library.if.ua

Мотивація персоналу (2002)

1. ЗАРОБІТНА ПЛАТА В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ: СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ

Неможливо об’єктивно розглядати властивості, структуру, форми вияву тощо будь-якого процесу, явища, не з’ясувавши попередньо його сутність, природу з урахуванням конкретних історичних умов. Це повною мірою стосується й пізнання сутності заробітної плати в новій економіці.

У науковій літературі постійно велися дискусії щодо сутності заробітної плати, робилися спроби дати найвичерпніше її визначення, обґрунтувати принципи організації, переглянути чи уточнити складові механізму функціонування.

Заробітна плата належить до найскладніших економічних категорій. Поряд з прибутком, податками, зайнятістю вона є одним з головних елементів, своєрідним «нервовим центром» суспільного організму.

Перехід від централізованої планової економіки, заснованої на пануванні «загальнонародної» власності, до ринкової з багатоманітністю форм власності й господарювання спричинив нову хвилю дискусій. Адже формування уявлення про сутність заробітної плати в ринковій економіці значно ускладнюється з огляду на ті стереотипи, котрі склалися за часів існування Радянського Союзу й домінують у нашому суспільстві ще й досі.

Розгляд сутності заробітної плати за умов соціалізму обов’язково супроводжувався наголошуванням на докорінній відмінності її природи в капіталістичному та соціалістичному суспільствах. Обґрунтування цього базувалося, як правило, на двох постулатах. Перший — за соціалізму заробітна плата є формою реалізації розподілу за працею, а за капіталізму — перетвореною формою вартості (або ціною) робочої сили. Другий — суть найманої праці за соціалізму полягає в планомірному залученні робітників і службовців до суспільного виробництва, заснованого на загальнонародній власності, а за капіталізму — не більше ніж звичайну купівлю-продаж робочої сили.

За офіційними поглядами, що домінували в економічній теорії за радянських часів, заробітна плата як результат дії закону розподілу за працею в соціалістичному товарному виробництві має репрезентувати виражений у грошовій формі еквівалент тієї частки трудового внеску працівника в кінцевий спільний результат праці, яка забезпечує його особисте споживання (за винятком трудового внеску на задоволення спільних потреб і у фонд утримання непрацездатних).

Щодо капіталізму, то згідно з марксистською теорією заробітна плата в цій економічній системі як результат дії закону розподілу за вартістю (ціною) робочої сили становить ціну продуктів (життєвих засобів), необхідних для відтворення цієї робочої сили, або, що те саме, відображає втілену в них кількість абстрактної праці. Згідно з цією теорією працівник протягом робочого дня, витрачаючи свою робочу силу, створює не тільки вартість, достатню для її відтворення, а й додаткову вартість. Відповідно, робочий час, протягом якого він забезпечує відтворення своєї робочої сили, отримав назву необхідного, а інший — додаткового. У свою чергу, суспільний продукт, спрямований на відтворення робочої сили, визначався як необхідний, а привласнений капіталістом — як додатковий.

Чи діє в сучасній економічній системі, заснованій на багатоманітності форм власності й господарювання, тобто в економіці змішаного типу, закон розподілу за працею, чи його дія припиняється й розподільні відносини стосовно найманих працівників регулюються виключно законом розподілу за вартістю (ціною) робочої сили? Відповідь на це питання має суттєве як теоретичне, так і практичне значення, оскільки становлення в Україні нової економічної системи, а отже, і нової організації заробітної плати, потребує всебічного розгляду природи цієї складної категорії, з’ясування механізмів її формування.

Якщо порівняти характеристики сутності розподілу за працею за соціалізму й розподілу за вартістю (ціною) робочої сили за капіталізму, то передовсім привертає увагу їхня якісна єдність, адже в обох випадках об’єктом розподільних відносин є необхідний продукт, що поступає в розпорядження найманого працівника як плата за його працю і становить обсяг життєвих засобів, які забезпечують (за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил) відповідний рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг. Інакше кажучи, необхідний продукт, величина якого визначається передовсім рівнем розвитку продуктивних сил, поступає в розпорядження працівника у формі заробітної плати незалежно від того, в якому суспільстві він живе — капіталістичному чи соціалістичному.

