library.if.ua

Міжнародний ринок грошей і капіталів

3.3 Чинники впливу на стан платіжного балансу

Платіжний баланс безпосередньо взаємопов’язаний з процесом відтворення. Так, з одного боку, він формується під впливом процесу відтворення, а з другого – впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

На стан платіжного балансу впливає ряд чинників. Розглянемо основні з них.

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

Якщо за період після Другої світової війни і до 60-х років торговельні баланси більшості країн Західної Європи і Японії були пасивними, то торговельний баланс США, які перетворилися за цей період в міжнародного інвестора і кредитора, мав величезне активне сальдо. У 70-х роках загострення протиріч між США, Західною Європою і Японією призвело до падіння частки США у світовому промисловому виробництві та до хронічного дефіциту платіжного балансу Сполучених Штатів. І навпаки, платіжні баланси ФРН і Японії, в 70-ті й 80-ті роки, як правило, мали значне позитивне сальдо. Фінансова криза 90-х років у країнах Південно-Східної Азії і Японії дещо змінила ситуацію.

2. Циклічні коливання економіки.

Оскільки сучасний економічний цикл має асинхронний характер, його коливання впливають на платіжний баланс опосередковано. І світові економічні та фінансові кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн.

3. Закордонні державні витрати, пов’язані з мілітаризацією економіки і військовими потребами.

Так, понад 50% державних витрат США за кордоном, які відбиваються у відповідних статтях платіжного балансу, є саме витратами військового характеру (оснащення та утримання воєнних баз, воєнна допомога тощо). Для компенсації своїх витрат на утримання військ за межами своєї території США уклали угоди з країнами-членами НАТО і Японією про валютне відшкодування цих витрат. Це, в свою чергу, послужило джерелом певних міждержавних протиріч. Крім того, під безпосереднім тиском США, в середині 80-х років, країни НАТО вимушені були переоснащувати свої армії і імпортували військової продукції із США у вісім разів більше, ніж продавали її Сполученим Штатам.

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

З середини 70-х років різко зростає взаємопроникнення капіталів між трьома основними центрами – США, Західною Європою і Японією, що веде до посилення між ними з одного боку партнерства, а з іншого – суперництва. Так, у 90-ті роки щоденні фінансові потоки між країнами “великої сімки” складали приблизно 420 млрд. доларів США і в 34 рази перевищували платежі по міжнародній торгівлі.

5. Валютно-фінансові чинники.

Так, з введенням плаваючих курсів різко зросли ризики валютних втрат. Особливо це відчувається під час різких коливань курсів провідних валют світу (долара США, британського фунта стерлінгів, марки ФРН, японської ієни), які найчастіше використовуються як валюта ціни і платежу. Тому в очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів за експорт та імпорт.

6. Розвиток міжнародної торгівлі та зміни в ній.

Зростання світових цін на нафту у 1980 році у 18 разів в порівнянні з 1970 роком призвело до дефіциту поточних операцій платіжних балансів країн-імпортерів нафти та активізації платіжних балансів країн-членів ОПЕК та інших нафтовидобувних країн.

Загалом же у географії транспортних потоків останні два десятиріччя спостерігається суттєве розширення взаємної торгівлі між промислово розвинутими країнами, а частка країн, що розвиваються в їх зовнішній торгівлі помітно скорочується.

7. Інфляція.

8. Торговельно-політична дискримінація окремих країн.

9. Надзвичайні обставини.

До останніх відносять стихійні лиха, катастрофи, неврожай тощо.

Виходячи з розглянутої множини чинників впливу на платіжний баланс, можна зробити висновок, що досягнення щорічної збалансованості валютних надходжень у країну з її виплатами іншим країнам є надзвичайно складним завданням. Тому жодна держава світу не намагається його вирішити, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певній невідповідності вхідних і висхідних потоків валюти. Разом з тим, у цьому питанні, як і в інших, слід дотримуватися певної міри.

Так, при довгостроковому пасивному сальдо платіжного балансу, необхідно для покриття дефіциту іноземної валюти використовувати офіційні резерви і тим самим зменшувати їх обсяги. Так, як ці резерви не є безмірними, то країна, щоб виправити ситуацію, повинна вводити різноманітні протекціоністські заходи для обмеження імпорту і стимулювання експорту. В результаті дефіциту платіжного балансу можлива зміна курсової вартості національної валюти.

Довгострокове активне сальдо платіжного балансу, в свою чергу, також може привести до ряду негативних наслідків.

Так, якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного торговельного балансу, тобто імпорт не перекриває експорту, фактичний рівень споживання в країні стає меншим від потенційно можливого.

У випадку формування активного сальдо під впливом значного перевищення припливу капіталу над його відпливом, країна перетворюється на приймаючу сторону зі всіма можливими негативними наслідками цього процесу, тому що іноземні інвестиції хоча і є своєрідним допінгом для національної економіки, але з часом частина валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку іноземного інвестора буде відпливати за кордон, що може мати негативний вплив на темпи економічного зростання країни.

Також довгострокове перевищення притоку валюти в країну над її витоком може призвести до інфляції, знецінення національної грошової одиниці та підвищення цін на внутрішньому ринку.

Завдяки таким заходам, як поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів з’явилась можливість лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних фінансових і торговельних операцій. В результаті виникла альтернатива вибору засобів платежу. З’явилась велика кількість нових фінансових інструментів, які забезпечують страхування від валютних і кредитних ризиків, широко впроваджуються обчислювальна техніка, новітні засоби передачі та обробки інформації.

Розвинуті країни вживають ряд заходів, направлених на забезпечення стабільності ринкових курсів своїх валют, шляхом узгодження міждержавного впливу на діяльність валютних ринків. З цією метою центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.

Також спостерігається тенденція до узгодження внутрішніх макроекономічних політик розвинутих країн. І на сьогоднішній день міжнародна координація платіжних балансів розглядається як альтернатива плаваючим валютним курсам.