library.if.ua

Історія економіки та економічних учень (2005)

5.7. Соціалістичні концепції

Розклад родоплемінного устрою породив умови для диференціації соціально-економічного стану людей. Людина біопсихосоціальна. Вона диференційована з позицій біологічних: хвора, сильна, слабка і т.д. З позицій психологічних: вона безініціативна, агресивна, апатична, цілеспрямована, безлика, егоїстична, альтруїстична. Ці відмінності родоплемінному устрою не відбилися на соціальному та економічному положенні, рівні життя, суспільного положення і були усереднені. Значення кожного голосу у рішенні проблем того часу було рівнозначним.

Зруйнування родоплемінного устрою поклало початок загальної диференціації соціального та економічного положення людини. Як уже вказувалося раніше, його наслідки суттєво відрізнялися в історичних типах людських цивілізацій.

Якщо Китай через родину, через абсолютизм державної влади на тривалий час уникнув різкої диференціації, а Індія через індуїзм та буддизм ці відмінності закріпила в кастах, то західноєвропейська цивілізація, йдучи своїми шляхами реалізації вимог аграрної технологічної революції, цю диференціацію здійснила в її найбільш контрастному варіанті. Зразки: Греція, Рим, середньовічна Європа. Індустріальна технологічна революція загострила диференціацію. Це видно на прикладі Англії, Франції, Німеччини, Росії.

Біологічні відмінності неминуче повинні були породити поділ праці. Поділ праці у первісній комуні нівелювався пануючими традиціями і перш за все рівністю у розподілі і споживанні з урахуванням статево-вікових особливостей і біологічних характеристик. За колективною організацією більшої частини сторін життя не була виражена індивідуальність – свобода дій індивіда. На таких етапах цивілізації як мисливство (риболовство), пастушачий спосіб життя – визначальний спосіб життя сформував ментальність. Вона у мисливця породила скритність, небагатослівність, замкнутість. У певній мірі такі риси формувалися і у скотарських племен. «Як слабкий поділ праці, так само слабкий дух громадськості, і потреба розумного спілкування», – пише Рошер (с. 107). І тільки при переході до землеробства утверджується осілість, поділ праці, община як страхування ризиків, нарешті, родина, як мікрочастинка суспільства, зберегла традиції і звичаї племені. Так якщо на ранніх етапах вигнання з племені було найтяжчою карою, так і борг перед родиною, прокляття родини, вигнання з неї було морально-етично також не менш тяжкою карою.

Саме на підставі розвалу матріархату затверджується осередок нової суспільної системи. Родина обумовила появу різноспрямованих інтересів особистих і громадських. Вони розвивались у різних формах як особисті, общинні, сеньоріальні, національні, людські, Ці форми мали неоднакові функції. Община виступала колективним початком у протиставленні приватне – сеньоріальне, приватне – національне, приватне – людське. Вона була своєрідним страхувальником від свавілля і насилля приватного і національного у суспільному житті, а також природних катаклізмів.

Але громада мала і національні особливості. У тій же Індії вона виступає основною формою господарсько-економічної діяльності сільського виробника.

Але за інших рівних умов колективний початок у традиціях і звичаях усіх народів зберігається надовго. Воно виступає в самих різних формах.

Традиції можуть бути відсутніми у країнах, де основну частину населення складають емігранти. Так, наприклад, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Тут немає цього сформованого на початкових кроках розвитку людської цивілізації конституйованого початку.

Біологічні розходження виявилися під пресом соціальних факторів. Родина як соціальний феномен, реалізує досягнення аграрної технологічної революції. В європейському варіанті цивілізація неминуче повинна була прийти до монополії на результат своєї діяльності – приватної власності. Приватна власність і поділ праці породили торгівлю і її найважливіший інструмент – гроші. «Хоча первісні часи історії, тобто при тому стані суспільства, коли природа пропонувала людині землю і земні плоди в такому ж достатку, у якому вона нині пропонує йому воду і повітря, приватна власність не була так беззаконна і шкідлива, як тепер. Так пише Гільдебранд про думку комуністів, але потім своїми природними наслідками, особливо правом спадкування, – вона зробилася джерелом невимовного зла і загальної демократизації (с. 89).

