library.if.ua

Мотивація персоналу (2002)

3.4.3. Єдина гнучка тарифна система

Одним з основних напрямів удосконалення тарифного регулювання заробітної плати на підприємствах України є запровадження єдиної гнучкої тарифної системи (ЄГТС). Остання охоплює в комплексі два нетрадиційні підходи до побудови тарифної системи — запровадження єдиної тарифної сітки (ЄТС) і введення системи гнучких тарифних ставок (окладів). Перш ніж викласти в комплексі сутність єдиної гнучкої тарифної системи (ЄГТС), розгляньмо природу і переваги її складових.

ЄТС є одним з альтернативних варіантів традиційної побудови тарифної системи, котра, як зазначалося, передбачає наявність двох тарифних систем, пристосованих до категорій працівників (робітників і інших категорій персоналу). Головна перевага ЄТС — запровадження єдиного уніфікованого підходу до оцінки складності робіт і диференціації тарифних умов оплати праці всіх категорій персоналу та підвищення стимулювальної ролі тарифної системи. Суттєвим є запобігання конфронтації позицій робітників, з одного боку, і керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців (далі — службовців) — з другого, з питань диференціації тарифних ставок і посадових окладів, яка досить часто виявляється за окремої розробки тарифних умов оплати праці. Важливим є також і спрощення формування ЄТС.

Розробка методичних основ побудови ЄТС у колишньому Радянському Союзі була розпочата наприкінці 80-х рр. минулого століття Інститутом праці (м. Москва) спільно з іншими науково-дослідними установами.

В основу ЄТС, що розглядається, покладено чотири принципи.

Перший — охоплення єдиною тарифною шкалою всіх категорій персоналу.

Другий — групування професій робітників і посад службовців за ознакою спільності робіт (функцій), що виконуються. Отже, усі категорії робітників подаються в ЄТС як одна група — робітники всіх галузей, видів виробництва та робіт.

З-поміж службовців виділено такі групи посад, виходячи зі спільності (порівнянності) функцій, що виконуються:

а) посади службовців — технічних виконавців, спільні для підприємств усіх галузей;

б) посади спеціалістів, спільні для підприємств усіх галузей;

в) посади спеціалістів, специфічні для підприємств різних галузей;

г) посади керівників загальногосподарських структурних підрозділів підприємств, спільні для підприємств усіх галузей;

д) посади керівників і працівників структурних підрозділів підприємств різних галузей.

Третій — віднесення робітників і службовців до розрядів єдиної уніфікованої сітки (тарифікація робітників і службовців) за ознакою складності робіт або функцій, що виконуються. Зауважимо, що запровадження ЄТС не означає, що службовцям мають надаватися кваліфікаційні розряди, як робітникам. Оцінюючи рівень кваліфікації спеціалістів, як і раніше, слід використовувати кваліфікаційні категорії.

Застосування тарифних розрядів до службовців має лише одну мету — визначити відповідну групу оплати праці за єдиною сіткою.

У варіанті ЄТС, що розглядається, передбачається 17 розрядів, їхню кількість визначено з допомогою порівняльного аналізу відмінностей у складності праці робітників, професійно-посадових груп службовців і експертної оцінки місця окремих посад за єдиною сіткою.

Тарифікація робіт і професій робітників, як і в чинних нині системах, передбачає віднесення їх до шести (а подекуди і до восьми) розрядів. Водночас зберігаються методичні підходи до тарифікації робіт і професій робітників на основі чинного довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Складним у методичному плані є встановлення кваліфікаційних розрядів за конкретними посадами службовців. Під час розробки 17-розрядної сітки, що аналізується, ураховано різницю в складності робіт і кваліфікації виконавців. Разом з тим застосовано і такий метод оцінки, як «логіка тарифікації», в основу якого покладено супідрядність, порівнянність окремих груп і категорій працівників. Так, наприклад, тарифікація техніків (4—7 розряди) пов’язана з тарифікацією робітників (1—8 розряди). Практика свідчить, що це відповідає дійсному співвідношенню складності праці зазначених категорій працівників. Кваліфікаційні розряди інженерів усіх спеціальностей (6—11 розряди) так «перетинаються» з розрядами техніків, що розряд техніка першої категорії (6) відповідає розряду інженера без категорії.

Тарифікація інженерів-конструкторів, інженерів-технологів, інженерів-програмістів і деяких інших інженерних спеціальностей передбачена на вищому рівні (6—13 розряди), ніж інженерів інших спеціальностей (6—11 розряди) рівні. Це виправдано з огляду на порівняльний аналіз складності робіт і посадових обов’язків цих категорій інженерних кадрів.

