library.if.ua

Історія економіки та економічних учень (2005)

8.1. М. І. Туган-Барановський (1865-1919)

В пошуках шляхів економічного розвитку в умовах панування індустріалізації Михайло Іванович Туган-Барановський, за власним визнанням, напівукраїнець та напівросіянин, входить до бібліографічного довідника всесвітньо-відомих економістів періоду 1700-1986 рр., виданий у США.

У Росії М. І. Туган-Барановський відомий як лідер «легального марксизму». Сам він стверджував: «... моє ставлення до Маркса лишається незмінним: ставленням аж ніяк не противника, Але і не учня, а самостійного дослідника. У своєму науковому світогляді я багато чого запозичив у Маркса, але багато і відкинув, не вважаючи себе зобов'язаним йти чужими шляхами, Але перебуваючи у пошуку власного». (Соціальні основи кооперації, с. 44) Негативно поставився до: Жовтневого перевороту, назвав його «більшовицьким переворотом», після Лютневої поїхав на Україну і був у складі Української Центральної Ради, після її розгрому виїхав до Москви, де займався кооперативними справами, потім знову поїхав до України. Засновник Академії наук України. На початку 1919 р. в розквіті сил передчасно пішов з життя.

Йому інкримінують прихильність до теорії граничної корисності, але, як стверджує він, вона назавжди залишиться «основою вчення про цінність,…але її недолік –однобокість в розумінні процесів ціноутворення» (Основи політичної економі, с. 60).

Його вважають прибічником «кооперативного соціалізму», «етичного соціалізму», і народником з їх «російським соціалізмом». Ці оцінки безпідставні.

Так, в деяких формах кооперації він вбачав капіталістичні відносини. Етика присутня в трактуванні багатьох економічних процесів, зокрема, проблем соціалізму. Але не на шкоду економічному та історичному аналізу.

У передмові до роботи «Основи політичної економії» він пише: «Присвячуючи свою книгу Кене, Госсену та Марксу, я хотів би віддати належне тим ідейним впливам, котрим вона зобов'язана своїм виникненням» (с. 19).

У його дослідженнях рефреном проходить соціальний аспект. Так, соціальний розподіл, соціальні основи кооперації, соціальна експлуатація. Соціалізм за його оцінкою – це: знищення соціальної експлуатації. «Людина при капіталізмі – засіб досягнення мети, при соціалізмі він – вища цінність» (с. 9).

У його підході до дослідження економічних процесів прослідковується вплив Кене та Маркса. Ф. Кене у своїй «Економічній таблиці» першим дослідив суспільне господарство як єдине ціле, класи як діючі сили цього єдиного цілого.

К. Маркс у своїй теорії відтворення вказує на «економічну таблицю», але, на думку Туган-Барановського, не використовує її для будь-яких загальних висновків. Маркс приєднується в питанні теорії ринку до помилкових поглядів Сісмонді (недоспоживання – бідність, П.П). «Не споживання людей, а накопичення капіталу являється стимулом капіталістичного господарства» (с. 519).

У роботі Туган-Барановського досліджується усе ціле народне господарство, не відносини: капіталістична фірма – найманий робітник, а соціальні відносини клас капіталістів – клас найманих робітників.

«Тільки на основі цього методу Кене і Маркса – методу розгляду цілого суспільного господарства – можливі науковий аналіз процесу накопичення капіталу і законів реалізації суспільного продукту» (с. 519).

Соціальний аспект дослідження являється основою його тлумачення капіталу. «Не гроші, а капітал панує у цьому світі – це своєрідні соціальні відносини, котрі в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну по суті випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству» (с. 131).)

Він створює нову теорію розподілу: «будучи теорією експлуатації, подібно до теорії Маркса, в той же час не була би логічно пов'язана з теорією трудової цінності. Нову теорію розподілу я називаю соціальною теорією розподілу» (с. 18).

«Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія і аристократія), котрі спираються на свою економічну міцність. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника ці класи керують суспільним процесом виробництва і господарями загального становища» (Політекономія, с. 144).

Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт – кожен з цих класів намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту (с. 144). Він підкреслює, що найманий робітник – не робоча скотина капіталіста. «За межами ринку він вільний і живе не для того, щоб створювати робочу силу для капіталіста, а живе для себе, для задоволення своїх потреб». Не особистість, а клас виступає суб'єктом розподілу суспільного продукту, саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це соціальна експлуатація, це соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор. Відносно кардинального питання економічної теорії – теорії вартості він займає теж відмінну від Маркса позицію.. Для Маркса теорія трудової вартості – основа головного закону капіталізму – закону доданої вартості, що визначає історичні долі капіталізму. Мета капіталістичного господарства – додана вартість у Маркса. У нього ж вартість визначається затратами суспільно-необхідної праці. У Туган-Барановського: для господарського суб'єкта при складанні господарського плану визначальною має бути трудова вартість, а визначуваною – гранична корисність, тобто, остання – функція першого. «Основними логічними категоріями господарства являються цінність та вартість (с. 60)... праця та гранична корисність –як фактори цінності (с. 69)...Теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, теорія Менгера – суб'єктивні моменти оцінки» (с. 71). Із цієї –вартість (затрати), цінність (заробіток) – посилки слідує висновок: мінімум затрат, максимум користі – таким є рушійний стимул капіталістичного господарювання. Як видно, концепція Маркса, його теорія доданої вартості, заснована на теорії трудової вартості зникає. Не дивно, що Ленін, як істинний марксист, піддавав осміюванню ці положення Туган-Барановського. Однак практика побудови соціалізму за Марксом привела В. І. Леніна до теорії трансформації, до висновку, що соціалізм – справа майбутніх поколінь, а Туган-Барановського – «в непідготовленому соціальному середовищі соціалізм замість того, щоб стати царством свободи та всезагального багатства стане царством рабства і всезагальної бідності». Цей вердикт він виносить 1917 року.

«Розпач та ненависть народних мас завжди можуть вибухнути і довести державу до загибелі, як ми це бачимо у російській революції 1917 року, коли минула ще така могутня Російська імперія розпалась на шматки і зійшла з історичної арени» (с. 61).

А ось оцінка рушійних сил і останніх подій 1917 року. «У Росії клас дрібної буржуазії не відіграє майже ніякої соціальної ролі. Саме через це російська революція набрала настільки руйнівного характеру і російська держава із країни необмеженого панування монарха перетворилась без будь-яких перехідних сходинок, в соціальну республіку» (с. 109).

Тут чітко видно відмінні позиції Маркса та Туган-Барановського. Маркс вважав, що капіталістична система господарства знищує дрібних товаровиробників. У Леніна проблема поставлена, перш за все, у політичному аспекті. Тільки в союзі з селянством при ізоляції сільської буржуазії можливе повалення капіталістичної системи господарства.

Туган-Барановський у ході теоретичного дослідження приходить до висновку, що індустріальна технологічна революція у ході свого росту створює середній клас в обличчі вищих співробітників (інженерів, менеджерів, фінансистів, банківських службовців і т. п.). Так в Німеччині в період між 1895 р. і 1907 р. число вищих співробітників зросло в 2,5 рази, а число найманих робітників в 1,4 рази.

«Дрібна буржуазія на Заході відіграє роль масла, котре знижує гостроту та колючість суспільних зіткнень. Дрібна буржуазія і сьогодні на Заході являється дуже важливим суспільним класом, вона безпосередньо зливається, з одного боку, з робочими масами, а з іншого – людьми розумової праці. У Росії клас дрібної буржуазії майже не відіграє будь-якої суспільної ролі. Успіх соціалістичної науки серед мас Росії, України пояснюється, перш за все, всього незначним розвитком серед російського суспільства класу дрібної буржуазії» (с. 102-103).