Водночас механізми дії законів розподілу за працею й за вартістю (ціною) робочої сили суттєво різняться, оскільки перший передбачає позаринкову, а другий — ринкову оцінку трудового внеску працівників.

Позаринковий підхід до оцінки трудового внеску характеризується орієнтацією на невартісні оцінки у виробництві, розподілі й обміні, а також на переважно централізоване, адміністративне розв’язання всіх питань у сфері розподільних відносин: тільки управлінські структури (причому на найвищому рівні) здатні оптимізувати поєднання всіх багатоманітних інтересів суспільства.

Механізм формування заробітної плати на принципах оцінки вартості робочої сили в основу всіх критеріїв визначення рівня оплати праці покладає, з одного боку, взаємодію ринку праці, попиту і пропонування робочої сили, а з другого — врахування об’єктивно необхідного відтворення робочої сили.

Перехід від централізованої планової системи господарювання до системи, заснованої на ринкових відносинах, потребує переходу від позаринкового механізму оцінки трудового внеску до ринкового, тобто переходу від формування заробітної плати як частки працівника в загальнодержавному фонді споживання або доході підприємства (залежно від співвідношення ролей держави й підприємства в реалізації розподільних відносин) до формування її як вартості (ціни) робочої сили. Одночасно підкреслимо, що розподіл за вартістю (ціною) робочої сили не може не передбачати використання елементів розподілу за працею, якщо під останнім розуміти формування ціни робочої сили з обов’язковим урахуванням таких чинників, як кількість, якість і результати праці. У цьому контексті звернімося до висновків українських економістів — авторів відомого підручника з економічної теорії, які зазначають, що «...у заробітній платі, її сутності присутні й вартість товару робоча сила, і оплата за працею (за витратами і результатами праці). Одне іншому не заважає. Західні економісти вже давно визнають сумісність змісту заробітної плати як вартості робочої сили і забезпечення однакової заробітної плати за однакові витрати праці» .

В основі вартості робочої сили має бути оцінка суспільно необхідних витрат на її відтворення й відповідна оцінка обсягу життєвих засобів, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. З огляду на це не можна не погодитися з твердженням К. Маркса, що «...змінний капітал є лише особлива історична форма, в якій проявляється фонд життєвих засобів, або робочий фонд, який потрібен робітникові для підтримки і відтворення цього життя і який при всіх системах суспільного виробництва він сам завжди мусить виробляти і відтворювати» .

У будь-якому разі сума життєвих засобів мусить бути достатньою для підтримки працівника у стані нормальної життєдіяльності. «Заробітна плата, — пише Еміль Жамс, — уявляється нині як дохід, величина якого не повинна спадати за певний рівень, щоб не було втрачено гідність праці. Інші елементи економічної рівноваги мають бути приведені у відповідність з рівнем заробітної плати, сама ж заробітна плата не може пристосовуватися до інших елементів» .

Водночас на вартість робочої сили впливають результати праці, тобто плідність (корисність) праці власника робочої сили. Визначення того, які саме витрати дійсно є суспільно необхідними для відтворення робочої сили, є неможливим без урахування корисного ефекту. Таке постійне порівняння корисного ефекту, плідності праці з витратами на відтворення робочої сили здійснює ринок, формуючи вартість робочої сили. Це розуміння вартості робочої сили відповідає неокласичній теорії рівноваги, яка поєднує трудову теорію вартості й теорію граничної корисності.

Один із засновників неокласичної теорії рівноваги А. Маршалл застосовував образне порівняння корисності і витрат з двома лезами ножиць. «Ми могли б, — писав А. Маршалл, — так само сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, чи ріже клаптик паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць» . Ідеться про взаємодію, в якій корисність і витрати виступають як рівноправні й незалежні сили, у зіткненні яких визначається вартість товару. Стосовно товару «робоча сила» вартість, що відповідає її суспільній оцінці, установлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці (цінність послуг праці для покупця-підприємця) з умовами використання послуг робочої сили (з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили). Інакше кажучи, ми оцінюємо працю, наприклад автомобілебудівників, з допомогою оцінки корисності створеного автомобіля, але наші можливості виробляти цей автомобіль залежатимуть від того, скільки в народному господарстві кваліфікованих автомобілебудівників і скільки коштуватиме їхня праця.

