library.if.ua

Система національних рахунків (2001)

4.1. Основні класифікації

Головна мета СНР — упорядкування інформації про різні аспекти економічного життя, щоб виявити загальну картину та головні наслідки економічного процесу, а також структури економіки. Це досягається за допомогою класифікацій.

Найважливіші класифікації СНР стосуються:

секторів економіки;

галузей економіки;

витрат на споживчі товари та послуги;

економічних операцій;

активів та пасивів;

витрат органів державного управління за призначенням цих витрат;

податків та субсидій.

Ці класифікації широко застосовуються для економіко-статистичного аналізу розвитку держави, а також для порівнянь між державами в межах програм міжнародних зіставлень (ПМЗ).

Використання в практиці міжнародних зіставлень методу переходу від категорії однієї міжнародної класифікації до категорії іншої класифікації з допомогою перехідних таблиць, так званих «перехідних ключів», не може нині повністю розв’язати поставлених перед національною статистикою завдань обчислення найважливіших показників макрорівня за міжнародною методологією.

Без гармонізації відповідних понять, визначень та класифікацій цей перехід буде неможливим. Брак інформації щодо низки показників і груп господарських одиниць, істотні відмінності в національних стандартах бухгалтерського обліку та класифікаціях, створюють труднощі у побудові СНР, яка б повністю відповідала пред’явленим до неї вимогам.

Відповідно до затвердженого 28 сесією Статкомісії ООН (лютий—березень 1995 р.) стратегічного плану розробки та вдосконалення економічних класифікацій, які передбачають створення системи взаємозв’язаних класифікацій, і який визначає головні з них, усі інші однорідні класифікації мають бути перегруповані відповідно до концепції основних.

Отже, головною класифікацією видів діяльності визнано Міжнародну стандартну галузеву класифікацію всіх видів економічної діяльності (МСГК ООН), яка використовується в багатьох галузях статистики, де існує необхідність у докладніших даних за видами діяльності.

У групі класифікацій товарів та послуг головною визнано Класифікацію основних продуктів (КОП), котра існує для забезпечення міжнаціонального порівняння статистичних даних, які стосуються товарів і послуг.

Класифікація господарських одиниць за секторами є центральною в статистичній моделі ринкової економіки. Її призначено для вивчення та аналізу потоків доходів і витрат, зміни активів і пасивів СНР.

Особливу групу становлять функціональні класифікації, або класифікації витрат за цілями:

класифікація індивідуального споживання за цілями (КІСЗЦ);

класифікація функцій органів управління (КФОУ);

класифікація цілей некомерційних закладів, які обслуговують домашні господарства (КЦНЗ);

класифікація витрат виробників за цілями (КВВЗЦ).

Зважаючи на тісні аналітичні зв’язки між всіма класифікаціями необхідно систематично працювати над ними і забезпечувати їх взаємозв’язок.

Розробляючи національні класифікації, доцільно використати структуру та інші характеристики міжнародних класифікацій.

Для інформаційного забезпечення СНР розглянемо передусім методологію та принципи побудови таких класифікацій: секторів економіки, витрат на споживчі товари та послуги і функцій державних органів.

Класифікатор секторів економіки побудовано на базі класифікації секторів економіки СНР.

Класифікатор використовується для вивчення та аналізу потоків доходів і витрат, зміни активів і пасивів.

Об’єктами класифікації є господарські одиниці національної економіки, які здійснюють операції в галузі виробництва, розподілу, перерозподілу і використання.

Сектор — це сукупність інституційних одиниць, тобто господарських одиниць, які мають близькі інтереси, функції і джерела фінансування, які обумовлюють їхню схожу економічну поведінку.

Інституційними одиницями, як ми вже знаємо, є господарські одиниці, які можуть від свого імені володіти активами, брати зобов’язання, здійснювати економічну діяльність і операції з іншими одиницями.

Інституційними одиницями можуть бути юридичні та фізичні особи (або групи осіб) у формі домашніх господарств.

Основними видами інституційних одиниць, котрі виступають як виробники товарів і послуг, є корпорації, некомерційні організації та державні бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства.

