library.if.ua

Історія економіки та економічних учень (2005)

2.2. Англія ХІ–ХVІІ століть

Англія в своїй історії пережила немало подій, далеких від уявлення про неї, як про велику міжнародну економічну та промислову державу. В ХІ–ХІV століттях вона – постачальниця сировини і перш за все вовни, питома вага якої у вивезенні становила майже 80%.

Вовна продавалась у північні райони Франції, Нідерландів та північні міста Германії (Кельн) і тільки в ХІV столітті (1337 рік) Англія забороняє вивезення вовни і починається її переробка всередині країни.

Експорт вовни мав визначальне значення у напрямку розвитку аграрної технологічної революції та її соціального розвитку. У сільському господарстві це відбилося на використанні землі замість землеробства скотарством, що зайшло всій відбиток у так званому огороджуванні земель (пасовищ). Соціальним результатом стало вигнання вчорашніх землеробів, які мали джерела існування, перетворення їх на бездомних, позбавлених цього джерела, бурлаків, майбутніх найманих робітників – нового фактора виробництва. Нове покоління фермерів перейшло до «змінного господарювання»: вони почали через кілька років зорювати пасовища і збирати одну–дві жниви, а потім на новому етапі сільське господарство перейшло до плодозмінного землеробства, економічна ефективність якого була значно вищою.

Томас Мор в «Утопії» (приблизно 1512 рік) писав: «У тих частинах королівства, де виробляється більш тонка вовна, там знатні й благородні пани, навіть деякі святі мужі абатства незадоволені щорічними доходами і прибутком, які зазвичай одержували від володінь їхні попередники. Для рілля вони нічого не залишають, усе займає пасовище, ламають будинки, руйнують міста, залишаючи лише «храм» під овечий хлів.

Слідчий викидає людей через те, що один «ненаситний ненажера», жорстока чума у вітчизні, розширюючи своє володіння, обносить кілька тисяч югерів єдиною огорожею.

«Ваші вівці, зазвичай такі тихі, котрі їдять так скудно, нині, як кажуть, стали такими ненаситними й неприборканими, що пожирають навіть людей. Їм залишається або красти і опинитися на шибениці, або просити милостиню. Бо ж селянській роботі, до якої вони звикли, немає місця там, де не сіють. Адже досить одного вівчаря, аби пасти худобу на тій землі, для обробітку якої потрібно багато рук» (Т. Мор. Твори).

Англійський новий барон – землероб-фермер для збільшення прибутків застосував природні та мінеральні добрива. Він жив у селі, він був менеджером тоді як, скажімо, у Франції він жив у місті, а в Росії село було місцем заслання. Ніщо, як пише Рошер, не сприяє так процвітанню англійського сільського господарства, як звичай більшості крупних власників поблизу своїх садиб заводити за власний рахунок значні ферми, на яких вони вважають обов’язком своєї честі вести господарство зразковим чином (Рошер, с.181).

Розквіту сільського господарства сприяла і оренда крупних маєтків. Вона потребувала знань, капіталу, що відкривало дорогу підприємцеві із середнього класу.

У ХІV столітті до Англії виїздять із Франції і Нідерландів емігранти – спеціалісти-суконники. З країни тепер не вивозять вовну, вона стає великим експортом вовняних виробів – тонких сукон різноманітного забарвлення і захоплює ринки країн Західної Європи.

Розвиток промисловості в Англії проходив за схемою, типовою для Європи: сім’я, домашнє господарство, гільдії, фабрики. Основну роль у становленні і русі індустріальної технологічної революції відіграли купецькі гільдії. Відокремлення ремесла, як самостійної галузі виробництва – продукт тривалого історичного процесу. На першому етапі у сім’ї вироблялися практично все: предмети як виробничого, так і побутового характеру для задоволення тієї чи іншої людської потреби. Найбільш поширена є потреба в хлібі, одязі, виробах із вовни – вони необхідні всім. Та становість диктує свої вимоги: що призначено вищому, на те не має права представник третього стану, і це регламентується королівськими ордонансами. Ремесло в домашньому господарстві вже частково працює на ринок – ринок внутрішній, перш за все місто і абатство. Купець, що виходить на арену, знає ринок не вузький, а регіональний, а згодом зовнішній. Купець того часу ще слабий і в економічному, і у правовому сенсі. Він прагне монополізувати ринок, тим самим позбавляючи свободи підприємницької діяльності ремісника.