Знаючи одночасно умови і попиту (корисність), і пропонування (витрати), можна визначити вартість робочої сили. Вона є усередненим еквівалентом життєзабезпечення типового представника асоційованої групи людей, об’єднаних спільністю інтересів і цілей, умов і результатів праці та проживання, рівнів інтелектуального та культурного розвитку.

Розглядаючи заробітну плату як форму існування необхідного продукту, як історично й економічно зумовлений обсяг життєвих засобів, необхідних для повноцінного відтворення робочої сили, не можна не наголосити на кількох об’єктивних обставинах, які зумовлюють появу на певних етапах суспільного розвитку різних форм існування необхідного продукту, що раніше входили до заробітної плати.

Передусім підкреслимо, що людина є біосоціальною істотою. Це значною мірою зумовлює наявність різних форм існування необхідного продукту. Справді, здатність до праці в людини з’являється не одразу після народження, а згодом і тільки після відповідної теоретичної та практичної підготовки.

До настання працездатного віку й після втрати працездатності людина живе за рахунок сім’ї та суспільства. На цих етапах життєвого циклу людина відчуває різноманітні потреби, зв’язок яких з трудовим внеском і можливостями їх задоволення за рахунок працездатних членів суспільства різний. Є відмінності й у характері задоволення потреб, оскільки одні можуть бути задоволені індивідуально, інші — тільки спільно. Названі та деякі інші обставини соціально-економічного характеру зумовлюють різні форми існування необхідного продукту: заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, інших виплат, що надходять у розпорядження членів суспільства переважно у грошовій формі.

У формі заробітної плати необхідний продукт надходить у розпорядження функціонуючої робочої сили, у формі стипендій — до ще не функціонуючої; у формі пенсій — уже не функціонуючої; у формі оплати допомоги з тимчасової непрацездатності — до тимчасово не функціонуючої через хворобу; у формі допомоги з безробіття — до робочої сили, яка не знайшла собі місця в суспільному поділі праці.

Формами існування необхідного продукту, що виступає не в грошовій, а в натуральній формі, є безоплатне надання житла, а також послуг освіти, медицини, транспорту. Надання безоплатних форм необхідного продукту передбачає існування цілої системи відрахувань у позабюджетні фонди та бюджети різних рівнів у вигляді прямих і побічних податків на заробітну плату та інших відрахувань.

Різні форми існування необхідного продукту передбачають і різні форми взаємодії трьох головних суб’єктів соціально-трудових процесів — найманих працівників, роботодавців і держави. Організація заробітної плати, наприклад, передбачає безпосередню, пряму взаємодію роботодавців і найманих працівників за виконання державою функцій забезпечення мінімальних гарантій та посередника. У пенсійному забезпеченні головну роль відіграє держава, а взаємодія найманих працівників і роботодавців непряма — через відрахування останніх у Пенсійний фонд.

Серед багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце належить заробітній платі, через яку пов’язується розмір необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, з його працею.

У сучасній змішаній економіці, яка ґрунтується на багатоманітності форм власності й господарювання, робоча сила, а точніше — послуги робочої сили, є різновидом товару. Тому трактувати сутність заробітної плати слід з урахуванням вартісної оцінки послуг робочої сили, розглядаючи її як вихідну в процесі з’ясування природи заробітної плати. Необхідно також урахувати, що:

по-перше, заробітна плата формується на межі (на стику) відношень сфери безпосереднього виробництва і відношень обміну робочої сили;

по-друге, заробітна плата має забезпечувати об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, які працівник має отримати в обмін на свою працю;

по-третє, заробітна плата є водночас і макро-, і мікроекономічною категорією;

по-четверте, заробітна плата — це важлива складова виробництва, її рівень пов’язаний як з потребами працівника, так і з процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва і їх формування не виходить за межі конкретного підприємства.

Спираючись на ці вихідні положення, спробуймо сформулювати поняття сутності заробітної плати, що відповідає сучасним економічним умовам. На нашу думку, це можна зробити, розглядаючи заробітну плату принаймні з п’яти позицій.

По-перше, заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу).

