Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності (2005)

4.3. Взаємодія з міжнародними організаціями

Необхідною умовою ефективного економічного розвитку України з досягненням належного рівня конкурентоспроможності є продуктивна взаємодія з міжнародними економічними організаціями: СОТ, МВФ, Світовим банком, спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв’язку та V-інформаційного обміну, транспорту, енергетики, праці (МОП), торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО) та ін. Такий підхід забезпечить швидку адаптацію країни до міжнародних уніфікованих норм господарської і торговельної поведінки у відповідних сегментах світового ринку.

При цьому важливо усвідомлювати те, що вже на сьогодні міжнародні організації є потужними регулятивними структурами глобальної економіки (рис. 4.6).



Їх діяльність має універсальний характер як за охопленням сегментів світового ринку, так і за охопленням країн світу. Функції міжнародних організацій постійно розширюються, формуючи в цілому дійові механізми регулювання світогосподарських відносин.

Важливо, щоб сучасна зовнішньоекономічна політика України передбачала поступове і диференційоване за секторами відкриття українського ринку із дотриманням необхідних і прийнятих у світовій практиці заходів щодо стимулювання національного виробництва. Насамперед, інтеграція України у світовий економічний простір має дедалі більше набувати рис керованого державою процесу трансформації торговельного режиму на засадах СОТ.

Як відомо, Україна розпочала процес приєднання до системи ГАТТ/СОТ у 1994 році. На сьогодні Україна перебуває в стані двосторонніх переговорів з доступу до ринку товарів та послуг, що є однією з основних складових процесу набуття членства у СОТ, з 24 державами — членами Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ.

Ключовими етапами завершення Україною процедури вступу до СОТ є:

укладення протоколів з доступу до ринку товарів та послуг з державами — членами Робочої групи;

взяття Україною зобов’язань щодо трансформації державної підтримки сільського господарства відповідно до норм СОТ;

гармонізація національного законодавства з нормами то вимогами СОТ.

Виходячи із сучасної ролі СОТ, масштабів її діяльності і перспектив розвитку, очевидним є системні наслідки вступу України до цієї організації.

Експерти вказують на такі можливі позитивні наслідки для виробників:

Отримання: полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, технологій, капіталів; міжнародно визнаних прав для захисту національних економічних інтересів на цих ринках (відповідно до норм і правил СОТ).

Зниження комерційних ризиків унаслідок встановлення більш стабільного режиму торгівлі, що сприятиме зниженню ціни пропозиції і тим самим підвищенню конкурентоспроможності української продукції на відповідних ринках.

Пожвавлення виробництва в окремих експортно-орієнтованих галузях економіки внаслідок лібералізації режиму доступу до зовнішніх ринків.

Зменшення втрат українських експортерів від дискримінаційних заходів (які, за окремими даними, складають $ 2—-3 млрд. на рік), зокрема, через можливість отримання недискримінаційних умов застосування антидемпінгових механізмів.

Зменшення транспортних витрат унаслідок гарантування свободи транзиту товарів територією країн — членів СОТ, що сприятиме зниженню загальної собівартості української продукції, і, відповідно, підвищенню конкурентоспроможності українських компаній.

Прискорення структурних реформ і створення стимулів для підвищення конкурентоспроможності. Структурні пріоритети визначатимуться потенціалом конкурентоспроможності галузей і підприємств на зовнішніх ринках, а спрощення процедур доступу до цих ринків має прискорити структурні зміни.

Посилення стимулів для інновацій внаслідок кращого захисту інтелектуальної власності.

Зменшення витрат унаслідок відмови від подвійних стандартів — для внутрішнього ринку та експорту.

Застосування механізмів справедливого вирішення торговельних спорів.

Отримання міжнародно-визнаного права застосування комплексу виважених (обґрунтованих) заходів захисту внутрішнього ринку, окремих галузей економіки.

Можливі позитивні наслідки для споживачів проявляються у розширенні асортименту та поліпшенні якості пропонованих товарів і послуг, зниження їх ціни.

Водночас відбудуться відповідні зміни в обсягах і структурі споживання, яка наблизиться до стандартів розвинених країн.

