library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

7.6.1. Обґрунтування вибору і розмірів промислових виробництв

Селянин, як правило, ніколи не жив тільки з землеробства і тваринництва. Він ще мусив мати додаткові доходи: займався переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, наданням гужових послуг, заготівлею і переробкою деревини і т. д. — обов’язково з урахуванням природно-економічних умов. І в країнах, які розвивались еволюційним шляхом, це мало яскравий вияв. Наприклад, у країнах Скандинавії, де в структурі фермерських земель 25—30% займають ліси, селяни в міжсезонний період заготовляють і переробляють деревину (взимку), гриби та ягоди (влітку).

У країнах Західної Європи більшість селян займаються ще й переробкою виробленої ними сільськогосподарської продукції, створивши на кооперативних засадах власні переробні підприємства. Так, у Данії 42 кооперативні молочні заводи забезпечують 92% виробництва молока і масла в країні, 87% сирів. Кооперативні м’ясопереробні підприємства виробляють 92% м’яса свиней, 48% м’яса великої рогатої худоби і 45% м’яса птиці. Один кооператив забезпечує 61% загального продажу яєць. Істотною є питома вага цих кооперативів у експорті продукції. Так, вони забезпечують 89% експорту масла, 67% експорту квітів і т. д. Аналогічна ситуація спостерігається в Бельгії, Голландії, Франції та інших західноєвропейських країнах.

Після зняття в 60-ті роки обмежень щодо розвитку промислових виробництв наші колгоспи і радгоспи почали досить широко займатись цим видом діяльності. У 1998 р. у 12,2 тис. сільськогосподарських підприємств суспільного сектору України налічувалось 58 тис. промислових виробництв. Якщо в 1991 р. питома вага продукції переробки в загальній виручці від реалізації продукції цих господарств становила 7,8%, то в 1998 р. — 12,3%.

За останні сім років кількість промислових виробництв збільшилась на 2,2%. Водночас відбулись істотні зміни як у структурі цих виробництв, так і в структурі промислової продукції (табл. 7.16). Так, збільшилась кількість промислових виробництв з виготовлення борошна, крупів, хлібобулочних виробів, олії, кількість цехів з переробки молока і м’яса. Зросли й обсяги виробництва зазначених видів продукції. Це пояснюється передусім економічною і соціальною ефективністю цих виробництв, а також скасуванням державної монополії на виробництво певних видів продукції, невідрегульованістю економічних відносин з переробними підприємствами відповідних галузей промисловості.



Разом з тим зменшилась кількість промислових цехів з виробництва будівельних матеріалів (цегельні та черепичні виробництва, кар’єри з видобутку нерудних матеріалів, лісопереробні виробництва, цехи з виробництва вапна), іншої промислової продукції (меблів, швейних, хутрових і шкіряних виробів, а також сувенірів та художніх виробів) і зменшилось виробництво цих видів продукції. Головною причиною цього є економічна криза в країні, різке падіння платоспроможного попиту на ці товари.

При обґрунтуванні вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві головним фактором найчастіше виступає збільшення доходів підприємства. Створюючи промислові виробництва і промисли, слід заздалегідь розраховувати їхню економічну ефективність, головним показником якої є строк окупності капітальних вкладень, що його визначають як відношення їх суми до додаткового чистого доходу, створеного внаслідок уведення в дію основних фондів. Для підприємств з переробки сільськогосподарської продукції строк окупності (Т) капітальних вкладень (К) розраховують за формулою

Т=К/((Р1+Е+Д)-(Р2+В))

де Р1 і Р2 — реалізаційна вартість продукції відповідно після і до переробки; Е — економія коштів у господарстві у зв’язку з переробкою продукції; Д — додатковий дохід від раціонального використання відходів, нестандартної і некондиційної продукції, збереження високих технологічних якостей сировини, зменшення її втрат і т. д.; В — витрати, пов’язані з переробкою продукції.

Перевагу віддають тим виробництвам, що мають менший строк окупності капітальних вкладень. При цьому враховують і ряд інших факторів, зокрема, як нові виробництва сприятимуть повнішому використанню виробничих ресурсів, перш за все трудових. У господарствах з надлишком трудових ресурсів перевагу віддають варіанту з дещо нижчим строком окупності капітальних вкладень, який, однак, забезпечує повнішу зайнятість членів колективу і більший розмір валового доходу.

Обґрунтовуючи вибір промислових виробництв, ураховують також можливість забезпечення їх сировиною, водою, паливом, електроенергією; умови реалізації товарної продукції; потребу господарства і населення в продукції чи послугах цих підприємств; наявність кваліфікованих майстрів та можливість їх підготовки; традиції та навики промислової діяльності населення тощо. Необхідність створення таких виробництв зумовлена сезонністю сільськогосподарського виробництва; тим, що вироблена продукція, як правило, швидко псується і потребує негайної реалізації, переробки чи особливих умов зберігання; доцільністю скорочення втрат основної продукції і регіонального використання відходів.

