Мотивація персоналу (2002)

Відповідно до централізованих умов оплати праці, які застосовувалися повсюдно аж до 1991 р. включно, заробітна плата за складністю праці (кваліфікацією працівників) диференціювалася за допомогою тарифних сіток, ставок (для робітників) і схем посадових окладів (для керівників, спеціалістів і службовців).

Як уже зазначалося, значна частка підприємств як державного, так і недержавного секторів, розробляючи власні тарифні системи, ще й досі дотримується традиційного підходу, тобто диференціює тарифні умови оплати праці за категоріями персоналу та зберігає здебільшого колишні діапазони тарифних ставок і посадових окладів.

Розгляньмо основні положення колишньої централізованої системи диференціації тарифних ставок і посадових окладів та варіанти її модернізації (у межах традиційного підходу). Відповідно до зазначеної системи стосовно абсолютної більшості робітників усіх галузей народного господарства діяла шестирозрядна тарифна сітка з діапазоном тарифних ставок крайніх розрядів від 1 до 1,8. Для обмеженого переліку робіт у машинобудуванні, електроенергетиці, основному виробництві чорної металургії та деяких інших застосовувалися два додаткові розряди — сьомий і восьмий. За умов їх використання діапазон диференціації тарифних ставок становив від 1 до 2. Восьмирозрядну тарифну сітку, яку було передбачено раніше схваленими централізованими тарифними умовами, наведено в табл. 4.

Якщо місячна мінімальна тарифна ставка робітника першого розряду дорівнює 250,7 грн, то в разі збереження машинобудівним підприємством раніше діючих обов’язкових тарифних умов — розмірів диференціації тарифних ставок за складністю праці (розрядами), диференціації ставок першого розряду за видами робіт і формами оплати праці (для працівників з відрядною і почасовою оплатою) годинні тарифні ставки (за 40-годинного робочого тижня із середньомісячним фондом робочого часу 169,2 год для робіт з нормальними умовами праці) будуть такими, як у табл. 5.

Перша група: слюсарі-інструментальники і верстатники широкого профілю, які працюють з універсальним устаткуванням інструментальних та інших цехів підготовки виробництва на виготовленні особливо точних, відповідальних і складних прес-форм, штампів, приладдя, інструментів, приладів і обладнання; верстатники на унікальному обладнанні, які виготовляють особливо складну продукцію; слюсарі-ремонтники, електромонтери та наладчики, які ремонтують, налагоджують та обслуговують особливо складне й унікальне обладнання:

Друга група: верстатники з обробки металу та інших матеріалів різанням на металообробних верстатах; роботи з холодного штампування металу та інших матеріалів; роботи з виготовлення та ремонту інструменту й технологічної оснастки:

Під час розробки «заводської» системи диференціації тарифних ставок можливе як застосування тарифної сітки, що наведена вище, так і зміна її параметрів залежно від завдань, які прагне виконати підприємство за допомогою цієї диференціації.

Виходячи з широкої виробничої практики і результатів наукових досліджень, можна запропонувати кілька варіантів шестирозрядних сіток, що відрізняються характером зміни тарифних коефіцієнтів (таблиці 6—9).

Вибір варіанта побудови тарифної сітки залежить від багатьох чинників, у тому числі від професійно-кваліфікаційного складу кадрів та їх балансу, а також від фінансових можливостей підприємства. Так, за тривалого дефіциту кваліфікованих кадрів слід забезпечити посилення прогресії тарифних коефіцієнтів відповідних розрядів. Водночас дефіцит малокваліфікованих робітників і їхню високу плинність можна до певної міри стримати, підвищуючи тарифні коефіцієнти нижніх розрядів.

Під час розробки тарифної сітки для підприємства з нестійким фінансовим станом слід мати на увазі, що найекономічнішим є варіант сітки з прогресивним абсолютним і відносним зростанням тарифних коефіцієнтів. Адже в цій тарифній сітці числові параметри (коефіцієнти) за розрядами основної маси робітників (2—4) менші, аніж в інших варіантах, що наведені вище.

Водночас слід підкреслити недоцільність постійного використання тарифної сітки для розв’язання поточних завдань. Пам’ятаймо, що основне призначення тарифної сітки — це диференціація тарифних ставок залежно від об’єктивних, загальновизнаних чинників — складності праці (кваліфікації робітників) і відповідальності робіт. Тому маневрування тарифними коефіцієнтами допустиме лише в певних розумних межах.

Особливо слід наголосити на необхідності врахування під час формування внутрішньовиробничої («заводської») тарифної сітки так званого «порога відчутності». Під ним розуміють мінімально необхідний (нижній) рівень різниці між тарифними ставками робітників суміжних розрядів. Якщо фактична різниця в рівнях тарифних ставок буде нижчою за «поріг відчутності», то така тарифна сітка неадекватно відображатиме різницю в складності праці (кваліфікації) і не забезпечуватиме об’єктивної диференціації тарифних умов оплати праці. Якою має бути величина «порога відчутності»? Єдиного погляду на це питання серед науковців і практиків немає. Проте більшість схиляється до думки, що величина «порога відчутності» як мінімальна різниця між тарифними ставками суміжних розрядів не повинна бути нижчою за 10 %.