Можливі позитивні наслідки для макроекономічного стану країни:

Поява вже в короткостроковій перспективі додаткових стимулів для проведення необхідних внутрішніх реформ.

Створення передумов для захисту конкурентного середовища та боротьби з корупцією.

Розвиток нових технологій через збільшення обсягу торгівлі товарами та послугами, зумовленого більш вільним і стабільним режимом торгівлі.

Покращення інвестиційного клімату через упровадження більш стабільних, прозорих і передбачуваних умов, що може привести до зростання обсягу та покращання структури інвестицій.

Загальне зростання виробництва та зайнятості, доходів виробників, а отже — розширення бази оподаткування, що має справити позитивний вплив на державний бюджет України.

Зниження рівня тінізації імпорту через його подальшу лібералізацію, що також зумовить зростання доходів державного бюджету.

Покращання позицій України (як в економічному, так і в політичному аспектах), а також виконання зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво з ЄС, що позитивно впливатимуть на інтеграцію України до Європейського Союзу.

Разом з тим є певні обмеження в отриманні переваг:

Переваги вільного доступу на ринки більшою мірою стосуються ринків з переважно ціновою конкуренцією, тобто ринків сировинної продукції і стандартизованих масових готових виробів. Це значно меншою мірою стосується високотехнологічних виробів, що постачаються переважно в рамках замкнутих систем обороту ТНК та мінімально піддаються впливу лібералізаційних заходів СОТ.

Мірою прогресу у зниженні тарифів збільшується вага нетарифного регулювання, що значно менше піддається впливу заходів зі зменшення обмежень доступу до ринку.

Можливість нарощування обсягів продажу товарів і послуг на зарубіжних ринках може стримуватися несумісністю товарної структури експорту України зі структурою світової торгівлі.

Вступ до СОТ не усуває повністю загрозу антидемпінгових розслідувань, хоч, як зазначалося вище, потенційно покращує позиції країни, проти якої вони ініціюються. Кількість таких розслідувань і реалізованих антидемпінгових заходів членів СОТ має тенденцію до зростання.

Набуття членства у СОТ не є гарантією врегулювання усіх торговельних проблем.

Лібералізація торгівлі потенційно може не лише сприяти зростанню іноземних інвестицій, але й дестимулювати їх у короткостроковому та середньостроковому періодах, оскільки вона зробить більш вигідним імпорт товарів.

Необхідність структурної корекції економіки, що потребує значних витрат, може зумовити певний негативний вплив на ВВП у початковий період після приєднання України до СОТ.

Водночас вступ України до СОТ без належного обґрунтування і подальшого врахування в договірному процесі національних інтересів пов’язаний із певними ризиками, насамперед через експансію провідних зарубіжних фірм на ринок України. Суттєвих втрат можуть зазнати не тільки окремі українські товаровиробники, окремі галузі, але й національна економіка у цілому.

Зокрема, цілком слушною є аргументація експертів Центру Розумкова щодо можливих тимчасових ускладнень у сфері державного регулювання економічного розвитку, спричинені необхідністю: а) переходу на нові, міжнародно-погоджені умови державного регулювання економіки, б) відмови від використання традиційних важелів економічної, і перш за все, вертикальної промислової політики, а саме: можливості застосовувати пільги до оподаткування, мита та інших платежів, списувати заборгованість підприємств перед державою, використовувати державні закупівлі як інструмент стимулювання вітчизняного виробництва, контролювати та регулювати фінансові потоки, висувати до іноземних інвесторів вимоги стосовно джерел придбання ними комплектуючих (вимога місцевого компоненту виробництва) та напрямів збуту товарів.

Потрібно буде відмовитися від багатьох положень, закріплених в існуючих галузевих програмах (зокрема, відповідно до законів про підтримку вітчизняних гірничо-металургійного комплексу, суднобудування, автомобілебудування, літакобудування), які несумісні з нормами СОТ, що спричинить проблеми для секторів, які користуються значними державними субсидіями.

Крім того, вітчизняні виробники в окремих випадках можуть виявитися не готовими до жорсткої конкуренції, що неодмінно чекає їх зі вступом України до СОТ.