Важливо правильно визначити раціональні розміри створюваних промислових виробництв. Їхня потужність обумовлюється метою створення, умовами функціонування і попитом на продукцію. Так, установлюючи розміри переробних підприємств, ураховують наявність власної сировини і можливості її придбання — овочів, фруктів, дикоростучих ягід, грибів; цеху з виробництва зневоднених кормів — потребу підприємств у цих кормах, можливості реалізації, а також наявність сировини; забійного цеху птахофабрики — поголів’я птиці; виробництв із заготівлі бутового каменю, гравію, піску — попит на продукцію та можливості її вивезення, відвантаження; художніх промислів — наявність робочої сили відповідної кваліфікації та попит на продукцію. Розміри виробництв, що працюють на основі кооперування з промисловими підприємствами, залежать від наявних площ для їх розміщення, трудових ресурсів, потреби в продукції, забезпечення сировиною і деталями.

Остаточне рішення щодо раціонального розміру виробництва приймають на основі побудови графіка беззбитковості, який дозволяє визначити критичну точку розміру, в якій досягається беззбитковість виробництва. На рис. 7.14 і 7.15 представлені графіки беззбитковості з бізнес-планів фермерських господарств, що планують зайнятись новим для себе бізнесом. У першому випадку фермер, який має 50 га сільськогосподарських угідь і до цього часу спеціалізувався на виробництві рослинницької продукції, планує створити молочну ферму на 25 корів з продуктивністю 6000 кг і цех з переробки молока. Однак графік беззбитковості цеху з переробки молока показує, що обсяги власного виробництва молока (150 т) не забезпечують ефективної його переробки: межа беззбитковості міститься в точці 200 т. Тому бізнес-планом передбачається організувати закупівлю 300 т молока в особистих підсобних господарствах населення сусіднього села.



Другий фермер, використовуючи родові традиції виробництва меду, планує налагодити випуск нової для України продукції — горіхів у меду в дрібній (100—150 г) розфасовці. Розрахунки показали, що точка беззбитковості для такого виробництва — 310 тис. шт. умовних (100 г) стаканчиків.

Слід відзначити, що сучасний рівень розвитку техніки, як свідчить практика, дозволяє створювати невеликі за розміром, але досконалі, дешеві та високопродуктивні переробні підприємства, які сприяють значному підвищенню ефективності громадського виробництва. Крім того, створення переробних виробництв на сільськогосподарських підприємствах дає можливість використовувати нетоварну частину врожаю овочів і фруктів, що становить близько 30% валового збору, а в тваринництві — відходи консервного виробництва.

Питання раціональних розмірів промислових виробництв у сільськогосподарських підприємствах тісно пов’язане з проблемою ефективності використання виробничих потужностей великих промислових підприємств з переробки сільськогосподарської продукції. У 1997 р. виробничі потужності 500 молочних заводів України використовувались усього на 31%, 140 м’ясокомбінатів — на 26%, 17 олійно-жирових комбінатів — на 33%. У той же час за останні п’ять років на сільськогосподарських підприємствах побудовано 1,5 тис. нових цехів з переробки молока, м’яса та насіння олійних культур.

Звичайно, з погляду народного господарства це неефективно. Але сільськогосподарські підприємства змушені йти цим шляхом через нерівноправність та нееквівалентність відносин з переробними підприємствами і торгівлею. Частка сільськогосподарських підприємств у ціні кінцевого продукту переробки молока і м’яса була низькою. І як наслідок: у 1997 р. збитковість виробництва молока і м’яса в господарствах Міністерства агропромислового комплексу України становила, відповідно, 54,8 і 59%, а рентабельність молочних заводів і м’ясокомбінатів дорівнювала, відповідно, 14,2 і 3,6%.

Таким процесам можна було б запобігти, якби в Україні був своєчасно прийнятий і виконувався Закон «Про особливості приватизації майна в АПК», згідно з яким під час приватизації переробних підприємств сільськогосподарським товаровиробникам передається не менше 51% акцій. Однак затримка з прийняттям закону призвела до того, що на більшості переробних підприємств частка постачальників сировини або дуже незначна (5—10%), або взагалі дорівнює нулю.

У тих же країнах, де власниками переробних підприємств є фермери — постачальники сировини, спостерігаються протилежні процеси. Наприклад, у Фінляндії за останні 20 років кількість молочних заводів скоротилась майже в два рази за одночасного підвищення їхніх виробничих потужностей і поглиблення спеціалізації виробництва. Це обумовлено відсутністю гострих суперечностей між виробниками і переробниками молока, бо молочні заводи є кооперативною власністю фермерів — виробників молока. До правління молочних заводів, яке складається з п’яти чоловік, обов’язково входять чотири фермери, один з яких обирається його головою. Такий самий принцип формування і правління концерну «Валіо», який об’єднує близько 80% молочних заводів країни.