Приватна власність завдає тяжкого удару по морально-етичних традиціях родоплемінного ладу, «що знаходяться в несвідомому психічному».

Тюрго пише: «Прагнення збільшити власність реалізується або через грабежі, або через торгівлю. Торгівля аморальна, кожен прагне продати дорожче, купити дешевше. Аморальність і торгівля однопорядкові. Торгівля підсилює диференціацію. Тому що тільки великий власник доможеться успіху там де дрібний програє. Гроші зняли з пана турботу про працівника як його функціонера праці, про його здоров'я і старість. І якщо речове багатство має свої границі, тоді грошове їх не має. А значить – зростає умова і диференціації.

І якщо біологічне залишається малозмінним як і психологічне, то людина залишається багато в чому тим, що закладено в неї цими двома сторонами.

Історія християнства, радянського соціалізму свідчить, що закладені цими факторами риси в людину залишаються незмінним. Історія римських пап, які погрузли у аморальності, історія комуністичної номенклатури підтвердження цьому.

Усе людське мені не чуже – так говорив родоначальник марксизму. Який же спектр людських пристрастей у цьому твердженні.

Зі сказаного випливає висновок, що диференціації у більш контрастній формі має підлягати місто. Але місто страхувало себе гільдійською побудовою, цеховою регламентацією.

Руйнування цехів відкрило шлюзи стрімкому загостренню суперечностей між заможними і не заможними. Тут таким знаряддям виступають ринкові відносини. Саме в ринкових відносинах зростання ефективності використання ресурсів здійснюється з порушенням соціальної справедливості на ґрунті перш за все природного права. Ми усі люди, по розуму і шлунком брати ми, ми всі діти Бога (Христа, Аллаха) або богів – як для індуїзму. Але чому такі контрастні розходження має життя? Так має з’явитися ідея рівності, соціальної справедливості.

Християнство вирішує це питання. Ми всі рівні перед Богом, легше верблюду пролізти у вушко голки, чим багатому потрапити в рай. Немає рівності на землі, але вона є на небесах. Але може вона бути і на землі, у земному житті. Як відповідь на цю реальну ситуацію мали з’явитися ідеї соціалізму, як суспільства рівних серед рівних, суспільства, в якому течуть молочні ріки в киселевих берегах.

На різних етапах це суспільство по-різному конструювалося, іноді випереджаючи багато із сторін, цієї соціально-економічної громадської організації, які виявлялися вже потім, на більш пізніх етапах розвитку, притому не тільки у конструюванні, але і в практичному експериментуванні. Християнський соціалізм проти революційних дій. А цих громадянських бунтів в його історії більш чим досить.

Боротьба за незалежність: національну, ідеологічну, політичну, економічну несла з собою руйнацію, спустошення як у Європі, так і в Північній Америці. У Французьку революцію 1789–1794 років, яка відбувалася при масовому погромі, стратили Бабефа і його прихильників тільки за те, що вони хотіли заснувати «комуну рівних» і встановити рівність доходів. Брав участь в революції аристократ Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон, родоначальник концепції сен-сімонізму. Сен-Сімон до своєї концепції індустріального християнства приходить не відразу. На ранньому етапі Сен-Сімон – представник французького дворянства, виходить з того, що опіка вищих над нижчими може бути корисним для нижчих. Це відбиття феодальних відносин – сеньоріальна відповідальність перед його підданими. Революція 1789–1794 років цю залежність ліквідувала, залишивши нижчих незахищеними перед новими бідами, породженими новою епохою. Сен-Сімон уловив цю рису післяреволюційної Франції. Задача Сен-Сімона – католика-християнина – знайти таку форму в нових умовах. Бурхливе сучасне життя (участь у визвольній боротьбі Північної Америки, участь у революції 1789-1794 років) наклало йому свій відбиток на пошук нової форми захисту.

