library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

7.5.2. Планування та програмування врожайності сільськогосподарських культур

Важливість обґрунтованого планування врожайності сільськогосподарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язано багато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції (рис. 7.10). А відтак на особливу увагу заслуговує вибір методів планування врожайності.

Прогнозуючи врожайність, а також аналізуючи її тенденції, користуються методом екстраполяції: знаходження наступних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх (рис. 7.11). Перевага цього методу (детально його розглянуто в підрозд. 7.3.1) полягає в доступності розрахунків. Результати обчисленої за цим методом прогнозованої врожайності особливо дійові, коли середньорічні темпи її приросту не зазнають суттєвих змін у часі, не відбулось за останні 2—3 роки і не передбачається в плановому році докорінних змін у технології вирощування та сортах культур.



У табл. 7.12 наведено результати такого прогнозування врожайності на 1998 р. методом екстраполяції в агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району. У цьому господарстві щодо більшості культур він є дійовим. Про це свідчить і динаміка середньоарифметичної врожайності культур за 1983—1998 рр., обчисленої за кожні чотири роки. Крім цих даних під час прогнозування врожайності враховувались показники найближчого дослідного господарства «Еліта» — Миронівського науково-дослідного інституту пшениці.



Щодо тих культур, де відбулись істотні зміни чи в технології, чи в умовах вирощування, екстрапольований рівень корегувався. Наприклад, до 1998 р. в господарстві значна частка багаторічних трав вирощувалась на поливі. Тому логічним є зниження середньої врожайності цих культур у наступні роки, коли всі площі їх розміщувались на богарі. Аналогічна картина і з цукровими буряками, коли за останні 5 років внесення мінеральних добрив зменшилось у 4—5 разів (див. рис. 7.13, с. 210).

Для оцінки роботи господарства, бригад і цехів рослинництва, а також прогнозування врожайності важливо знати темпи її росту і приросту. Для обчислення середньорічного темпу приросту врожайності користуються формулою



З формули видно, що темп приросту залежить від урожайності крайніх років, на величину яких у бік істотного збільшення чи зменшення можуть впливати погодні умови. Щоб об’єктивно оцінити тенденції зміни врожайності при визначенні середньорічного темпу її приросту, користуються вирівняними показниками.

Недоліком методу екстраполяції є те, що він зовсім не враховує вплив окремих факторів на врожайність. Тому в господарствах найчастіше застосовують метод планування врожайності за вже досягнутим її рівнем на підприємстві, у передових господарствах зони, за даними державних сортодільниць, дослідних станцій (за середніми даними). Ураховують також вплив на врожайність змін основних факторів, що її визначають (сорти, добрива, технологія тощо).

При цьому, як правило, використовують показник середньозваженої за посівними площами врожайності. На наш погляд, більш об’єктивну інформацію щодо конкурентоспроможності культури дає показник середньоарифметичної врожайності. Так, щодо озимої пшениці середньозважена врожайність за будь-які 5—6 років перевищує показник її, обчислений за середньоарифметичною простою, а щодо ячменю, гороху і кукурудзи на зерно — навпаки. Причина в тому, що в роки зі сприятливими погодними умовами озимі зернові не пересіваються, мають більші площі, вищу врожайність і більший валовий збір. За несприятливого перезимовування озимих, коли частина їх пересівається ярими зерновими, урожайність останніх знижується через недотримання оптимальних строків посіву цих культур, неможливість забезпечення якісним насінням тощо. Тому при плануванні врожайності слід використовувати показник середньоарифметичної простої, адже на рівень урожайності агрономічні та метеорологічні умови впливають значно більше, ніж розмір посівних площ.

Метод планування врожайності за середніми даними найбільшого застосування набув за адміністративно-командної системи і мав назву «від досягнутого рівня», але він неефективний в умовах ринкової економіки, оскільки не сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Тому в останні роки в господарствах усе частіше застосовують нормативний метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню врожайність) та її тенденції за останні роки і встановлюють певний процент приросту, можливий унаслідок змін у факторах урожайності.

