library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

7.4.4. Планування забезпечення потреби в кормах

Важливим етапом планування кормової бази господарства є забезпечення потреби в кормах за рахунок планування раціональної структури посівних площ і використання природних кормових угідь, а також надходженням кормів з інших джерел (відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції, її отоварювання, поставки за міжгосподарською кооперацією). В абсолютній більшості господарств основним джерелом покриття потреби в кормах є польове кормовиробництво. Тому план кормозабезпечення включає в себе перш за все оцінку економічної ефективності вирощуванння кормових культур, основними показниками якої є: вихід кормових одиниць з 1 га посіву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га посіву і вмістом його в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц кормових одиниць.

Однак навіть при порівнянні трьох культур, одна з яких переважає інші, наприклад за виходом кормових одиниць з 1 га, друга — за вмістом перетравного протеїну, а третя — має найнижчу собівартість, однозначно не можна віддати перевагу жодній з них. А в практиці планування доводиться мати справу зі значно більшою сукупністю культур. Тому виникає потреба у визначенні на основі трьох показників одного сумарного. Для цього користуються методом інтегральної оцінки економічної ефективності культур.

Суть його полягає у визначенні інтегральних індексів економічної ефективності кормових культур, які одержують перемноженням індексів урожайності, собівартості й виходу перетравного протеїну по кожній культурі. Визначаючи індекси врожайності й вихід перетравного протеїну, кількість центнерів кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га по кожній культурі ділять на показник найбільш продуктивної культури, який приймають за одиницю. Індекси собівартості обчислюють навпаки: культурі з найнижчою собівартістю 1 ц кормових одиниць надають найвищий індекс — одиницю. Отже, серед показників, які максимізуються, за одиницю необхідно приймати найбільший за величиною, а серед тих, що мінімізуються, — найменший. Найефективнішим є вирощування культур з вищим інтегральним індексом. Оскільки в певних зоотехнічних межах можлива взаємозамінність між окремими групами кормів, дані інтегральної оцінки можна використати для планування структури кормових культур як у межах однієї їх групи, так і всіх груп.

У таблиці 7.10. наведено результати інтегральної оцінки кормових культур у КСП-агрофірмі «Перемога» і в середньому по КСП Кагарлицького району, визначеної за середньорічними даними за 1994—1997 рр. Спостерігається істотна різниця в результатах інтегральної оцінки. Якщо в агрофірмі «Перемога» на перше місце і зі значним відривом вийшла кукурудза на зерно, то в КСП району вона займає тільки четверте місце. Пояснюється це значною різницею в урожайності цієї культури: 80,4 ц/га в агрофірмі «Перемога» і лише 32,8 ц/га — в інших господарствах району.



Слід особливо відзначити високу інтегральну оцінку в обох випадках багаторічних трав на зелений корм, яку вони одержали завдяки найвищому виходу перетравного протеїну з 1 га, а також найнижчій собівартості 1 ц кормових одиниць. Високу інтегральну оцінку одержали також кукурудза на силос і зелений корм та озима пшениця. Найнижча оцінка в кормових коренеплодів через, перш за все, дуже високу собівартість 1 ц кормових одиниць.

За перспективною потребою в кормах і економічною оцінкою кормових культур планують їхні посівні площі з урахуванням максимального використання природних кормових угідь, побічної продукції рослинництва, відходів харчової промисловості (жом, барда, патока), а також можливостей надходження кормів за міжгосподарською кооперацією.

При плануванні кормової бази важливим є питання поліпшення якості кормів. Аналіз її в господарствах Кагарлицького, Миронівського та Обухівського районів показує, що фактична поживність, наприклад, силосу і сінажу на третину нижча за нормативну. Значно менший вміст перетравного протеїну в концентрованих кормах. Тому важливим є вдосконалення технології виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів з метою поліпшення їхньої якості.

Планування кормової бази завершується складанням балансу потреби і надходження кормів. У ньому показують наявність кормів на початок року на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності, надходження кормів з урожаю власного виробництва, їх купівлю (продаж), інших джерел надходження, а також цільове використання в громадському господарстві в календарному році, видачу (продаж) особистим господарствам населення. Залишок кормів на кінець року, включаючи страхфонд, з кожного виду корму відповідає різниці між сумою наявності кормів на початок року і надходженням кормів у плановому році та сумою витрат кормів у плановому році в громадському господарстві, а також переданих (проданих) особистим господарствам населення та іншим господарствам.

Ураховуючи значне збільшення поголів’я худоби і птиці в особистих господарствах населення, у планах підприємств визначають потребу в кормах худоби, що є в цих господарствах. Для цього роблять додаткові розрахунки, виходячи із поголів’я худоби і птиці, яке перебуває в особистій власності населення, що мешкає на території господарства (на основі даних місцевих рад, а також норм для громадської худоби з урахуванням особливостей структури раціонів годівлі в особистих господарствах та умов забезпеченості кормами). Виробництво продукції рослинництва в плановому році, по можливості, має забезпечувати потребу тваринництва господарств населення в грубих, соковитих, пасовищних і концентрованих кормах з урахуванням кормів, які одержують з присадибних ділянок.

Наприклад, на початок 1999 р. у трьох селах Буртівської сільської Ради, де розміщено КСП-агрофірма «Перемога» Кагарлицького району, проживають 1665 чоловік, з них 648 працездатних, 702 пенсіонери і 315 дітей. В особистих господарствах населення сіл КСП-агрофірми «Перемога» Кагарлицького району було 384 га землі, 450 голів великої рогатої худоби, у тому числі 254 корів, 1100 свиней, 17 коней, 24 кіз і 15 тис. голів птиці. Планом на 1999 р. передбачено продати населенню 300 телят, 940 поросят і 3 тис. голів птиці. Для їх годівлі заплановано продати або передати в порядку оплати праці 1120 т зерна, 300 т кормових коренеплодів, 1600 т соломи, 2000 т гички кормових буряків, 200 т жому. Крім того, виділено для випасу худоби 72 га пасовищ і для сінокосіння 77 га луків.

Планування кормової бази міжгосподарських формувань має особливості, пов’язані з тим, що значну частину кормів вони одержують за кооперацією. Зокрема, спеціалізовані сільськогосподарські підприємства, що виконують функції міжгосподарських підприємств з виробництва м’яса великої рогатої худоби, як правило, повністю забезпечують свої потреби в концентрованих кормах, сіні, сінажі, силосі, коренеплодах, зелених кормах, трав’яному борошні, незбираному молоці. За кооперацією має надходити 60—70% потреби жому, патоки, відвійок і 30—40% соломи. У середньому потреба цих формувань у кормах на 75—85% покривається за рахунок власних джерел.

По-іншому розв’язується питання забезпеченості кормами міжгосподарських підприємств з виробництва м’яса свиней та продукції птахівництва. Якщо потребу в зернофуражі покривають усі господарства-учасники, то малотранспортабельні зелені та соковиті корми доцільно виробляти в безпосередній близькості від тваринницьких комплексів. Найефективнішою за теперішніх умов виявилась практика передачі цим міжгосподарським підприємствам в оренду ділянок землі для виробництва зелених, соковитих кормів і трав’яного борошна.