Революція – це влада терору і в неї криваве обличчя. Вона не поважає заповідей християнства. (Вольтерівське: «Смерть гадині – церкві» знайшло своє конкретне втілення в цих подіях). Але не похитнуло християнських переконань герцога Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімона. Бог милостивий до працюючих, а не до нероб. Сен-Сімон за працюючих, проти нероб. Але трудиться і банкір, і промисловець, і торговець, і працівники розумової праці. Нероби – королівське оточення, офіцери, придворні, релігійні службовці. Серед непрацюючих слід виділити тих, хто може виконувати важку місію творця і виконавця. У пошуках такої постаті він спочатку висуває вченого, але потім відхиляє це рішення. Ним не може бути вчений, оскільки вузьке коло його інтересів – вони безініціативні. Він бачить переможну ходу індустріального розвитку. А значить промисловець і виступає заголовною фігурою нової системи понять і установ. За Сен-Сімоном, історія людства у своєму прогресі: інколи вона надзвичайно підсилюється, а потім людина шукає відпочинку у стані тимчасового застою, нерухомості, щоб зібрати сили знову кинутися у стрімкий рух. Такий стан він називає органічним. Така, наприклад Західна Європа до Лютера. А від цієї точки людство береться за переробку колишньої системи, відбувається боротьба з захисниками системи – це критична епоха, доходить висновку про те, що промисловці теж не можуть виконати це завдання, і передає цю роль артистам.

Після цієї переробки виникає течія, названа сен-сімонізмом.

Корінною ідеєю Сен-Сімона у кінцевому рахунку виступає любов. Як пише про Сен-Симона М. Г. Чернишевський, «за нинішнього положення суспільства обов’язок любити ближнього як брата має полягати у турботі про найшвидше можливе покращення матеріального і морального життя найчисленнішого і найбіднішого класу. У цьому і була мета влади. Поки папи залишалися вірними своєму призначенню і панували над світом. Але влада папи обмежується тільки релігійний, розумовим життям, а мирське життя належить світській владі. Так виник дуалізм папи і імператора. І тоді папство висунуло як розраду найбіднішим «терпіння є доброчесність», фізичне страждання веде до духовної насолоди. Цієї поради на думку Сен-Симона, могло бути достатньо для часів війн та завоювань. Але настали інші часи, коли життя почало розвиватися шляхом промисловості. Тоді католицтво було приголомшене до самої основи.

Для промисловості потрібна була нова наука: математика, фізика, фізіологія, астрономія. 3’явився Лютер. Влада папи зникає. Протестантство зруйнувало папську владу. Протестантство визнало одну з трьох головних здібностей людини – почуття. «Вчені розвивають людську думку, промисловці задовольняють матеріальні потреби. Протестантство зруйнувало папську владу, але саме залишилось невдоволеним. Суспільство потребує духовної влади, яка б обіймала всі потреби і вела людей до цілі християнства і покращення долі багаточисельного класу, діючи на почуття артистів, а вже через учених – на матеріальні справи промислових людей». Н. Г. Чернишевський.

Так мало діяти індустріальне християнство, що народилося у складних умовах початку індустріальної технологічної революції, революції політичної у Франції, подій у Північній Америці, створення Священного союзу і появи класу промислових робітників.

Але як пише Фейхтвангер у «Гойя», «та й в іншій країні, яка революційним шляхом намагалась втілити в життя ідеї просвіти – у Сполучених Штатах Америки, державні діячі почали загравати з віджилими ідеями, там відвернулися від Франції, без допомоги якої ніколи б не була завойована незалежність, почали холодну війну проти республіки».

