library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

8.1. Планування технічного розвитку підприємства та організаційних форм використання техніки

Факторами, що визначають технічний рівень підприємства, є: склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби; рівень прогресивності технологічних процесів, їх механізації; ступінь диференціації операцій технологічного процесу; енерго- і фондоозброєність праці.

Технічний рівень виробництва на підприємстві характеризують такі показники: трудомісткість одиниці продукції, продуктивність праці, рівень механізації та автоматизації виробництва, собівартість продукції, рентабельність виробництва. У свою чергу показниками рівня механізації та автоматизації виробництва є: охоплення робітників механізованою працею; частка механізованої праці в загальних затратах живої праці; ступінь механізації виробничих процесів.

На особливу увагу заслуговує показник, що характеризує частку механізованої праці в загальних затратах живої праці. Досягнутий рівень механізації сільськогосподарського виробництва ще низький: 71% загальної чисельності працівників у рослинництві і тваринництві господарств суспільного сектору зайняті ручною працею. Якщо ж врахувати і особисті підсобні господарства населення, котрі дають більше половини валової продукції сільського господарства і де майже всі процеси не механізовані, то цей рівень буде ще нижчий.

Основною причиною такого становища є відсутність комплексів машин у галузях, їхня низька якість, що призводить до порушень технології, великих втрат під час збирання врожаю і, як наслідок, — до недобору продукції. До того ж машинобудівна промисловість десятиріччями була зорієнтована на випуск техніки для використання тільки на великих полях і в сучасних типових приміщеннях. Тому промисловості терміново потрібно налагодити в широкому спектрі виробництво ефективних комплексів машин, пристосованих для комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів у господарствах різних розмірів: від особистих підсобних господарств населення, невеликих за обсягами виробництва орендних колективів, селянських (фермерських) господарств, старих реконструйованих тваринницьких приміщень до великих тваринницьких комплексів і полів.

Планування підвищення рівня механізації в галузях господарства, як і його технічного розвитку взагалі, здійснюють під час складання перспективних планів. У річному плані господарства деталізують і уточнюють ці розробки. План технічного розвитку підприємства розробляють за такими етапами:

Оцінка технічного, технологічного й організаційного рівня підприємства.

Визначення тенденцій і прогнозів розвитку зазначених рівнів.

Визначення можливих рівнів розвитку, тобто меж технічного розвитку підприємства в плановому періоді.

Розробка конкретних заходів та техніко-економічна оцінка їх. Формування попереднього (вихідного) варіанта проекту плану технічного розвитку та підвищення ефективності виробництва.

Уточнення, погодження і затвердження проекту плану.

Вихідною базою для планування технічного розвитку є перспективні плани підприємства. Аграрні підприємства використовують при цьому рекомендації вищих органів АПК і науково-дослідних установ щодо впровадження у виробництво прогресивних технологічних процесів та нових машин. У свою чергу план технічного розвитку господарства є техніко-економічним обґрунтуванням заданих у планах основних показників.

Планування використання техніки в господарствах певною мірою залежить від його організаційних форм. В одних господарствах окремі тракторні бригади обслуговують кілька рільничих бригад (на Поліссі та Прикарпатті), в інших — створюються тракторно-рільничі бригади (у Лісостепу) або механізовані загони (у Степу). Головною тенденцією розвитку організаційних форм використання техніки є забезпечення самостійності господарювання, бажання мати на землі одного господаря.

Однак у 90-х роках у зв’язку з глибокою економічною кризою, організацією фермерських господарств і збільшенням у два рази площі сільськогосподарських земель в особистих господарствах населення відбуваються певні зміни в організаційних формах використання сільськогосподарської техніки. Так, господарства суспільного сектору не мають можливості придбати нову техніку, і тому рівень зношеності засобів механізації в них перевищує 65—80%. На 36 тис. фермерських господарств припадає лише 18 тис. тракторів, 3,6 тис. зернових комбайнів, 7,2 тис. вантажних автомобілів.

З огляду на це почалося масове створення машинно-технологічних станцій (МТС). На початок 1999 р. їх уже було близько 900, у т. ч. 87 державних. Основні шляхи їх створення:

на базі 17 цукрових заводів у спільному підприємстві «Укр-інтерцукор» для вирощування цукрових буряків (приватні);

на базі підприємств райагротехсервісу (державні);

науково-виробнича асоціація «Агроінком» у кооперації з регіональними господарськими кооперативами створила мережу з 15 приватних машинно-технологічних станцій і володіє від 55 до 90% акцій цих МТС.

Економічні відносини між МТС і сільськогосподарськими підприємствами побудовані на договірних цінах за виконані роботи. Так, у системі «Укрінтерцукор» у 1998 р. діяли такі договірні ціни (за 1 га): за якісну підготовку ґрунту до посіву (культивація, вирівнювання поверхні) 114 грн., посів цукрових буряків сівалкою точного висіву «Мультикор» — 77 грн., за одноразову обробку хімічними препаратами обприскувачем «S-320» — 38 грн.; збирання коренів комбайном «SF-10» оплачувалось цукровими буряками в обсязі 7 т за 1 га зібраної площі, а причіпними технічними засобами — 5 т.

У зв’язку з цим перш ніж обґрунтувати і вибрати організаційну форму використання техніки на підприємстві, визначити чисельність і склад трудових колективів, закріпити за ними землі та інші засоби виробництва, треба мати чіткі й вичерпні відповіді на такі питання:

Чи справді є об’єктивною необхідність масового створення МТС на сучасному етапі, чи можна обійтись традиційними формами організації виробництва?

Які організаційні форми використання техніки доцільно застосовувати конкретному підприємству?

Відповідь на перше питання дає переконливий досвід ефективного реформування МТС в СРСР у 1958 р. і вивчення досвіду організаційних форм застосування техніки в сільському господарстві в країнах з ринковою економікою. Фермери цих країн, як правило, обходяться власною технікою або використовують послуги фермерських сервісних кооперативів. Як вітчизняний, так і зарубіжний досвід дозволяє зробити головний висновок: земля (власна й орендована) і техніка мають бути в одних руках — у руках господаря на землі.

Виходячи з цього можна прогнозувати такий розвиток організаційних форм використання техніки в сільському господарстві України:

великі сільськогосподарські підприємства матимуть власний машинно-тракторний парк (за винятком специфічних механічних засобів для проведення дорожніх, будівельних, меліоративних та інших робіт);

селянські (фермерські) господарства (розміри яких зростатимуть за рахунок оренди земель і майна в селян) та невеликі аграрні підприємства (приватно-орендні, ТОВ тощо), як свідчить досвід розвинених країн з ринковою економікою, повинні мати набір основної сільськогосподарської техніки у приватній власності. Ту ж техніку, яку ефективно використовувати не дозволяють розміри фермерських господарств, доцільно концентрувати у фермерських сервісних кооперативах або в МТС;

для обслуговування особистих господарств населення використовуватиметься техніка аграрних підприємств (КСП, фермерських господарств, ТОВ, МТС тощо).

Обґрунтовуючи організаційні форми використання техніки на конкретному аграрному підприємстві, слід, по-перше, оцінити рівень відповідності існуючої форми організації сучасним і перспективним умовам, а, по-друге, розглянути можливі перспективні варіанти.