Корпорації за умов ринкових перетворень в Україні — це юридичні особи, які створені для ринкового виробництва товарів та послуг з метою отримання прибутку або іншої фінансової вигоди для своїх власників (комерційні організації). Вони діють окремо від своїх власників, які мають обмежену відповідальність за зобов’язаннями цих організацій.

До корпорацій треба відносити комерційні організації у вигляді акціонерних товариств, господарські товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи, відповідальність засновників яких обмежено сумою належних їм акцій чи пайових внесків.

Підприємство, яке не є окремою від свого власника господарською одиницею, розглядається як некорпоративне підприємство. Якщо некорпоративні підприємства діють як корпорація, тобто ведуть самостійний облік, реалізують свою продукцію на ринку за економічно значущими цінами, мають певну самостійність щодо управління виробництвом і використанням коштів, то вони називаються квазікорпораціями і в статистиці та обліку приєднуються до корпорацій. Квазікорпораціями є, наприклад, державні підприємства, філії іноземних фірм, довірчі товариства, повні товариства.

Некорпоративні підприємства, котрі не мають такої самостійності як квазікорпорації, розглядаються як складова частина відповідних інституційних одиниць, до яких вони належать.

Некорпоративні підприємства, крім квазікорпорацій, поділяються на 2 групи:

1) некорпоративні підприємства, власниками яких є органи державного управління (наприклад, друкарні державних закладів масової інформації);

2) некорпоративні підприємства, власниками яких є домашні господарства, а саме:

підприємницька діяльність громадян без статусу юридичної особи (як зареєстрованих, так і незареєстрованих у ролі індивідуального підприємця);

селянське (фермерське) господарство, яке здійснюється без статусу юридичної особи;

особисте допоміжне господарство.

Некомерційні організації — це підприємства, створені для виробництва товарів та послуг, статут яких не дає їм змоги бути джерелом прибутку або фінансової вигоди для одиниць, які їх засновують, контролюють або фінансують (фізичні особи, корпорації, держава).

Основними функціями державних бюджетних установ є надання неринкових товарів і послуг, перерозподіл доходу, багатства та неринкового виробництва.

Відповідно до економічних функцій і джерел формування доходів інституційні одиниці об’єднуються в сектори економіки:

нефінансові корпорації;

фінансові корпорації;

органи державного управління;

домашні господарства;

некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства.

Названі інституційні сектори об’єднують одиниць-резидентів, які становлять національну економіку держави. Одиниці-резиденти здійснюють операції з одиницями-нерезидентами. Такі операції є зовнішніми операціями економіки країни і групуються на рахунку «іншого світу». Тому цей рахунок можна розглядати як сукупність всіх одиниць-нерезидентів, які здійснюють операції з одиницями-резидентами. Він відіграє роль, аналогічну ролі інституційного сектору в Системі, тому за кодування класифікації секторів для «іншого світу» запроваджено спеціальну статтю. Визначення межі між національною економікою та «іншим світом» здійснюється на основі понять «економічна територія держави», «центр економічного інтересу», «резиденти та нерезиденти». Економічна територія держави — територія, якою адміністративно керує уряд України і в межах якої люди, товари та гроші можуть вільно пересуватись. Нагадаємо, що резиденти — це економічні одиниці (підприємства та фізичні особи), центр економічного інтересу яких перебуває на території України, тобто які здійснюють або мають намір здійснювати свою діяльність на цій території тривалий час (рік і більше). Національна економіка охоплює діяльність резидентів, незалежно від їхньої національної належності, громадянства тощо.

Категорія так званого іншого світу охоплює діяльність нерезидентів тією мірою, якою її пов’язано з національною економікою.

Ознаками класифікації інституційних одиниць за секторами є їхні головні економічні функції та джерела формування доходів, які показано в табл. 4.1.



Коли економічний та фінансовий аналіз потребує детальнішого групування, сектори можна розподілити на підсектори за різними ознаками:

нефінансовий сектор — за основними формами власності нефінансових корпорацій;

фінансовий сектор — за категоріями фінансових корпорацій, відповідно до функцій, що виконуються;

органи державного управління — за рівнем управління;

домашні господарства — за джерелами доходів;

некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства, — за типом організації.