Виникає купецька гільдія, а вже потім реміснича гільдія, гільдія, яка об’єднує купців, що монополізують ринок свого міста. Потім вже виникають національні союзи – гільдії міст у формі лондонської ганзи, ганзи північно-германських міст.

Незважаючи на регулювання виробництва і торгівлі, в гільдії неминуча поява диференціації. Мануфактурна технологія і технічне забезпечення створювали умови для появи нових рішень, які підвищували ефективність праці. Особливе значення мав поділ праці у сукупному виробництві. Поділ праці усередині мануфактури підготував умови заміни ручної праці машиною.

Для збільшення експорту треба вивозити не сировину, а промислові вироби, а імпортувати треба сировину та півфабрикати. Для збільшення експорту необхідне зростання кількості населення, тобто вирішується проблема зайнятості. Відомо, як перші кроки аграрної технологічної революції, особливо в Англії, створювала армію знедолених вчорашніх землеробів, що пройшли школу домашнього ремесла.

Іспанія і Португалія в період Великих географічних відкриттів виступали в ролі завойовників, грабуючи перш за все золото і срібло ацтеків та інків, які використовували його не як грошовий матеріал, а для прикрашання храмів. Цей факт свідчить про, те що ринкові відносини були там ще на ембріональний стадії. Англія і Нідерланди прийшли у ці відкриті країни пізніше. Нідерланди витіснити Португалію з країн Індійського океану, а Англія – з Індії, і створила там адміністрацію торгової компанії. Це інституційне утворення сприяло розвитку міжнародних відносин. Індія стає монопольно контрольованим ринком на англійські товари. З іншого боку, індійські прянощі, коштовне каміння та тканини служать джерелом небачених прибутків.

Цей історичний факт не може бути не поміченим економістами. Тому меркантилізм тільки відобразив у своїй концепції реальний процес: джерело багатства нації – зовнішня торгівля.

Це положення, вочевидь, для ХІХ і ХХ століть виступає як вузьке, проте для XVII століття зовнішня торгівля створює робочі місця та умови для активного платіжного балансу, добробуту торгуючої нації.

В XVII столітті складається концепція меркантилізму. В її арсеналі обмежений розвиток внутрішньої торгівлі з перевагою експорту. Цю ж задачу вирішує й імпорт сировини, напівфабрикатів.

В мануфактурі праця розпадається на окремі часткові операції. Замінити цю часткову операцію змогла машина. Замість ручного ткача з’являється ткацький верстат. Індустріальна технологічна революція в Англії почалася з ткацького верстата Арккрайта. Потім він стрімко захоплює інші галузі виробництва.

Проте фабрика виростає з історичної форми організації промисловості в гільдії. Гільдія створювала сприятливі умови для ще не зміцнілого ремісничого виробництва, створювала умови для накопичення капіталу, існуюча система учнівства (семирічний строк навчання) готувала професіоналів-майстрів, котрі досконало володіли всіма видам трудових операцій, моральна атмосфера всередині майстерні, а також з їхніми колегами по гільдії будувалася на основі християнських догматів, заповідей.

І якщо конкурентна боротьба між національними гільдіями – ганзами носила жорстокі форми, то усередині гільдій їй протидіяло рішення переважної маси ремісництва з християнством.

«В середині гільдійського устрою виріс великий середній клас багатих торгівців і заможних ремісників, а поява саме цього класу поряд і до деякої міри між лордами-землевласниками, з одного боку і землеробами – з іншого, привело до перетворення феодального суспільства у суспільство сучасне. Фактично «буржуазія» виникла під впливом гільдійського устрою.