В індустріальному християнстві червоною ниткою приходить ідея заперечення революційних дій. Нове суспільство повинно і обов’язково утвердиться в силу появи на історичній сцені нових індустріалів – трудящих. Причому трудиться не тільки робітник, селянин, але і банкір, підприємець, купець, лікар, юрист. Саме вони несуть нове християнство – індустріальне. За Сен-Сімоном суспільство, як і індивід, має свою молодість, зрілість і старість. Епоха інтелектуального розвитку людства відповідає інтелектуальному розвитку окремого індивідуума, а значить їх можна передбачити. «Майбутнє складається з останніх членів відомого ряду перші члени якого складають минуле. Вивчивши нових членів, чітко встановити наступне: таким чином, з добре спостереженого минулого легко можна вивести майбутнє». Індустріалізм – пункт розвитку людства. Тут початок історичного методу названого пізніше історичною школою Німеччини. За допомогою того ж методу вони показують рух від сім’ї до общини, від общини – до науки, від науки – до міжнародної угоди всесвітньої асоціації. Сен-Сімоністи не нападають на приватну власність, але на право успадкування, вважаючи, що приватна власність остаточно зникне в результаті державного насильства – поступового поширення на користування нею всіма членами асоціації.

Як бачимо, еволюційний шлях руху до соціалізму з’явився не наприкінці XIX століття, а в його першій половині. Еволюція ґрунтується на формуванні переконань, ідей та доктрини – рушійних сил цієї еволюції.

На відміну від них Маркс робить ставку на матеріальне виробництво, а ідеї для нього лише відображення речей. Але й ідеї стають матеріальною силою, якщо вони оволодівають масами.

Соціалізм сен-сімоністів звернений до культурних шарів, в ньому немає народного. Він «навіяний незнанням робочого життя, а дуже вірною інтуїцією і спостереженням над великими подіями в економічному житті їхнього часу», – підсумовують Ш. Жид і Ш. Рист (c. 181).

А ця велика подія – індустріальна технологічна революція, яка піднесла ефективність виробництва на небачену досі висоту. Це забезпечує всім людям відмінні матеріальні умови (харчування, одяг, житло). Постачити не тільки предметами першої необхідності, але і всіма радощами життя. А для цього заохочувати всі види діяльності і «спокусою приватних вигод спонукати до діяльності всілякі підприємства... Не треба затівати позову з приводу баришів, одержаних від праці на користь держави, слід віддавати ці бариші цілком приватним особам, які здійснюють ці роботи». Чим не держава загального благоденства за теорією США другої половини XX століття.

В умовах індустріального християнства, як стверджує Сен-Сімон, руки бідняка будуть як і раніше годувати багатого, але багатій отримує веління працювати головою, а якщо його мозок не здібний до роботи, то він буде зобов’язаний працювати руками. І так суспільство, в якому немає місця неробам, а тільки трудящому, все одно, де він працює.

Про це говорить і «парабола Сен-Сімона». Уявімо – говорить Сен-Сімон, – що Франція раптом втрачає своїх п’ятдесят перших фізиків, п’ятдесят хіміків, п’ятдесят перших фізіологів, п’ятдесят перших банкірів, своїх перших двохсот купців, шістсот перших землеробів, п’ятдесят перших власників залізоробних заводів і т.д. Оскільки ці люди – найголовніші виробники у Франції, котрі виробляють найголовніші продукти, то нація, втративши їх, негайно перетвориться у неживий організм. І якщо з нею трапиться нещастя і вона в один день втратить брата короля? І Сен-Сімон перераховує всіх членів королівської фамілії і що вона втратить крупних чиновників, начальників департаментів, статс-секретарів, маршалів, кардиналів, єпископів та інших священнослужителів, але ця втрата тридцяти тисяч осіб, які вважаються за найважливіших персон держави, завдала б лише моральної шкоди.

