library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

7.5.5. Планування нагромадження і внесення добрив

Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що за оптимальних умов частка добрив у формуванні приросту валових зборів продукції становить близько 50%. Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами і програмувати умови одержання запланованого врожаю.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на навколишнє середовище і якість продукції.

Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів і вони відповідають умовам тих господарств, де експериментально розробляються. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. До того ж нормативи встановлюють, як правило, для значних інтервалів урожайності (наприклад, для кормових коренеплодів 500—700, цукрових буряків 350—450 ц/га). Більша межа інтервалу перевищує меншу на 20—40%.

Тому в господарствах, беручи за основу вказані нормативи, доцільно визначати норми внесення добрив для одержання запланованого врожаю, користуючись одним із варіантів балансового методу. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо для кожного їх виду (азотні, фосфорні, калійні), а норму внесення кожної поживної речовини (N, P2O5 , K2O) визначають за виносом поживних речовин з урожаєм з урахуванням наявності даної речовини в ґрунті, коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив і ґрунту, користуючись формулою

Н=(У*В-М*К)/Кд

де Н — норма внесення з добривами конкретної поживної речовини, кг/га; У — планова врожайність культури, т/га; В — винос поживної речовини з ґрунту урожаєм основної та побічної продукції, кг/т основної продукції; М — вміст доступних форм даної поживної речовини в ґрунті, кг/га; Кг, Кд — коефіцієнти використання поживної речовини відповідно з ґрунту і добрив, %.

У разі внесення разом з мінеральними органічних добрив формулу доповнюють виразом, що показує використання рослинами доступних форм даної поживної речовини з органічних добрив:

Н=(У*В-М*К-До*По*Ко)/Кд

де До — норма внесення органічних добрив, т/га; По — вміст поживної речовини в органічному добриві, кг/т; Ко — коефіцієнт використання даної поживної речовини з органічного добрива, %.

Крім того, для забезпечення прогресивного зростання родючості ґрунтів і створення більш-менш однакових умов живлення рослин у полях сівозмін, потребу в добривах визначають з урахуванням вмісту поживних речовин у ґрунті, використовуючи поправкові коефіцієнти, що прийняті в агрохімічній службі (табл. 7.14). За високого й дуже високого вмісту поживних речовин у ґрунті під час вирощування зернових культур внесення відповідних мінеральних добрив планують лише в рядки.



Дані щодо використання рослинами поживних речовин з ґрунту, з органічних і мінеральних добрив, а також щодо виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм беруть з довідкової літератури [77; 79]. При цьому слід пам’ятати, що використання поживних речовин з ґрунту залежить від його типу і забезпеченості поживними речовинами, а використання поживних речовин рослинами з органічних і мінеральних добрив триває 2—3 і більше років. У перший рік повніше використовують поживні речовини картопля, цукрові та кормові буряки, овочеві культури, багаторічні трави, меншою мірою — зернові, однорічні трави, кукурудза на силос. Якщо коефіцієнт використання поживних речовин у перший рік для азотних добрив становить 60—70%, фосфорних — 20—25%, калійних — 60—70%, то для перших указаних вище культур планують відповідно 60—70, 25 і 70%, а для других — 50—60, 20—25 і 60—70% використання поживних речовин.

Слід зазначити, що так детально обчислюють норми внесення добрив, як правило, при обґрунтуванні системи удобрення ґрунту та після проведення агрохімічних аналізів. А в процесі поточного планування за умови додержання встановленої системи удобрення ґрунту і чергування культур у сівозміні лише корегують норми внесення добрив у разі зміни планової врожайності. Визначають також додаткову потребу в поживних речовинах у зв’язку з виносом їх приростом урожаю.



У господарствах з високою культурою землеробства потребу в добривах визначають для кожного поля сівозміни. Крім того, ураховуючи різну вартість одиниці діючої речовини в різних добривах і різну швидкість засвоєння їх рослинами, розробляють нормативи потреби в органічних та мінеральних добривах (у діючій речовині та фізичних добривах) для кожної культури за періодами вирощування (основний обробіток ґрунту, передпосівний і посів, догляд за посівами). У табл. 7.15 наведено розрахунки нормативів потреби і вартості добрив для окремих культур, що зроблені в КСП-агрофірмі «Перемога» на 1998 р. з урахуванням можливостей господарства заготовити органічні й закупити мінеральні добрива.