По-друге, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу. У такий спосіб заробітна плата залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства в цілому. Джерелом коштів на оплату праці є власні кошти — дохід підприємства.

По-третє, в сучасному товарному виробництві, що базується на найманій робочій силі, заробітна плата — це елемент ринку праці, що виступає як ціна, за котрою найманий працівник продає свою робочу силу. З огляду на це заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили.

По-четверте, для найманого працівника заробітна плата — це його трудовий дохід, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили.

По-п’яте, для підприємства заробітна плата — це елемент витрат на виробництво, що включаються до собівартості продукції, робіт (послуг), а водночас і головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Заробітну плату правомірно розглядати і як форму економічної реалізації права власності на ресурс праці або як форму доходу від «людського капіталу», носієм якого є найманий працівник. Під людським капіталом в економічній теорії розуміється міра втіленої в людині здатності давати дохід. Цей вид капіталу специфічний. Він включає в себе, з одного боку, природжені здатності — фізичну силу, здоров’я, талант, а з другого — набуті протягом життя знання, навички, досвід.

Отримуючи нові знання, досвід, розвиваючи природжені здатності, конкретний індивід збільшує свій людський капітал, підвищує його кількісні і якісні параметри. Як і будь-який інший капітал, цей вид капіталу має давати дохід, маса якого залежить від маси і структури капіталу та ефективності його використання.

Розглядаючи заробітну плату як ціну робочої сили та форму витрат роботодавця, маємо обов’язково зробити певні уточнення. Для роботодавця ціна робочої сили — це його сумарні витрати на робочу силу. Останні не рівнозначні витратам на заробітну плату як плату за виконану роботу. Заробітна плата — це лише частина сукупних витрат, які несе роботодавець у процесі використання робочої сили. Тому не зовсім точним є трактування заробітної плати як ціни товару «робоча сила».

У період зародження капіталізму ціна робочої сили справді була рівнозначна заробітній платі за відпрацьований час (виконану роботу). Однак з розвитком трудових відносин між роботодавцями і найманими працівниками, зміцненням позицій об’єднань трудящих, передовсім профспілок, удосконаленням трудового законодавства, появою інституту колективних переговорів і колективних угод (договорів) усе більшу роль відіграють інші елементи витрат на утримання робочої сили. Роботодавець вимушений виплачувати винагороду й під час відпустки, вносити кошти у фонди соціального страхування. З метою залучення й закріплення робочої сили він згоден нести додаткові витрати на утримання житла, медичних, дитячих та інших закладів. Постійний розвиток технічного прогресу та необхідність оновлення виробництва змушують роботодавця організовувати підготовку й перепідготовку робочої сили.

Якщо звернутися до світової практики, то у ФРН, наприклад, роботодавцям доводиться брати на себе додатково близько 90 % від суми заробітної плати, нарахованої найманим працівникам, у формі «додаткових витрат із заробітної плати», які складаються з численних компонентів. Це передовсім внески роботодавця на соціальне страхування відповідно до чинного законодавства, витрати на різні соціальні послуги та підвищення кваліфікації персоналу .

Таким чином, ціна робочої сили за сучасних умов ураховує всі витрати роботодавців, пов’язані з наймом, функціонуванням і розвитком робочої сили. З огляду на це заробітну плату слід розглядати як основну частину ціни робочої сили, яка має індивідуалізований характер і прямо залежить від трудового внеску найманого працівника. Це уточнення слід мати на увазі й далі, коли для спрощення ми визначатимемо заробітну плату як ціну робочої сили.

Винятково важлива роль заробітної плати у функціонуванні економіки обумовлена тим, що вона має одночасно та однаково ефективно виконувати низку суспільно значущих функцій. Слово «функція» латинського походження й означає призначення, сферу діяльності, роль. Отже, функція заробітної плати — це її призначення і роль як складової сфери практичної діяльності з узгодження і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин — найманих працівників і роботодавців.

Першорядне значення з-поміж основних фундаментальних функцій заробітної плати має відтворювальна. Послуги робочої сили — це особливий товар, який потребує постійного відновлення фізичної й розумової енергії, підтримки організму людини у стані нормальної життєдіяльності. Заробітна плата є основним джерелом коштів на відтворення робочої сили, а отже, її параметри мають формуватися виходячи з вартісної концепції оцінки послуг робочої сили.

