library.if.ua

Мотивація персоналу (2002)

2.2. Ринкова кон’юнктура як регулятор заробітної плати

Формування заробітної плати як ціни товару «послуги робочої сили», як і будь-якого товару, здійснюється на ринку, а конкретно — на ринку праці.

Ринок праці — це та складова ринкової економіки, де формується суспільна оцінка різних видів послуг робочої сили. Вона являє собою не що інше, як середньостатистичну заробітну плату в різних галузях, регіонах, за категоріями працівників, професійно-кваліфікаційними групами, залежно від віку, стажу, статі тощо. Отже, ринок праці, сказати б, «підсумовує» заробітну плату, що склалася, і статистично «усереднює» її, дотримуючись сформованих у суспільстві пропорцій стосовно розподілу необхідного продукту.

Середньостатистична заробітна плата використовується соціальними партнерами як орієнтир для формування тарифної системи, проектування середнього рівня заробітної плати праці конкретної професійно-кваліфікаційної групи працівників. Уже це дає підстави розглядати ринкове саморегулювання як елемент організації заробітної плати, що являє собою процес систематичного самостійного коригування заробітної плати. Таке коригування здійснюється кожним підприємством з урахуванням зміни середньостатистичної винагороди за послуги робочої сили. Складовою ринкового саморегулювання заробітної плати є кон’юнктура ринку праці. Останній, як і будь-який інший ринок, є системою, котра постійно прагне до підтримки балансу попиту і пропонування. Для його досягнення необхідно, щоб заробітна плата як основна складова ціни послуг робочої сили формувалася з урахуванням стану ринку праці.

Вплив механізму взаємодії попиту і пропонування на рівень заробітної плати найнаочніше можна простежити на конкурентному ринку праці, для якого характерним є:

велика кількість підприємств, які конкурують між собою за найм робочої сили певної професійно-кваліфікаційної групи;

велика кількість працівників, які мають однакову кваліфікацію і незалежно один від одного пропонують конкретний вид послуг робочої сили;

брак диктату як з боку роботодавців, так і з боку найманих працівників за встановлення ринкової ставки заробітної плати.

Невідповідність попиту і пропонування на конкурентному ринку праці спричиняє підвищення або зниження ціни послуг робочої сили відносно їхньої вартості. Якщо заробітна плата як форма ціни послуг робочої сили на конкурентному ринку праці виявиться вищою за рівноважне значення, то виникне надлишок пропонування робочої сили, що буде спонукати роботодавця до зниження рівня оплати праці. І навпаки, заниження заробітної плати щодо її конкурентної величини призводить до дефіциту робочої сили, необхідної для виконання обсягів виробництва, запланованих роботодавцем.

За такого стану заробітна плата матиме тенденцію до підвищення, яка врешті-решт установить ринкову рівновагу. Ще Д. Рікардо писав: «Ринкова ціна праці є та ціна, яка дійсно платиться за неї в силу природної дії відносин між пропонуванням і попитом: праця дорога, коли вона рідкісна, і дешева, коли її маємо вдосталь. Але наскільки б ринкова ціна праці не відхилялася від природної ціни її, вона подібно до ціни товарів має тенденцію пристосовуватися до неї» .

Можна стверджувати, що значне відхилення ціни послуг робочої сили від їхньої вартості на конкурентному ринку праці не може бути нормою в силу функціонування механізму взаємовпливу попиту і пропонування. Інша ситуація складається на неконкурентному ринку праці. Роботодавця, котрий на ринку праці займає монопольне становище як покупець послуг робочої сили, в економічній літературі заведено називати монополістом, а різновид цього ринку — моделлю монополії. Монопольне становище роботодавця дає можливість йому ігнорувати ринкові закони і диктувати умови купівлі послуг робочої сили. Навіть за відповідності попиту і пропонування на цьому ринку праці ціна послуг робочої сили є, як правило, нижчою за їхню вартість. Але така ситуація можлива лише за односторонньої монополії. Якщо покупцеві-монополісту протидіятиме монополіст — «продавець» послуг робочої сили в особі профспілки, то монополіст не матиме змоги максимізувати прибуток за рахунок зниження ставок заробітної плати нижче за конкурентний рівень. Наприклад, у США в таких провідних галузях, як автомобільна, сталеливарна, м’ясопереробна та деяких інших, «велика праця» — одна профспілка — веде переговори і укладає угоду з «великим бізнесом» — об’єднанням провідних промислових гігантів. Як наслідок, за умов двосторонньої монополії регулювання заробітної плати і зайнятості за механізмом функціонування стає ближчим до конкурентних умов.

Підвищення ціни послуг робочої сили в певному сегменті ринку праці означатиме і підвищення реальної заробітної плати, але за певних умов, у тому числі незмінності цін на споживчі товари та послуги і цін на послуги робочої сили в інших сегментах ринку праці. Одночасне підвищення цін на всі послуги робочої сили за незмінної зайнятості і обсягів виробництва може призвести до адекватного підвищення цін на споживчі товари і послуги. У результаті величина реальної заробітної плати залишиться на тому ж рівні.