«Колишня Російська імперія була країною крайніх соціальних протиріч – дрібна сільська промисловість і дуже крупна фабрична, напівжебрацька маса народу і нечисленна, але багатих та впливових капіталістів» (с. 102). До речі, перемогу більшовиків у Жовтні 1917 р. Він вважає за рахунок нечисленності середнього класу (с. 133).

У соціальній концепції Туган-Барановського середній клас займає особливе місце, хоча економічно дрібне товарне виробництво у промисловості того часу не має особливих перспектив, воно знищувалось та відроджувалось, але політично як ланка поєднання між робочим класом та інтелігенцією її роль була очевидною. А в історії, наприклад, із Французької революції 1789-1793 рр. вона булла головною діючою особою.

Відмінності поглядів на роль та місце кооперації можна побачити у Леніна та Туган-Барановського.

1918 року, будучи у Москві, він займається кооперативними проблемами:

«Очевидно, що як би там не розвивалась споживча кооперація, підвалини капіталістичного світу, вони, само собою, знищити не можуть. Але кооперація дає засоби і організаторські сили для перемоги нового ладу, і що без кооперації ця перемога була б важливою мірою сумнівна» (Політекономія, с. 235).

Тут Туган-Барановський формує одну з важливих умов щодо трансформації капіталізму. В. І. Ленін робить висновок щодо ролі кооперації у трансформації безтоварно-грошового соціалізму (воєнного комунізму) у новій економічній політиці як політичної умови союзу трудового селянства з робочим класом.

Необхідно підкреслити, що дослідження історії проблем кооперації, її форм та соціальної сутності Туган-Барановським отримало міжнародне визнання.

Відмінності в оцінці ролі кооперації мають під собою відмінності в оцінці теорії соціалізму у Леніна та Туган-Барановського. Туган-Барановський вважав теорію соціалізму К. Маркса і Ф.Енгельса утопічною, як і тих, кого утопістами класифікував К. Маркс. Ленін же саме цю теорію прагнув втілити в практику Росії. Але, оцінивши становище, відійшов від її практичної реалізації.

Можна знайти значні зміни поглядів Туган-Барановського у роботі «Політекономія. Популярний нарис», що вийшла 1919 року, у ній він дає уже зважене на основі подій 1917 року зріле розуміння і тлумачення теоретичних положень попередніх робіт.

Так в «Основах політичної економії» вихідне посилання предмета політичної економії: «вивчає народне господарство». Є одиничне і народне господарство «сукупність юридично вільних, але пов'язаних обміном одиничних господарств, утворює те, що називається народним господарством» (с. 33). Тут діють несвідомі стихійні сили взаємодії одиничних господарств і свідоме цілеспрямоване регулювання господарських процесів суспільною владою» (с. 134).

У «Основах політекономії» наступне визначення в широкому сенсі як науці про суспільні відносини людей в межах їх господарської діяльності.

І у вузькому –сучасну політичну економію – як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, що здійснюється у середовищі вільного мінового господарства, що у процесі історичного розвитку (с. 134).

У «Політекономії» 1919 року: «Політична економія досліджує сучасний господарський устрій у його історичному розвитку. У цьому устрої ми спостерігаємо боротьбу двох видів господарства: капіталістичного господарства, в котрому працююча людина підкоряється власнику засобів виробництва – капіталісту, і трудового господарства, де в основі господарства стоїть сам робітник» (с. 62).

Як видно, у першому визначенні чітко позначено «в середовищі вільного мінового господарства, що розвивається», тоді як у визначенні 1919 року підкреслюється боротьба двох видів господарства: капіталістичного та трудового, але не соціалістичного. Це чітко позначено. Нова ситуація ознаменована 1917 року появою у Росії соціальної республіки. Але хоча не визріли тут умови. Росія та Україна – країни з переважно сільським господарством, тут вузький середній клас, так що революція набрала руйнівного характеру (розгул солдатчини).