Це стосується як промислового сектору національної економіки, так і аграрного сектору та сектору послуг. Загалом, серед експертів превалюють позитивні оцінки наслідків вступу України до СОТ без опікування «покрокової» ситуації.

На наш погляд, доцільно: по-перше, розглядати «плюси» і «мінуси» членства України в СОТ у коротко-, середньо- та довгостроковому планах. Можна припустити, що негативні впливи мають більш тактичний характер, а позитивні — більш стратегічний (табл. 4.12). Фактор часу має й інший аспект з огляду, наприклад, та термін вступу до СОТ Росії — нашого головного на сьогодні торговельно-економічного партнера, з якими ми маємо багато неузгоджених питань взаємного товарообміну. По-друге, до вступу в СОТ необхідно серйозно готуватись не тільки вищому менеджменту країни, але й менеджерам та фахівцям українських підприємств, насамперед, експортно-орієнтованих.



Ще у процесі вирішення практичних питань вступу України до СОТ важливо досконало вивчити інституційно-правові механізми та інструменти регулювання сучасної міжнародної торгівлі. Їх незнання і невміння застосовувати можуть нівелювати навіть очевидні позитивні фактори впливу, що може призвести до сповзання України в сировинну периферію світової економіки. Натомість вміле використання переваг членства України в СОТ сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських товарів, послуг, підприємств на зарубіжних ринках через застосування справедливих правил гри, сприятиме внутрішньому структурному оновленню.

Унікальну роль в сучасній світовій економіці відіграє Міжнародний валютний фонд. Незважаючи на те, що Україна стала членом МВФ 3 вересня 1992 року, активна співпраця з цією організацією розпочалася лише в жовтні 1994 після розробки українським урядом разом з експертами МВФ програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Реальне співробітництво почалося з використання спеціальних механізмів отримання ресурсів (програма системної трансформаційної позики), коли було отримано два транші на суму 498,65 млн СПЗ (13% від загальної суми, наданої МВФ за цією програмою). Показово, що за абсолютним розміром системної трансформаційної позики Україна посіла друге місце після Російської Федерації, яка отримала за цією програмою кредитів на 2156,55 млн СПЗ. Наступним етапом взаємодії України з МВФ можна вважати використання ресурсів МВФ за програмою «стенд-бай». Першу програму на суму 997,30 млн СПЗ було затверджено 7 квітня 1995 року, другу на суму 598,2 млн СПЗ — 10 травня 1996 року, а третю на суму 398,92 млн. СПЗ — 25 серпня 1997 року (з закінченням терміну дії 24 серпня 1998 року). Сучасний етап взаємовідносин України з МВФ розпочався з впровадження трирічної програми розширеного фінансування. Програму було затверджено 4 вересня 1998 року спочатку в сумі 1646,0 млн СПЗ, з наступним збільшенням до 1920,0 млн СПЗ. Рішення про збільшення загального фінансування в рамках програми було пов’язане зі збільшенням квоти України в МВФ та необхідністю пом’якшення негативних наслідків у сфері зовнішньої торгівлі, викликаних світовою фінансовою кризою.

У ході взаємодії із Міжнародним валютним фондом пріоритетними цілями названо узгодження програм фінансової стабілізації в Україні з нагальними завданнями структурної політики в країні, краща координація грошової, податкової політики та політики платіжного балансу, стабілізація співвідношення між пропозицією грошей та цінами, реальним ВВП, збільшення можливостей Національного банку України здійснювати ефективну кредитну політику, використовуючи інструменти грошової політики.

При співробітництві України з Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку — Світовим необхідно враховувати те, що Україна зацікавлена в реалізації на своїй території великої кількості профільних для Світового банку програм розвитку: будівництві шляхів сполучень, модернізації портових споруд, реконструкції енергосистем, реструктуризації сільського господарства, підготовці кадрів для ринкової економіки тощо.

Слід приділити більше уваги і до справи співробітництва України з дочірніми утвореннями МБРР — Міжнародною Асоціацією Розвитку, Міжнародною Фінансовою Корпорацією та Багатостороннім агентством по гарантіях капіталовкладень тощо. Це сприятиме піднесенню міжнародної ролі України та залученню додаткових інвестиційних коштів до її економіки.