Гільдії, видаючи свої закони, постійно мали на увазі ідеал: з’єднання доброї якості продукту і справедливої ціни в інтересах споживача з достатньою винагородою робітника. Економічні умови того часу, утруднення повідомлення і, відповідно, незначний ринок, відсутність механічних двигунів – усе це робило можливим існування лише дрібних промислових підприємств» (Ешлі, с. 436).

За існування дрібних промислових підприємств з їхніми моральними і релігійними принципами систем гільдій була неминучою.

Гільдії були серйозною політичною силою, з якою слабка держава мала рахуватися, а значить захищати їхні інтереси. «Інші нації жертвують торговими інтересами, – пише Монтеск’є. – заради політичних інтересів. Англія завжди жертвувала своїми інтересами заради своєї торгівлі. Цей народ краще за всі народи світу зумів скористатися трьома елементами: релігією, торгівлею, свободою» (Монтеск’є, с. 437).

Життя ставило запитання, на які потрібні були відповіді. Відповідь мала лежати в площині раціонального рішення в умовах панування абсолютних монархій, поки що незміцнілих мануфактур, світогляду під тиском християнства. Незміцнілі ринкові відносини потребували захисту в такого інституту як держава.

У свою чергу слабкі держави у зверненні до крупних феодалів потребували підтримки третьої сторони, в якій помітне становище займає купець. Купець, головна постать ринкових відносин: він знає зовнішні ринки, він грошовий власник. Розрівняються два періоди цієї концепції: меркантилізм епохи грошового балансу і меркантилізм торгового балансу. Як видно з історичної періодизації, меркантилізм має практичну функцію. Це більш економічна політика, що слугує інтересам розвитку ринкових відносин, оскільки феодальні вичерпали свій потенціал. Ранній меркантилізм або монетарна система наполягає на забороні вивозу золота і срібла, обмеження ввозу товарів, встановленні високих мит, нагляду за іноземними купцями, зниження процента на кредит. Меркантилізм починає своє входження в історію в умовах панування абсолютизму. А через це він не може не сповідувати думку про те, що держава має бути сильною. Допомогти державі не могли сеньйори, вони носії суверенності окремих графств, князівств. До часу, поки необхідні були збройні сили на засадах сеньорської залежності, монархія з цим мирилася. У період регулярної найманої армії монарх вимагав грошей, грошей вимагали дворяни. Гроші були у купців, лихварів, їх приносили мануфактури, торгові та фінансові компанії. Тут зімкнулися інтереси буржуазії, що народжувалася – підприємців та абсолютної монархії. Наведемо кілька цікавих прикладів: англійська королева Єлизавета в 1563 році підтримала національне рибальство, заборонила споживати м’ясо протягом 2 днів на тиждень. У 1666 році в інтересах заохочення вовняної промисловості був припис ховати померлих у вовняному вбранні, у противному разі накладався штраф.

Меркантилізм народжується не як економічна концепція, він відображає погляди та інтереси купців, мануфактур, керівників великих компаній. Це триває протягом двох століть. Вона віддзеркалює відроджувані ринкові відносини в країнах Західної Європи, проте ринкові відносини вже на нових технічних, економічних та міжнаціональних засадах, коли ще слабке в економічному плані підприємництво потребує особливо сприятливих тепличних умов – монополій на виробництво, збут, технологію, коли ще сильні позиції адептів «справедливої ціни». Основу концепції меркантилістів становить багатство держави. Його вимірювачем виступають гроші у формі золота і срібла. Підприємець – купець потребує сильної держави. Але такої держави, в якій не сидять на сундуку із золотом і сріблом, а активно відправляють їх в оберт. Меркантилісти звинувачують людей у корисній любові до грошей. Якщо вони накопичують гроші в скарбничці, а не пускають їх в оберт, корисні інтереси вступають в конфлікт із суспільним благом. У людей пристрасть до ліквідності, що виправдана обставинами. Це особливо характерно для розвиненого меркантилізму, або меркантилізму торгового балансу. Якщо на ранньому етапі сальдо, тобто різниця між вивозом і ввозом золота і срібла фіксувалася в їхньому збільшенні, то в пізньому торговому балансі – це сальдо експорту та імпорту товарів, проте сальдо у грошовій формі знімає заборону на вивіз грошей.