Якщо профспілки на конкурентному ринку праці домагаються підвищення заробітної плати, яка перевищує рівноважну величину, то це може призвести до звільнення певної кількості працівників. Тому найсприятливішою умовою для задоволення вимог профспілок щодо підвищення реальної заробітної плати є збільшення попиту на робочу силу внаслідок передусім зростання обсягів виробництва, що розв’язує одночасно і проблему збільшення зайнятості населення.

Збільшення реальної заробітної плати, без зниження рівня зайнятості, профспілки можуть досягти і справляючи вплив на зниження пропонування робочої сили. Як свідчить міжнародна практика, профспілки з цією метою домагаються скорочення тривалості робочого тижня, зниження інтенсивності праці, збільшення днів відпустки, обмеження припливу робочої сили з інших країн тощо. Аналізуючи вплив попиту і пропонування на рівень ціни послуг робочої сили, маємо зважати, що ринок праці — це ринок особливого роду, він є найменш досконалим проти інших ринків. Не існує і не може існувати продажу працівників з аукціону тим покупцям, які запропонують найвищу ціну, або організації продажу робочої сили, яка не користується попитом, за різко зниженими цінами.

Більшість зарубіжних економістів незалежно від того, яких теоретичних концепцій щодо функціонування ринку праці вони дотримуються, визнають недостатню гнучкість цього ринку. Розглядаючи, зокрема, ставки заробітної плати як складову ціни робочої сили, представники різних економічних шкіл справедливо зазначають, що на відміну від свободи формування інших цін на товари і послуги під впливом співвідношення попиту і пропонування цим цінам притаманна жорсткість, спричинена вимогами соціально-економічної стабільності. «Щоб пояснити жорсткість заробітної плати, — писав Дж. Хікс, — нам знадобилося припустити, що учасники торгової угоди з приводу заробітної плати володіють певним «почуттям» нормальних цін, які мало відрізняються (напевно) від цін «справедливих» . І далі цей же економіст зазначає, що «...жорсткість заробітної плати припускає певне безробіття. Зміни у визначеному діапазоні попиту на працю відображаються у змінах скоріше зайнятості, ніж ставок заробітної плати» . Чинниками «незалежного» (неринкового) руху заробітної плати, на думку Дж. Хікса, є також інфляційні очікування та діяльність профспілок.

Американський економіст А. Оукен, досліджуючи проблеми ціноутворення і формування заробітної плати в сучасній змішаній економіці, підкреслює, що «...будь-яка теорія щодо формування заробітної плати і ринку праці повинна виходити з фактично недостатньої гнучкості ринку праці і пояснювати її, а не просто гадати, що дійсність виглядає як у простих моделях попиту і пропонування і характеризується високорухомою заробітною платою» .

Якщо роботодавець установлює найманим працівникам заробітну плату, нижчу за рівноважне значення, то це ще не означає, що досягнута економія на витратах є виправданою. Установлення роботодавцем ставок заробітної плати вище за рівноважні не є гарантією того, що він буде мати стільки додаткової робочої сили, скільки забажає. Усе сказане, однак, тільки підкреслює особливість ринку праці, зосереджує увагу на певних допустимих межах впливу попиту і пропонування на рівень ціни послуг робочої сили, але не заперечує його взагалі.

Співвідношення попиту і пропонування на ринку праці впливає не стільки на загальний рівень ціни послуг робочої сили, скільки на її диференціацію за професійно-кваліфікаційними групами працівників. Вивчаючи теоретичні аспекти ринкової кон’юнктури як регулятора заробітної плати, маємо звернути увагу на обставини, що були розглянуті у 2.1.

Як бачимо, ми маємо підстави стверджувати, що відхилення ціни послуг робочої сили від їхньої природної вартості є наслідком дії цілої низки чинників як ринкового, так і неринкового характеру, і що попит і пропонування на ринку праці нерідко є далеко не головною обставиною, що впливає на ринкову вартість послуг робочої сили. Такий висновок кореспондується з поглядом, якого дотримуються представники різних економічних шкіл — П. Самуельсон, А. Маршалл, Р. Барр, Д. Робінсон і багато інших. Так, А. Маршалл на підставі теоретичних узагальнень та статистичних даних висновує, що «коли не відбувається різких коливань у техніці виробництва або в загальному економічному стані суспільства, пропозиція кожного фактора достатньо ґрунтовно регулюється витратами його виробництва» .

Справедливим можна вважати твердження багатьох економістів, що рівень заробітної плати за допомогою механізму ринку праці встановлюється між двома межами — верхньою і нижньою. Верхню межу визначає гранична продуктивність праці за тією оцінкою, яку працівникові дає роботодавець. Інакше кажучи, це означає, що жодний роботодавець не буде платити працівникові більше, ніж той створює своєю працею. Нижня межа в оплаті праці визначається або гарантованим державою мінімумом заробітної плати, або з допомогою порівняння з винагородою за послуги праці, що склалася в інших фірмах.