В індустріальному суспільстві зберігається державне правління. «Франція, говоримо ми, крупна мануфактура. Але ж найважливіше – робота в мануфактурі полягає в тому, щоб спочатку встановити спосіб фабрикації продукції, а потім врегулювати інтереси підприємців з інтересами робітників, з одного боку, і з інтересами споживачів з другого».

Політика не зникає, а змінює свою сутність, вона стане «наукою про виробництво... зміст якої буде досліджуваним, найбільш сприятливого для всіх родів виробництва стану справ». Сен-Сімоністи проголошують:

— економічний уряд замість політичного;

— управління речами замість управління людьми;

— виробничі асоціації як найважливіша форма організації виробництва.

Якщо Сен-Сімон перебував під позитивним впливом індустріального руху, то Ш.Фур’є критикує індустріалізм. Він виходить з чотирьох ступенів розвитку суспільства: дикий стан, варварство, патріархат, цивілізація. Перед тим як вступити у новий соціальний період, суспільство має пройти ці стадії. У сучасний період, за Фур’є, цивілізація вступить в останню стадію – дряхлість. Він стверджує: «цивілізація стає тим огиднішою, чим ближче вона до свого кінця». Про сенсімоністів він говорить: «Це чудовиська, які викличуть у XIX столітті знизування плечима, а не проповідь знищення власності та спадкоємства». Нерівність між багатіями і бідняками входило у наміри Бога, говорить Фур’є. З цього можна зробити висновок, що він – типовий буржуа та всі його сучасники зважали його ультрасоціалістом. Він дав назву своїй асоціації «фаланстер», де усе загальне – і майно, і жінки. Як і Оуен, він вбачає у середовищі оточуючих людей основну ланку їхнього соціально-економічного життя. Треба змінити це теперішнє середовище.

Шарль Фур’є – економіст, чутливий до вад цивілізації, але маючи відчуття передбачення майбутнього, буржуазний соціаліст, який пропонував систему розподілу за працею, капіталом і талантом. Першому – 5/12, другому – 4/12 і третьому – 3/12. Так, нерівність між багатими і бідними «входило у наміри Бога». Як уточнив у нього ці наміри Ш.Фур'є, одному Богові відомо.

Якщо Сен-Сімон бачив у індустріальному християнстві основне направлення розвитку цивілізації, то Фур’є – непримиренний противник індустріалізму.

Він протиставив йому аграрний тип розвитку людства. Тільки там, в особливій організації – фаланстері людство знайде умови розвитку здібностей розквіту його всебічного розвитку.

Фаланстер – особлива організація колективного виробництва і споживання. Незначна за чисельністю ланка суспільства, об’єднана за здібностями і потребами. Саме останні складають стрижень системи Фур’є. Тут привабливість праці, яку знищує індустріалізм. Необхідно зняти для праці загрозу примусу, жебрацтва або необхідність заробляти свій хліб, або прагнення до прибутку або релігійного обов’язку. Має бути мінімум для кожного засобів існування, кожному забезпечується вибір найбільш відповідної його здібностям, професії. Якщо працю урізноманітнити, вона стимулює змагання. Рух цивілізації повинен йти через сільське господарство, де можна створити умови для привабливості праці. Фур’є висловлює ідею створення дитячих садків, які стають реальністю XX століття.

Центральне місце займає ідея повернення до землі. Основне заняття агрокультура, через неї відхід від важкості фабричної праці – в цьому основа його ненависті до індустріалізму.

Індустріальна технологічна революція в Англії, як відомо, почалася наприкінці XVIII століття. Як було зазначено раніше, тут перехідний етап від мануфактури до фабрики, що породжувало нові соціальні явища. Вони отримали назву «пролетаріатство» або «пауперизм». І Сміт, і Рікардо не прагнули до аналізу цього нового «соціуму», хоча Д. Рікардо мав можливість бачити таку його політичну форму, як чартизм – початкову форму класової організації, класову значить політичну.