Визначальним є активне сальдо торгового балансу. Необхідно заохочувати розвиток мануфактур, і, перш за все – експортних. Ця політика має основний принцип: побільше продати, поменше купувати. Очевидно, що ці принципи не заперечували, а навпаки передбачали втручання держави в економічне життя. У порівнянні з феодальною структурою це був безсумнівний прогрес. Розвалювалась основа середньовіччя – натуральне господарство. На сцену виходять нові відносини. Меркантилізм вважає торгову експансію найважливішим фактором, саме вона реалізує прибуток. Так переборюються заборони минулого періоду. Але, як і у наш час, економічна концепція в її впливі на економічну політику може дати протилежні результати. Так основний тезис меркантилізму – ототожнювання багатства з грошима, з золотом, сріблом, дає не однакові результати свого практичного застосування. «Так в Іспанії та Португалії економісти цих країн радили заборонити вивіз коштовних металів і ввіз іноземних товарів, результатом їхньої діяльності стало економічне придушення країн» (Р. Бар «Політекономія»). Слід додати до цього, що придушення економіки обумовлено і тим, що ці країни – «улюблені діти» римського Папи, жорстоко боролися з лютеранством і протестантством, використовуючи для цього витончені засоби. А от світоглядна політика Англії дала потужний поштовх розвиткові її економічного, технічного, політичного і геополітичного потенціалів.

Пізній, або розвинений, меркантилізм відображає ті зміни, які відбулися у ХVІ–ХVІІ століттях. Англія розчавила своїх конкурентів у Європі, закріпилась на світових торгових шляхах, створила мережу монополій, що контролювали та грабували величезну колоніальну систему. Не менш важливу роль зіграла революція 1642–1649 років. «Однією з особливостей Англійської буржуазної революції було релігійне забарвлення її ідеологічної надбудови, ентузіазм релігійної боротьби часто приймав форм релігійного екстазу». В країні утверджується парламентська республіка. Вона відмовилася від догм грошового балансу і прийшла до торговельного балансу.

Можна взяти за приклад уривки з творів представники раннього меркантилізму У. Стаффорда і представника розвиненого – Т. Мена, книга якого «Розмірковування про торгівлю Англії з Ост-Індією» з’явилася у 1609 році, згодом стає Євангелієм меркантилістської системи протягом ста років. Стаффорд: «Англія біднішає тому, що іноземці вивозять з неї гроші». Мен: «Споживачів іноземних продуктів повинно бути менше, аніж та частина народного виробництва, яка відправляється за кордон. Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші. Землероб розкидає зерна, це – божевілля. Та кінцева мета – жнива, що приносять набагато разів більше. Так і з грошима». Як бачимо, різниця в позиціях кардинальна. Карл Маркс: «Перші тлумачі сучасного світу, творці монетарної системи, проголосили золото і срібло, тобто гроші – єдиним багатством. Вони справедливо оголосили призначенням буржуазного суспільства «робити гроші», отже, з точки зору простої товарної оборотності збирати скарби, яких не їсть ані попелиця, ані іржа… Якщо монетарна і меркантилістська системи виділяли світову торгівлю і окремі галузі національної праці, безпосередньо пов’язані з світовою торгівлею, як єдине істинне джерело багатства або грошей, то необхідно взяти до уваги, що в ту епоху більша частина національного виробництва перебувала ще у феодальних формах і служила безпосереднім джерелом існування для самих виробників».

