Планування на аграрному підприємстві (2004)

13.5. Планування формування та використання валового доходу і прибутку підприємства. Вибір дивідендної політики

Валовий дохід підприємства — це новостворена вартість. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами. У річному плані економічного і соціального розвитку та бухгалтерському звіті сільськогосподарські підприємства обчислюють валовий дохід у такій послідовності:

— визначають валову продукцію за собівартістю, яка включає всі витрати на виробництво продукції, робіт і послуг планового року, а також приріст або зменшення незавершеного виробництва і витрати майбутніх періодів порівняно з попереднім роком. Цей розрахунок виконується окремо для рослинництва, тваринницта, промислових виробництв, робіт і послуг. У результаті отримують перші дві складові вартості валової продукції C + V;

— до одержаної суми додають (віднімають) прибуток (збиток) від реалізації продукції у вказаних вище галузях;



— від одержаного результату потрібно відняти всі матеріальні витрати (амортизацію основних засобів, виробничо спожиті предмети праці та витрати на оплату послуг, наданих підприємству зі сторони), тобто виконати дію: (C + V)  C = V. До отриманого результату (витрат на оплату праці) слід додати (відняти) прибуток (збиток), що був одержаний від певних товарних галузей підприємства. У підсумку дістанемо вартість валового доходу підприємства (V + M). У табл. 13.8 наведено схему визначення валового доходу, передбачену формами річного плану економічного і соціального розвитку і річного звіту сільськогосподарського підприємства (за плановими даними КСП-агрофірми «Перемога» на 1999 р.).

Обчислення матеріальних витрат вимагає складних і трудомістких розрахунків. Тому в практиці планування та обліку сільськогосподарські підприємства використовують такий методичний підхід [53, с. 109—110]. Спочатку розраховують витрати на оплату праці в галузях і за виконання робіт на сторону. Для розрахунків використовують дані зведеного плану витрат на оплату праці в рослинництві, тваринництві, промислових виробництвах, з організації виробництва й управління, а також суми оплати праці обслуговуючих виробництв і їхні обсяги робіт у галузях господарства. З цією метою суми прямої оплати праці в галузях, включаючи й загальногалузеві витрати, збільшують на витрати з оплати праці, віднесені на ці галузі у складі комплексних статей витрат. Наприклад, планові суми оплати праці на автомобільних перевезеннях обчислюють виходячи з обсягу робіт, що припадає на дану галузь, і витрат на оплату праці на одиницю роботи. Аналогічно визначають витрати на оплату праці для транспортних робіт на тракторній тязі, для робіт з живим тяглом, електропостачання. Обчислюючи в галузях витрати на оплату праці, що віднесені в складі вартості робіт ремонтних майстерень, загальногосподарських витрат, до уваги беруть суму цих витрат, віднесених на конкретну галузь, і питому вагу оплати праці в загальній сумі витрат. Одержану суму оплати праці (V) віднімають від C + V і одержують суму матеріальних витрат (C).

Економічне значення валового доходу надзвичайно велике, бо він є основою розширеного відтворення, головним джерелом національного доходу, утворення фінансових результатів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів, усього суспільства.

Валовий дохід поділяють на фонди споживання і фонди нагромадження. Обґрунтування правильного співвідношення між ними є важливою передумовою забезпечення необхідних темпів розширеного відтворення. Кожне підприємство встановлює це співвідношення самостійно, ураховуючи при цьому абсолютний розмір валового доходу, ступінь ресурсозабезпеченості виробництва, зношеності основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці персоналу, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці й прибутком у валовому доході.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Він відображається в балансі підприємства і включає в себе прибуток від усіх видів діяльності за плановий (звітний) період — від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріалізованих активів, цінних паперів, валютних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті та від позареалізаційних операцій. Щоб визначити балансовий прибуток підприємства, потрібно розрахувати його для кожного виду діяльності й одержані результати підсумувати. Наприклад, прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), що має найбільшу питому вагу в складі балансового прибутку, визначають відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу і може бути використаний для задоволення різноманітних потреб (рис. 13.3). На першому етапі учасниками розподілу балансового прибутку є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Вона реалізується при визначенні об’єктів і ставок оподаткування; суми податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок цього прибутку підприємства мають здійснювати різні платежі, пов’язані із застосуванням фінансових санкцій до підприємства.

Одержаний чистий прибуток підприємство може самостійно використовувати, попередньо формуючи цільові грошові фонди або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат (рис. 13.3). Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна визначити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів.



В останні роки у зв’язку з приватизацією аграрних підприємств, створенням колективних сільськогосподарських підприємств, приватно-орендних підприємств тощо особливого значення набуває вироблення ними дивідендної політики. З одного боку, виплата дивідендів має забезпечити захист інтересів власника і створити передумови для росту курсової ціни акцій (майнових і земельних паїв), а з другого, — максимальні виплати дивідендів скорочують частку чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Прийняття рішення щодо виплати дивідендів та їхні розміри значною мірою визначаються фінансовою стратегією. Якщо керівництво підприємства передбачає здійснити серйозну реконструкцію, технічне переозброєння чи розширення виробництва і для реалізації їх намічає додаткову емісію акцій, то такій емісії має передувати досить тривалий період виплати високих дивідендів. Останнє зумовлює підвищення курсу акцій і, відповідно, збільшення суми позичкових коштів, які одержують унаслідок розміщення додаткових акцій. О. Вальтер виділяє такі основні методики дивідендної політики підприємства [24].

Однак, через високу і хронічну збитковість сільськогосподарських підприємств України більшість указаних методів (крім останнього) не може знайти застосування. Але невиплата КСП дивідендів на майнові й земельні паї загрожує масовим виходом їх членів (у першу чергу пенсіонерів) із колективу зі своїми паями і передачею їх більш ефективним господарюючим суб’єктам — фермерам, іншим КСП, приватно-орендним підприємствам і т. п. Тому при виробленні дивідендної політики в цих складних умовах господарства можуть використовувати і такі підходи:



— замість грошових дивідендів на майнові паї члени КСП одержують додаткові паї, що нараховуються за підсумками господарювання наприкінці року (останній варіант у табл. 13.9). Цим методом користуються ряд підприємств, зокрема КСП «Вітчизна» Обухівського району Київської області;

— виплату дивідендів за земельні паї сільськогосподарською продукцією;

— переорієнтація видачі більшої частини натуральної оплати праці членам КСП на виплату дивідендів за земельні паї в натуральній формі (зерно, цукор, олія, корми та інша продукція);

— переорієнтація видачі матеріальної допомоги пенсіонерам на виплату дивідендів за паї.