library.if.ua

Система національних рахунків (2001)

5.3. Методи оцінки діяльності неформального сектору економіки в окремих галузях

Методи оцінки діяльності неформального сектору економіки в СНР можна об’єднати в такі групи:

1) інтегральні оцінки макроекономічних показників, які в прихованому вигляді включають оцінку діяльності неформального сектору економіки, наприклад, оцінку виробництва продукції рослинництва виходячи з даних про посівні площі всіх типів господарств та середньої врожайності;

2) прямі оцінки діяльності неформального сектору економіки та його окремих елементів, що засновані на наявних статистичних даних;

3) непрямі методи оцінки діяльності неформального сектору економіки та його окремих елементів на підставі інформації про окремі факти, явища чи на підставі порівняльного аналізу даних, отриманих з різних джерел, і наступної їх екстраполяції, як уже було сказано, на всю відповідну сукупність одиниць чи явищ;

4) балансовий метод, який передбачає складання балансів ресурсів та їх використання для виробництва окремих товарів чи надання послуг. Найчастіше цей метод застосовується для розрахунків виробництва та використання сільськогосподарської продукції інших галузей.

Вибір методів визначається практичними можливостями отримання найдостовірнішої інформації для оцінки окремих видів діяльності неформального сектору економіки чи для оцінки операцій у цілому. Для збільшення достовірності оцінок треба, по можливості, використовувати різноманітні джерела інформації та проводити розрахунки різними методами, порівнюючи результати.

Як свідчить практика, неформальний сектор відіграє найзначнішу роль у таких галузях економіки: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, охорона здоров’я, освіта, управління (юридичні послуги).

Промисловість. Випуск промислової продукції підприємствами домашніх господарств включає такі види товарів та послуг:

а) товари, що отримані в результаті переробки сільськогосподарської продукції для продажу та власного споживання (наприклад, борошно, олія, сушені та консервовані фрукти й овочі, виноградне та плодово-ягідне вино, пиво та інші алкогольні напої, м’ясні та молочні продукти, хутра, вичинені шкури тощо);

б) інші сировинні товари, які заготовляються для продажу та власного споживання (наприклад, будівельні матеріали, паливо, сіль, вода тощо);

в) інші товари та послуги, що належать до промислової продукції (наприклад, кустарно-ремісничі та художні вироби, виробництво та ремонт одягу, взуття, меблів, ремонт автомобілів, побутової техніки тощо).

До цього переліку включаються товари, що виробляються як на продаж, так і для власного використання, та послуги, які виробляються лише на продаж.

Ураховуючи складність отримання інформації про всі промислові продукти, що виробляються підприємствами домашніх господарств, з практичних міркувань доцільно зосередити зусилля на оцінці тих видів продуктів, котрі достатньо поширені та мають певне значення на макроекономічному рівні.

Для розрахунку випуску товарів, які отримують в результаті переробки сільськогосподарських продуктів та інших сировинних товарів, можна використовувати дані досліджень домашніх господарств про надходження та використання продуктів харчування, кормів та палива. Ці дані враховують, з одного боку, сільськогосподарську продукцію, що передана на переробку, а з другого — продукцію, що отримана з переробки (в натуральних показниках).

У разі переробки сільськогосподарської продукції самим господарством у випуску промислової продукції враховують повну вартість продукції, отриманої з переробки, а вартість сільськогосподарської продукції, що пішла на переробку, відображають як проміжне споживання в галузі «промисловість». Наприклад, за переробки винограду на вино у випуску враховують вартість виробленого вина, а у проміжному споживанні — вартість переробленого винограду. При цьому оцінку продукції, що пішла на переробку, та продукції, що її отримано з переробки, треба робити в ринкових цінах на момент передачі продукції на переробку та на момент переробки продукції.

Аналогічно відображається переробка продукції інших галузей, наприклад, грибів та ягід (лісове господарство), риби (рибне господарство), а також промислової продукції, яка надійшла зі сторони (наприклад, цукор), оскільки ця продукція враховується у випуску відповідних галузей, а її використання в переробці має бути враховане як проміжне споживання.

Випуск інших товарів та послуг, які належать до промисловості, розраховується на основі даних про кількість підприємств домашніх господарств (чи фізичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи) та про їхній середній валовий дохід.