З приводу обмежень впливу ринку на ціну послуг робочої сили Р. Барр пише: «Робітничий клас гадає, що якими б важкими не були умови виробництва, якою б великою не була кількість безробітних, існує певний рівень заробітної плати, нижче якого вона не може опускатися. Так уважає і суспільна думка, так думає і керівник підприємства. Ідеться про мінімум, заснований на уявленні про певний рівень життя, про певну ціну праці, яка випливає з сталих звичок і міркувань про справедливість, вироблених за допомогою порівнянь» .

Ринкові механізми формування заробітної плати створюють систему стимулів для найманих працівників і виступають як важливий чинник розвитку економіки. Установлення рівня заробітної плати під впливом зміни кон’юнктури на ринку праці стимулює працівників здобувати ті професії, на які зберігається або підвищується попит під впливом структурних зрушень, науково-технічного прогресу. При цьому наявність економічної свободи, вільного вибору тієї чи іншої професії розв’язує суперечність між суспільною доцільністю та особистим інтересом використання своїх здібностей.

Маємо звернути увагу й на таку обставину: ціна послуг робочої сили не тільки формується під впливом співвідношення попиту і пропонування, але й сама справляє суттєвий вплив на їхній рівень та динаміку. Так, висока ціна послуг робочої сили може як збільшувати, так і зменшувати масштаби пропонування на ринку праці. Якщо має місце намагання працівників заступити вільні години понаднормовою роботою (так званий ефект заміщення), то пропонування на ринку праці збільшується. Однак, досягнувши певного матеріального достатку, працівник може виявити бажання мати більше вільного часу (так званий ефект доходу), що призводить до зниження пропонування на ринку праці. Ефект заміщення і ефект доходу протистоять один одному. Пріоритетність одного з них виявляється у кожному конкретному випадку залежно від того, яким мотивам віддає перевагу найманий працівник.

Ціна послуг робочої сили як елемент витрат роботодавця безпосередньо впливає на зміну попиту на робочу силу. Пояснюється це тим, що попит на ринку праці залежить від розміру інвестицій, які, у свою чергу, залежать від співвідношення заробітної плати і прибутку. Зміна частки фонду оплати праці у знову створеній вартості за інших однакових умов призводить і до зміни попиту на робочу силу. Навіть Дж. М. Кейнс, будучи противником регулювання ринку праці за рахунок зниження заробітної плати, визнавав, що «за певних умов скорочення грошової заробітної плати цілком здатне дати стимул до розширення виробництва, як це пропонує класична теорія» .

Заробітна плата як основна частка доходу найманих працівників і чинник формування споживчого попиту справляє стимулювальний або стримувальний вплив на розвиток виробництва, а отже, і на зайнятість. Однак зміна сукупного фонду оплати праці неоднозначно позначається на розвитку виробництва та рівні зайнятості. Причини цього різні. По-перше, задоволення попиту на товари і послуги може здійснюватися і за рахунок імпортної продукції. По-друге, обсяги виробництва споживчих товарів визначаються не тільки внутрішнім попитом, а й масштабами експорту продукції. Слід також ураховувати, що на динаміку попиту і пропонування робочої сили справляють вплив демографічні, міграційні та інші процеси.

Проведений аналіз свідчить, що ринкова кон’юнктура все більше справляє вплив на формування заробітної плати і в Україні. Так, стрімке зростання попиту на фахівців, зайнятих у фінансово-банківській сфері, сприяло підвищенню їх заробітної плати. Розвиток малого підприємництва на перших етапах ринкової трансформації обумовив зростання потреби в бухгалтерах малих підприємств, фахівцях з торгово-посередницької діяльності і підвищення їхніх трудових доходів. Реальним виявом урахування ситуації на ринку праці за формування умов і розмірів оплати праці є включення до колективних договорів багатьох підприємств норм, відповідно до яких параметри заробітної плати мають «прив’язку» до ціни послуг робочої сили, яка склалася на регіональному ринку праці. Так, колективний договір ЗАТ «АвтоЗАЗДеу» містить норму, що середня заробітна плата працівників акціонерного товариства має бути не меншою за середню заробітну плату п’яти промислових підприємств, які є лідерами промислового виробництва у Запорізькій області і мають чисельність працівників понад 2000 осіб.

Насамкінець зазначимо, що несприятливі економічні умови в Україні, тиск на ринок праці з боку безробітних, наявність значних масштабів неповної зайнятості створюють передумови для зниження ціни послуг робочої сили. Формування заробітної плати на принципах визначення вартості (ціни) послуг робочої сили відбувається за умов несформованого ринку праці, недосконалої структури виробництва, значних виявів монополізму з боку товаровиробників, нерозвиненості системи соціального захисту. За цих умов провідну роль у формуванні заробітної плати має відігравати державно-договірне її регулювання та механізм визначення індивідуальної заробітної плати на рівні підприємства.