Розподіл секторів на підсектори залежить від виду аналізу, наявності даних та економічних умов відповідної країни.

Класифікатор секторів економіки (табл. 4.2) структурно складається з двох блоків: ідентифікації та найменування.



Блок ідентифікації має дворівневу ієрархічну систему класифікації та послідовну систему кодування з використанням цифрових десяткових знаків.

Блок найменування містить найменування секторів і підсекторів.

Формула структури кодового позначення: Х + Х, де 1-й рівень — сектор; 2-й рівень — підсектор.

Сектор «Нефінансові корпорації» (нефінансовий корпоративний сектор) включає всі резидентні інституційні одиниці, головною функцією яких є виробництво товарів і нефінансових послуг для реалізації за цінами, які відшкодовують витрати виробництва. Однак у певних випадках частина витрат виробництва може відшкодовуватися за рахунок субсидій і дотацій із державного бюджету. До названого сектору відносять також підприємства, які повністю фінансуються за рахунок державного бюджету і зайняті виробництвом товарів, та некомерційні організації (НКО), зайняті ринковим виробництвом, а саме — наданням послуг в галузі освіти або охорони здоров’я на платній основі, чи торгові асоціації, які обслуговують підприємства.

До нефінансових підприємств (корпорацій) відносять:

державні та муніципальні підприємства;

підприємства суспільних об’єднань;

підприємства споживчої кооперації;

індивідуальні (сімейні) підприємства (із застосуванням найманої праці);

акціонерні товариства;

виробничі кооперативи;

селянські (фермерські) господарства;

колгоспи, міжгосподарські підприємства;

орендні підприємства;

об’єднання підприємств усіх цих організаційно-правових форм.

Доходи (ресурси) цих одиниць формуються, головно, за рахунок надходжень від реалізації товарів та послуг.

Нефінансовий корпоративний сектор у національних рахунках України не поділяється на підсектори. Але його бажано було б розподіляти на три підсектори залежно від того, які інституційні одиниці здійснюють контроль над корпораціями:

1.1. Державні нефінансові підприємства.

1.2. Національні приватні нефінансові підприємства.

1.3. Іноземні нефінансові підприємства.

До державних нефінансових підприємств належать усі нефінансові корпорації-резиденти і квазікорпорації-резиденти, які контролюються органами державного управління; до національних приватних нефінансових підприємств — всі нефінансові корпорації-резиденти і квазікорпорації-резиденти, які не перебувають під контролем уряду або інституційних одиниць-нерезидентів; до іноземних нефінансових підприємств — всі нефінансові корпорації-резиденти і квазікорпорації-резиденти, які перебувають під контролем інституційних одиниць-нерезидентів.

Сектор «Фінансові корпорації» складається з усіх резидентних корпорацій, що приватно зайняті фінансовим посередництвом або додатковою фінансовою діяльністю, пов’язаною з ним. Фінансове посередництво — це діяльність певної інституційної одиниці з придбання фінансових активів на замовлення покупця через участь у фінансових операціях на ринку.

До цього сектору належать банки, страхові організації, фондові біржі, брокерські, маклерські, дилерські фірми, які здійснюють операції з цінними паперами, а також інші фінансові кредитні організації (фінансові фонди, інвестиційні фірми тощо).

Фінансовий сектор, як було зазначено вище, поділяється на підсектори, тобто категорії фінансових корпорацій:

2.1. Національний банк.

2.2. Інші кредитно-депозитні організації.

2.3. Фінансові посередницькі організації.

2.4. Додаткові фінансові організації.

2.5. Страхові організації та пенсійні фонди.

Національний банк — це державна фінансова корпорація, яка є керівною кредитно-грошовою установою. Він належить до сектору фінансових установ (як самостійний підсектор), оскільки у зв’язку з переходом України до ринкової економіки Національний банк усе більше набуває рис типової фінансової установи, збільшуючи свою незалежність від уряду.