Неминуче повинна була з’явитися як концепція так й практична форма пошуку боротьби з цим явищем у новій площині: взаємодія середовища і становища людини.

Ця проблема знайшла свого автора – Р. Оуена, фабриканта-менеджера.

Людина – продукт середовища. «Характер людини – цитує Герцен Оуена, – суттєво визначається обставинами, що оточують її. Та ці обставини суспільство може легко облаштувати так, щоб вони сприяли найкращому розвитку розумових і практичних здібностей, зберігаючи при цьому все безкінечне розмаїття особистості у поєднанні з багатовідмінністю фізичної і розумової натури»(О. Герцен, Былое и думы, Киев, 1986, ст. 522).

Він змінив середовище на фабриці у Нью-Ленарку. Тут були поліпшені умови праці, скорочено робочий день, заборонено дитячу працю, створено школи, дитячі садки.

Поселення в Шотландії, де знаходились фабрика і школа, притягло до себе увагу. Успіх Нью-Ленарка захопив усіх. Жодний державний чиновник, жодний учений не їхав з Англії, не зробивши поїздки до Оуена. Навіть сам Микола Павлович (Микола І, імператор Росії) був у нього і хотів переманити його до Росії (О. Герцен, Былое и думы,ст. 517).

Оуен стверджував, що головною перешкодою до гармонійного розвитку суспільства є релігія. А цього не могли йому пробачити у протестантській Англії. Він змушений був залишити Нью-Ленарк. Це історичне нещастя. Фабрика була акціонерним підприємством. Контрольний пакет був у квакерів. «Квакери, вступивши в управління Нью-Ленарком, почали з того, що зменшили плату і збільшили число годин роботи. О. Герцен пише «Змушений залишити свій Нью-Ленарк в Англії Оуен разів з десять перепливав океан, гадаючи, що зерна його учення краще зійдуть на новому ґрунті, забуваючи, що його розчистили квакери і пуритани, і мабуть не передбачав, що п’ять років по його смерті джеферсонівська республіка, перша, яка проголосила права людини, розпадеться в ім’я права сікти негрів» (ст. 512-513).

О. Герцен порівнює концепції Бабефа і Оуена. «Один бачив, що незважаючи на страту короля, на проголошення республіки, на знищення федералістів, демократичний терор, народ залишився ні з чим. Другий, незважаючи на величезний розвиток промисловості, капіталів, машин і підсиленої продуктивності весела Англія робиться все більш сумною, а Англія ненажерлива – все більше Англією голодною. Це привело обох до необхідності зміни основних умов державного та економічного буття.

Оуен бачить у тому, що суспільне зло приходить до тями, – останнє досягнення – важку перемогу складного історичного походу; він вітає зорю нового дня, якого ніколи не бувало і неможливого у минулому і умовляє дітей (суспільство, – П.П.) залишити пелюшки якомога скоріше... Конституція 1793 року і Бабеф думали не так. Вона дискредитувала поновлення природних прав людини, забутих і втрачених. Державний побут – злочинний плід узурпації, наслідки злодійської змови тиранів та їхніх спільників – попів та аристократів. Їх належить стратити. Так виникає змова Бабефа. Бабеф хотів силою, Оуен – вихованням.(ст. 532 – 539)

У пошуках реалізації вихідної тези про роль середовища, Оуен приходить до концепції асоціації. З легкої руки Оуена в Англії почали виникати кооперативні робітничі асоціації. Герцен наводить приклад із рачдельським товариством. Почавши діяльність з 28 ліврами вони будують також на громадські гроші фабрику з двома машинами, які коштували, біля тридцяти тисяч фунтів (ст. 540).

Досвід Нью-Ленарка має історично важливе значення. Якщо А. Сміт у поділі праці бачить джерело багатства через зростання продуктивності праці, як фактори зміни соціальних умов праці як фактори виробництва і їх роль у підвищенні продуктивності праці оунівського досвіду, мають історичне значення.

