library.if.ua

Мотивація персоналу (2002)

4.2. Організаційно-економічний механізм удосконалення нормування праці

Радянська організація праці й виробництва, а також нормування праці ніколи не відзначалася високою якістю. Постійні дефіцити, простої й аврали — її родові ознаки. А тому й не дивно, що за таких умов нормування виконувало зовсім не властиву для нього роль «виведення» запланованого рівня заробітної плати попри всі недоліки в організації виробництва і праці. За адміністративно-командної економіки підприємства не були заінтересовані в підвищенні якості нормування праці. Витратний характер економіки, низький рівень тарифних ставок, їхня негнучкість стримували запровадження на виробництві ефективних організаційно-технічних рішень і застосування науково обґрунтованих норм праці. Здійснювані «згори» спроби впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, розширення сфери нормування праці й підвищення його якості незмінно натрапляли на прихований опір працівників підприємств і, як правило, перетворювалися на суто формальні заходи, що істотно не впливали на економіку підприємств.

За нових економічних умов організація нормування праці мала відродитися. Адже першочерговим завданням для більшості підприємств нині є пошук своєї «ніші» в ринковому середовищі, закріплення й розширення своїх позицій. Виконання цих завдань є можливим тільки за умов випуску якісної й відносно дешевої продукції, що потребує підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, забезпечення високого рівня нормування праці. Таким чином, без якісних норм трудових затрат неможливо забезпечити довготривалої конкурентоспроможності підприємства, його прибутковості.

Проте на більшості підприємств України, на жаль, нині нормування праці вкрай занедбано. Через низку об’єктивних і суб’єктивних причин знижено рівень економічної роботи, скорочено служби нормування й організації праці, послаблено роботу зі зниження трудомісткості продукції.

Замість надмірної, жорсткої «регламентації» змісту організації нормування праці, порядку встановлення та перегляду відповідних нормативів протягом короткого часу в Україні сталася її повна децентралізація.

Держава нині не надає підприємствам ні методичної, ні нормативно-інформаційної допомоги. Існує реальна загроза втрати здобутків вітчизняних учених і фахівців у цій галузі. Значною мірою залишаються незатребуваними результати наукових і прикладних досліджень з питань атестації робочих місць, раціоналізації трудових процесів.

На багатьох підприємствах ліквідовано або значно скорочено служби, котрі мали б виконувати функції нормування трудових процесів, зруйновано нормативно-інформаційну і методичну базу щодо регулювання затрат робочого часу, порядку встановлення та перегляду норм трудових затрат.

Як свідчать нормувальники багатьох підприємств, нині їхні функціональні обов’язки поставлено «з ніг на голову». І це не перебільшення. Адже нині завдання нормувальників полягають не в установленні обґрунтованих норм трудових затрат на підставі нормативних матеріалів чи хронометражних досліджень трудового процесу, а у визначенні «нормативних» затрат робочого часу виходячи із заробітної плати, за яку робітники ще погоджуються працювати.

Байдуже ставлення багатьох українських товаровиробників до нормування трудових затрат пояснюється такими причинами.

Перехід до системи господарювання, що заснована на ринкових відносинах, супроводжувався значним спадом обсягів виробництва. Адекватного зниження масштабів зайнятості роботодавці (а тоді найбільшим роботодавцем ще залишалася держава) не могли допустити з огляду на можливі непередбачувані соціальні наслідки та сподіваючись на швидке відновлення виробництва (чого також не сталося). У результаті утворився великий надлишок робочої сили, у тому числі зайнятої на виробництві. За таких умов зовсім не потрібне було ретельне обґрунтування норм трудових затрат.

Водночас і сам чинний нині механізм господарювання не створює достатніх стимулів до встановлення оптимальних трудових (а також і інших) затрат: досягти економічного успіху можна й методами, що не пов’язані з внутрішньовиробничою ефективністю. Значний податковий тягар також не сприяє збільшенню прибутковості виробництва.

Наступна причина пов’язана з тим, що рівень середньої заробітної плати та її частка в собівартості є надто низькими, що не спонукує підприємців до поліпшення нормування праці.

