Історія економіки та економічних учень (2005)

9.5. Теорія Грошової економіки.

«Я вважаю неправильним поділ економічної науки на теорію Вартості і Розподілу, з однієї сторони і теорію Грошей з іншої. Справжня межа, на мій погляд, повинна бути між Теорією Окремої галузі або Фірми, де розглядається винагорода факторів та розподіл ресурсів між різними способами використання даної їх кількості і теорією виробництва і зайнятості в цілому. Нам потрібна закінчена теорія Грошової Економіки»(с. 450-451).

Про важливість теорії Грошової економіки говорить той факт, що другий інструмент економічного дослідження у Кейнса – грошова одиниця.

На рівні фірми ті ж факторіальні витрати визначаються з використанням одиниці праці. Але об’єм виробництва, де пропозиція про майбутній прибуток залежить від оцінки сучасності, від об’єктивних і суб’єктивних факторів, тут можна виміряти грошовою одиницею.

«Важливість грошей в основному як раз і витікає з того, що вони э сполучною ланкою між сучасністю і майбутнім» (с. 451). Гроші по Кейнсу – один із капітальних активів. Як житловий будинок або пшениця. Але якщо будинок або пшениця майже відповідають ліквідністю, витрати по утриманню великі, то у грошей витрати утримання – майже нульові, а ліквідність – висока. Будь-які капітальні активи мають норму відсотка, але у більшості вона мінлива, в залежності від ліквідності і витрат на утримання. Норму відсотка капітальних активів дослідив Сраффа. Кейнс бере її на озброєння.

У різних товарів можуть бути різні розміри премії за ліквідність. «Але існує велика різниця між грошима і усіма іншими активами (або більшістю їх) є в тому, що для грошей їх премія за ліквідність набагато перевищує витрати змісту, тоді коли витрати змісту інших актів наваго перевищують їх премію за ліквідність». Кейнс позначає С1- це норма відсотка для житла, С2 – норма відсотка для пшениці, С3 – норма відсотка для грошей (с. 399).

Відтак, норма відсотку одна з найважливіших характеристик теорії грошей Кейнса. Гроші – один із капітальних актів, що мають високу премію за ліквідність при незначних витратах змісту (до речі Кейнс стверджує, що меркантилісти знали, що норма відсотка залежить від переваги ліквідності від кількості грошей).

Кейнс за кількісну теорію грошей, але формулює її по-своєму. «Доки є неповна зайнятість факторів виробництва, ступінь їх виконання буде змінювати в тій же пропорції, що і кількість грошей; якщо присутня їх зайнятість, то ціни будуть змінювати в тій же пропорції, що і кількість грошей» (с. 453).

Зміна кількості грошей впливає на величину ефективного попиту. В результаті росту ефективного попиту величина мультиплікатора буде залежати від того як новий дохід, що виник в результаті збільшення ефективного попиту розподіляється між різними категоріями споживачів.

Як вже вказувалось, кількість грошей знаходиться в прямому зв’язку з винагородою факторів виробництва, які входять в первинні витрати виробництва. На цій основі вводиться поняття одиниці витрат. Одиниця витрат (або якості першого приближення до неї одиниці заробітної платні) може оглядатися як основна міра вартості. Рівень цін при такому стані техніки і технології буде залежати частково від одиниці витрат і частково від масштабів виробництва, і там де об’єм випуску збільшується, він бути буде зростати більше ніж пропорціональне збільшення одиниці витрат, в залежності з принципом спадної доходності для коротких періодів. Кейнс дивиться на формування ціни, загальний рівень залежить від винагороди факторів виробництва, масштабів виробництва, зайнятості збуту на витрати і об’єм виробництва.

Коли подальше захоплення ефективного вже не веде до збільшення об’ємів виробництва і цілком витрачається на підвищення одиниці витрат, що відбувається в строго пропорційному збільшенні ефективності збуту, тоді ми досягаємо положення, яке повністю можна назвати істинною інфляцією (с.458).

Але очевидно, що на цьому шляху є багато крапок, які не дають основ для констатації, що інфляція має місце.

«Тому представляється, що маємо свого роду асиметрію по різні сторони того критичного рівня, за яким починається справжня інфляція»(с. 459). Тут раціоналізм не допомагає.

Кейнс був далеким від концепції рівноваги, але вводить поняття асиметрії в економічних відсотках сучасній йому економіці. Під гіперінфляцією Кейнс розуміє ситуацію, коли ступінь забезпечення грошей починає випереджати темпи зростання паперового звернення. В результаті настає розпад фіскальної системи і грошового звернення (втеча грошей характерна для Росії 1918-1922 років. Навпаки США деякі місяці 1932 року була криза ліквідності, коли майже нікого не можна було зацікавити розлучатися з готівкою на будь-яких розумних умовах) (с. 355).