Кваліфікаційні розряди майстрів виробничих дільниць відповідають розрядам інженерів усіх спеціальностей (6—11 розряди). Тарифікація начальників дільниць і змін (7—12 розряди) приблизно відповідає розрядам інженерів-конструкторів і інженерів-технологів. Кваліфікаційні розряди начальників цехів передбачені на вищому проти начальників дільниць і змін (11—14 розряди) рівні, що відповідає реальному співвідношенню складності й відповідальності виконуваних робіт.

Тарифікація головних спеціалістів (13—17 розряди) близька до тарифікації начальників цехів і керівників підприємств. Однак їхні кваліфікаційні розряди, з одного боку, дещо перевищують розряди начальників цехів і водночас «перетинаються» з ними, а з другого — в окремих випадках прирівнюються до розрядів директорів підприємств.









Четвертий принцип ЄТС — це, по-перше, установлення тарифної ставки першого розряду в розмірі, що відповідає «заводському» рівню мінімальної заробітної плати, а по-друге, відносно однакове зростання порозрядних тарифних коефіцієнтів. Структурну схему єдиної тарифної сітки як головний елемент ЄТС, розроблену за названими принципами, наведено в табл. 17.

Варіанти визначення тарифних коефіцієнтів єдиної тарифної сітки виходячи з 11-, 14- і 17-відсоткового зростання нижньої «вилки» тарифних ставок (окладів) і відповідні їм діапазони ставок (окладів) наведено в табл. 18.

Перший з варіантів єдиної тарифної сітки передбачає рівень диференціації тарифних ставок (окладів), що відповідає «порогу відчутності», тому нижчий рівень диференціації недоцільний. Запровадження тих чи інших варіантів єдиної тарифної сітки є компетенцією підприємства й закріплюється колективним договором.







Крім ЄТС, другою основною складовою ЄГТС є система «вилок» тарифних ставок (окладів), яка забезпечує гнучкість тарифних умов оплати праці. У практичній площині йдеться про використання переваг гнучкої тарифної системи, сутність якої розглядалася в попередньому параграфі.

Єдина гнучка тарифна система у варіанті, що розглядається, в узагальненому вигляді будується на таких засадах: 1) запровадження єдиного уніфікованого підходу до оцінки складності робіт і диференціації тарифних умов оплати праці всіх категорій персоналу на основі єдиної тарифної сітки; 2) здійснення диференціації тарифних ставок (окладів) у межах кожного розряду за кількома рівнями або з використанням «вилки» ставок (окладів), 3) визначення конкретного рівня тарифної ставки (окладу) в межах кожного розряду за результатами комплексного оцінювання працівників; 4) можливість як підвищення, так і зниження тарифної ставки (окладу) залежно від результатів оцінки у звітному періоді; 5) розроблення для комплексного оцінювання працівників системи показників, котрі характеризують якість і терміни виконання робіт, ініціативу, новаторство, професійне зростання, самостійність, творчий підхід до виконання робіт тощо; 6) реалізація під час розробки показників і критеріїв оцінки диференційованого підходу до різних професійно-кваліфікаційних груп працівників, 7) здійснення за спеціальною методикою, до розроблення котрої залучаються представники адміністрації, профспілкового комітету, трудового колективу диференціації тарифних ставок (окладів) у межах кожного розряду залежно від результатів оцінювання.

За формування діапазону тарифних ставок (окладів) у межах кожного розряду можливе як послідовне (неперервне) їх наростання, так і «перекриття». Послідовне наростання означає, що встановлення нижнього значення діапазону («вилки») кожного наступного розряду (посади) розпочинається з максимального значення попереднього розряду (посади). Однак доцільнішим є використання способу «перекриття», коли нижня величина діапазону тарифної ставки (окладу) кожного наступного розряду (посади) міститься в діапазоні попереднього, частково його перекриваючи.

Використання «перекриття» ставок (окладів) дає змогу, з одного боку, забезпечити ефективну систему їхньої диференціації з урахуванням комплексного оцінювання працівників, а з другого — установити найоптимальніший загальний діапазон єдиної тарифної сітки.

За використання єдиної гнучкої тарифної системи великого значення набуває оцінка індивідуальних результатів праці та професійно-ділових якостей працівників. На наш погляд, на найбільшу увагу заслуговує комплексна оцінка персоналу за бальною системою1.

Робочий варіант ЄГТС (фрагмент), побудований виходячи з мінімальної тарифної ставки у розмірі 250,7 грн. і 11-відсоткового зростання нижньої «вилки» тарифних ставок (окладів), наведено в табл. 19.