library.if.ua

Історія економіки та економічних учень (2005)

9.4. Спонукання до інвестування

В теорії Кейнса один з її блоків займає розділ про граничну ефективність капіталу. Відношення яке зв'язує очікуваний дохід від капітального майна з його ціною пропозиції або відновлюваною вартістю, тобто відношення між очікуваним доходом, що приносить додаткова одиниця даного виду капітального майна і ціною виробництва від одиниці дасть нам граничну ефективність капіталу цього вигляду... визначається тут з погляду очікуваного доходу і поточної ціни пропозиції капітального майна (с. 329). В теорію це поняття ввійшло під абревіатурою MCV.

Очевидно, що із зростанням інвестицій гранична ефективність падатиме або за рахунок зростання пропозиції даного виду капіталу або посилення навантаження на потужність по виробництву відповідних капітальних благ.

Таким чином, можна побудувати графік, що розкриває, наскільки протягом даного періоду повинні зростати інвестиції в цей вид майна, щоб його гранична ефективність впала до будь-якої заданої величини, а потім об'єднати всі ці графіки для капіталу в цілому. Це графік інвестиційного попиту або графік граничної ефективності капіталу (ГПЕК).

Очевидна істина, що величина поточних інвестицій не повинна перевищувати поточну норму відсотка. Загальний висновок: спонукання до інвестування залежить або від графіка інвестиційного попиту, або від норми відсотка (с. 330).

У дискусії з Фішером, Пігу й іншими авторами про значення і зміст граничної ефективності капіталу Кейнса підкреслює, що помилкове визначення може мати не тільки теоретичне значення. «Графік граничної ефективності капіталу має фундаментальне значення, тому що в основному через цей фактор (набагато більше чим через норму відсотка) передбачуване майбутнє впливає на сьогодення... Тому нашим загальним принципам мислення відповідає той висновок що розрахунки на майбутнє повинні робити вплив па сьогодення через ціни попиту на устаткування з тривалим терміном служби « (с. 337).

Тому вивчення довгострокових припущень виступає об'єктивною необхідністю. Початок подібного дослідження дається Вікселем. Вони включають суб'єктивні фактори: смаки покупців, зміни в заробітній платі, типах і обсягах капітального майна, ефективного попиту в різні моменти часу. Усі ці елементи входять у прогнозування. А прогнозування того періоду; породженого Великою Депресією, включає насамперед проблеми впевненості, які і виділяє Кейнс. Стан упевненості «є одним з головних факторів, що визначають графік граничної ефективності капіталу або, що той же саме, графік їхнього інвестиційного попиту» (с. 339).

Це положення уражає своєю гостротою сприйняття ситуації психологічних станів періоду кризових ситуацій, що часто проглядається на посткомуністичному просторі після 1989 року.

А от вже елементи економіки раціональних чекань. «На практиці ми виходимо з того що існуюча ринкова оцінка, як би вона не склалася, точно відбиває наявні в нас знання факторів, що будуть впливати на прибуток від інвестицій, і що ця оцінка міняється лише відповідно до зміни наших знань.... єдиний ризик на який він йде – це можливість появи нової інформації відносно найближчого майбутнього» (с. 342).

Однак оптимізму в пануванні такого підходу в Кейнса немає. Він глибоко переконаний, що спекулятивні моменти в інвестиційній політиці вже мають пануючі тенденції. Фондові біржі особливо Нью-Йоркська, відбиваючи американський менталітет, функціонує на спекулятивній основі. Сам біржовий сленг «випередити кулю» – відображення не раціональних розрахунків, а саме спекулятивних – притому на психологічній основі. Звичайно, законодавче забезпечення кредитно-грошової діяльності вносить в неї елементи регламентування інфляції (Лукас став лауреатом Нобелівської премії за роботи з економіки раціональних очікувань). Але в 2000-х роках лауреатами стали економісти, що практично спростовують висновки Лукаса про могутність раціоналізму, доводячи значення і роль індивідуальних психологічних станів, однієї з основ асиметричних процесів в макроекономіці, в тому числі і фінансах.

В часи докартельного етапу розвитку ринкової економіки психологія бізнесу відрізняється від психології кінця XІ і початку XX століття.

Бізнес тоді сприймався як життєве визнання і носив характер лотереї і навряд чи середні доходи від інвестицій були більше пануючої норми відсотка. Гроші інвестовані в приватні підприємства взяти назад безперешкодно у формі грошей було не можливо.

«З відділенням власності на капітал від управлінських функцій... у справу вступає новий фактор – ринок цінних паперів. Фондова біржа переоцінює безліч інвестицій щодня і дасть можливість окремим особам переглянути свою участь у підприємстві.... нема рації створювати нове підприємство з великими витратами, чим сума, за якої можна купити такі ж існуючі, розмістити відповідні акції на фондовій біржі і дасть негайний прибуток» (с. 341).

