library.if.ua

Історія економіки та економічних учень (2005)

1.1. Китай

З усіх існуючих у наш час народностей китайська – одна з найдавніших. Вже в давній давнині китайці були одним із найосвіченіших і найкультурніших народів.

Процес розселення людини-африканця по народженню – як відомо поширювався не на північ, а на південний схід. Сприятливе ґрунтово-кліматичне середовище сприяло росту чисельності населення Індії та Китаю.

До початку нашої ери Китай же був могутньою державою – серединною імперією. Чисельність населення та економічна могутність дозволяла відчувати власну безпеку у тому вкрай небезпечному світі, але з урахуванням внутрішньо китайських реалій. Кочовики знали, що в країні є що грабувати. Тому від них відмежувались Великою китайською стіною. Відносно безпечне положення дозволяло вирішувати питання не тільки не тільки сьогодення а й майбутнього. Його висхідні кроки, зона розташування – це чудові ґрунтові, водні, кліматичні умови. Це долини річки Хуанхе.

Китайська цивілізація виникає в зоні так званого „пшеничного поясу”, а процес колонізації уходив на південь. Тут зона поливного землеробства, яке стає панівним за рахунок будівництва крупних зрошувальних систем. Країна вкрита ними. Технологія вирощування рису відрізняється від вирощування пшениці. Тут кожний росток має бути посадженим окремо і він вимагає індивідуального догляду. При цьому догляду професійного. Технологія поливного землеробства консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вона потребує постійного нагляду та ремонту. Це будівництво не може здійснити сільська община. Не може вона окремо вести і експлуатацію, бо система складається з елементів, розташованих на значному просторі. Тут визначальна роль належить державі (монарху, деспоту, магараджу), що обумовлює форму землекористування і землеволодіння. Ми зустрічаємося з двома особливими технологіями – технологією поливного землеробства і технологією вирощування рису. Вони консервативні, вони не вимагають швидких змін, новацій, пошуків.

Сановник Лі Кун (царство Вей V-IV ст. до н.е.) докладає трону: ”Зараз родина з п’яти їдоків обробляє наділ орної землі 100 мул. Щорічно збирає врожай з одного мула – 1,5 даня зерна. Весь врожай складає 150 данів зерна. Після сплати земельного податку в розмірі 1/10 врожаю, залишається 135 данів зерна. Одна людина щомісяця з’їдає 1,5 даня. На прогодування 5 чоловік в рік уходить 90 данів. Залишається 45 данів”. Ці дані мають бути скоректовані. Так в енциклопедії „Люй Ши Чунь Го” ІІІ ст. до н.е. написаної трьома тисячами придворних людей говориться, що „...з поля вищої якості одна людина годує 9 чоловік, з поля нижчої якості - 5 чоловік”. У 72 році н.е. один землероб годує 7 чоловік. Необхідно враховувати, що чисельність населення зростала. Про демографічний тиск на орні землі кажуть наступні дані:



Дані показують значну диференціацію в розмірах пашні на душу населення. Певну роль в цьому відіграла зміна клімату, що розпочалася в І тисячолітті до н.е. можна з великою долею скептицизму сказати про те, що клімат один з факторів, що визначає розвиток цивілізації. Зсув кліматичних коливань відбувається зі сходу на захід із швидкістю 0,6 градуса довготи в рік. Кульмінація похолодання „залізного віку” прийшлася на 900-250 роки до н.е. (Кульпін Е.С. „Людина і природа в Китаї” с.39). зародження китайської цивілізації відбулося в кінці епохи найбільш сприятливих умов. Це малий льодовиковий період мав місце у І тисячолітті до н.е. Древньокитайське землеробство не вимагало зрошування. В ході І тисячоліття до н.е. природні умови середньокитайської рівнини змінилися – стало сухіше і значно холодніше. І тільки зрошування створює саму можливість землеробства. Збіднення природних умов життєзабезпечення необхідно було компенсувати за рахунок продуктивного антропогенного фактору. Для цього були умови: наявна розвинута культура землеробства, досягнута щільність населення. Н.І.Вавілов дає висновок: „...про повну своєрідність культури, про абсолютно унікальний склад культурних рослин, про оригінальні агротехнічні навики, про повну самостійність древнього східноазійського землеробського центру, що побудував своє сільське господарство на самостійних видах і родах рослин”.