У заробітній платі як формі доходів найманих працівників закладено значний мотиваційний потенціал. Намагання людини поліпшити свій добробут, задовольнити різні потреби спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості своєї робочої сили, повної реалізації свого трудового потенціалу, більшої результативності праці. За таких умов заробітна плата має стати основною ланкою мотивації високоефективної праці через установлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску. Отже, до основних функцій заробітної плати слід віднести мотиваційну.

Заробітна плата як важлива складова ринку праці має виконувати і регулювальну функцію. Ця функція полягає у впливі заробітної плати на співвідношення між попитом і пропонуванням, на формування персоналу підприємств, рівень його зайнятості, а також на міжсекторіальну диференціацію заробітної плати. Названа функція займає проміжне місце між відтворювальною і мотиваційною, виконуючи щодо них інтегруючу роль з метою досягнення балансу інтересів найманих працівників і роботодавців. Об’єктивною основою для реалізації цієї функції є сегментація рівня оплати праці, що передбачає диференціацію її за окремими сегментами (субринками), тобто групами працівників, які різняться за пріоритетністю сфери діяльності, станом на ринку праці відносно попиту на зовнішньому і внутрішньому ринках. Беручи загалом, сегментаційне регулювання заробітної плати — це формування певної політики встановлення рівня заробітної плати окремим категоріям працівників за умов, коли попит і пропонування на ринку праці не збігаються, також установлення співвідношень рівнів трудових доходів працівників, зайнятих у різних сферах діяльності, як-от: між ринковим сектором і бюджетною сферою, між сферою виробництва й послуг, між видобувними і переробними галузями тощо.

Як випливає з теоретичних досліджень і підтверджується практикою, вартість послуг робочої сили формується під впливом витрат і результатів . Під впливом витратної складової формуються мінімальні (гарантовані) рівні винагороди за послуги праці, а результативна складова формує ту частку оплати праці, яка залежить від кількісних і якісних показників трудової діяльності. Обчислюючи індивідуальну заробітну плату, важливо реалізувати принцип однакової винагороди за однакову працю, забезпечити соціальну справедливість. Виконання цих завдань пов’язане з реалізацією на практиці соціальної функції заробітної плати. За становлення соціально орієнтованої ринкової економіки ця функція набуває першорядного значення. Неповноцінне виконання заробітною платою соціальної функції унеможливлює створення ефективного мотиваційного механізму та забезпечення справедливості у сфері розподільних відносин.

Заробітна плата як економічна категорія відображає відносини між найманими працівниками і роботодавцями щодо розподілу новоствореної вартості (доходу). Якщо для перших заробітна плата є основною формою доходу, то для других — елементом витрат на виробництво, чинником конкурентоспроможності продукції, складовою доходу підприємства.

Підтримання заробітної плати на високому рівні, зростання її частки в загальних витратах виробництва спонукують власника до вдосконалення виробництва, формування нової стратегії економічного розвитку. Якщо на ранніх стадіях розвитку капіталізму панівне становище власників давало їм змогу отримувати доходи за рахунок посилення експлуатації найманої праці й заниження ціни послуг робочої сили, то нині можливість отримання доходу від власності визначається передовсім здатністю підприємців створити настільки високий рівень ефективності використання праці й капіталу, який забезпечить окупність високої вартості робочої сили і отримання прибутку. Ринкова конкуренція здійснює щодо підприємців іще суворіший «природний відбір», аніж щодо найманих працівників. Об’єктивним критерієм цього відбору саме і є спроможність підприємця підтримувати суспільно необхідний рівень ефективності використання праці й капіталу. Об’єктивна суперечність між економічними інтересами основних суб’єктів капіталістичних виробничих відносин — найманих працівників і власників засобів виробництва — у «цивілізованій» ринковій економіці перетворюється на рушійну силу суспільного розвитку.