Необхідно задіяти резерви підвищення ефективності співробітництва з Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) у справі стабілізації української економіки та інвестування пріоритетних проектів на її території.

У цілому співробітництво з Європейським Банком Реконструкції й Розвитку стало важливим фактором, який позитивно впливав і впливає на процес трансформації економіки пострадянської України на ринкових засадах.

Після приєднання України до ЄБРР активні операції почалися в 1993 р., коли Рада директорів ЄБРР ухвалила перший проект в Україні — проект модернізації Київського міжнародного аеропорту «Бориспіль» (кредит 4,75 млн екю). Після цього динаміка щорічних обсягів операцій ЄБРР в Україні виглядала таким чином (млн екю/євро): 1993 — 8,1; 1994 — 28,5; 1995 — 176,6; 1996 — 214,9; 1997 — 349,4; 1998 — 366,2; 1999 — 460,0; 2000 — 291,0.

Станом на кінець 2000 р. портфель українських проектів, затверджених Радою директорів ЄБРР, складався з 36 проектів із загальним обсягом зобов’язань ЄБРР на суму більш ніж 1,6 млрд. євро. При цьому сумарна вартість цих проектів (з урахуванням співфінансування третіх сторін) сягла майже 4,2 млрд євро.

Аналіз динаміки та обсягів фінансування Банком проектів в Україні дає підстави говорити про ЄБРР як найвагомішого та найбільш диверсифікованого інвестора України. Якщо за основу порівняння, з одного боку, взяти загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні, а з іншого — загальний обсяг підписаних зобов’язань ЄБРР, то практично на проекти ЄБРР припадає майже ј усіх прямих інвестицій.

Стратегія ЄБРР в Україні (ухвалена у вересні 2000 р.) — програмний документ ЄБРР, який визначав характер оперативної діяльності в Україні. За оцінкою Виконавчого директора ЄБРР, щорічні обсяги фінансування мали збільшитися до принаймні 350—450 млн євро, що дало би можливість довести загальний портфель зобов’язань ЄБРР в Україні з 1,1 млрд євро до більш ніж 1,6 млрд євро у 2001 р. та майже 2,0 млрд — у 2002 р. Стратегія визначалась такі головні блоки пріоритетів: зміцнення банківсько-фінансового сектору та забезпечення фінансових потреб малого й середнього бізнесу; комерціалізація та структурні реформи у сфері комунальних послуг, інфраструктури та секторі енергозбереження; підвищення ядерної безпеки та завершення будівництва двох блоків на атомних станціях у Рівному та Хмельницькому; підтримка промислового сектору шляхом перед приватизаційної допомоги підприємствам, участі у приватизації тощо.

Важливо було спрямовувати отримуванні від ЄБРР капітали на розвиток в Україні ресурсо- та енергозберігаючих технологій, а також на страхування та інші гарантії іноземним, зокрема європейським приватним капіталам, що діють на території нашої держави. ЄБРР міг би приймати більш активну участь в наданні Україні технічної допомоги, здійсненні експертних оцінок промислових, інфраструктурних проектів, консультаційних послуг тощо.

Важливим пріоритетом має бути підвищення ефективності співробітництва з ЄБРР не тільки за рахунок залучення якомога більших обсягів іноземних інвестицій, але й завдяки використанню досвіду, міжнародного авторитету та специфічного статусу Банку з метою прискорення вкрай необхідних для України структурних та інституційних реформ.

Слід зазначити, що під впливом низки об’єктивних і суб’єктивних факторів у діяльності міжнародних організацій накопичувались і негативні явища, зароджувались тенденції деструктивного характеру. Так ресурси міжнародних фінансових організацій поступово відірвались від «материнського лона» статутних умов і почали переливатися за зовсім іншими правилами. Наприклад, МВФ із інституту короткотермінового кредитування перетворився для багатьох країн на постійного донора. Викривлена та ілюзорна макростабілізація приваблювала спекулятивний капітал з відомими механізмами його «праці» і втечі. Звичною стала схема «Ресурси міжнародних фінансових організацій (МФО) — короткострокова стабілізації спекулятивний капітал поглиблення кризи». Як показує досвід, головне зусиллями національних урядів, в тому числі і українського за підтримки МФО створити сприятливий підприємницький (інвестиційний) клімат не досягалось.