Не сприяють максимальному використанню резервів виробництва на основі поліпшення якості нормування та розширення його сфери і такі чинники, як нестабільність економічного середовища, необхідність проведення реструктуризації виробництва, повсюдна недооцінка ролі нормування праці як важливої складової організації праці та виробництва, важливого чинника регламентації праці і вдосконалення соціально-трудових відносин. Останнє є наслідком недостатньої фахової підготовки чималої кількості керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. Не останню роль тут відіграє «погана традиція» сприйняття нормування праці крізь призму функцій, які воно виконувало за умов централізованої планової економіки, що вже розглядалося нами вище.

Коли з проголошенням переходу до ринкової економіки підприємства отримали право самостійно визначати розміри тарифних ставок, посадових окладів і в цілому розміри оплати праці, то логіка мислення багатьох лінійних і функціональних керівників підприємств стала такою: якщо нормування праці дотепер було переважно засобом штучного «виведення» рівня заробітної плати конкретним працівникам, а за нових умов потреби в цьому вже немає, то не потрібна й постійна, копітка робота з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат. Якщо до цього додати ще й вплив таких негативних явищ в економіці, як монополізм і фактичний брак конкуренції, значні масштаби прихованого безробіття, то стають зрозумілими причини занепаду нормування праці.

Проте цілком очевидно, що для випуску конкурентоспроможної продукції з високою якістю і доступною для широкого кола споживачів ціною, необхідне постійне зниження витрат на її виробництво за рахунок передовсім раціонального використання ресурсів праці, яке забезпечуватиме одночасне зниження потреби і в інших видах виробничих ресурсів у розрахунку на одиницю продукції. Світовий і вітчизняний досвід переконують у тому, що без нормативного регулювання робочого часу за тривалістю, рівнем напруженості (інтенсивності) неможливе конкурентне, ефективне виробництво.

Недоліки в нормуванні праці призводять до того, що відносини між роботодавцями і найманими працівниками втрачають будь-яку об’єктивну основу, не дають змоги останнім переконливо довести, що їхня заробітна плата є справді заробленою ними, а не «подачкою», яку роботодавець будь-коли може зменшити з власного бажання.

Безумовно, нестабільне економічне середовище, спад виробництва, погіршання ринкової кон’юнктури, об’єктивна необхідність проведення реструктуризації виробництва не сприяють максимальному використанню його резервів, у тому числі і через підвищення якості нормування та розширення його сфери. Але навіть за таких умов чинні норми трудових затрат мають повноцінно виконувати функцію міри праці, бути невід’ємною складовою організації заробітної плати, основою налагодження організації виробництва. Що ж до підприємств, які вже знайшли свою «нішу» на ринку, стабілізували виробництво, то для них заходи з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат мають стати однією з головних ланок стратегії розвитку, підвищення конкурентоспроможності продукції, формування ефективної системи використання трудового потенціалу.

Дальше нехтування нормуванням праці, оцінювання його як другорядного механізму господарювання матиме вкрай негативні наслідки, адже у фахівців сформуються сталі занижені вимоги до якості трудових норм, а робітники звикнуть до занижених норм виробітку як до нормального стану виробництва.

Ситуація, яка нині має місце в нормуванні праці, не може тривати нескінченно. Рух України до розвинутого ринку с незворотним. У ринковому середовищі ефективно функціонуватимуть лише ті підприємства, для яких запровадження прогресивних норм і економія праці стануть практичною необхідністю.

Недооцінка нормування праці та інших ресурсів швидко призведе до банкрутства багатьох підприємств і значного збільшення безробіття. Не варто чекати остаточної катастрофи, а слід негайно відновлювати процеси нормування праці, включаючи норми трудових затрат у механізм господарювання з тим, щоб забезпечити належну організацію виробництва, об’єктивний облік витрат і результатів, оптимальне співвідношення між мірою праці та її оплатою, високу продуктивність праці.

Заходи, що мають бути спрямовані на вдосконалення нормування праці, умовно можна розподілити на дві групи.

Перша — це заходи, пов’язані з посиленням державного впливу на використання ресурсів праці, з коригуванням курсу економічних реформ, внесенням змін до цінової, податкової, фінансово-кредитної політики з метою створення механізму заінтересованості суб’єктів господарювання в ресурсозбереженні, реструктуризації елементів ціни, зниженні її витратної складової.

Друга група заходів безпосередньо пов’язана з удосконаленням нормативного, організаційного, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення розширення сфери нормування праці й підвищення якості нормування.

Нині постала нагальна потреба посилення державного впливу на налагоджування та забезпечення ефективного функціонування системи встановлення та перегляду норм трудових затрат. Досить поширений погляд, що нормування праці — це справа самих тільки підприємств, і втручання держави у функціонування цього елементу механізму господарювання має бути мінімальним або й зовсім непотрібним, на наше переконання, є помилковим.