Інший можливий підхід полягає в оцінці випуску товарів та послуг, що розглядаються, на підставі даних про витрати домашніх господарств на придбання товарів та послуг у приватних осіб. Проміжне споживання визначається або за його часткою у випуску, яку визначено розрахунковим способом — за даними про співвідношення вартості продукції та витрат на виробництво безпосередньо на підприємствах домашніх господарств, або за непрямими даними (наприклад, щодо частки проміжного споживання у випуску продукції малих підприємств).

Розрахунки здійснюються на підставі таких джерел інформації:

дослідження домашніх господарств;

дослідження зайнятості робочої сили;

дані податкових органів;

дослідження споживачів.

За допомогою дослідження домашніх господарств як виробників можна отримати дані про обсяги виробництва товарів та послуг за видами та витратами на цю діяльність.

Обстеження домашніх господарств як споживачів, а також спеціальні обстеження споживачів містять дані про витрати на купівлю товарів та послуг (за видами) у приватних осіб.

За допомогою дослідження зайнятості (робочої сили) одержують інформацію про кількість фізичних осіб, що здійснюють виробництво товарів та послуг, з яких потрібно окремо виділити осіб, що здійснюють промислову діяльність.

Податкові органи мають дані про кількість таких зареєстрованих фізичних осіб, про їхній валовий дохід та витрати на виробництво. При цьому, як свідчить досвід, обсяг доходів, що декларується, як правило, занижується, а витрати на виробництво завищуються. Тому дані податкових органів підлягають коригуванню в такий спосіб:

а) необхідно донарахувати обсяги виробництва незареєстрованих фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. Для цього можуть бути використані дані обстежень підприємницької діяльності громадян, що здійснюються податковими або іншими органами, на підставі яких можна отримати співвідношення (за видами діяльності) кількості зареєстрованих та виявлених незареєстрованих фізичних осіб, які займаються такою діяльністю без утворення юридичної особи;

б) середні величини валового доходу коригують у бік збільшення, а витрати на виробництво — у бік зниження. Коефіцієнти коригування треба диференціювати за видами діяльності та визначати на підставі консультацій із працівниками податкових органів.

Сільське господарство. Сільськогосподарське виробництво в неформальному секторі економіки включає виробництво продукції рослинництва, тваринництва та сільськогосподарських послуг:

а) у селянських (фермерських) господарствах без утворення юридичної особи;

б) у приватних підсобних господарствах населення.

Розрахунок випуску сільськогосподарської продукції в неформальному секторі економіки може бути здійснений на підставі даних як про її виробництво, так і про її використання.

Основними джерелами інформації є:

дослідження фінансово-господарської діяльності селянських (фермерських) господарств;

змішане обстеження домашніх господарств та їхніх підприємств;

обстеження домашніх господарств;

переписи посівних площ;

переписи поголів’я худоби;

дані Державного комітету по земельних ресурсах;

дані сільських адміністрацій (погосподарські книги).

Для розрахунку випуску на підставі даних про виробництво сільськогосподарської продукції спочатку здійснюється розрахунок обсягів виробництва продукції рослинництва та тваринництва в натуральних показниках, а потім їх оцінка в основних цінах (середня ціна реалізації з урахуванням субсидій на продукти та без урахування ПДВ).

Обсяг виробництва рослинництва визначається за видами сільськогосподарських культур множенням показників середньої врожайності на розміри посівних площ під відповідними культурами. Розрахунок здійснюється окремо для присадибних ділянок, колективних садів та городів, селянських (фермерських) господарств.

Дані про посівні площі визначають на підставі їх суцільного обліку (перепису) з коригуванням відповідно до змін, що сталися після останнього перепису. Для коригування використовуються дані служби землеустрою щодо зміни площі земель присадибного фонду, земель, що їх відведено під колективні сади та городи, під індивідуальне житлове будівництво. Частка посівної площі в прирості земель присадибного фонду та в загальній площі ділянок, відведених під колективні сади й городи, визначається за даними суцільного обліку (перепису) посівних площ. Необхідно враховувати також використання для вирощування продукції рослинництва частини земель, що її відведено під індивідуальне житлове будівництво (визначається експертно).

Структура посівних площ розраховується на основі показників суцільного обліку (перепису) посівних площ з урахуванням змін за даними бюджетних обстежень домашніх господарств, погосподарських книг сільської адміністрації.

