки (Х), за якого забезпечується виробництво даного обсягу кінцевого продукту фіксованої галузевої структури:

Х = ВY,

де Y — вектор кінцевого попиту.

Така постановка задачі передбачає, зокрема, що всі компоненти таблиці потоків МГБ у грошовому вираженні адекватно співвідносяться з фізичними обсягами продукції, які вони репрезентують у МГБ. Інакше кажучи, має забезпечуватись відповідність фізичних обсягів виробленої продукції їхньому грошовому вираженню. В іншому разі розрахунки за моделлю МГБ можуть призвести до помилкових результатів. Припустімо, що певний продукт реалізується на внутрішньому ринку за одними цінами, а в разі продажу його за кордон — за цінами, у два рази нижчими. Відповідно до моделі МГБ продаж одиниці (в натуральному вираженні) продукту всередині країни справить на галузь промисловості, що його виробляє, (а також на всі прямо або опосередковано пов’язані з нею інші галузі господарства) удвічі сильніший вплив (виміряний у грошовому вираженні в рамках МГБ), ніж за вивезення одиниці цього продукту за кордон. Зрозуміло, однак, що в обох випадках обсяг виробничих витрат на виробництво одиниці продукту є однаковим. Отже, ефективність використання моделі МГБ у практичних дослідженнях пов’язана з розв’язанням проблеми вибору однорідної стосовно всіх споживачів і всіх видів продукції системи цін.

Який же з розглянутих нами видів цін є найпридатнішим для відображення потоків продукції в таблиці МГБ? Розглянемо спочатку щодо цього ціни виробників та ціни споживачів. Якщо рух товарів та послуг відображається за цінами виробників, тоді торговельно-транспортні витрати включаються у витрати галузі-покупця; якщо за цінами споживачів — у витрати галузі-виробника. Можна легко впевнитися, що за використання цін споживачів торговельно-транспортні витрати враховуються двічі — спочатку у вартості придбаної сировини і матеріалів, а потім у вартості виготовленої з них готової продукції. Тому у даному разі вартість проміжної продукції в МГБ виявиться завищеною на величину вартості продукції галузей сфери обігу. Треба пам’ятати, що ціна навіть того самого продукту завжди має індивідуальний характер. На її величину впливає відстань перевезення, рівень транспортних тарифів, установлених для тієї чи іншої групи покупців, обсяг поставки, категорія споживача (індивідуальних покупців обслуговує роздрібна торгівля, підприємства сфери виробництва — оптова) та ін. Через вплив цих факторів визначення за допомогою моделі МГБ (показники якої буде виміряно в цінах споживачів) приросту валової продукції галузей економіки, необхідної для забезпечення виробництва додаткової одиниці кінцевої продукції даного виду, може дати помилкові результати.

Але й ціна виробника не є абсолютно однорідною щодо різних споживачів та різних видів продуктів. Ми вже зазначили, що ціна виробника визначається з урахуванням непрямих податків. Відносна величина (ставка) непрямого податку може суттєво змінюватися залежно від виду продукту, що виробляється, та його конкретних показників. Отже, з використання цін виробників для оцінки показників балансу випливає, що різні споживачі того самого продукту фактично купуватимуть його за різними цінами (залежно від величини ставки непрямого податку, який включається до ціни придбаного товару).

Виключення непрямих податків із ціни товарів, що виробляються, тобто перехід до факторних цін, — це ще один важливий крок до адекватного відображення потоків продукції.

У практичних розрахунках експерти ООН пропонують використовувати так звані приблизні основні ціни, які є комбінацією оцінки продукції в цінах виробника і в основних цінах: проміжні витрати на випуск даного продукту розраховуються в цінах виробників, а величина доданої вартості — в основних цінах, тобто без урахування чистих непрямих товарних податків. Річ у тім, що величину нагромаджених непрямих податків, уречевлених у проміжних витратах, визначити досить важко. Інформація ж про величину непрямих податків, якими обкладається виробництво продукту тієї чи іншої галузі економіки, здебільшого є добре документованою, а тому галузеві показники доданої вартості можна легко звільнити від відповідних величин непрямих податків. Водночас вимірювання продукції в орієнтовних основних цінах уможливлює певне пом’якшення недоліків, властивих цінам виробників.