Інфляція по Кейнсу є несправедливою, а дефляція – такою, що витісняє господарське життя (характерно для Японії кінця XX і початку XXI ст.). Але найгіршою є дефляція.

Цікаві висновки Кейнса про соціально-психологічні наслідки інфляції. Те, що вони збагачувала спекулянтів, є очевидним. «Жодна розумна людина не бажає залишитися бідною, коли вона бачить, що її сусіди нажили майно шляхом вдач на спекуляцію. Перетворення підприємця в спекулянта – це удар по капіталу, бо воно руйнує ту психологічну рівновагу, завдяки якій можливе існування нерівності доходів» (с.100). Інфляція руйнує соціальну структура суспільства. Перша світова війна породила інфляційні процеси як в країнах-переможцях, так і переможених. І це бути нищівним по середньому класу. Кейнс досліджує цю ситуацію на прикладі Великобританії, Франції, Італії. Під час і після війни реальна вартість грошей знизилась в Англії приблизно на половину, у Франції – на 7/8, а в Італії – на 11/12.

Становище рантьє в Англії незмінно поліпшувалось до 1896 року. З цього року до 1914 рік – їхній стан погіршувався; капітальна вартість його щорічної ренти впала приблизно на 1/3, купівельна спроможність його доходів – приблизно на 1/3. Між 1914 і 1920 рр. капітальна вартість ренти знову впала на 1/3, купівельна спроможність його доходів приблизно на 1/3, окрім того, основна ставка прибуткового податку збільшилась з 7,5% в 1914 році до 30% 1921 року.(Потрібно врахувати, що більша частина рантьє знаходилась в родинних відносинах з підприємцями, що наживали велике майно на спекуляції).

«Це породило великі зміни у відносному положенні різних класів населення. На всьому континенті заощадження середнього класу, оскільки вони були поміщенні в іпотеки, облігації, або банківські вклади були більшою частиною знижені і цей дослід надалі незмінно змінить погляди, що склалися на способи збереження і розміщення капіталу».

... Той, хто нічого не витрачав і не спекулював, хто був зразковим батьком для родини, хто співав гімни постійності і наслідував моралі почесних розпоряджень досвідчених людей, як раз той саме, кого доля менше за все змогла застати зненацька, постраждав найбільше (с. 95).

Теорія грошей Кейнса народжувалась в післявоєнну епоху і епоху Великої Депресії, різкого загострення загальногосподарської кризи християнських цінностей посилення потреби державного регулювання.

Це був час історичних експериментів. Жовтнева революція 1917р. в Росії з НЕПом з ідеєю побудови соціалізму в окремо взятій країні, корпоративним соціалізмом в Італії, націонал-соціалізмом в Німеччині, лейбористським урядом в Англії, новим курсом Рузвельта. Це історична ситуація могла стати основою найважливіших положень про роль психології в макроекономічному аналізі, викладеному в «В загальній теорії зайнятості відсотка і грошей».

Так, змінився взаємозв’язок споживання і збереження, що відійшло на другий план. Споживання – на перший. Знайшли своє віддзеркалення ці відсотки і на грошовому зверненні, Кейнс вказує, що «Ленін безперечно правий. Не може бути більш хитрого, більш вірного засобу для того, щоб перекинути основу суспільства, чим розлад грошового обігу»(с. 33).

Кейнс має на увазі основу капіталістичного суспільства. Відношення до якого у нього було далеко не патріотичне. Це можна бачити на його поглядах на Капітал.

Своєрідне тлумачення Кейнс дає Капіталу. «Про капітал набагато краще говорити, що він приносить протягом свого життя дохід понад свою первинну вартість, ніж називати його продуктивним. Єдина причина одержати дохід полягає в тому, що він є рідкістю. Рідкісним же він стає унаслідок конкуренції з боку відсотка на гроші.

...Мені близька докласична доктрина, згідно якої все виробляється працею за допомогою того, що було прийнято називати майстерністю, а зараз іменують технологією, і природних ресурсів, вільних від ренти або оподатковуваних його відповідно до їх рідкості або достатку» (с. 391). На думку Кейнса, існує належна пропорція між кількістю праці, яка зайнята у виробництві машин і кількістю праці, зайнятої в їх експлуатації.