Раніше вказувалося, що цивілізація починає вести свій рух в „пшеничному поясі” – це долина Хуанхе. Тут відбувалася вирубка лісів, яка призвела до руйнування ґрунтового багатства. Тут могла розпочатися екологічна криза. Колонізація півдня, перехід до поливного землеробства і лісового господарства був життєвою необхідністю і розкриває подвиг китайського народу, що знайшов рішення виходу з екологічної кризи, від якої загинуло багато цивілізацій. Проте рішення проблеми вимагало потужного інституту – держави з глибокою централізацією управління. Вище було встановлене зростання тиску демографічного фактору і клімату на життєвий простір народу. Безсумнівно, воно відобразилося на його соціальному становищі. Ось уривок з трактату Бао Цзінь Яна „Про безвладдя”, що відноситься до IV ст.: „Конфуціанці кажуть – небо породило народ, а потім насадило государів...чи не люди, зацікавлені в подібному стані речей висловлюють подібного роду промови? Адже сильні підкорюють слабких, адже мудрі обманюють глупих...до цього ж немає ніякого відношення синє небо. В первинному хаотичному просторі Безіменне вважалося най благороднішим, а живі істоти вважали за щастя задоволення своїх бажань...простий народ своєю працею і своїми повинностями годує чиновників, але аристократія щаслива і сита, а народ бідний...Раніше, в древні часи не було ні государів, ні підданих. Люди рили колодязі і пили з них, оброблювали поля і тим зарчувалися, сонце всавало і вони йшли працювати, сонце сідало і вони спочивали.

Коли ця епоха прийшла у занепад, з’явилися знання і мудрість, що використовують вишукані хитрощі. Дао-Шлях і Дао-Благо виявилися відкинутими геть. Поважання і презирство отримали свій порядок. Ті, що живуть у достатку і розкоші височать ще більше, а ті що нічого не мають, втрачають останню вигоду – такий смисл „ритуалів”, з’явилися пояси і шапки чиновників, імператорські ритуальні шовкові одежі для вшанування Темного Неба і Жовтого Землі...

Багатії накопичують коштовності. Вони збирають золото і нагромаджують гори з нього. Вони піддаються розбещенню і беззаконню в спустошених ними землях і повстають проти основи-кореня-Великого-начала. Все далі уходять вони від днів предків і відвертаються від первинної краси, примножуючи надлишки...З тих пір як зявився розподіл на государів і підданих, народ все більше страждає від зла і свавілля влади”. Є.Торчинов „Даосизм” с.203-204.

Подібний скорботний плач ми зустрічали на європейській території „Коли Адам пахав а Єва пряла – хто був паном? Хто привласнив собі те, що дано Богом і природою?”

Автор трактату - один з Вчителів Даосизму, засновником якого вважають Лао-Цзи. Даосизм виходить з принципу слідування природності і другого постулату – недіяння. Тобто непротидії природному ходу речей. В Даосизмі ключова постать – „немовля” – досконалий мудрець – він у єдиний з природою. Про значення Даосизму кажуть слова Чингізхана: „Якщо завойовник визнає Даосизм – Китай буде покорений”. Уривок свідчить про те, що підгрунття для соціальних вибухів було. Незадоволення низів мало породити страх у панівної верстви. Роль інструментів згладжування незадоволення грає етико-політичне вчення конфуціанства. Філософ епохи Джань Го, Мен Цзи (372-289) пояснив причину складання Конфуцієм літопису „Весна і осінь”: „Світ прийшов у занепад, попередня мораль втрачалася...підлеглі вбивали правителів, сини-батьків”.

По китайському це вчення не пов’язують з ім’ям засновника. Воно означає „вчення освічених людей”, „релігія вчених”. Конфуцій чітко вказує на зв’язок з древньою культурою „передаю, а не створюю”. Проте насправді конфуціанці створили грандіозний переворот в ідеології китайців. Центральна категорія Лі означає етилований ритуал. А це вже певний устрій суспільства і норми поведінки людини. Як видно, і ідеї правлять світом. В конфуціанстві два аспекти упорядкування держави та самовдосконалення.

