library.if.ua

Бухгалтерський облік у бюджетних установах (2001)

5.1.3. Облік зносу і ремонтів основних засобів

У процесі споживання основні засоби бюджетних установ поступово втрачають свою вартість, що спричинюється не тільки їх використанням, а й впливом зовнішнього середовища, а також морального зносу. Поняття зносу основних засобів у бюджетних установах не тотожне зносу основних засобів галузей матеріального виробництва, оскільки тут не здійснюється перенесення вартості на результати праці (не нараховується амортизація). Вартість основних засобів бюджетних установ зникає із споживанням їх споживчої вартості. Тому під зносом основних засобів бюджетних установ слід розуміти процес споживання їх вартості в тій мірі, в якій вони втрачають свою споживчу вартість.

Знос нараховується на всі основні засоби, крім земельних ділянок, будинків і споруд, які є унікальними пам’ятками архітектури і мистецтва; обладнання, експонатів, зразків, діючих і недіючих моделей, макетів та інших наочних посібників, що знаходяться в кабінетах і лабораторіях і використовуються для навчальних і наукових цілей, продуктивної худоби, багаторічних насаджень, які не досягли експлуатаційного віку. Знос не нараховується також на основні засоби установ, що знаходяться за кордоном.

Нарахування зносу припиняється в разі досягнення нульової залишкової вартості основних засобів. Такий порядок викликає необхідність постійного контролю за залишковою вартістю основних засобів. Знос, нарахований на об’єкти в розмірі 100% балансової вартості, не може бути причиною для їх списання.

Для нарахування зносу основні засоби бюджетних установ, як і госпрозрахункових підприємств та організацій, поділяють на три групи, за якими закріплені відповідні субрахунки. Групу 1 складають субрахунки № 103, 106 (підгрупа 1). До групи 2 належать основні засоби, які обліковуються на субрахунках № 104 (крім підгруп 1, 2), № 106 (крім підгрупи 1) автомобільного транспорту і запчастин до нього, обліковуваного на субрахунку № 105.

Групу 3 складають усі інші основні засоби, на які нараховується знос і які не включені в групи 1 і 2. Норми зносу встановлюються в процентах до балансової вартості кожної групи основних засобів на кінець року:

група 1 — 5%;

група 2 — 25%;

група 3 — 15%.

Річна сума зносу кожного інвентарного об’єкта визначається множенням їх балансової вартості на встановлену річну норму зносу і заноситься в інвентарну картку. Наприклад, балансова вартість об’єкта групи 1 — 2 800 000 грн.

Сума зносу = 2800000*5/100 = 140000(грн)

У 1999 бюджетному році застосовувався знижувальний коефіцієнт 0,8 до діючих норм амортизації (зносу). Щорічно з інвентарних карток сума зносу записується у «Відомість нарахування зносу на основні засоби» ф. № 03–12 (бюджет) (табл. 5.3).



На загальну суму зносу в останній робочий день грудня складається меморіальний ордер ф. № 274 і робиться така проводка:

Дебет субрахунка 401 Кредит субрахунка 131.

Зміна загальної суми зносу протягом звітного року в обліку та звітності може мати місце за рахунок надходження і вибуття інвентарних об’єктів. Сума зносу по об’єктах, які надійшли, визначається за даними документів на придбання, а по об’єктах, які вибули, — в кожному окремому випадку розрахунковим шляхом, використовуючи дані інвентарних карток про балансову вартість об’єкта, час знаходження його в установі (за кількістю календарних років), не враховуючи року передачі чи ліквідації.

Поточний і капітальний ремонти основних засобів продовжують строк їх служби. Облік видатків на ремонт повинен забезпечити виявлення їх обсягу, собівартості виконаних робіт і контроль за використанням призначених для ремонту коштів.

У бюджетних установах видатки на ремонт основних засобів, який може виконуватися господарським або підрядним способом, відносяться на видатки установи згідно з кошторисом, при цьому дебетуються субрахунки № 701, 702, 711 і кредитуються різні субрахунки.

Найбільшу питому вагу у видатках на ремонт основних засобів має ремонт будинків і споруд. При підрядному способі ремонт здійснюється будівельною або ремонтною організацією на підставі договору, укладеного з цими організаціями установою. Облік видатків на ремонт зводиться до відображення розрахункових операцій між установою та ремонтною організацією і списання на видатки пред’явленої підрядчиком вартості робіт, прийнятих установою. Установа веде облік фактичних видатків на поточний і капітальний ремонт за кожним об’єктом ремонту окремо, що дає можливість бухгалтерії установи проконтролювати відповідність пред’явлених рахунків укладеному з підрядчиком договору на ремонт.

При господарському способі ремонту проведення його та облік видатків організуються установою у такому порядку.

На кожний об’єкт, який підлягає ремонту, складається дефектна відомість, в яку вноситься перелік ремонтних робіт, вказуються конструкції, деталі, вузли, які підлягають заміні, норми часу ремонтних робіт. Дефектна відомість складається відповідним спеціалістом, затверджується керівником установи і використовується для складання кошторису, тобто визначення загальної вартості ремонтних робіт.

Фактичні видатки на ремонт обліковуються за кожним об’єктом окремо з розподілом за елементами витрат: заробітна плата, матеріали, інші прямі витрати, накладні витрати.

Для проведення ремонту бригаді видається наряд на відрядну роботу, в якому вказується об’єкт, його інвентарний номер, обсяг роботи, сума заробітної плати і наводиться склад ремонтної бригади. Прийняття виконаного ремонту об’єкта оформляється актом.