Середню врожайність на присадибних ділянках розраховують за даними обстежень домашніх господарств, щодо колективних садів та городів — за даними, що містяться в додаткових розробленнях матеріалів цих обстежень, які проводяться раз на 3—5 років.

Розрахунок змін вартості виробництва в рослинництві здійснюється на основі даних про зміни площ під озимими посівами та величини витрат (вартість насіння, палива, оплати послуг) на одиницю площі цих посівів.

У розрахунку продукції, одержаної з багатолітніх насаджень, ураховуються дані про кількість багатолітніх насаджень, що не досягли плодоносного віку, та про середні витрати на їх закладку й вирощування.

Іншим методом оцінки сільськогосподарського виробництва в неформальному секторі економіки є балансовий. Він передбачає складання балансів ресурсів та використання сільськогосподарських продуктів у селянських (фермерських) господарствах та в приватних підсобних господарствах населення в такому порядку:

А. Ресурси

запаси на початок року;

виробництво (випуск);

надходження зі сторони (куплено, отримано в порядку оплати праці тощо).

Усього ресурсів (1 + 2 + 3).

Б. Використання

виробниче споживання (на насіння, корми, переробку та інші нехарчові цілі);

власне споживання;

продаж та безоплатна передача на сторону;

втрати;

запаси на кінець року.

Усього використано (1 + 2 + 3 + 4 + 5).

Перевагою даного методу є забезпечення узгодження показників виробництва та використання сільськогосподарських продуктів на підприємствах домашніх господарств. Доцільно складати такі баланси хоча б за основними продуктами рослинництва та тваринництва: зерно, картопля, овочі, баштанні та плодові культури, м’ясо, молоко, яйця, вовна. Щодо інших сільськогосподарських продуктів, незавершеного виробництва та продукції багатолітніх насаджень розрахунок випуску здійснюється методами, котрі були вже розглянуті.

Дані для цього розрахунку містяться, головно, у матеріалах обстежень домашніх господарств та обстежень господарсько-фінансової діяльності селянських (фермерських) господарств.

Проміжне споживання в сільськогосподарському виробництві неформального сектору економіки включає:

витрати насіння та садильного матеріалу, кормів (покупних та власного виробництва);

витрати іншої сільськогосподарської продукції (покупної та власного виробництва);

втрати сільськогосподарської продукції під час зберігання в господарствах виробників;

витрати на сільськогосподарський інвентар (покупний та власного виробництва), що не належать до основного капіталу;

витрати на придбання добрив, пального та інших промислових товарів;

витрати на оплату послуг з ремонту машин, обладнання та інвентарю, з оренди приміщень, машин, обладнання та інвентарю, транспортних, ветеринарних, юридичних, банківських та страхових послуг тощо.

Розрахунок проміжного споживання здійснюється окремо щодо приватних підсобних господарств населення та селянських (фермерських) господарств на підставі даних обстежень і звітів сільськогосподарських підприємств.

Витрати насіння та кормів визначаються спочатку в натуральному вираженні, а потім оцінюються за ринковими (основними) цінами.

Витрати насіння визначаються за видами культур, виходячи з посівної площі під цими культурами та середніх витрат насіння на одиницю посівної площі. Середні витрати насіння беруть за даними обстежень домашніх господарств або звітів сільськогосподарських підприємств.

Витрати кормів визначаються за видами кормів, виходячи з середньорічного поголів’я худоби та середніх норм витрат на одну голову (у перерахунку на велику рогату худобу). Середні норми витрат кормів беруть за даними обстежень домашніх господарств або звітів сільськогосподарських підприємств.

Витрати на інші товари та послуги визначаються способом екстраполяції середньої величини витрат одного господарства на товари та послуги на всю сукупність господарств.

Будівництво. Випуск продукції будівництва підприємствами домашніх господарств включає:

а) діяльність підприємств домашніх господарств, які займаються будівництвом та ремонтом житла, дач, садових будиночків, гаражів, господарських будівель на замовлення, тобто діяльність окремих осіб чи груп, що не мають статусу юридичної особи;

б) індивідуальне будівництво та капітальний ремонт житла, дач тощо власними зусиллями домашніх господарств.