Японський менеджмент, соціальне партнерство Німеччини, досвід роботи багатьох американських компаній на сучасному етапі говорять про позаісторичну роль експерименту Оуена.

Але ринок з його конкуренцією, максимізацією прибутку викликають найнегідніші почуття підприємця, те, що Марксом показано як наріжний камінь капіталістичного суспільного устрою – прагнення до отримання додаткової вартості за рахунок експлуатації найманої праці. Тільки там, де ринкове господарство введено у русло правового поля, мінімальна оплата праці, відпустка, компенсації в період, коли найманий робітник не функціонує через хворобу або з організаційних мотивів, там вступають у партнерські відносини підприємець і найманий робітник. У цих умовах реалізується людський фактор, як шлях зростання продуктивності праці, скорочення витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності виробленого блага.

Прудон, як і всі соціалісти, критикує право власності. Він не проти власності. Вона в його очах « істота свободи». Він постає проти права, яке дає власнику на отримання доходу. За Прудоном власність і право своєю волею користуватися і розпоряджатися благом інших, плодом ремесла і праці інших.

«Усі соціалісти-теоретики ставлять питання як здійснюване власниками і капіталістами безперервне грабування... не викликає обурення трудящих... Маркс вирішив його своєю теорією додаткової вартості; Родбертус ще простіше – протиставленням економічного поділу, реалізованого в обміні, соціальному пограбуванні, що приховується за уявною справедливістю. На думку Прудона між хазяїном і робітником відбувається постійна «помилка в рахунку». Хазяїн оплачує кожному робітнику цінність його індивідуальної праці, та залишає для себе продукт колективної сили всіх робітників – цей продукт вище за той, що могла б доставити сума всіх його індивідуальних сил. Цей додаток є прибутком»(Ш. Жид і Ш. Ріст, ст. 230).

Прудон негативно ставиться до соціалізму. «Сенсімоністи пройшли як на маскараді. Система Фур’є – найбільша містифікація нашого часу. Комуністам він адресує таку лайку: «Геть від мене, комуністи, від вашої присутності несе смородом і бачачи вас я відчуваю огиду». Він заявляє: «соціалізм є ніщо, нічим не був і ні чим ніколи не буде».

За Прудоном – «Справа не в тім, щоб знищити ці справді економічні сили, поділ праці, колективну силу, конкуренцію, кредит, навіть власність і свободу, а зберегти їх і убезпечити від усякої шкоди».

Головною цінністю системи Прудона є свобода. «Свобода – от вся моя система, свобода совісті, преси, праці, торгівлі, освіти, конкуренції, свобода розпоряджатися плодами своєї праці, свого ремесла, свобода безкінечна, абсолютна повсюди і завжди» (c. 114).

«Спільність є нерівність, та у змісті, зворотному тому. в якому існує нині нерівність при приватній власності. Власність є експлуатація слабкого сильним, а спільність власності є експлуатація сильного слабким» (c. 114).

Спільність майна є релігією злиднів.

Його кредо – принцип взаємності послуг, через що ліквідується «нетрудовий дохід».

Безсумнівна заслуга Прудона в тім, що використання машин – наслідок поділу праці. Але Маркс обвинуватив його в незнанні історії. Революція 1848 року дала унікальну можливість перевірки життєвості соціалістичних ідей асоціації, національних майстерень, справедливого обміну.

«Протягом кількох днів вони були близькі до свого здійснення».

Але життя показало їхню реальну неспроможність. «Ідеалістичний соціалізм Сен-Сімона, Фур’є. Луї Блана дискредитується мабуть остаточно. В очах буржуазних письменників він розчавлений остаточно (Ш. Жид, с. 234). Так на арену громадського життя виходить «науковий соціалізм» К. Маркса. Індустріальна технологічна революція в Англії давала К. Марксу чудовий матеріал для аналізу її економічних, соціальних, правових сторін.