Це нова ситуація проблеми спонукання до інвестування в ній спекулятивних елементів виступають із очевидністю. Але залишається безумовний зв'язок графіка граничної продуктивності капіталу з загальною нормою відсотка, як факторів спонукання до інвестування.

Якщо графік граничної ефективності капіталу визначає умови попиту на позичковий капітал для нових інвестицій, то норма відсотка диктує умови, на які в цей час пропонуються ці капітали.

«Суспільство в цілому не може створити умови для майбутнього споживання за допомогою одних лише фінансових операцій, вона може зробити це тільки шляхом розширення фізичного обсягу поточного виробництва « (с. 306).

Дається аналіз на основі практичної діяльності підприємця в його рішеннях про заощадження.

Індивідуальна психологічна перевага в часі реалізується як єдність двох самостійних видів рішень. Перший – схильність до споживання, яка визначає долю споживача в доході і скільки він виділяє з нього в якій-небудь формі, що забезпечують його майбутнє споживання. Після цього він повинен прийняти рішення про форму розпорядження майбутнім споживання: або негайного розпорядження (або в грошах, або в акціях), або він готовий відкласти на який-небудь особливий чи невизначений термін від цього безпосереднього розпорядження залежного від ринкової кон’юнктури. Але це вже не ліквідна форма збереження. Але вона може прийняти і ліквідну форму, тобто не ліквідну форму розпорядження яким-небудь специфічним товаром в ліквідну форму розпорядження загалом (гроші). Це характеризується поняттям переваги ліквідності.

« Норма відсотка є винагородою за позбавлення грошей і ліквідності на певний період...норма відсотка як така є не що інше як величина обернена відношенню суми грошей до того, що можна отримати, розлучаючись з можливістю розпоряджатися цими грошима на певний період часу в обмін на довгострокове зобов’язання».

«Кількість грошей – це ще один фактор, який в поєднанні з перевагою ліквідності виявляє дійсну норму відсотка в даних обставинах» (с. 353).

Перевага ліквідності виступає як тенденція, що характеризує взаємозв’язок кількості грошей, які люди бажають мати на руках при даній нормі відсотка. Коли кількість грошей позначити – M, функцію переваги ліквідності – L, а норма відсотка – y, то цей взаємозв’язок буде виглядати так M = L (y).

Висновок Кейнса «графік переваги ліквідності, що пов’язує кількість грошей з нормою відсотка, представлений плавною кривою, яка показує падіння норми відсотка при збільшенні кількості грошей» (с. 356).

Але можливо, що перевага ліквідності в суспільстві ще більша, ніж кількість грошей і що зниження норми відсотка, що веде до зростання об’єму інвестицій, можна не здійснювати, якщо «крива графіка ГЕК (гранична ефективність капіталу) переміститься вниз швидше, ніж знизиться норма відсотка»(с. 358).

Кейнс превагу ліквідності пов’язує з тим, що є невпевненість відносно майбутньої норми відсотка, а також з механізмом перетворення боргових зобов’язань (облігації, акції) в готівку, тобто пов’язує це з об’єктивними факторами.

«Подібно до того як ми вияснили, що гранична ефективність капіталу визначається не оцінкою більш свідомих людей, а ринковою оцінкою, що залежить від масової психології, так само і перевага ліквідності визначається припущеннями відносно майбутньої норми відсотка, що складається під впливом масової психології»(355) («Бики і ведмеді» на біржі).

Тезаврування – перше наближення до поняття переваги ліквідності і фактор, що перешкоджає інвестуванню. Доларизація, що спостерігається в країнах перехідної економіки, є однією з форм тезаврування. Перевага ліквідності впливає на поточну норму відсотка, виступає фактором або зростанням чи падінням інвестицій, а отже, впливає на ефективність попиту.

Неодмінною заслугою Кейнса є введення в макроекономічний аналіз психологічних факторів. «Трьох фундаментальних психологічних факторів, а саме психологічної схильності до споживання психічного сприйняття ліквідності і психологічного припущення про майбутній прибуток від капітальних активів» (415).

Але якщо психологічні фактори впливають на інвестиційну політику індивідів, то інвестиції держав, де дія психічних факторів обмежена, виступають в якості інструмента, що забезпечує економічний і соціальний розвиток суспільства.

«Оцінюючи очікуваний розмах інвестицій, ми повинні прийняти до уваги нерви, схильність до істерики, навіть травлення і реакцію на зміни погоди у тих випадках, від чиєї стихійної активності в значній мірі і залежать ці інвестиції....Саме наша природжена жага діяльності є та сила, яка керує світом; раціональна половина нашого «Я» займається як вміє відбором альтернатив, розраховує там, де можливо, проте нерідко опиняється під владою наших капризів, настроїв та бажань спробувати щастя» (350).