library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

3.2. Прогнозування в системі планування

Економічне прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану.

Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і корегування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійснюватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів — довго-, середньо- і короткострокових (див. рис. 2.1), хоч особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Спільними рисами прогнозування і планування є те, що, по-перше, вони є видами передбачення, бо мають справу з одержанням інформації про майбутнє. По-друге, в основі наукового прогнозування, як і планування, лежить наукове передбачення.

Однак між ними є істотні відмінності:

— у прогнозах ураховують імовірно можливі досягнення науково-технічного прогресу, очікувані й прогнозовані, а також наукові відкриття, що ґрунтуються на наукових пошуках. У планах же враховуються вже наявні науково-технічні відкриття і досягнення передового досвіду, що перевірені на практиці;

— у планів значно вищий, порівняно з прогнозами, ступінь обов’язковості їх виконання підприємством чи його підрозділами;

— на відміну від планів прогнози не містять конкретних завдань (це передбачення розвитку науки і техніки впродовж певного часу, економічних і суспільних передумов для цього та обумовлених ними наслідків).

Значення прогнозування в плануванні сільського господарства набагато більше, ніж в інших галузях народного господарства. Пояснюється це перш за все впливом на результати виробництва погодних факторів, масових захворювань тварин у періоди епідемій і враження сільськогосподарських культур комахами та грибковими захворюваннями. Усе це створює в сільському господарстві певну невизначеність у динаміці розвитку. Цьому ж сприяє соціально-економічна різноманітність господарств (12,2 тис. КСП і державних господарств, 36 тис. фермерських господарств, 11 млн приватних підсобних господарств населення), система регулювання кожного з них суттєво відрізняється через істотну різницю в ступені усуспільнення їх виробництва.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, факторів і тенденцій, які визначають подальший соціально-економічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнення поставленої мети і на цій основі прийняття оптимального рішення, в якому потреби суспільства чи підприємства узгоджуються з реальними можливостями їх забезпечення. Результати прогнозів ураховуються при розробці на перспективу питань економічної і соціальної політики та при складанні планів.

Роль прогнозування полягає не в розв’язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань з діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство в перспективі, імовірнісних методів, строків і результатів їх вирішення різними способами, оцінка ефективності того чи іншого варіанта. Його роль також у тому, щоб значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану. За періодом часу відповідно з класифікацією планів прогнози поділяють на довгострокові (більше ніж на 10 років), середньострокові (на 5—10 років) і короткострокові (до 5 років).

Спочатку прогнозування в рамках фірми виникло як передбачення економічних параметрів діяльності бізнесу (як зовнішніх стосовно фірми, так і внутрішніх). Пізніше фірми освоїли технологічне і соціально-політичне прогнозування свого середовища.

Якість прогнозів значною мірою залежить від методів прогнозування, якими називають сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу минулих (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв’язків, притаманних об’єктові, а також їхніх змін з певною ймовірністю зробити висновок щодо майбутнього розвитку об’єкта. Сьогодні кількість відомих методів і прийомів, що їх використовують для прогнозування, перевищує 150. За принципом інформаційного обґрунтування їх можна класифікувати таким чином:

І. Фактографічні методи, що базуються на фактичному інформаційному матеріалі про об’єкт прогнозування і його минулий розвиток:

статистичні методи:

— екстраполяції та інтерполяції;

— кореляційно-регресійний аналіз;

— факторні моделі;

аналогії:

— математичні;

— історичні;

3) випереджальні методи прогнозування, що ґрунтуються на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інформації і реалізують у прогнозі її властивість випереджати розвиток науково-технічного прогресу (методи аналізу динаміки патентування, публікаційні методи прогнозування).

ІІ. Експертні методи, що базуються на суб’єктивній інформації, яку надають спеціалісти-експерти в процесі систематизованих процедур виявлення й узагальнення їхньої думки щодо майбутнього стану справ. Для цих методів є характерним передбачення майбутнього на основі як раціональних доказів, так і інтуїтивних знань. Вони, як правило, мають якісний характер. До цих методів належать такі:

прямі:

— експертного опитування;

— експертного аналізу, коли експерт чи колектив експертів самі ставлять і вирішують питання, що ведуть до поставленої мети;

зі зворотним зв’язком:

— метод «комісій», що може означати організацію «круглого столу» та інших подібних заходів, у межах яких відбувається узгодження думок експертів;

— метод «мозкових атак», для якого характерні колективна генерація ідей і творче розв’язання проблем. «Мозкова атака» являє собою вільний, неструктурований процес генерації будь-яких ідей з вибраної теми, що їх спонтанно висловлюють учасники зустрічі. Оптимальна чисельність учасників — 6—12 чоловік, бажано, щоб це були люди різних професій і спецілізації;

— метод Дельфі, що передбачає проведення анкетних опитувань спеціалістів обраної галузі знань. Одержані анкети статистично обробляються, і формується діапазон думок експертів, що віддзеркалює їхню колективну думку щодо конкретної проблеми. У зв’язку з тим, що, як правило, після першого опитування виявляється значний діапазон думок, метод передбачає проведення ще 3—4 опитувань, перед якими кожного з експертів знайомлять з підсумками опитування.

ІІІ. Комбіновані методи зі змішаною інформаційною основою, в якій як первинну використовують фактографічну і експертну інформацію:

— балансові моделі;

— оптимізаційні моделі.