Розбудовуючи соціальну державу, ми не можемо, не маємо права не враховувати, що робоча сила (а точніше — послуги робочої сили. — А. К.) — це товар особливого роду.

Нормування праці відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу використання переданої, сказати б, в «оренду» на певний термін та на певних умовах робочої сили. На відміну від інших виробничих ресурсів, які після їх придбання стають власністю підприємця і можуть бути використані ним на власний розсуд, ресурс «робоча сила» після акту його купівлі не змінює свого носія, а його використання має здійснюватися з обов’язковим урахуванням заведених у суспільстві соціально-трудових і етичних норм. За цих обставин процес формування норм праці передбачає врахування суспільних критеріїв, опрацювання яких, безперечно, має відбуватися за активної участі держави.

До відомих класичних причин, що зумовлюють участь держави у формуванні загальних засад, принципів нормування праці, додамо й ті, що пов’язані з умовами перехідної економіки.

Справжні ринкові умови господарювання забезпечують на практиці високий рівень нормування праці, що стає одним з головних чинників мінімізації витрат та максимізації продуктивності.

Проте реальність перехідної економіки України є такою, що з причин, які пояснювалися вище, підприємці далеко не завжди заінтересовані в застосуванні обґрунтованих норм трудових затрат.

Натомість наймані працівники з різних міркувань — економічних (забезпечення відповідності між мірою праці і мірою її оплати), соціальних (забезпечення суспільно визнаного рівня інтенсивності) — заінтересовані в якісному, науково обґрунтованому нормуванні праці. Однак їхній правовий статус, рівень організованості та дієвості їхніх представницьких органів є такими, що не дають змоги вимагати від роботодавців користування тільки науково обґрунтованими нормами. За таких обставин держава мусить узяти на себе реальне спрямування розвитку всієї системи організації нормування праці в цивілізоване русло.

З-поміж заходів першої групи чільне місце належить також удосконаленню системи оподаткування. Дефіциту пропозицій науковців і практиків щодо перегляду системи оподаткування нині не спостерігається. Проте більшість із них стосується зменшення ставок оподаткування й кількості податків. Це й насправді є дуже важливим. Проте зменшення ставок оподаткування, на наш погляд, не є панацеєю від усіх негараздів.

Для досягнення головних цілей реформування системи оподаткування (стимулювання розширення виробництва через зниження податкового тягаря, матеріальне забезпечення відтворювальних процесів) необхідно разом зі зниженням ставок податків і нарахувань урухомити важелі, що забезпечать позитивні зрушення у структурі ціни, обмежать можливість заміщення податків і нарахувань надмірним ресурсоспоживанням.

Підвищити ресурсоощадний потенціал економіки, на наш погляд, неможливо без диференціації ставок оподаткування залежно від того, за рахунок чого цей прибуток отримано. Досвід свідчить, що застосування єдиної ставки оподаткування не заохочує товаровиробників до ефективного господарювання: зменшення ресурсоспоживання, збільшення обсягів виробництва, оптимізації структури ціни. За умов, коли монополізм залишається характерною ознакою ринку, товаровиробники, користуючись своїм монопольним становищем, віддають перевагу менш трудомістким засобам забезпечення прибутку — через завищення витрат, підвищення цін і вимушеного (з огляду на низьку платоспроможність споживачів) зменшення обсягів виробництва.

Для уникнення небезпечного розвитку цих тенденцій ставки оподаткування прибутку, отриманого за рахунок невиправданого збільшення собівартості й завищення цін, мають бути вищі від основної ставки на 10—15 %. Водночас рівень основної ставки на прибуток, отриманий за рахунок збільшення фізичних обсягів виробництва товарів (послуг), має бути нижчим на 20—25 %.

Запропонований порядок позитивно впливатиме на пошук і більш повне використання резервів виробництва, у тому числі пов’язаних з удосконаленням нормування праці.