Зміст підручника «Політекономія. Популярний нарис» рельєфно відображає це основоположне твердження. Вона у популярній формі з масою історичних фактів (автор завжди підкреслював, що теорія, відірвана від фактів пуста, а факти, неосвітлені теорією –сліпі, теоретично розглядає питання та причини різниці в багатстві та бідності народів, нерівності розподілу багатства всередині кожного народу і поширення жебрацтва поруч з ростом багатства). Боротьба класів таким чином об'єктивно невідворотна.

Очевидно, що в «Політекономії» 1919 року відобразилась тільки частина загальних досліджень, що відносяться, перш за все, до подій 1917 року і нові теоретичні питання, котрі наявні в попередніх роботах, лишились у скарбниці світової економічної науки. А дослідження охопили регіони Європи, Америки, Азії, де «більшовицькі перевороти» нс проходили. Капіталістична система продовжувала функціонувати. Дослідження англійських промислових криз та їх прогнозування, кооперація Англії, Франції, Німеччини, Данії, робочі питання у США, Німеччині, Франції, Англії, проблеми паперових грошей, економічних концепцій, теоретичні проблеми політекономії отримали по багатьом питанням високу оцінку світової економічної спільноти.

Широким є коло його наукових інтересів, як і його ерудиція в економічній історії та історії економічних учень.

Серед його наукових досліджень помітне місце займає його теорія промислових циклів, що отримала різнополюсну оцінку, в якій видно вплив Ф. Кене і К. Маркса. Як уже відмічалось, сам автор концепції вказує, що тільки розгляд народного господарства як цілого може розкрити таємницю загадкового періодично повторюваного підйому і спаду розвитку промисловості. Кене розглядав цю проблему, використовуючи конкретні кількісні параметри, тлумачення яких свідчить про необхідність планомірних зв'язків елементів цього суспільного господарства, необхідності планомірних зв’язків елементів суспільного господарства. Те ж саме відображають схеми відтворення Маркса.

Але це тільки один з елементів пошуку правильної відповіді. Туган-Барановський встановлює, що цикли обумовлені трьома особливостями капіталістичного господарства:

1) це господарство антагоністичне, робітник у ньому –просто засіб виробництва, він для капіталу, а не капітал для нього;

2) капіталістичне господарство має тенденцію до необмеженого розширення виробництва;

3) капіталістичне господарство – є неорганізоване господарство (с. 550 «Экономические очерки»).

Аналізуючи ситуацію в Англії, автор встановив, що в період підйому товарні ціни зростають, при спаді знижуються, відповідно змінюється і грошова маса. В період підйому обліковий процент підвищується, вексельний курс стає значно несприятливим. У кінці фази підйому починається біржова криза. У капіталістичному господарстві накопичення капіталу створює постійну тенденцію до розширення виробництва при умові хаотичності його. Це породжує складнощі збуту. Обставиною, що посилює ці кризи, виступає кредит, він легко зростає, так же швидко і спадає.

Туган-Барановський у ході дослідження періодичності промислового циклу встановив: «дивно закономірний та співпадаючий з фазами капіталістичного циклу рух цін на залізо: у фазі промислового підйому ціна на залізо незмінно висока, а промислового застою –незмінно низька». Залізо –основний продукт та основа розвитку індустріалізації. «Наростаюча фаза капіталістичного циклу характеризується посиленням попиту на засоби виробництва, спадаюча – послабленням попиту на такі» (с. 551).

Значить, фаза наростання – посилення будівництва і влаштування нових промислових підприємств, що співпадає з посиленням залізничного транспорту (с. 551). Це створює посилений попит не тільки на елементи основного капіталу, але і на предмети споживання. Тому будівництво викликає посилений попит на всю сукупність товарів, що виробляються суспільством (с. 551). Як бачимо, елементи мультиплікатора Кейнс міг запозичувати не тільки у Кана, Але і у Туган-Барановського.

Капіталістичне господарство невідворотно веде до утворення вільних капіталів. Так, незважаючи на фазу застою, процес накопичення капіталу відбувається (рента землевласників, доходи власників державних паперів, чиновників, пенсіонерів). Але у фазі застою промисловість ці накопичення не приймає, господарство хаотичне, посилюється приплив вільних капіталів у банки, а значить рівень облікового процента низький. «Низький дисконтний процент стимулює спекуляцію будівництва нових підприємств. Фаза промислового застою проходить, і починається промисловий підйом» (с. 553).