Випуск продукції будівництва підприємствами домашніх господарств обліковується в такому порядку. Визначається:

1. Загальна величина витрат домашніх господарств у звітному періоді на будівництво та ремонт житла, дач, садових будиночків, гаражів та господарських будівель, що виконуються підрядним способом та власними силами (крім витрат на поточний ремонт власними силами, включаючи витрати на придбання матеріалів).

2. Загальна вартість робіт, що виконуються підрядним способом:

2.1) ремонтно-будівельними підприємствами;

2.2) підприємствами домашніх господарств.

3. Вартість робіт, що виконуються власними силами домашніх господарств (1—2)

4. Випуск продукції будівництва підприємствами домашніх господарств (2.1 + 3).

Основними джерелами даних для визначення загальної вартості об’єктів, збудованих населенням, є:

форма № 1-іжб «Звіт про будівництво індивідуальних житлових та дачних будинків». Вона містить дані про введення в дію житлових будинків, побудованих за рахунок засобів населення в міській та сільській місцевості, про їхню площу та про вартість як самих будинків, так і надвірних господарських будівель;

дані бюро технічної інвентаризації (БТІ) про будівництво дач та гаражів (кількість і вартість);

дані місцевих адміністрацій про кількість земельних ділянок, узятих населенням для садівництва та городництва;

дані страхових організацій про середню вартість дач, садових будиночків, гаражів та інших господарських будівель.

Дані форми № 1-іжб та БТІ дають змогу визначити кількість та вартість будинків, дач, гаражів, надвірних господарських будівель, закінчених будівництвом у звітному році. Оскільки таке будівництво може тривати не один рік, то у випуску продукції будівництва за кожний рік треба враховувати вартість робіт, виконаних у цьому році, у цінах, що діяли на момент виконання робіт. З причин практичного характеру вартість виконаних у звітному році робіт на об’єктах, що перебувають у власності населення, прирівнюється до введення їх у дію.

Дані форми № 1-іжб та БТІ не включають інформацію про будівництво садових будиночків. Для визначення їх кількості використовують дані місцевих адміністрацій про кількість земельних ділянок, узятих населенням для садівництва та городництва.

Вартість робіт, що виконуються підрядним способом підприємствами домашніх господарств, визначається на підставі таких джерел інформації:

обстеження домашніх господарств;

обстеження зайнятості (робочої сили);

дані податкових органів.

За допомогою обстеження домашніх господарств як споживачів можна отримати дані про витрати на оплату робіт з будівництва, поточного та капітального ремонту, що здійснюються на замовлення приватними особами; за допомогою обстежень зайнятості (робочої сили) — інформацію про кількість фізичних осіб, які виконують ремонтно-будівельні роботи на замовлення. Для оцінки вартості роботи, що виконується ними, цю кількість необхідно помножити на середню величину їхнього валового доходу.

Дані про валовий дохід, а також про кількість зареєстрованих фізичних осіб, що займаються ремонтно-будівельною діяльністю, можуть бути отримані в податкових органах і використані після необхідного коригування.

За виконання ремонтно-будівельних робіт підрядним способом частина будівельних матеріалів, які використовуються, може не включатися в оплату робіт, а купуватися замовником додатково. Її необхідно включати у вартість цих робіт. Отже, уся вартість матеріалів для будівництва та ремонту, що придбані домашніми господарствами, має бути врахована відповідно до табл. 5.3.

Розподіл відбувається на підставі спеціальних обстежень домашніх господарств або за висновками експертів.

Проміжне споживання у будівництві складається з вартості спожитих будівельних матеріалів та оплати супутніх послуг транспорту, архітекторів, юристів тощо. Воно може бути розраховане за його часткою у випуску, що визначається розрахунковим способом за даними податкових органів про співвідношення валових доходів та витрат на виробництво щодо будівельної діяльності населення, або за даними про частку проміжного споживання в діяльності малих ремонтно-будівельних підприємств.



Послуги. Випуск послуг, що їх надають підприємства домашніх господарств, включає вартість:

а) ринкових послуг (транспорт, торгівля, ділові, побутові, медичні, освітні, юридичні тощо послуги);

б) неринкових послуг:

стосовно проживання у власному житлі;

домашньої прислуги.

Джерелами інформації для оцінки вартості таких послуг є:

обстеження зайнятості (робочої сили);

дані податкових органів;

спеціальні обстеження споживачів.