До спрямованих на поліпшення нормування праці першочергових заходів, що включені до другої групи, слід віднести:

удосконалення нормативно-правової бази, котре регулює соціально-трудові відносини;

створення системи розроблення й відновлення міжгалузевих, галузевих нормативів трудових затрат, складовими якої є підсистеми фінансового, організаційного, кадрового забезпечення;

удосконалення організації нормування праці на рівні підприємств;

розроблення автоматизованих систем нормування праці;

відновлення методичної бази розроблення нормативів із праці;

реалізація заходів з підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці;

формування нового уявлення про роль нормування праці за сучасних умов, зміна психології керівників, для яких нормування праці традиційно було і залишається лише засобом підрахунку «можливого» рівня заробітної плати;

підвищення ролі соціального партнерства в удосконаленні нормування праці.

Розгляньмо тільки деякі із зазначених складових удосконалення нормування праці.

Інтереси вдосконалення нормування праці потребують закріплення в нормативно-правовій базі, що регулює соціально-трудові відносини, таких засадничих положень:

покладення на органи законодавчої та виконавчої влади обов’язку сприяння створенню і функціонуванню організацій, зайнятих розробкою нормативних матеріалів з нормування праці та координації діяльності підприємств і організацій зі створення міжгалузевих, галузевих і регіональних банків трудових затрат;

розроблення вимог до нормування праці на підприємствах усіх форм власності і господарювання та закріплення за роботодавцями обов’язку виконання цих вимог, зокрема, обґрунтування чинних на підприємствах норм і покриття пов’язаних із цим витрат;

обов’язкового внесення до чинної системи угод і колективних договорів умов, за якими брак норм трудових затрат або опису трудових обов’язків працівників розглядатиметься як порушення роботодавцем законодавства про працю, що може бути підставою для застосування до нього відповідних санкцій;

покладання на органи державної інспекції праці контролю за рівнем обґрунтованості на підприємствах і в організаціях норм трудових затрат;

обов’язкове включення в колективні договори та угоди всіх рівнів взаємозобов’язань сторін соціального партнерства стосовно розширення сфери нормування праці і поліпшення якості чинних норм трудових затрат.

Якість нормування праці безпосередньо залежить від організаційних форм управління процесом визначення норм трудових затрат. На підприємствах різних галузей України користуються такими трьома формами управління нормуванням: централізованою, децентралізованою і змішаною.

Централізованою називають таку форму, коли управління нормуванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровано в одному центрі (відділі, бюро, лабораторії, групі). Найчастіше централізована форма управління нормуванням праці застосовується на таких підприємствах, де є централізована підготовка виробництва, зокрема конструкторська, технологічна та інструментальна. Вона виправдовує себе на малих і середніх за кількістю працівників підприємствах з вузькою номенклатурою продукції.

Централізована форма має чимало переваг: вона сприяє широкому використанню обчислювальної техніки, забезпечує єдність методики нормування, вирівнювання напруженості норм, підвищення продуктивності праці нормувальників, їхню захищеність від некваліфікованого втручання в нормування деяких надто «ініціативних» лінійних керівників.

Головними недоліками централізованої форми управління нормуванням є певна відірваність від виробничих цехів, не завжди своєчасне реагування на їхні потреби в уточненні або перегляді норм і виправленні помилок нормувальників чи технологів, обмежені можливості здобути точну інформацію про фактичні затрати робочого часу, ефективність його використання, наявність і обсяги понаднормових робіт.

Децентралізована форма управління нормуванням праці передбачає наявність кількох автономних центрів нормування. Вона виправдовує себе лише на великих, добре структурованих підприємствах (об’єднаннях), коли окремі виробничі підрозділі мають замкнутий цикл і виробляють готову продукцію. За цих умов нормувальні підрозділи мають тісніші контакти з безпосередніми виробниками, оперативніше реагують на їхні запити і потреби, але при цьому іноді страждає якість норм, бо бракує єдиного організаційного й методичною центру. Негативні наслідки може також мати залежність нормувальників від адміністрації цехів і дільниць, для яких «місцевий» інтерес важить більше ніж інтереси всього підприємства в цілому.

Змішаною є така форма управління нормуванням праці, коли разом з єдиним організаційно-методичним центром у великих цехах створюються бюро організації й нормування праці. Між центром і цеховими бюро функції розподіляються в такий спосіб. Наприклад, відділ організації праці і заробітної плати здійснює загальне й методичне керівництво, установлює норми на нову продукцію, а цехові бюро виконують усю поточну роботу з організаційно-нормативного обслуговування виробничого процесу: запроваджують нові норми, переглядають застарілі, вносять оперативні зміни до чинних норм, проводять облік рівня виконання норм, облік трудомісткості, аналізують ефективність використання робочого часу тощо. За умов кваліфікованого управління змішана форма поєднує переваги централізованої й децентралізованої, і є позбавленою багатьох недоліків обох названих форм.