Тривалий час такі банківські системи, як Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Українська республіканська контора Держбанку СРСР фактично виконували роль не ринкових фінансових посередників, а органів державного управління в галузі кредитних відносин. Тому їх за 1989—1990 рр. (а Українську контору Держбанку — і за 1991 р.) включено до національних рахунків (до сектору загального державного управління).

З появою комерційних банків і розвитком фінансового ринку названі банківські системи втратили монополію на залучення кредитних ресурсів і почали робити це на платній основі, що дало підставу для переведення їх до сектору звичайних фінансових корпорацій.

Національний банк України з моменту створення також належить до сектору фінансових корпорацій.

До підсектору інших кредитно-депозитних установ входять всі корпорації-резиденти, головною діяльністю яких є фінансове посередництво і проведення фінансових операцій за зобов’язаннями у вигляді депозитів та фінансових документів. Роль цих фінансових посередників полягає у спрямуванні капіталу від кредиторів до позичальників (до даного підсектору входять і комерційні банки).

До підсектору фінансових посередницьких організацій входять фінансові корпорації, які мобілізують капітал для придбання інших видів фінансових активів (інвестиційні корпорації, корпорації, які займаються фінансовим лізингом тощо).

До підсектору додаткових фінансових організацій входять корпорації, пов’язані з фінансовим посередництвом, але ті, які не відіграють ролі посередника (брокерські, маклерські, дилерські фірми, які здійснюють операції з цінними паперами).

До підсектору страхових організацій та пенсійних фондів входять страхові організації, які займаються страхуванням життя та іншими видами особистого страхування від нещасних випадків, страхуванням майна підприємств і домашнього господарства та іншими видами страхування, а також приватні пенсійні фонди.

Доходи (ресурси) цих організацій утворюються за рахунок страхових внесків.

Сектор «Органи державного управління» складається з усіх резидентних інституційних одиниць, які сприяють наданню неринкових послуг, призначених для індивідуального та колективного споживання, а також перерозподіляють національний дохід і багатство.

Ці одиниці зайняті у сфері загального управління, регулювання і планування економіки, науково-дослідної діяльності, охорони навколишнього середовища, забезпечення правопорядку, оборони, а також у соціальній сфері стосовно безкоштовного або пільгового обслуговування населення в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури та мистецтва, фізичної культури та спорту.

Основні ресурси цих одиниць формуються з обов’язкових відрахувань інших секторів.

Нагадаємо, що сектор органів державного управління розподіляється на такі підсектори:

3.1. Центральний уряд.

3.2. Регіональні уряди.

3.3. Місцеві органи управління.

3.4. Фонди соціального забезпечення та інші позабюджетні фонди.

Підсектор центрального уряду складається з усіх адміністративних органів держави і центральних органів, компетенція яких поширюється на всю територію країни (крім управління фондами соціального забезпечення). Це Адміністрація Президента, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи влади.

Підсектор регіональних урядів включає органи, які здійснюють функції управління на рівні нижчому за Центральний уряд, проте вищому за місцевий, тобто в рамках адміністративних одиниць — регіонів.

Підсектор місцевих органів управління складається з місцевих органів, компетенція яких поширюється на найменші одиниці адміністративного поділу (район, місто, село).

Підсектор фондів соціального забезпечення та інших позабюджетних фондів складається з інституційних одиниць, які функціонують на різних рівнях управління. Вони контролюються державою, але є самостійними щодо здійснення фінансових операцій. До них належать: Державний пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд соціальної підтримки населення, Державний фонд сприяння зайнятості та ін. Доходи цього підсектору формуються за рахунок податків та відрахувань інших секторів, а також за рахунок доходів від власності.

Може бути альтернативний метод поділу сектору органів державного управління на підсектори, коли фонди соціального забезпечення існують на кожному рівні управління:

центральний уряд та фонди соціального забезпечення, що діють на рівні центрального уряду;

регіональні уряди та регіональні фонди соціального забезпечення;

місцеві органи управління та місцеві фонди соціального забезпечення.