Для визначення вартості платних послуг, наданих підприємствами домашніх господарств, тобто фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю в цій галузі, необхідно мати інформацію про середньорічну кількість таких осіб та про їхній середній валовий дохід за видами діяльності. На ринку послуг середньорічну кількість індивідуальних підприємців можна визначити на основі даних вибіркового обстеження з проблеми зайнятості (робочої сили). При цьому за кожним видом діяльності враховується як кількість осіб, що для них даний вид діяльності є основним, так і кількість осіб, котрі займаються такою діяльністю у вільний від основної роботи час та отримують додатковий заробіток. Отримані дані про чисельність індивідуальних підприємців щодо кожного виду послуг доцільно зіставити з відповідними даними податкових органів. Якщо кількість індивідуальних підприємців, які подали декларацію про доходи в податкові органи, перевищує розрахункову для будь-якого виду діяльності, то для оцінки обсягу виробництва цього виду послуг беруть дані податкових органів як більш повні.

Джерелом інформації про середній валовий дохід фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, є дані податкових органів, що мають бути класифіковані за видами діяльності. При цьому валовий дохід фізичних осіб треба скоригувати за оцінками податкових органів на суму можливого недообліку.

Вартість послуг, наданих фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, визначається (за кожним видом послуг) множенням середньорічного валового доходу цих фізичних осіб на їх середньорічну чисельність.

На основі обстежень домашніх господарств можна отримати дані про їхні витрати на оплату послуг, що надаються приватними особами. Для підрахунку загальної вартості цих послуг користуються вже неодноразово згадуваним способом екстраполяції.

Для поглибленого вивчення ринку послуг, що надаються приватними особами, доцільно проводити спеціальні обстеження окремих категорій споживачів, які користуються тим чи іншим видом послуг. Наприклад, опитування учнів та абітурієнтів про послуги репетиторів, опитування тих, хто відпочиває на курортах, про послуги з найму житла тощо.

За браком необхідної прямої інформації здійснюються експертні розрахунки на основі непрямих даних. Наприклад, транспортні послуги можна оцінити в такий спосіб: виходячи із загальної кількості автомашин у особистому користуванні, експертно визначають, яку їх частину і скільки (в середньому) годин на день можна використати для надання платних послуг. Середньогодинну виручку беруть за даними таксопарків. Помноживши її на відпрацьований у звітному періоді час, отримуємо вартість транспортних послуг, що надаються підприємствами домашніх господарств.

Такий самий підхід можна застосувати і щодо багатьох інших видів послуг.

Важливе значення в діяльності неформального сектору України має неорганізована зовнішня торгівля. Вона охоплює операції ввезення в країну та вивезення з неї фізичними особами товарів передовсім широкого вжитку.

Випуск неорганізованої зовнішньої торгівлі вимірюється величиною реалізованого накладення, яке визначають як різницю між цінами продажу та купівлі товарів за експортно-імпортними операціями фізичних осіб.

Інший можливий підхід до такого визначення полягає в оцінці витрат та прибутків фізичних осіб, які займаються експортно-імпортними операціями.

Проте за існуючої інформаційної бази розрахунок згаданими вище методами натрапляє на труднощі отримання даних, з одного боку, про неорганізований експорт та імпорт товарів за внутрішніми цінами, а з другого — про витрати та прибутки за цим видом діяльності. Як альтернативу можна запропонувати спрощений метод такого розрахунку, тобто у певному співвідношенні до обсягу неорганізованого експорту та імпорту, яке встановлюється на підставі спеціальних обстежень (опитування осіб, що займаються такою торгівлею) чи непрямих даних. Обсяг неорганізованого експорту та імпорту товарів визначається розрахунковим способом.

Оцінки неорганізованого імпорту та експорту, як правило, базуються на визначенні кількості фізичних осіб, що перетинають кордон з комерційними цілями, та множенні цієї кількості на середню вартість товарів, що ввозяться. Основними джерелами даних тут є:

дані митної статистики;

звітність прикордонних військ;

опитування осіб, що займаються «човниковою» торгівлею;

обстеження неорганізованого ринку.

Митна статистика базується на даних митних декларацій. Якщо відповідно до законодавства країни фізичні особи, перетинаючи кордон, повинні вказувати вартість особистого багажу (коли вона перевищує дозволену величину), то на основі цих даних можна визначити загальний обсяг неорганізованого імпорту та експорту в частині, що охоплюється митним обліком.