Більше того, МВФ, реалізуючи свої програми в країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідними економіками, практично «взяв на себе» функцію ринкової уніфікації соціально-економічного розвитку. Як і будь-яка уніфікація, вона мала як позитивні так і негативні наслідки. Стандартна модель МВФ, як правило, не спрацьовувала. Більше того, виникли серйозні проблеми як у країнах-реципієнтах, так і в самих МФО. Занадто багато країн з різних причин орієнтувались не на власні ресурси і сили, а на зовні привабливі схеми досягнення стабілізації і успіху простими методами. Поверхневий моніторинг з боку донорів, як правило, не виявляв передкризових симптомів, іноді дезорієнтував і MФВ, і національні уряди.

Майже у всіх країнах з перехідними економіками виникала проблема адекватності програм, які підтримуються МВФ, спроможності урядів знаходити політичну підтримку проведення одночасно широкого кола реформаторських заходів, здатності впроваджувати ці реформи, тобто гостро стояло питання щодо реальності програми. Більше того, занадто переобтяжена обумовленість кредитування викликала внутрішню опозицію в урядах країн-реципієнтів, відвертала їх увагу від найбільш важливих програмних заходів, що було характерним і для України.

На сьогодні найбільш актуальними питаннями є стабілізація відносин України з міжнародними фінансовими організаціями; зняття проблеми невиправданих їх вимог щодо продовження співробітництва з Україною; створення загального позитивного іміджу України для заохочення приватного капіталу з інших країн світу.

Важливим напрямком подальшої побудови відносин України з міжнародними фінансовими організаціями є перехід від безпосереднього отримання фінансових ресурсів до отримання консультативної і політичної підтримки від цих установ. У свою чергу, консультативна та політична підтримка України з боку міжнародних фінансових організацій (без надання кредитів) не лише знизить гостроту проблеми зовнішньої заборгованості, а й стане засобом залучення в Україну іноземного капіталу. Використання досвіду фахівців міжнародних фінансових організацій має здійснюватись на дорадчому рівні.

Слід зазначити, що процеси глобалізації вже безпосередньо впливають на діяльність міжнародних організацій. Подих реструктуризації зримо відчувається в їхніх структурах, функціях і регулятивних механізмах, багато в чому виходячи не тільки з критеріїв ефективного функціонування в оновлюваній світовій економіці, але й з сучасних критеріїв справедливого міжнародного обміну і цивілізованої взаємодії держав різних рівнів розвитку. Неприпустимим, насамперед, є використання міжнародних організацій у егоїстичних інтересах країн-лідерів. Цікавим є зауваження в цьому плані З. Бжезинського: «Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, можна сказати, представляють глобальні інтереси, і їх клієнтами можна назвати весь світ. Однак у дійсності в них домінують американці, а в їх створенні відслідковуються американські ініціативи». Зокрема, Д. Стігліц зауважує, що «... диктуючи умови угоди, МВФ ефективно придушує будь-яку дискусію в уряді країни-клієнта — незважаючи на країну в цілому — щодо альтернативної економічної політики». І далі: «У той же час як невеликі країни змушені прислухатись до оцінок згідно зі статтею 4, Сполучені Штати й інші країни з розвиненою економікою зазвичай можуть їх ігнорувати.

На негативних наслідках реалізації універсалізованих під «Вашингтонський консенсус» моделей економічного розвитку постсоціалістичних країн неодноразово акцентував увагу академік Ю. Пахомов, інші відомі українські вчені.

Новий час потребує нових підходів у взаємодії національних урядів з оновлюваними міжнародними організаціями для ефективного і безпечного економічного розвитку. І завжди це буде, перш за все, пошуком взаємоприйнятних компромісів, на які політично оновлена Україна має бути готовою.



← prev content next →