Кейнс висміює тезу про заощадження як накопиченні капіталу. «Ця помилка з розряду тих, з якими важче всього розлучитися. Воно породжується переконанням, ніби власнику багатства потрібне капітальне майно як таке, тоді як його насправді цікавить очікуваних дохід від цього майна. Очікуваний же дохід цілком залежить від передбачуваного в майбутньому ефективного попиту в його відношенні до майбутніх умов пропозиції. Тому, якщо акт заощадження ніяк не підвищує очікуваний дохід, він не стимулюватиме і інвестиції... Створення нового багатства цілком залежить від того, чи досягне очікуваний дохід певного рівня, встановлюваного поточною нормою відсотка».

Пріоритет праці в концепції Кейнса неминуче породив його відношення до капіталу. Якщо класичне економічне навчання виходить з тези капітал – продуктивний чинник – запас, то Кейнс заперечує продуктивну функцію цього чинника.

«Переважно розглядати працю включаючи, звичайно, особисті послуги підприємця і його помічників, як єдиний чинник виробництва, діючий за наявності технології, природних ресурсів, виробничого устаткування, і ефективного попиту» (с. 389). (Суму яку підприємець виплачує власникам інших чинників виробництва ми називатимемо факторіальними витратами – говорить раніше Кейнс).

Оскільки у Кейнса капітал є породження рідкості, існує відсоток. У зв'язку з цим посилюється гніт «капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недоліком цінність капіталу. Відсоток в нинішніх умовах зовсім не є винагородою за яку-небудь дійсно понесену жертву, так само як і земельна рента. Власник капіталу може одержати відсоток тому, що капітал рідкісний, так само як і власник землі може одержати ренту тому, що кількість землі обмежена...». «Я розглядаю тому рантьєрску особливість капіталізму як перехідну фазу, яка зникає після виконання своє місії... нефункціонуючий інвестор вже більше не одержуватиме премії і до такої системи податків, яка б поставила на службу суспільства розум, енергію і кваліфікацію фінансистів, підприємців... за розумну винагороду (с. 512-513).

Так по Кейнсу рухатиметься капіталістична система: ринкова економіка, по не соціалізм, в тому числі і державний.



Ідеї Кейнса по мікроаналізу використовувалися з відповідною господарською інституційною рецептурою, чим внесли чималий внесок в економічних підйом 40-60 років в загальній довготривалій стабілізації країн ринкової економіки.

Підйом 40-60 років привів до появи «неокейнсіанства» (Е. Домар, Д. Харрод, А. Хансен, Дж. Робінсон і ін.). «Неокейнсіанці » вважають, що макроекономічний аналіз Кейнса статичний, він повинен розглядатися в динаміці. Це відображало ситуацію 40-60 років. На додаток мультиплікатору Кейнса вони вводять поняття акселератор – показник залежності зміни інвестицій від величини національного доходу. Харрод і Домар вводять модель розширеного відтворювання. В основу моделі Харрода встановлена ідея рівності інвестицій і заощаджень, модель Домара рівність грошового доходу і виробничих потужностей. У Харрода значну роль відводиться технічному прогресу з вивченням типу технічного прогресу. Так технічний прогрес веде до економії живої праці, до економії суспільної праці. В розвитку техніки врівноважуються ці дві тенденції.

Слід виділити Д. Хікса, який в роботі «Вартість і капітал» (Нобелівська премія 1972г.) сформулював так звану модель 1S/LM, що увійшла майже до кожного підручника. В ній 1/S- означає «інвестиції – заощадження»; LM – «ліквідність – гроші». (L – попит на гроші, М – пропозиція грошей).

В першій частині модель 1S відображаються умови рівноваги на ринку товарів, другий – на ринку грошей.



Рівновага на кожному з двох ринків – товарів і грошей – встановлюється не автономно, а взаємозв’язане. При завершенні цієї взаємодії ринків встановлюється його більш високий рівень, Модель Хікса сприяє обґрунтовуванню фінансової і грошової політики держави, виявленню їх взаємозв'язку і результативності. Вона використовується як неокейнсіанцями так і монетаристами.

Лауреат Нобелівської премії Д.Тобін – автор q-теорії інвестицій. Чинник q-коефіцієнт, що виражає відношення ринкової вартості активів в матеріально-речовинній формі до витрат на їх відшкодування, q-розрив між відновною вартістю капіталу фірми і сукупною ціною на фондовому ринку. Якщо розрив у бік позитивної оцінки фондовою біржею, то фірма може збільшувати інвестиції, якщо негативні, то фірма не повинна активізувати свою інвестиційну діяльність. Нобелівську премію одержав «за аналіз стану фінансових ринків і їх вплив на політику ухвалення рішень в області витрат, зайнятості, виробництва і цін» (1981).