Вибір методу поділу на підсектори залежить від величини або важливості фондів соціального забезпечення.

Сектор «Домашні господарства», як було зазначено вище, охоплює всі резидентні домашні господарства. Вони всі є споживачами, хоч деякі здійснюють і виробничу діяльність у вигляді некорпоративних підприємств, створених для виробництва товарів і послуг як на продаж, так і для власного споживання.

Цей сектор включає:

особисті допоміжні господарства громадян;

індивідуальну трудову діяльність (підприємницьку діяльність без залучення найманої праці);

селянські (фермерські) господарства.

Домашні господарства розподіляються на підсектори залежно від джерела основного доходу:

4.1. Роботодавець.

4.2. Особи, що працюють самостійно (які працюють «на себе»).

4.3. Наймані працівники.

4.4. Отримувачі доходів від власності та трансфертів.

До підсектору роботодавців відносяться працівники, які постійно використовують найману працю.

До підсектору осіб, що працюють самостійно, належать особи, котрі, як правило, не користуються найманою працею.

Підсектор найманих працівників об’єднує осіб, які працюють за наймом, тобто на підставі угоди (контракту, трудового договору) про умови праці і її оплату з керівником підприємства будь-якої форми власності або з окремою особою.

До підсектору одержувачів доходів від власності і трансфертів відносять осіб, для яких джерелом доходу є доходи від власності та трансферти (пенсії за віком або інші види пенсій і допомог).

Розподіл сектору домашніх господарств на підсектори може здійснюватися і за іншими критеріями, наприклад, відповідно до:

розміру сумарного доходу домашнього господарства;

кількості членів домашнього господарства;

типу району, в якому розміщене домашнє господарство (сільськогосподарське, міське).

Метод розподілу на підсектори може бути пов’язаний зі встановленням обліково-статистичної особи кожного домашнього господарства. Такою особою є голова (керівник) домашнього господарства, якого визначають за рівнем економічної важливості, а не за віком.

Обліково-статистичною особою має бути особа з найбільшим доходом або особа, яка приймає важливі рішення відносно загального споживання домашнього господарства.

На базі поняття обліково-статистичної особи сектор «домашнє господарство» можна розподіляти на підсектори відповідно до характеристики цієї особи, наприклад:

заняття обліково-статистичної особи;

галузі, в якій вона працює;

освіти;

кваліфікації або рівня майстерності.

Отже, існують різні способи розподілу сектору «домашнє господарство» на підсектори, якими може користуватися статистика. Але в національних рахунках України підсекторів у цьому секторі немає.

Сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, охоплює інституційні одиниці-резиденти, зайняті наданням неринкових послуг домашнім господарствам безкоштовно або за економічно незначущими цінами.

До цього сектору входять організації, які не контролюються і не фінансуються державними установами. Їхні доходи (ресурси) складаються, головно, з добровільних внесків, даровизни та з доходів від власності.

Цей сектор розподілено в класифікаторі на підсектори:

5.1. Громадські та релігійні організації.

5.2. Благодійні організації та фонди.

5.3. Інші некомерційні організації.

Громадські та релігійні організації створено для надання послуг їх членам і фінансуються вони здебільшого за рахунок членських внесків. Це — професійні спілки, політичні партії, релігійні товариства, спортивні товариства тощо.

Благодійні організації та фонди надають товари та послуги домашнім господарствам на неринковій базі. Головним джерелом фінансування ресурсів є добровільні внески в грошовій та натуральній формі.

Інші некомерційні організації — це підрозділи підприємств, які надають соціально-культурні послуги здебільшого робітникам цих підприємств та їх сім’ям. Вони розглядаються як некомерційні організації, які отримують кошти у вигляді трансфертів підприємства-засновника, наприклад, за житлові, медичні оздоровчі послуги.

Класифікатор витрат на споживчі товари і послуги призначено для використання під час проведення економіко-статистичного аналізу витрат домашніх господарств, а також для порівняння з іншими країнами в межах програм міжнародних зіставлень (ПМЗ).