За браком митного бар’єру щодо певних країн необхідно робити донараховування за операціями з неорганізованого експорту та імпорту з цими країнами.

Звітність прикордонних військ містить дані про загальну кількість громадян, що виїхали за кордон, та іноземців, що в’їхали в країну, із зазначенням цілей поїздок. З них потрібно виділити осіб, що перетинали кордон з метою туризму та приватних поїздок, в ті країни, потоки товарів з яких чи в які є найбільш значущими для даної країни. Помноживши їхню кількість на обсяг безмитного провезення товарів на одну особу можна отримати величину, яка, щоправда досить умовно, характеризуватиме обсяг неорганізованого імпорту та експорту. До цієї величини необхідно зробити донараховування за операціями з неорганізованого експорту та імпорту з державами, на кордоні з якими нема прикордонного контролю, якщо ці операції є значущими для економіки країни.

За допомогою транспортної статистики можна визначити кількість чартерних рейсів, що здійснюються різноманітними видами транспорту, та середню кількість фізичних осіб на цих рейсах, які займаються комерційним туризмом. Помножуючи його на максимальну суму безмитного провезення товарів, можна отримати приблизну величину неорганізованого експорту та імпорту.

За допомогою дослідження осіб, які займаються «човниковою» торгівлею, можна визначити середнє співвідношення реалізованого накладення до обороту за експортно-імпортними операціями.

За неможливості отримання інформації, необхідної для згаданих вище розрахунків, обсяг неорганізованого імпорту, з практичних міркувань можна умовно вважати таким, що дорівнює обсягу обороту неорганізованого ринку непродовольчими товарами.

За такого методу обсяг зовнішньої торгівлі, з одного боку, занижується через недооблік неорганізованого експорту, а також імпорту продовольчих товарів, а з другого — завищується на вартість продажу вітчизняних товарів. Для часткової компенсації цих неточностей доцільно періодично проводити обстеження неорганізованого ринку для отримання даних про співвідношення продажу на ньому вітчизняних та імпортних товарів.

Проміжне споживання неорганізованої зовнішньої торгівлі визначається за його часткою у випуску, яку визначено на основі спеціальних вибіркових обстежень осіб, які займаються «човниковою» торгівлею, або на основі непрямих даних (наприклад, аналогічно частці проміжного споживання малих підприємств, що займаються зовнішньою торгівлею).

Випуск житлових послуг у неформальному секторі економіки включає:

а) доходи від здавання індивідуального житла в оренду (у тому числі відпочиваючим);

б) умовно розраховану вартість послуг з проживання у власному житлі.

Доходи від здавання індивідуального житла в оренду визначаються за фактичною вартістю (за договором оренди). Основним джерелом інформації про них є дані податкових органів. За використання цих даних необхідне належне коригування.

Родини, що проживають у власному житлі (індивідуальному будинкові чи приватизованій квартирі), розглядаються як окремі некорпоративні підприємства, які виробляють житлові послуги для власного споживання. Ця діяльність умовно оцінюється за ринковими цінами найму (оренди) відповідних категорій житла. У процесі такої оцінки необхідно переконатися, що ринкові ціни включають оплату послуг з утримання житлового фонду (тобто з його технічного обслуговування: поточного ремонту, прибирання під’їздів та прилеглої території тощо). Основними джерелами даних для такого розрахунку можуть бути:

а) обстеження домашніх господарств (дані про житлові умови, про витрати на оренду індивідуального житла);

б) переписи житла;

в) поточна статистика житлового фонду (дані про житловий фонд у власності населення);

г) обстеження організацій, що надають посередницькі послуги з оренди індивідуального житла (дані про ринкові ціни оренди).

За браком інформації для такого розрахунку умовно розраховану вартість послуг з проживання у власному житлі оцінюють за поточними витратами. Вони включають:

а) оплату послуг з утримання будинків власниками приватизованих квартир;

б) вартість матеріалів, що придбані для поточного ремонту індивідуального житла;

в) вартість поточного ремонту індивідуального житла, виконаного ремонтно-будівельними підприємствами та приватними особами;

г) податок із власників будівель;

д) земельний податок;

е) споживання основного капіталу.

Проміжне споживання щодо проживання у власному житлі включає витрати за пунктами а, б, в.