Моделі міжгалузевих зв’язків, окрім розглянутих у даному розділі суто статистичних напрямків використання (перерахування економічних показників звітного періоду в різні види цін), можуть також застосовуватися для вивчення впливу зміни цін в одних галузях на зміну цін в інших галузях, коливань галузевих рівнів оплати праці, впливу ставок оподаткування непрямими податками на всю систему галузевих цін у цілому. З цього погляду вони є ефективним інструментом аналізу, який дає змогу враховувати різні фактори і умови процесу ціноутворення.

Система цін СНР здобула широке міжнародне визнання. Зокрема, принципи її побудови використовувались під час розробки Системи національних рахунків для статистичних служб ЄЕС. Основними видами цін тут є так звані базисні ціни і ціни виробників. Вони також інтерпретуються за допомогою моделі МГБ. До складу базисної ціни, за визначенням, входять проміжні витрати товарів та послуг (з урахуванням величини нагромаджених непрямих податків), первинні витрати (заробітна плата, прибуток, амортизація) та чисті непрямі нетоварні податки (всі показники беруться в розрахунку на одиницю галузевого випуску). Як бачимо, це визначення еквівалентне визначенню орієнтовної основної ціни (у Системі національних рахунків). Згідно із загальними рекомендаціями СНР розраховуються і ціни виробників.

Характеристику структурного складу і взаємозв’язків названих видів цін наведено в табл. 3.1.





Завершуючи характеристику систем цін, які використовуються в статистиці зарубіжних країн, розгляньмо питання, пов’язане з відображенням у ціні виробництва так званого податку на додану вартість (ПДВ). ПДВ є непрямим товарним податком, яким обкладаються всі угоди за всім ланцюжком проміжного продажу аж до кінцевого споживача. Ставка його встановлюється пропорційно вартості, що її додано обробкою на даній стадії виробництва. Зараз ПДВ є основною формою непрямого оподаткування в багатьох розвинених країнах, а також в Україні. Система непрямого оподаткування, що існувала раніше, основою якої був податок з обороту, не задовольняла державні фіскальні органи через кумулятивну природу останнього. Податком з обороту, як і ПДВ, обкладалася кожна угода в процесі послідовного перепродажу під час виготовлення продукту і поставки його для кінцевого споживання. Але, на відміну від ПДВ, його ставка встановлювалася пропорційно вартості товару, що його продавали. Отже, що більше разів перепродувався продукт на шляху до кінцевого споживача, то більше в його ціні нагромаджувалось витрат, пов’язаних зі сплатою податку з обороту.

Головне у функціонуванні ПДВ — «механізм кредитування». Суть його така. Частина виручки під час продажу продукту на кожному етапі процесу його виробництва і доведення до кінцевого споживача припадає на ПДВ. Кожний «проміжний» продавець відраховує зі «свого» ПДВ суму податків на додану вартість, сплачену ним під час купівлі сировини, матеріалів та всього іншого, що використовується в процесі виробництва його продукції. Залишок же вноситься до Державного бюджету. Загальна величина ПДВ, таким чином, не залежить від того, скільки разів перепродували продукт на проміжних етапах його виготовлення. Фактичними платниками ПДВ виявляються кінцеві споживачі. Проілюструємо механізм формування ПДВ на прикладі виготовлення та реалізації вовни (табл. 3.2).



Програмою розробки МГБ країн ЄЕС передбачається перехід від використання «валової» системи відображення ПДВ (потоки витрат і випуску вимірюються за цінами виробників з урахуванням ПДВ) до «чистої» системи (ціни виробників скориговано на величину ПДВ). Перевага «чистої» системи у порівнянні з «валовою» полягає в тому, що ціни виробників стають ближчими до основних цін, бо величина непрямих товарних податків, які нараховуються без ПДВ, є порівняно невеликою. Коригування витрат виробництва на величину ПДВ — це відносно проста операція, оскільки всю необхідну для цього інформацію добре документовано.

Урахування різниці в цінах багато важить для проведення досліджень порівняльного характеру. Але до розгляду кожного виду цін необхідно підходити з системних позицій. Усі вони мають ті чи інші переваги та недоліки, свою сферу застосування. Так, факторні ціни дають змогу виключити з аналізу виробничих процесів спотворюючий вплив сфери обігу. Ціни виробників дають уявлення про реальні витрати виробництва продукції, ціни споживачів характеризують фактичні витрати її кінцевих споживачів. Усе це треба брати до уваги як на стадії підготовки до проведення статистичного дослідження, так і за інтерпретації одержаних результатів.