Класифікатор розроблено за принципами побудови міжнародної класифікації індивідуального споживання за цілями (КІСЦ), а також класифікації споживчих товарів і послуг за призначенням (КСТПП), які розглядалися на спільних засіданнях ЄЕК/ОЕСР з питань національних рахунків (у травні 1995 р.). При цьому пропонується використання всіх трьох рівнів КСТПП з дальшою деталізацією видів споживчих товарів і послуг на 4-му рівні.

Класифікатор використовується для виявлення і групування витрат домашніх господарств, призначених для задоволення їх соціально-економічних потреб.

Об’єктами класифікації є види витрат на споживчі товари і послуги для індивідуального використання.

Структурно класифікатор складається з 2-ох блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації має чотирирівневу ієрархічну систему класифікації і послідовну систему кодування з використанням цифрових десяткових знаків.

Формула кодового позначення:

ХХ + Х + Х + Х,

де перші два знаки — категорії (1-й рівень);

перші три знаки — групи (2-й рівень);

перші чотири знаки — підгрупи (3-й рівень);

усі п’ять знаків — види (4-й рівень).

Категорії — це великі об’єднання найважливіших споживчих товарів і послуг:

01. Харчові продукти, напої та тютюнові вироби.

02. Одяг і взуття.

03. Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива.

04. Меблі, побутові прилади і ремонт.

05. Охорона здоров’я.

06. Транспорт.

07. Відпочинок, розвага і культура.

08. Освіта.

09. Кафе, ресторани і готелі.

10. Інші товари і послуги.

На наступних рівнях розподілу забезпечується послідовна конкретизація споживчих товарів і послуг за найбільш значущими для кожної категорії ознаками. Так, за категоріями: 01—04 класифікацію продовжено аж до 4-го рівня (видів), тобто до більш детальних статей витрат на їжу, одяг, взуття та предмети домашнього вжитку, ураховуючи позиції, які використовуються для порівнювання різних країн у межах програми міжнародних зіставлень.

Відповідно до міжнародної практики проведено визначення споживчих товарів на третьому рівні за терміном використання: короткострокового, середньострокового, довгострокового, а також виокремлено надання послуг.

Класифікація функцій державних органів (КФДО) використовується для класифікації витрат за функціями, які виконуються державними органами. Класифікацію функцій державних органів було рекомендовано 20 сесією Статистичної комісії ООН для міжнаціонального використання замість цільової класифікації державних органів.

В основних документах МВФ, зокрема у «Пораднику зі статистики державних фінансів» 1986 року, використовується абревіатура КФОДУ — класифікація функцій органів державного управління, а в матеріалах з проблем функціональних класифікацій вона має назву класифікації функцій органів управління (КФОУ).

У рекомендаціях зі СНР класифікація за КФОУ дається в редакції офіційного видання ООН «Статистичні документи» серія М № 70 (R.80.XYII.17).

Класифікація використовується для розв’язання завдань фінансової статистики державного сектору способом групування поточних операцій (таких, як споживчі витрати, субсидії та поточні трансферти), капітальних витрат і придбання фінансових активів органами державного управління.

Об’єктами класифікації є функції органів державного управління, які класифіковано за найбільш значущими аспектами діяльності уряду і послідовно деталізовано на трьох рівнях розподілу.

Структурно класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації включає чотири цифрові десяткові знаки і побудований з використанням ієрархічного методу класифікації та послідовного методу кодування.

Формула кодового позначення:

XX + X + X,

де 1-й рівень — основні групи (перші два знаки);

2-й рівень — групи (перші три знаки);

3-й рівень — підгрупи (чотири знаки).

Двозначні основні групи агреговано в головні функції державних органів:

01. Державні служби загального призначення.

02. Захист та пов’язані з ним послуги.

03. Громадський порядок і безпека.

04. Освіта та пов’язані з нею послуги.

05. Охорона здоров’я та пов’язані з нею послуги.

06. Соціальне забезпечення, опікунство і пов’язані з ними послуги.

07. Житлові та комунальні послуги.

08. Послуги в галузі організації відпочинку, культури та релігії.

09. Паливно-енергетичні послуги.