Меркантилізм є агресивним, проте за втручання держави. Сміт – ліберал, він проти втручання держави, в якому він бачив зло. Якщо Сміт знущався з меркантилізму, вважаючи його ідеї безглуздими, то Мілль стверджував: «Небезпеки, що загрожують будь-якому майну у такому суспільстві, спонукають навіть найбагатших покупців віддавати перевагу предметам, що не піддаються псуванню, мають велику цінність за малого обсягу, які можна легко продати або унести з собою. От чому золото і коштовності складають більшу частину багатства. У меркантилістській системі вся політика держави ґрунтувалася на положенні, що багатство становлять тільки гроші або коштовні метали. Усе, що сприяє накопиченню в країні грошей та дорогоцінних металів, збагачує її. Та нехай ніхто не думає, що уникнув би цієї помилки, живи у ті часи. Не за кількістю корисних і приємних речей, а «за його здібності задовольняти будь-яку свою потребу, придбати все, чого побажає, – така сила міститься у грошах»».

До початку ХVІ століття Московська держава являла собою велику країну, що за своїми розмірами значно перевищувала будь-яке з найкрупніших держав того періоду. Міцна Московська держава, що утворилася до початку XVI століття не була простою сукупністю колишніх уділів, що були здатні за найменшого тиску розпастися на складові частини. Приклад цього – Смутні часи. Велику роль в об’єднанні Росії зіграла постійна загроза, що постійно надвисала над російським народом, вторгнення і погрому з боку північних і східних держав. Усі ці обставини враховувались московськими князями, які наполегливо проводили думку про те, що «треба усім християнам бути разом». У цьому вони мали підтримку не тільки купецтва і духовенства, але і в деякій мірі й простого трудового люду. Росія в цей період являла собою феодальну державу на досить не високому ступені розвитку. В основі лежало землеробство, що велось селянами, які перебували у цілковитій залежності від бояр і дворян. До початку ХVІ століття дві третини всієї землі, притому обробленої, було у руках світських і духовних феодалів, земельних власників. Величезними були володіння монастирів. Так, на приклад, Троїцько-Сергєєв монастир до кінця XVI століття володів 214 тис. десятин. Кирилів-Білозерський монастир в 1595 р. володів землями у 13 повітах до 1595 року і мав 683 поселення. До початку XVI століття, було ще значна кількість общинних земель. Протягом всього ХVІ століття дворянство – опора монархів, посилено експлуатувало ці землі. Одним із найпомітніших представників меркантилізму є Ордин-Нащокін – великий державний діяч, один із визначних і найосвіченіших чоловіків Росії ХVІІ століття, автор таких історичних документів, як «Псковське положення» 1665 року та «Новоторгівельний статут» 1667 року. Виходячи з економічних інтересів зростання Росії, А. Л. Ордин-Нащокін першочерговою необхідністю вважає вихід Росії до моря (перш за все або Південь, або Балтика).

Економічна політика Петра І у своїй основі мала меркантилістську доктрину. Проте при внесенні до неї особливих положень, що походили від ситуації Росії в цьому історичному періоді. Росія займає особливе положення. Вона на перетині між Азією та Європою. Вона країна візантійського шляху європейської цивілізації. Тут панує православ’я, що не сприймає католицизму, пуританства, протестантизму. Росія до часів Петро І-го – довгопола та бородата. Їй потрібні реформи Європи.

Петро І прорубає «вікно в Європу». Полтавська битва відкрила Європі Росію як потужну силу на політичній та економічній європейській арені.

Проте для цього необхідно було провести численні реформи і перш за все в збройних силах. Замість армії людей, що служать, необхідна була постійна армія, яка має достатнє озброєння. Це могла дати перш за все власна промисловість: металургія, мануфактури по виробництву зброї, боєприпасів, одягу, взуття, полотнини для вітрил, обробки суден, лісоматеріалів тощо. Для вирішення цієї проблеми потрібні були спеціалісти, яких майже не було. Не було вільних робітників, не було інженерно підготовлених кадрів. Пряма дорога в Європу за спеціалістами: або росіян, відправлених туди, або волонтерів-іноземців. Заслуга Петро І-го в тому, що він із великою енергією, рішучістю, межує з жорстокістю, вирішив у цьому напрямку багато проблем.