На особливу увагу заслуговує планування використання органічних добрив. За існуючої структури посівних площ, агротехніки й урожайності надходження органічних речовин з кореневими і пожнивними рештками, а також органічними добривами не компенсують втрати гумусу під час його мінералізації. Як наслідок, за останні 25—30 років вміст гумусу в ґрунті істотно зменшився у всіх зонах країни, зокрема середньогумусні чорноземи України перейшли в категорію малогумусних (менш як 6%).

Під час складання планів господарства намічають заходи щодо поліпшення балансу гумусу в ґрунті за рахунок внесення гною, гноївки, пташиного посліду, компостів, торфу, озерного мулу, осадів стічної води, посівів сидеральних культур, а в останні роки і подрібнення та приорювання побічної продукції рослинництва (соломи, стебла кукурудзи, гички буряків тощо).

Заготівлю гною планують за приблизними нормами його виходу від однієї голови худоби з урахуванням тривалості стійлового періоду. Такі норми наведено у всіх довідниках з планування сільського господарства. Проте в господарствах ними мало користуються, оскільки вихід гною залежить від системи утримання худоби, маси і структури використаних кормів, виду підстилки і забезпеченості нею. Для розрахунків користуються формулою

В=(Кс/2+Пс)*4

де В — вихід гною, т; Кс — суха речовина корму, т; Пс — суха речовина підстилки, т.

Виходять з того, що приблизно половину сухої речовини корму засвоює організм тварин, а інша частина перетворюється на гній. Свіжий гній містить 25% сухої речовини й 75% води, тому кількість сухої речовини підстилки й корму, що переходить у гній, збільшують у 4 рази.

Цей підхід застосовують у разі визначення коефіцієнтів виходу гною з 1 ц використаних кормів і підстилки. Наприклад, 1 ц використаної на підстилку соломи містить 0,85 ц (85%) сухої речовини. Отже, коефіцієнт виходу свіжого гною становить 3,4 (0,85  4). В 1 ц сіна міститься 85 кг сухої речовини, 42,5 кг якої перейде в гній. Звідси коефіцієнт виходу свіжого гною з сіна становить 1,7 (0,425  4).

Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту. Гній вносять великими дозами, бо зменшення доз за одночасного збільшення площі, не підвищуючи продуктивності сівозміни в цілому, збільшує витрати на його використання. Гній вносять, як правило, через кожні 3—4 роки. Так, у господарствах Черкаського району (лісостепова зона) вносять по 40—60 т/га гною під цукрові й кормові буряки, кукурудзу й овочеві культури, а в степовому КСП «Україна» Новоодеського району Миколаївської області — по 100 т/га під кормові коренеплоди, 70 т/га — під кукурудзу.

Можливий винос поживних речовин урожаєм обчислюють за відсотковим вмістом в органічних добривах азоту, фосфору й калію та використанням їх рослинами за роками. Так, гній містить 0,61% азоту, 0,28% фосфору і 0,60% калію. У перший рік з гною використовується 20—25% азоту, 30—50% фосфору й 50—70% калію. Отже, у 100 т гною міститься 610 кг азоту, 280 кг Р2О5 і 600 кг К2О, а в перший рік урожаєм може бути використано їх відповідно до 152 кг (610  25% : 100), 140 і 420 кг.

Визначивши потребу в поживних речовинах для забезпечення планового врожаю, з’ясовують можливості її задоволення за рахунок елементів живлення з ґрунту, органічних і мінеральних добрив, внесених під попередники, органічних добрив планового року, а також можливостей придбання мінеральних добрив. За недостатнього задоволення потреби в мінеральних добривах розподіляють їх за культурами так, щоб забезпечити найвищий ефект.