10. Послуги, пов’язані із сільським та лісовим господарством, рибальством та мисливством;

11. Послуги, які пов’язані із гірничодобувною промисловістю та мінеральними ресурсами, крім послуг, пов’язаних із паливною та обробною промисловістю й будівництвом.

12. Послуги транспорту і зв’язку.

13. Інші економічні питання та послуги.

Основні групи можна використати для розробки національних бюджетних класифікацій, зокрема створення функціональної структури витрат з урахуванням їх дальшої деталізації.

Класифікація галузей економіки. Галузь — це сукупність закладів, тобто підприємств або підрозділів підприємств, розташованих в одному місці, зайнятих одним видом виробничої (недопоміжної) діяльності або таких, де на частку основної діяльності припадає більша частина доданої вартості. Заклад не є інституційною одиницею, здатною володіти активами, самостійно одержувати і використовувати доходи, брати зобов’язання, укладати договори і т. ін. Підприємства, які здійснюють одночасно кілька видів виробничої (недопоміжної) діяльності, розподіляються на заклади. На практиці такий розподіл здійснюється в тому разі, коли є можливість одержати інформацію про основні показники діяльності закладів: обсяг виробництва і витрат, чисельність зайнятих та ін. За неможливості виділення будь-якого підрозділу підприємства як закладу, його діяльність ураховується разом з основною діяльністю. Галузь об’єднує заклади, які займаються тим самим видом виробничої діяльності, незалежно від того є вони ринковими чи неринковими виробниками. За одиницю галузевої класифікації беруть так звану установу, тобто одиницю, відносно однорідну з погляду продукції, що виробляється, технології, що використовується, структури витрат місцеперебування, а також таку, що про неї можна вільно отримати належну інформацію. В якості установи може виступати або ціле підприємство (якщо воно достатньо однорідне), або окремі його підрозділи, що відповідають наведеному вище визначенню. Наприклад, у складі промислового підприємства як окремої установи можна здебільшого розглядати будівельну діяльність, житлово-комунальне господарство, підсобне сільське господарство. Установи не є інституційними одиницями, вони не розпоряджаються прибутками та активами, не приймають економічних та фінансових рішень.

У СНР для галузей також передбачені рахунки, в яких реєструються операції, пов’язані з виробництвом та створенням доходів. Однак СНР не передбачає для галузей рахунків, призначених для характеристики інших аспектів економічного процесу.

Галузеву класифікацію в СНР створено відповідно до Міжнародної стандартної класифікації всіх видів економічної діяльності за галузями економіки (МСОК) (третє видання, схвалене Статистичною комісією ООН в 1993 р.).

У рекомендаціях Держкомстату України щодо складання рахунку виробництва наведено класифікацію галузей, яка базується на старому загальному класифікаторі галузей народного господарства колишнього СРСР і включає:

промисловість;

будівництво;

сільське господарство;

рибне господарство;

лісове господарство;

транспорт;

зв’язок;

торгівлю та громадське харчування;

матеріально-технічне постачання та збут;

заготівлі;

інформаційно-обчислювальне обслуговування;

операції з нерухомим майном;

загальну комерційну діяльність для забезпечення функціонування ринку;

геологію і розвідку надр, геодезичну і гідрометеорологічну служби;

виробничі види побутового обслуговування населення;

інші види діяльності сфери матеріального виробництва;

житлове господарство;

комунальне господарство;

невиробничі види побутового обслуговування населення;

освіту;

охорону здоров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення;

культуру та мистецтво;

науку та наукове обслуговування;

фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення;

управління й оборону;

громадські організації та об’єднання.

Класифікація економічних операцій. Усі економічні операції поділяються в СНР на такі групи:

операції з товарами та послугами (виробництво та використання для різних цілей товарів і послуг);

розподільчі операції (розподіл доданої вартості та перерозподіл доходів);

операції з фінансовими інструментами (придбання фінансових активів, прийняття фінансових зобов’язань, наприклад, позики, кредити, приріст депозитів в банках та ін.);

інші операції, що характеризують зміни активів внаслідок споживання основного капіталу: настання екстраординарних подій (пожежі, стихійного лиха, катастрофи та ін.); придбання за мінусом вибуття невироблених нефінансових активів; одержання холдингового прибутку.