В древньому Китаї поважають науку і знання, мудрість. Поділ на верстви: чиновники і народ. В останньому – вчені, землероби, ремісники і торгівці. Службова піраміда складалася з 9 рангів і 31 ступеня. Вище 5 рангу для займання посади, необхідним було погодження імператорського двору. Для займання посади, претендент мав здати державний іспит, що, звичайно, сприяло розширенню системи освіти. Але жорсткий табель рангів, розписаний до дрібниць, робить освіту консервативною. Головне в ньому – виховати обов’язок. Складається адміністративна система управління, система жорсткого ритуалу та ієрархії. Система, в якій немає місця ініціативі, пошуку, творчості. Це своєрідна „чорна діра”, що поглинає, придушує підприємливість, свободу і закріплює обов’язок підкорення імператору, чиновнику, храму.

Платню чиновники як громадські так і військові отримують зерном, хоча гроші з’являються в епоху до утворення єдиної держави. Тут достатньо розвинута торгівля, міське ремесло, але як і в Римі, ринково-грошові відносини в аграрних відносинах завмирають. Панує державне регулювання зерна. Земля – власність держави в особі імператора. Землероб має наділ, він сплачує земельний податок зерном. Консерватизм технології, консерватизм системи управління, консерватизм світогляду зупинили розвиток китайської цивілізації, яка мала суттєві досягнення на ранньому етапі.

Специфічною рисою релігійного життя Китаю є існування інституціоналізованих трьох релігій – Даосизм, релігійно-філософське конфуціанство і буддизм. Але буддизм в Китаї має свої особливості – це китаїзований буддизм. Він прийшов сюди у формі Махаяни. Махаянство принижує роль „індивідуального я”, спасіння всіх є справою кожного, а тому необхідно прагнути не до нірвани, а до просвітлення, набуття досконалої премудрості і великого співстраждання. Саме цим пояснюється активне розповсюдження буддизму в Японії, Кореї, В’єтнамі та інших азійських країнах. Вони через буддизм втягувалися в сферу впливу китайської цивілізації. Про значення конфуціанства, його місця в менталітеті народів Азії, говорить той факт, що азійська модель економічного розвитку отримала назву „конфуціанський плюралізм”. Його вчення про родину знайшло своє відображення в аграрній реформі КНР, коли введення сімейного підряду стало потужним символом підйому її економіки.

Для створення сприятливих умов стабільності господарського устрою потрібні закони й релігія, сформовані звичаями. Наука та знання користуються високою повагою.

Величезний вплив на формування звичаїв, традицій раціонального мислення, справив Конфуцій (551–478 рр. до н.е.) – вчитель Кун (Гегель – буття ніщо, Конфуцій – буття дане, не ніщо).

Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ – багата держава; він заперечує розкіш, за помірне споживання. Він за добродіючу людину, збереження ритуалів, за шлях середини, суворе чесне виконання обов’язків, самовдосконалення.

Ринкові відносини: торгівля, лихварство підривали родоплемінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом – наперед Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен має виконувати свої обов’язки. На запитання: «Що є життя?» Конфуцій відповів: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі». Це саме положення сформульоване у давньоіндуїстських джерелах, тому є велика вірогідність його запозичення Китаєм.

Співвідношення між правителем і народом таке: імператор – вершник, чиновники та закони – вуздечки й віжки, народ – кінь. Аби добре управляти кіньми треба правильно їх гнуздати, рівно тримати віжки, стимулом слід вважати: розмірність сили коней і нагляд за узгодженим бігом останніх; за таких умов правителю не треба ні кричати, ані хльостати віжками ані підганяти іншим стимулом – коні й самі побіжать. (Конфуцій, Лао Дзи, с.52) правитель по Конфуцію має бути мудрецем. Управління, політика, етика – основне в конфуціанстві.

Великого значення конфуціанство надає родині, (тому виникає родинний капіталізм, сімейний підряд; ментальність китайця відрізняється від ментальності німця, росіянина, українця). З 1880 року його вивчення стало обов’язковим у Японських університетах.

Конфуцію належить фраза: «Все тече так само, як вода. Час збігає не зупиняючись» (Конфуцій, Лао Дзи, с.84). Про значення конфуціанства говорить такий історичний факт: в 1974 році КНР обрала шлях ринкових відносин (Ден Сяо Пін). Ліві радикали підняли приголомшливу критику Конфуція. Але як каже Конфуцій, «Якщо справи правителя вірні, то за ним підуть і люди без всяких приказів, якщо не вірні, то народ не підкориться йому, хоча йому і призиватимуть» (Конфуцій, Лао Дзи, с.96).