У Росії створюються найбільші в Європі мануфактури, проте, і в цьому відмінність Росії, не на основі використання вільної праці, а на основі прикріплення до них селянських кріпаків. Від цього російські підприємці відмовлялися, коли із сльозами на очах просили про це царя, проте відмова від цього сталась лише в XIX столітті. Це були посесійні мануфактури. На відміну від Європи на підприємцеві лежала «рука государя». Про свободу підприємницької діяльності мова не йшла, а тим більш про волю кріпаків-робітників.

Його реформи коштували Росії зменшенням чисельності населення на 3 млн. чоловік. Запозичення на Заході в основному стосувалося промисловості та в певній мірі торгівлі.

Петро І був у певній мірі байдужий до політичних проблем. Його, під час візиту до Англії, не цікавило парламентська форма правління. Він не сприймає економічної політики вільної торгівлі, він за захист російського підприємця, хоча це і було не завжди вигідно Росії. Не всі його реформи були здійсненні, бо проводилися вони без попередньої підготовки, і після його смерті значна їх частина залишилася похованою його наступниками. Проте Росія Петро І-го стала європейською державою, якій довелося пройти важкими шляхами, що дорого коштували.

В Європі йде боротьба за монопольне становище на ринках Азійського та Американського континентів, як торговельними, так і військовими засобами. Це характерно для Англії, Франції, Голландії. Їм поки що не до того, що відбувається Східній Європі та Азії, що до неї прилягає.

Меркантилізм перевершив багато положень, характерних як для економічної теорії, так і для практики сьогоднішнього дня. Сучасний монетаризм, як одна з панівних концепцій, спирається на особливі функції грошей. Вони не тільки колесо обертання, вони не лише всезагальна платіжна сировина, вони чинять вирішальний вплив на виробництво, розподіл, обмін та споживання. Обсяг грошової маси виступає регулятором загальної рівноваги попиту й пропозиції, а значить проблеми зайнятості, економічного зростання, циклічності основних економічних процесів. Вплив грошової маси поширюється на соціальні та психологічні фактори: почуття бережливості, почуття переваги ліквідності. Все це йде своїм корінням в економічний спосіб мислення та виникнення в ньому вагомих економічних елементів. Людина віддає перевагу найбільш ліквідному засобу, найбільш придатному варіанту збереження та накопичення. Поява грошей багато в чому обумовлена цим. Як для античної Греції, Риму, середньовічного сеньйора, індійського раджі, китайського мандарина – це спільна риса ментальності за національних різниць.

Світ у ХVІ–ХVІІ століттях відображає всю гаму соціально-економічних процесів. Зберігається родоплемінний устрій в Америці, кочовий спосіб життя в Аравії, степах Азії. Східне суспільство в головних рисах залишилося тим, чим воно було завжди. Величезна Російська імперія навіть у 1848 році ще багато в чому являє собою лише трохи змінену картину феодальної Європи, але в більш потворному вигляді..

Розглядаючи історію економічних учень, не можна хоча б коротко не розглянути економічну систему Польщі, у складі якої деякий час перебувала Україна. Основи економічної політики королів Польщі диктувалися соціально-економічною ситуацією. Оскільки в країні панувала шляхта, а королі не мали права мати навіть армію, їхній голос у сеймі не був вирішальним, та й економічна політика зводилась до захисту прав норовливої шляхти.

Сьогоднішній день пострадянської України показує, що багато з елементів економічної політики держави формулюються у напрямку деяких положень меркантилізму.

Необхідний захист національного виробника, величина валютного резерву Національного банку, зайнятості населення за рахунок регулювання експорту і імпорту, співвідношення споживання і накопичення, місця і ролі держави з урахуванням особливостей положення країни у глобалізованому світі. Все у світі тече, але щось не змінюється.