Чому ж, однак, промисловий підйом завжди закінчується новим занепадом? Тому що вільний капітал протягом фази підйому потроху вичерпується. Підвищується дисконтний процент, що спостерігається в останніх стадіях промислового підйому. Попередній прискорений рух біржових курсів призупиняється. У цей час нерідко вирішується біржова криза… Іноді задовго до справжньої промислової кризи (с. 553).

Автор підкреслює, що економісти шукали причини криз у тій чи іншій сфері суспільного господарства. Нагадаємо, що Туган-Барановський за дослідження усього суспільного господарства, тому це створило умови формулювання нової теорії промислового циклу. «Кризи виникають на основі усієї сукупності явищ суспільного господарства і тому не можуть бути приуроченими до жодної окремої сфери або виробництва, або обміну чи розподілу» (с. 554).

Слід відзначити, що ціна на залізо та ставка облікового процента успішно використовувалась для прогнозування економічних криз як самим автором, так і гарвардською економічною школою.

Туган-Барановський прогнозував невідворотність двох економічних криз, вони підтвердились, Але не прогнозував подій 1917 року. Грошову реформу у післявоєнній Росії він передбачав і готувався до неї – «Паперові гроші та метал» 1916 року – в ній його теорія та практичні рекомендації. Він реалізує своє положення про те, що економічна політика є практичною політекономією.

«Гроші за своєю внутрішньою природою зовсім не являються товаром... Глибока відмінність економічної природи грошей та товару яскравіше за все прослідковується у паперових грошах – шматочках паперу, що не представляють будь-якої внутрішньої цінності і, тим не менше, що виконують всі функції грошей» (Основи політичної економії, с. 379).

«Паперовими грошами... можна назвати тільки такі паперові грошові знаки, котрі виконують усе, що повинні виконувати гроші, котрими вимірюються ціни і котрі використовують для купівлі товарів та сплати боргів» (с. 125).

Грошова маса визначається потребами товарного обороту. «Збільшення кількості грошей, тоді, коли кількість товарів не зростає тією ж мірою, неминуче через це приведе до росту цін на товари» (с. 126).

Ця формула Туган-Барановського майже дослівно співпадає з положеннями монетаристської теорії М. Фрідмана, висловлена ним у другій половині XX століття.

Залежність цін та грошової маси він розглядає в умовах ще функціонуючого золотого стандарту. Хоча обмін кредитних білетів на золото припинили воюючі країни. Очевидно, що повинні Були відбутись зміни у концепції грошей. Він аналізує ті, що обертались до 1914 г. Серед них пануючою була кількісна теорія, основана на золотому стандарті. Туган-Барановський створює «кон’юнктурну теорію грошей».

Основу цієї теорії складає теорія промислових циклів. Оскільки капіталістичний характер виробництва періодично переживає періоди підйому та спаду, то це визначає рух грошової маси. У період підйому вона збільшується, оскільки збільшується товарна маса, у періоди спаду вона зменшується у зв'язку зі зменшенням попиту на товари.

«Відносно цих періодичних коливань цих грошових цін не може бути ніякого сумніву, що вони не знаходяться ані у найменшому зв'язку з коливанням кількості грошей» (с. 321).

«Цінність грошей являється абсолютно несвідомим та стихійним продуктом загальної кон’юнктури товарного ринку» (с. 322).

Отже, кон’юнктурна теорія грошей. Але вона, як зазначалось вище, відноситься до грошового обороту на основі золотого стандарту.

«Цінність грошей може досить значно змінитись абсолютно незалежно від зміни кількості грошей в народному господарстві» (с. 321).