Класифікація активів та пасивів. Загальновживаною є нині така класифікація:

I. Нефінансові активи (1 + 2):

1. Виробничі активи (1.1 + 1.2).

1.1. Матеріальні активи (1.1.1. + 1.1.2. + 1.1.3.).

1.1.1. Основний капітал.

1.1.2. Оборотні матеріальні засоби.

1.1.3. Матеріальні цінності, активи, що мають здатність зберігати вартість відносно тривалий час.

1.2. Нематеріальні активи (1.2.1.).

1.2.1. Основний капітал (1.2.1.1. + 1.2.1.2. + 1.2.1.3.).

1.2.1.1. Витрати на геологорозвідку.

1.2.1.2. Програмне забезпечення.

1.2.1.3. Оригінали художніх та літературних творів.

2. Невиробничі активи (2.1. + 2.2.):

2.1. Матеріальні активи (2.1.1. + 2.1.2.)

2.1.1. Земля.

2.1.2. Корисні копалини.

2.2. Нематеріальні активи (патенти, авторські права, ліцензії тощо).

II. Фінансові активи (1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 + 7):

1. Монетне золото та спеціальні права запозичення.

2. Депозити та готівка.

3. Цінні папери (крім акцій).

4. Акції та інші форми акціонерного капіталу.

5. Позики та кредити.

6. Технічні резерви страхових компаній.

7. Інша кредиторська / дебіторська заборгованість.

Усі активи (I + II).

Класифікації активів відповідає симетрична класифікація пасивів. Єдиним винятком є монетне золото, яке розглядається тільки як актив. Активи реєструють в особливих рахунках СНР, які звуться балансом активів та пасивів. Активи оцінюють за ринковими відновлюваними цінами.

Класифікація податків та субсидій. СНР розрізняє поточні та капітальні податки, податки на виробництво та імпорт, з одного боку, та податки на прибутки й власність — з другого.

Податки на виробництво та імпорт розглядаються в СНР-93 як первинні прибутки органів державного управління; податки на прибутки та власність трактуються як перерозподільні платежі. Податки на виробництво та імпорт, у свою чергу, підрозділяються на дві групи: податки на продукти та податки на виробництво. Ця різниця важлива для оцінки валового випуску. Податки на продукти (крім податку на додану вартість та імпорт), входять до складу доданої вартості за цінами виробників, але не враховуються у складі доданої вартості за основними цінами. Інші податки на виробництво є елементом доданої вартості як в цінах виробників, так і в основних цінах. Ні ті, ні інші податки не є елементами факторної вартості.

Схема класифікації податків.

І. Поточні податки (1 + 2):

1. Податки на виробництво та імпорт (1.1. + 1.2.).

1.1. Податки на продукти (ПДВ, акцизи, податки на продаж та ін.).

1.2. Інші податки на виробництво (податки на землю, будівлі, фонд оплати праці, на транспортні засоби та ін.).

2. Податки на дохід та власність (податки на прибуток, прибуткові податки, податки на власність, що не використовується у виробництві).

ІІ. Капітальні податки (на спадок, на даровизну, на операції з капіталом).

ІІІ. Усі податки (I + II).

Субсидії — платежі підприємствам з бюджету, призначені для відшкодування збитків, які виникають внаслідок державної політики цін, а також для забезпечення впливу на рівень виробництва. Фактично субсидії є негативними податками на виробництво та імпорт, а тому їх класифікація симетрична класифікації названих податків. Інакше кажучи, СНР проводить різницю між субсидіями на продукти (котрі більш-менш пропорційні кількості або вартості вироблених чи реалізованих товарів) та іншими субсидіями на виробництво.

Субсидії на продукти зараховуються до доданої вартості за основними цінами, але не входять до доданої вартості за цінами виробника. Усі субсидії на виробництво зараховуються до так званої факторної вартості, яка виключає всі податки на виробництво.