Основи такого планування знаходимо у давньоримського поета і хлібороба Вергілія, який 2000 років тому писав [26]:

Но прежде, чем взрезать жезлом

Пласты неизведанной почвы,

Ты ветров узнать постарайся

И климата все измеренья,

И то, как работали деды,

И прежде каков был обычай,

Чему урожай был высокий,

И что не родилось вовсе.

На жаль, більшість існуючих методик планування врожайності не просунулись далі: усі говорять про те, на які фактори слід зважати при цьому і рідко хто — як це робити. Тому на особливу увагу заслуговують методичні підходи М. Сидоренка до визначення кількісного впливу окремих факторів на врожайність [20, с. 44—45].

Під час планування та факторного аналізу врожайності враховують різний вплив факторів на врожай та неоднакову залежність їх від людини. З огляду на це виділяють фактори позитивного і негативного впливу на приріст урожаю, залежні, малозалежні від людини (або керовані та некеровані), постійні (статичні) та змінні (динамічні), тривалої дії і тимчасові, зовнішні та внутрішні. Так, збільшення внесення мінеральних добрив в оптимальних співвідношеннях при вдосконаленні технології позитивно впливає на врожай, а збільшення тривалості збирання сільськогосподарських культур, як правило, негативно; впровадження нових сортів, внесення добрив, застосування пестицидів — це керовані фактори, а погодні умови, склад ґрунту — некеровані; тип ґрунту, рельєф, світло, тепло, повітря — постійні фактори, оскільки їх вплив на врожай у конкретних умовах практично не змінюється, а опади, добрива, пестициди, сорти, матеріальна зацікавленість, технічне озброєння — динамічні.

Поточне планування врожайності практично зводиться до визначення можливого приросту врожаю внаслідок зміни динамічних факторів з наступним збільшенням фактичної середньорічної врожайності на величину обчисленого приросту. Обчислюють приріст урожаю за рахунок: добрив, що вноситимуться додатково понад використовувану в базовому періоді кількість; поліпшення попередників унаслідок освоєння сівозмін; упровадження продуктивніших сортів; розширення площ культур, що вирощуються за інтенсивними технологіями; збільшення площ посівів на зрошуваних і осушуваних землях та на землях, де проведено вапнування та фосфоритування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів; розширення площ обробки гербіцидами. Крім того, визначають збільшення валових зборів завдяки зменшенню втрат урожаю під час вирощування та збирання, зумовленому розширенням площ обробки фунгіцидами та інсектицидами, скороченням строків збирання та використанням нових комбайнів, що забезпечують менші втрати продукції. У кожному господарстві обчислюють приріст урожаю лише за рахунок тих факторів, зміна яких передбачена в плановому періоді.

Методичний підхід до обчислення приросту врожайності практично єдиний для всіх зазначених факторів. Спочатку визначають і уточнюють стосовно конкретних умов нормативний ефект приросту врожаю на 1 га площі посіву, окупність урожаєм 1 ц добрив тощо від певного заходу. Множенням нормативу на обсяг упровадження чи розширення заходу обчислюють загальний приріст валового збору продукції від проведеного заходу. Діленням додаткового збору на площу посіву культури встановлюють приріст урожайності.

Нормативний ефект від заходу визначають за даними науково-дослідних установ, державних сортовипробувальних дільниць, узагальнених даних свого господарства та передових підприємств зони. Так, за даними агрохімічних лабораторій щодо впливу мінеральних добрив на врожайність сільськогосподарських культур у зонах України [77, с. 81—84] з урахуванням ґрунтових умов і передбачених обсягів збільшення внесення мінеральних добрив у діючій речовині обчислюють можливий додатковий валовий збір продукції. Діленням цього приросту продукції на всю площу посіву визначають планове збільшення врожайності завдяки додатковому внесенню мінеральних добрив.