Але ці висновки Туган-Барановський робить для грошового обороту епохи золотого стандарту. А цей висновок: «кількісна теорія має, таким чином, застосування тільки до паперово-грошового обороту» (с. 322). Це висновок-передбачення майбутнього. Коли війна закінчиться перед Росією постануть нові питання величезної складності та трудності. Як здійснити перехід до умов мирного часу? А ситуація надто тяжка. Якщо до 08.10.1916 року випущено кредиту на 7719 млн. руб., а до війни в обороті їх було 1633 млн. руб. У перші місяці 1917 року їх кількість перевищить 10 млн. руб. (Эк. очерки с. 402) Грошову реформу у Росії провів Ленін. Їй схвальну оцінку дав Кейнс.

Цікавим є екскурс в історію грошового обороту. Так в економічній літературі було широко розповсюджено положення про залежність «революції цін» від видобутку срібла на американських та австралійських землях. Збільшилась кількість золота та срібла, впали ціни. Але, як ілюструє автор, «найбільше підвищення цін відбулось в Англії, коли американське срібло сюди не надходило». А саме в цей час (а це XVI) Англія пережила цілу аграрну революцію. «Саме в енергійному розвитку грошового господарства у Західній Європі XVI століття і слід вбачати основну причину, що пов’язана з цією епохою революції цін… ріст міст, чисельності їх населення рівносильний росту грошового попиту на сільськогосподарські продукти» (с. 318).

«Історія цін цього часу не дає жодних основ заключати про будь-який безпосередній вплив австралійського та каліфорнійського золота» (с. 320).

Приплив дорогоцінних металів лиш сприяв розширенню грошового обороту.

В теорії промислових циклів: «У зростаючій стадії промислового циклу товарні ціни зростають. Далі слідує криза і ціни починають падати, чим характеризується спадаюча фаза промислового циклу (с. 320)...Відносно цих періодичних коливань грошових цін не може бути жодного сумніву, що вони не знаходяться в жодному зв’язку з коливаннями кількості грошей» (с. 321).

Глибокий аналіз Туган-Барановський дає трудовому господарству. Його аналіз сільського господарства в умовах індустріалізму дав йому підстави зробити висновок про те, що результати цього втручання не настільки бездоганні як у промисловості, як у крупних, так і дрібних сільських господарствах. Але боротьба і тут невідворотна.

Лозунг: «земля селянам», що так близький російському селянинові, обумовлений особливостями аграрних відносин у Росії. Малоземелля змушувало селянина орендувати землю у поміщиків. Цю землю він хотів мати у своєму розпорядженні. На заході ідея приватної власності на землю мала підтримку усього сільського населення.

До індустріальної технологічної революції відношення неоднозначне: з одного боку він ясно усвідомлює, що машина створила нову епоху, що вона несе людству можливість більш ефективного розвитку, перш за все росту продуктивності праці. Приходить до висновку про пряму залежність росту заробітної плати, у тому числі реальної, і росту продуктивності праці. Він чітко доносить до читача теоретичні положення у їх органічній єдності з реальною дійсністю. Так він ілюструє положення про заробітну плату в США та Росії 1900 р.



Якщо для США характерний високий рівень продуктивності праці, як і висока заробітна плата, для Росії, у порівнянні із США, цей зв’язок є менш сприятливим. При цьому, якщо продуктивність праці у Росії менша, ніж у США в 3,7 рази, то заробітна плата нижче в 4,25 рази. Що значить, що примусовість праці у Росії є більш нетерпимою. А значить, антагоністичне протиріччя, як перша особливість капіталістичного господарства, тут більш гостре, напруженіше.

А значить ймовірність вибуху тут велика. Але якщо Ленін, аналізуючи ситуацію у Росії, вважав, що революція стукає у двері, то Туган-Барановський не бачив підстав для Жовтневого перевороту. Він «легальний марксист», що критикує Маркса. Він при створенні соціально-економічного відділу Академії наук України предметом своїх досліджень вважав: «повинно стати соціальне життя зі сторони його матеріального утримання у протилежність його формальній стороні, яку вивчає право». Якраз тут загальна господарська теорія повинна знайти свою відповідність практичним вимогам господарського життя України.