Досліджуючи сучасні проблеми впливу заробітної плати на стратегію поведінки власників, американський економіст І. Ставинський зазначає, що для проведення прогресивної економічної політики потрібно створювати капіталу такі умови, за яких він відчув би інтерес до підвищення ефективності виробництва. Першою такою умовою, наголошує вчений, має бути збереження заробітної плати на високому рівні. У такому разі капітал позбудеться можливості легко отримувати прибуток за рахунок скорочення заробітної плати, якщо з певних причин продуктивність праці спаде нижче за середній рівень. Він змушений буде регулярно оновлювати техніку і постійно підтримувати продуктивність праці на такому рівні, щоб вона давала йому нормальний прибуток .

Сучасна практика господарювання переконливо свідчить, що рівень заробітної плати, її структура, динаміка, висока частка в загальних доходах — показники, які суттєво впливають на визначення загальної економічної політики підприємства. За таких умов невиправданим є брак в існуючих класифікаціях функцій заробітної плати такої важливої з них, яка відображає вплив оплати праці на поведінку роботодавця, його мотивацію.

Отож, уважаємо за необхідне розширити перелік основних функцій заробітної плати. Чільне місце тут має належати так званій оптимізаційній функції, сутність якої полягає ось у чому. Заробітна плата як складова собівартості продукції є чинником мотивації власника до вдосконалення технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці. Реалізація цієї функції на практиці безпосередньо пов’язана також із запровадженням прогресивних форм і систем заробітної плати, удосконаленням усіх елементів оплати праці. Власник щоразу зважує, що для нього вигідніше: скоротити персонал, а решті підвищити заробітну плату, замінити частину персоналу машинами чи перенести виробництво до іншої країни, де дешевші послуги робочої сили, тощо.

Обґрунтовуючи необхідність виділення оптимізаційної (що стимулює роботодавця) функції заробітної плати як однієї з основних, пропонуємо звернути увагу на таку закономірність. Що вищий рівень розвитку національної економіки, то повніше вітчизняний ринок наповнюється різними високоякісними товарами і послугами, то більше економіка заінтересована в розвитку найрізноманітніших потреб і смаків споживачів, а тим самим — у максимально високому середньому рівні трудових доходів населення. Об’єктивна необхідність зростання загальної маси заробітної плати як основної складової доходів працівників, підвищення її частки у ВВП потребує проведення економічної політики, спрямованої на підвищення ефективності виробництва, зниження або обмеження зростання витрат на робочу силу в розрахунку на одиницю продукції.

Таким чином, до основних функцій заробітної плати відносимо відтворювальну, мотиваційну, соціальну, регулювальну та оптимізаційну.

Механізм реалізації основних функцій заробітної плати показано на рис. 15.

Ці функції заробітної плати тісно взаємозв’язані, і лише за їхньої спільної дії досягається ефективна організація заробітної плати. Протиставлення, а тим більше гіпертрофія будь-якої з них сприяє, як свідчить світовий і вітчизняний досвід, розвитку кризових явищ в економіці.

Зауважимо, що кожна функція заробітної плати має власних персоніфікованих носіїв, тобто суб’єктів, які найбільше заінтересовані в її реалізації. Так, у реалізації відтворювальної та мотиваційної функцій заробітної плати найбільше заінтересовані наймані працівники. До регулювальної функції заробітної плати найбільш «схильні» державні органи, які мають бути заінтересовані в повноцінному функціонуванні ринку праці. У реалізації соціальної функції заробітної плати заінтересовані переважно наймані працівники, а також держава як гарант прав і свобод працівників і соціальної справедливості в суспільстві. Проте це не означає, що роботодавці байдужі до реалізації цієї функції, адже порушення принципу соціальної справедливості на практиці стає істотним демотиваційним чинником, а отже, порушує інтереси роботодавців.

У реалізації оптимізаційної функції заробітної плати найбільше заінтересовані роботодавці, оскільки саме вони мають одержати певний виробничий результат від використання найманої робочої сили, бо лише це дає змогу мати очікуваний дохід і водночас власний зиск — прибуток. Усе сказане підтверджує, що гіпертрофія окремих функцій заробітної плати, штучне применшення чи завищення їхнього значення — це свідоме чи несвідоме протиставлення інтересів суб’єктів соціально-трудових відносин, яке може лише поглибити деформації, що спостерігаються у сфері оплати праці.