Приріст урожайності за рахунок нових, продуктивніших сортів планують за даними державних сортодільниць, дослідних станцій зони. Однак слід мати на увазі, що культура землеробства в господарстві й на сортодільниці зони може істотно відрізнятися. Якщо фактична врожайність культури приблизно відповідає її врожайності на сортодільниці, то збільшення врожаю від упровадження нового сорту планують за даними сортодільниці, а якщо нижча — приріст урожайності корегують на індекс, обчислений з відношення врожайності культури в господарстві й на сортодільниці.

Недоліком розглянутого вище методу є те, що вплив кожного фактора визначається окремо, тоді як усі фактори діють взаємозв’язано і взаємозумовлено. Крім того, обґрунтованість планової врожайності суттєво залежить від кваліфікації експертів, оскільки висновки їх ґрунтуються на особистому досвіді без урахування теоретичної оцінки факторів.

Оскільки між урожайністю і факторами, що її зумовлюють, об’єктивно існує кореляційний зв’язок, для комплексного вивчення впливу кожного з факторів доцільно застосовувати метод кореляційно-регресійного аналізу, лінійне рівняння множинної регресії. Одержані в результаті таких розрахунків виробничі функції і використовують під час прогнозування і планування врожайності. Наприклад, виробнича функція врожайності озимої пшениці, що розрахована за матеріалами 28 КСП Кагарлицього району за 1997 р., має вигляд

У = – 6,84 + 0,0051 Х1 + 0,06 Х2 + 1,781 Х3 – – 0,295 Х4 + 0,169 Х5 – 0,0296 Х6 + 0,017 Х7.

де У — урожайність озимої пшениці, ц/га; Х1 — вартісна оцінка 1 га ріллі, грн.; Х2 — маса внесених мінеральних добрив, NPK кілограмів діючої речовини на 1 га ріллі; Х3 — маса внесених органічних добрив на 1 га ріллі, т; Х4 — вартість основних виробничих фондів з розрахунку на 1 га ріллі, тис. грн.; Х5 — оплата праці 1 люд.-год, грн.; Х6 — затрати праці на 1 га пшениці, люд.-год.; Х7 — поточні витрати на 1 га пшениці, грн.

Коефіцієнти регресії (а1, …, ав) свідчать про розмір впливу окремих факторів на рівень урожайності; ао — не має смислового навантаження, означає розмірність і залежить від прийнятої в моделі одиниць виміру результативної і факторної ознак.

Загальний вплив включених у модель факторів досить значний: на 67,4% (сукупний коефіцієнт детермінації R2) коливання врожайності пояснюється варіюванням цих факторів, а на 32,6% — іншими. Для даного рівняння коефіцієнт множинної кореляції вірогідний і дорівнює 0,84.

Що ж стосується суті коефіцієнтів регресії і використання одержаної виробничої функції для прогнозування врожайності, а також для розрахунку очікуваного її рівня, то вони аналогічні тим, що висвітлені в підрозд. 7.3.1 «Обґрунтування планової продуктивності у тваринництві».



Усі розглянуті вище методи ґрунтуються на екстраполяції фактичних рівнів і тенденцій урожайності. В останні роки дедалі більшого поширення у світі при перспективному плануванні набуває метод програмування врожайності. Він відповідає суті стратегічного менеджменту, характерною рисою якого є зміна вихідного принципу в плануванні: іти не від минулого до майбутнього (метод екстраполяції був ефективний у попередні десятиріччя з порівняно повільними темпами змін), а від майбутнього до теперішнього (метод інтерполяції (рис. 7.12). Програмування врожайності передбачає розробку програми, тобто оптимального кількісного поєднання керованих факторів з урахуванням некерованих погодних умов, які в системі технологічного процесу забезпечують одержання планової врожайності за найефективнішого використання наявних ресурсів.