Робітниче питання стає у світі ринкової економіки одним із центральних і вимагає свого вирішення. Створюються профспілки, соціал-демократичні партії.

Розвиток індустріальної революції у першій третині XIX століття здійснювався в умовах зростання соціальних бід. Поява масового безробіття, обумовлена переходом до машинного виробництва, безсоромна експлуатація дитячої і жіночої праці, величезна тривалість робочого дня за мізерну його оплату, огидні умови праці, відсутність охорони та гігієни праці – всі ці фактори повинні були породити різке неприйняття ринкової економіки та її інструментів – приватної власності, торгівлі та грошей. Як наслідок з'являється критичний аналіз її окремих сторін Сісмонді, сенсімонізм, фур'єризм, оуенізм – концепції соціалізму, які мають певну спільність – але і національні особливості: вплив християнства у Франції, Фейєрбаха – у Німеччині, економістів – в Англії.

Революція 1848 року у Франції створила умови для практичної реалізації цих концепцій і перш за все ідей сенсімоністів і Фур’є, Кобе, Конседеріана та інших.

Вихідна ідея – право на працю, оскільки приватна власність на капітал і землю породжує безробіття. Організаційний устрій соціалістичних концепцій – асоціації, фаланстери, народні майстерні, які створюються державою. Луї Блан, котрий входив до уряду 1848 року протиставляв цим концепціям народні майстерні, які створювали за кошти держави.

Революція 1848 року у Франції проілюструвала значення соціальних, правових, політичних проблем в умовах індустріалізму. Тому неминуче була поява інститутів, створених як державою, так і цивільними об’єднаннями, направлених на пом’якшення ситуації, на згладжування найбільш кричущих антисоціальних явищ. Робітниче законодавство часу в Англії, яке обмежувало тривалість робочого дня обмеження щодо використання дитячої і жіночої праці, виникнення благодійних товариств, громадських фондів та об’єднань.

Для Німеччини, де протестантизм півночі країни став панівним, де ринкова економіка розвивалась під увагою прусської держави, де індустріальна технологічна революція йшла під протекторатом держави. Тут державне управління водою, лісами, дорогами, каналами, націоналізація залізниць, комунальні підприємства з постачання води, газу. Поява утвердження соціальності в 1878 р. була у Німеччині об’єктивно неминучою. Тут законодавчо утверджується страхування робітників від хвороб, від нещасних випадків, інвалідності, старості, законодавче регулюються відносини між власниками капіталу і власниками робоча сила, закони про тривалість робочого дня, щотижневий відпочинок, гігієну та нагляд на фабриках.

Але якщо у Франції та Англії робоче законодавство стверджувалося демократичним шляхом то у Німеччині воно – продукт ініціативи громадянських сил та реалізації руками канцлером Бісмарком.

Соціалістичний рух у Німеччині має свої особливості, обумовлені відношенням до індустріальної технологічної революції. Ця особливість полягала, перш за все, у політичній та економічній потужності юнкерів – поміщиків. Вони були багатшими, аніж промислова буржуазія, вони контролювали торгову політику, законодавство, у тому числі податкове, митницю. Це не могло не породити такий напрям економічної думки, як заперечення капіталістичного шляху розвитку Німеччини, вона залишиться назавжди землеробською країною. Тут немає ґрунту для розвитку великої обробної промисловості. А значить і шлях до соціалізму свій – тільки німецький. Гітлер теж стверджував національний соціалізм. Така ж ситуація склалась у Росії, де «ліберали-народники» стверджували, що капіталізм у Росії «мертвонароджена дитина», «гість, запрошений насильно». У Росії немає величезних ринків, без яких немає капіталізму. Хоча ринки і створює саме ринкове господарство і перш за все ринок індустрії. При цьому вони спиралися на концепцію видатного російського мислителя (за оцінкою К.Маркса) М.Г.Чернишевського, автора російського соціалізму.