library.if.ua

Мікроекономічна теорія виробництва і витрат (2003)

6.3. Еластичність витрат за випуском і технологічний оптимум короткострокового періоду

Еластичність витрат за випуском: поняття, методика розрахунку, діапазон змін. Аналіз графіків загальних і середніх витрат (див. рис. 6.1 і 6.2) виявляє ще одну особливість. Конфігурація лінії загальних витрат (TC) точно відбиває характер зміни загальних змінних витрат (VC). Це означає, що лінії є еквідистантними, тобто мають однакову дистанцію між точками, які відповідають визначеному обсягу випуску. За переходу до середніх сукупних (ATC) і середніх змінних (AVC) витрат еквідистантність між цими лініями не дотримується. Це пояснюється різним характером впливу середніх змінних (AVC) і середніх постійних (AFC) витрат на зміну середніх сукупних витрат (ATC) за різних обсягів виробництва. Так, за обсягу випуску продукції від 0 до 32 од. середні змінні та середні постійні витрати знижуються. Природно, що сума цих показників, тобто середні загальні витрати, також знижуватиметься. У діапазоні виробництва від 32 од. до 60 од. середні змінні витрати починають незначно зростати, при цьому середні постійні витрати продовжують істотно знижуватися. Тому середні загальні витрати під впливом динаміки середніх постійних витрат продовжуватимуть знижуватися. Нарешті, за випуску продукції понад 60 од. середні змінні витрати різко зростають, а зниження середніх постійних сповільнюється. Отже, середні загальні витрати також збільшуватимуться.

Для того щоб «прояснити» взаємозв’язки між усіма видами витрат і виявити найзначиміші наслідки, заберемо з координатних осей розмірність і «згладимо» криві (рис. 6.5).



Як і за аналізу короткострокової функції виробництва (див. параграф 2.4, рис. 2.7, табл. 2.4), у динаміці параметрів короткострокових витрат можна виокремити кілька стадій (табл. 6.3).



Як видно з рис. 6.5, криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму, що пояснюється дією в короткостроковому періоді закону спадної віддачі змінного фактора, який часто трактують як закон неминучого зростання граничних витрат.

Сформулюємо цей закон з урахуванням знання динаміки різних категорій витрат: залучення у виробництво все більшої кількості змінного фактора за незмінних обсягів усіх інших факторів веде до того, що граничний продукт змінного фактора починає знижуватися, а граничні та середні витрати (крім AFC) починають зростати. Інша назва закону — закон спадної дохідності (див. тему 2), оскільки за сформованої ринкової ціни продукції розширення обсягу виробництва понад визначений рівень призводить до збільшення середніх сукупних витрат і, отже, до зниження прибутку на одиницю продукції.

З аналізу рис. 6.5 і даних табл. 6.3 випливають закономірні питання: яка стадія є раціональною? Який оптимальний, з погляду виробника, обсяг випуску? За розгляду короткострокової виробничої функції було виявлено, що з позицій залучення змінного ресурсу раціональною є третя стадія. При цьому, якщо оцінювати ефективність використання ресурсів тільки за змінним фактором, то точка оптимального випуску відповідає значенням L2, Q2 на рис. 6.4: у ній



Якщо ж ураховувати віддачу постійного ресурсу (АРК), то точка оптимуму буде зміщена до середини або навіть до кінця третьої стадії, оскільки середній продукт постійного ресурсу зростає, поки зростає загальний продукт.

Як бачимо, положення оптимуму виробника за аналізу короткострокової функції виробництва не було визначено однозначно. Уможливлює це аналіз поведінки короткострокових витрат.

Скористаємося добре відомим поняттям «еластичність», яке характеризує чутливість однієї змінної щодо іншої.

Еластичність витрат за випуском — це ступінь реакції витрат на зміну обсягів випуску продукції (за інших рівних умов); кількісно вимірюється коефіцієнтом еластичності витрат, який показує, на скільки відсотків змінюються витрати за зміни випуску на 1 %. Зрозуміло, що коефіцієнти еластичності всіх видів витрат можуть бути визначені як відношення відсоткової зміни витрат певного виду (TC, VC, ATC, AVC, AFC, MC) до відсоткової зміни випуску.

Коефіцієнт еластичності загальних витрат за випуском можна розрахувати за формулою



З наведеного рівняння видно, що еластичність загальних витрат за випуском — це відношення граничних витрат до середніх сукупних витрат.

У разі необхідності визначення коефіцієнта еластичності для різних інтервалів ТС і Q та за умови, що функція витрат у межах інтервалу наближена до лінійного виду, можна скористатися формулою інтервальної (дугової) еластичності:



На рис. 6.6 наведено типову динаміку середніх сукупних і граничних витрат та області кількісних значень коефіцієнта еластичності сукупних витрат за випуском.



Як інтерпретувати коефіцієнт еластичності витрат? Припустимо, що його значення дорівнює 1,3. Це означає, що у разі збільшення обсягу випуску, приміром, на 10 %, сукупні витрати збільшаться на 13 %. Іншими словами, за даного обсягу випуску граничні витрати на 30 % перевищують середні витрати.

Якщо Etc,q<1 то загальні витрати нееластичні за випуском, тобто відсоткове збільшення загальних витрат менше, ніж відсоткове збільшення випуску; отже, доцільно вводити змінний фактор і нарощувати обсяги виробництва. Якщо Etc,q>1 то загальні витрати еластичні за випуском, тобто зростають більшими темпами, ніж обсяг виробництва. У такому разі подальше збільшення обсягів застосування змінного фактора економічно невигідне. Точка А, в якій MC=ATCmin, а Etc,q=1 характеризує оптимальний обсяг випуску.

Технологічний оптимум короткострокового періоду. Випуск, за якого сукупні витрати на одиницю продукції є мінімальними, називають точкою технологічного оптимуму короткострокового періоду. Саме в цій точці досягається найкраще поєднання рівня використання постійних і змінних ресурсів. Часто цей обсяг випуску ототожнюють із проектною виробничою потужністю підприємства.

Зауважимо, що це не обов’язково оптимальний обсяг випуску з погляду короткострокових економічних інтересів підприємства. Обсяг випуску, що максимізує прибуток або мінімізує збитки, вибирається за правилом зрівнювання граничних витрат із граничним доходом (MC = MR). Максимальний прибуток або мінімальні збитки досягаються, як правило, за обсягів, які не відповідають ATCmin. Але безперечне таке: діяльність підприємства тим більше економічна, чим більше реальний випуск наближений до точки технологічного оптимуму.

Якщо підприємство випускає продукцію в обсягах, менших Qопт, то воно недовантажує постійні ресурси; їхню зайву частину варто використовувати найкращим альтернативним шляхом (наприклад, наданням в оренду).

Якщо фактичний випуск перевищує Qопт, то підприємству вигідніше кошти, витрачені на залучення додаткових одиниць змінного фактора, використовувати найкращим альтернативним шляхом (наприклад, покласти у банк під певний відсоток).

Звичайно, за сприятливої ринкової ситуації, тобто коли ціна продукції вища за АТСmin, підприємство може розширювати випуск і понад Qопт, але це призводить до зростання витрат на одиницю продукції і зниження питомого прибутку (прибуток на одиницю продукції). Враховуючи, що мета підприємства — максимізація загального, а не питомого прибутку, маніпулювання обсягами випуску, «недовантаження» та «перевантаження» виробничих потужностей — поширене явище в повсякденній практиці.