Економічна криза, хронічна відсутність обігових коштів у господарствах внесли істотні зміни в практику планування нагромадження і внесення добрив. Починаючи з 1989 р. рівень застосування мінеральних добрив в Україні постійно знижується: якщо в 1988 р. було внесено 4,6 млн т у перерахунку на діючу речовину, або 150 кг на 1 га посівної площі, то в 1996 р. — відповідно 0,5 млн т і 21 кг/га. Більшість розвинених країн світу вносять на 1 га ріллі значно більшу їх кількість, наприклад, Німеччина — 421, Англія — 375, Франція — 311 кг/га діючої речовини NPK.

Таке різке зменшення внесення мінеральних добрив є головною причиною зниження врожайності сільськогосподарських культур. На рис. 7.13 видно чітку залежність урожайності зернових (без кукурудзи) і цукрових буряків в КСП Кагарлицького району від рівня внесення добрив. Неприпустимим є погіршення структури мінеральних добрив. Якщо в 1986—1990 рр. співвідношення NPK в них було відповідно 1 : 0,79 : 0,94, то в 1996—1997 рр. — 1 : 0,08 : 0.04. Аналогічна картина спостерігається й по Україні в цілому: у 1990 р. — 1 : 0,8 : 0,59, а в 1995 р. — 1 : 0,12 : 0,09.



Порушення раціональної структури мінеральних добрив має негативні як економічні, так і екологічні наслідки. Вступає в дію закон Лібіха, згідно з яким рослини використовують наявні фактори на рівні того, що є в мінімумі. Тобто азотні добрива за такої структури використовуються вочевидь неефективно. Крім того, систематичне перевищення внесення азотних добрив над іншими шкідливо впливає на якість продукції, стан навколишнього середовища через нагромадження нітратів у продукції, забруднення ґрунтових вод і відкритих водойм нітратами і нітритами, а атмосфери — оксидами азоту.

Особливу тривогу викликає скорочення за останні роки внесення органічних добрив. Зазначимо, що питома вага азоту, фосфору і калію, внесених у ґрунт з органічними добривами в загальному балансі поживних речовин в Україні, становила на початку 90-х років 45—47%, а реутилізація в урожаях поживних речовин з органічних добрив — близько 20%.

Особливо різке скорочення внесення органічних добрив відбулось у 1996—1997 рр. Так, у КСП Кагарлицього району з розрахунку на 1 га ріллі в 1996—1997 рр. їх вносилось усього 2,5 т проти 10,8 т в 1986—1990 рр. Виграли ті господарства, які в цих складних умовах не тільки не скоротили, а навпаки, збільшили внесення органічних добрив. Так, в КСП-агрофірмі «Перемога» цього ж району внесення органічних добрив за вказаний період зросло на 25%, що дозволило не допустити такого значного зниження врожайності сільськогосподарських культур (рис. 7.13). Так, якщо в КСП Кагарлицього району в 1996—1997 рр. порівняно з 1986—1990 рр. урожайність зернових (без кукурудзи) знизилась на 28,5% (з 39 до 27,9 ц/га), цукрових буряків на 36,5% (з 291 до 185 ц/га), то в КСП-агрофірмі «Перемога» урожайність зернових, навпаки, підвищилась на 9% (з 42,3 до 46,2 ц/га) і у цукрових буряків знизилась на 12,7% (з 394 до 344 ц/га).

Традиційно в господарствах України основними джерелами органічних добрив є пожнивно-кореневі рештки і гній. Досвід країн ЄС і окремих господарств України переконливо свідчить про ефективність використання інших джерел: подрібнення і приорювання побічної продукції рослинництва (соломи, стебел кукурудзи, гички буряків тощо). Такий варіант внесення органічних добрив в Україні є ефективним і перспективним. Обумовлено це, по-перше, тим, що поживність зазначеної побічної продукції рослинництва, що використовується переважно на корм худобі, дуже низька. До того ж високою є енерго- і трудомісткість заготівлі, приготування й використання таких кормів. По-друге, подрібнення і приорювання соломи, наприклад озимої пшениці, за врожайності соломи 45 ц/га означає внесення 10—12 т/га гною; гички цукрових буряків, відповідно, 180 ц/га і 18 т/га. По-третє, використання соломи як основного грубого корму у високопродуктивному тваринництві є неефективним.