Удосконалення нормування праці безпосередньо пов’язане із застосуванням автоматизованих систем. Фахівцям добре відомо, що розрахунки норм трудових затрат є дуже трудомісткими. За оцінкою автора, на початку 90-х рр. трудомісткість робіт із нормування праці на промислових підприємствах щорічно збільшувалась на 8—10 %, що було пов’язане з розширенням номенклатури продукції, її ускладненням, скороченням «життєвого циклу» виробів і частішою їх заміною.

Проблема скорочення затрат праці нормувальників, підвищення рівня обґрунтованості й точності норм праці, їх рівнонапруженості стала актуальною вже давно. Тому невипадково ще до застосування електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) на підприємствах широко використовувались різні технічні пристрої, розроблялися організаційні заходи з метою раціоналізації праці нормувальників, підвищення ефективності їхньої роботи. Після початку застосування ЕОМ роботи з автоматизації праці нормувальників активізувалися. Понад два десятиліття розроблялися системи автоматизованого нормування праці як локального характеру, так і у вигляді складових (підсистем) автоматизованого проектування і нормування технологічних процесів. Широке застосування персональних комп’ютерів (ПК) відкрило нові можливості автоматизації робіт з нормування праці. Однією з форм використання ПК стало створення автоматизованого робочого місця (АРМ) нормувальника, тобто людино-машинної системи, що включає ПК і комплекс проблемно-орієнтованих методів, алгоритмів, програм виконання розрахунків норм праці.

З огляду на нагальну потребу повсюдного застосування автоматизованих систем нормування праці необхідно внести зміни до методичної бази розроблення нормативів із праці — нормативів часу, обслуговування, керованості тощо. Ці нормативи нині мають вигляд нормативних таблиць, нормувальних карт, систем корекційних коефіцієнтів, які використовуються для обґрунтування норм. Якщо в «докомп’ютерний» період така побудова нормативів улаштовувала практиків, то за використання АРМ нормувальника обмеженість її стала очевидною. Нормативні матеріали, що відповідають умовам автоматизації розрахунків, мають бути подані у вигляді аналітичних залежностей і прикладних програм, на базі яких можна комплектувати АРМ нормувальника. А отже, нормативно-дослідним установам різних рівнів треба змінити методичну базу розроблення й технологію формування нормативних матеріалів.

Важливу роль в удосконаленні нормування праці має відігравати соціальне партнерство на виробничому рівні. У колективних договорах підприємств, які закріплюють домовленості сторін соціального партнерства, мають відображатися:

взаємні зобов’язання адміністрації і трудового колективу з удосконалення нормування праці, створення сприятливих умов для дотримання робітниками і службовцями чинних норм трудових затрат;

форми і методи роботи з підвищення якості норм трудових затрат — запровадження нової системи організації праці, календарних планів заміни (перегляду) чинних норм або заводської системи управління трудомісткістю продукції і под.;

порядок розробки, установлення і застосування науково обґрунтованих норм, які забезпечують найраціональніше використання технічної бази виробництва, робочого часу, збереження здоров’я виконавців, рівнонапруженість виконання трудових функцій;

характер участі робітників і службовців в управлінні нормуванням праці;

порядок перегляду і заміни норм трудових затрат, який би не припускав зниження норм часу (обслуговування, чисельності тощо) без відповідної зміни організаційно-технічних умов виробництва;

нормативна база нормування на підприємстві.

Складовою заходів, спрямованих на повсюдне поліпшення рівня нормування праці має стати перегляд моральних і етичних уявлень про норми праці, їхню роль і місце в механізмі господарювання. Незадовільний стан нормування праці суспільство має розглядати як ненормальне явище і засуджувати так само, як воно засуджує неуцтво, свавілля, беззаконня тощо. Водночас усіма засобами слід пропагувати надбання тих підприємств і їхніх менеджерів, де соціально-трудові відносини регламентуються досконалими нормами трудових затрат, де панує справедливий розподіл результатів виробництва і має місце взірцева організація праці.

На завершення варто ще раз зазначити, що без докорінного вдосконалення нормування праці марно чекати позитивних змін у економічній діяльності підприємств і організацій. Необхідно усвідомити, що брак належного нормування праці унеможливлює створення ефективного механізму мотивації трудової діяльності.