library.if.ua

Міжнародний ринок грошей і капіталів

5.1 Зміст світового ринку позичкових капіталів

Позичковий капітал – це товар особливого роду, споживною вартістю якого є властивість приносити дохід у вигляді позичкового проценту. Позичковий капітал продається на ринках так, як і інші товари. Національні ринки позичкових капіталів різних держав світу, особливо промислово розвинених країн, зростаються між собою і стають частинами єдиного світового ринку позичкових капіталів. Отже, світовий ринок позичкових капіталів є специфічною сферою ринкових відносин, в рамках якої відбувається рух грошового капіталу між країнами.

Не дивлячись на те, що позичковий капітал є своєрідним товаром, його рух носить специфічний характер в порівнянні з продажем звичайних товарів. На відміну від останніх, позичковий капітал реалізується не на товарному, а на грошовому ринку, де стикаються не продавець і покупець, а лише кредитор і позичальник. На противагу традиційним товарам капітал не відчуджується назавжди, його рух здійснюється за певними принципами. Перший з них передбачає поверненість наданих у позику сум. Якщо надані в позику кошти не повертаються їх господарю, то має місце передача грошового капіталу без повернення, тобто фінансування. Другий принцип виходить з терміновості кредиту, тобто передбачає його поверненість у встановлені угодою терміни. Платність є третім принципом міжнародного кредиту. Вона відображає дію закону вартості у світовій економіці та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту. Четвертий принцип кредиту будується на забезпеченості, яка проявляється в гарантіях його погашення позичальником.

Суттєва відмінність у русі звичайних товарів і позичкових капіталів не означає, що вони дуже розірвані або є антиподами. Це не так. Як національні ринки позичкових капіталів, так і світовий ринок позичкових капіталів є похідними від стану національних економік окремих країн та їх взаємодії. Це знаходить свій вираз в тому, що формування національних господарств відбувається під сильним впливом національних ринків позичкових капітілів, а розвиток міжнародних економічних відносин і становлення світової економіки у багатьох випадках пов’язані з функціонуванням світового ринку позичкових капіталів. В умовах товарного виробництва грошові кошти, які вивільнилися, надходять на ринки позичкових капіталів, накопичуються у банках і фінансових установах, а потім розміщуються в тих галузях національних господарств і світової економіки, які мають потребу в додаткових інвестиціях.

Отже, головне функціональне призначення всіх ринків позичкових капіталів полягає в тому, щоб за посередництвом акумулювання вільних грошових коштів господарств і перерозподілу їх між галузями різних країн забезпечувати нормальне функціонування ринкових відносин, підтримувати стабільність світового господарства, вилучаючи при виконанні цих операцій певний дохід. Дякуючи залученню міжнародних кредитів, розширюються кордони індивідуального накопичення, і капітали підприємців однієї країни зростають за рахунок приєднання до них капіталів інших країн. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і збільшенню його маси.

Крім того, важливою функцією світового ринку позичкових капіталів є економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків. Вона досягається шляхом заміни дійсних грошей розвитком безготівкових платежів, заміною готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. Міжнародний кредит створив такі засоби міжнародних розрахунків, як векселі, чеки, банківські перекази, депозитні сертифікати та інші. Економія часу обігу позичкового капіталу збільшує час виробничого функціонування капіталу і тим самим забезпечує розширення виробництва та зростання прибутків.

Система функціонування позичкового капіталу склалась ще в домонополістичну епоху розвитку капіталізму. В результаті тривалого історичного періоду вона пристосовувалася до потреб ринкової економіки. В ту епоху надання капіталу в позику урядам чи підприємцям інших країн здійснювалось на національних ринках, які зіграли вирішальну роль у становленні світового ринку позичкових капіталів.

Світовий ринок позичкових капіталів спочатку виник на основі національних ринків капіталів таких промислово розвинутих країн, як США, Англія, Німеччина, Франція, Швейцарія. Ці країни першими створили систему переливу капіталів у рамках світового господарства, що відображає процес об’єднання ринків промислово розвинутих країн. Об’єктивною основою формування світового ринку позичкових капіталів був подальший розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва на його основі. Крім того, становлення цього ринку відбувалось під впливом процесів концентрації та централізації банківського капіталу, зростання банківських та промислових монополій і утворення фінансового капіталу, інтернаціоналізації банківської справи.

В наш час багато національних ринків позичкових капіталів перетворились у великі фінансові центри світу, які збирають і перерозподіляють по всьому світу величезні маси позичкових капіталів. В цих центрах проводиться основна частина всіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних, емісійних і страхових операцій.

Найважливішим фінансовим центром світу є Нью-Йорк, де розташований об’ємний ринок капіталів США. Це комплексний ринок цінних паперів, велика його роль у випуску акцій і облігацій. Нью-Йоркська фондова біржа – найстаріша фондова біржа у світі.

У Європі провідним фінансовим центром по праву вважається Лондон, оскільки він займає перше місце у світі по валютних, депозитних і кредитних операціях. Достатньо сказати, що тільки щоденний обсяг угод з валютою в англійській столиці досягає 460 млрд. доларів. В той же час в Західній Європі великими фінансовими центрами стали Цюріх і Франкфурт-на-Майні, які спеціалізуються на наданні довгострокових позик, а також Люксембург, який займається здійсненням короткострокових та середньострокових кредитних операцій.

За останні десятиріччя зросли нові фінансові ринки на Сході – у Токіо, Сінгапурі, Гонконзі. Цьому сприяє швидкий розвиток економіки Японії та інших азіатських регіонів, які завойовують місцеположення у світовій торгівлі й перетворюються у кредиторів західних країн.

Нарешті, зовсім нещодавно виникли фінансові центри на колишніх окраїнах світового господарства – в Бахрейні, Панамі, на Багамських, Кайманових і Нідерландських Антільських островах. Вони функціонують на офшорних засадах, тобто фінансові операції тут не піддаються національному регулюванню. Як правило, вони мають пільгові валютні режими, що й приваблює сюди транснаціональні корпорації. В цих податкових гаванях інколи лише реєструються угоди, які здійснюються у різних частинах світу.

З інституціональної точки зору світовий ринок позичкових капіталів представляє собою сукупність установ, через які здійснюється рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин. В ролі кредиторів виступають комерційні банки та інші кредитні установи, приватні фірми і організації, серед яких найважливішу роль відіграють транснаціональні банки, страхові компанії, урядові та муніципальні органи, а також Міжнародний валютний фонд, Світовий банк з його підрозділами та інші міжнародні фінансові інститути. Головна мета кредиторів – отримання максимального доходу у вигляді процентів. За даними МВФ, у середині 90-х років біля 50% міжнародних кредитів складали міжбанківські кредити, 30% - міжурядові й 20% припадало на кредити інших міжнародних фінансових інститутів.

Учасниками світового ринку позичкових капіталів є не тільки кредитори, але й позичальники капіталу. Основні отримувачі позик на цьому ринку – міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації, уряди, транснаціональні корпорації та інші установи. Багаточисельні клієнти кредиторів мають різний фінансовий статус, що відбивається на їхному положенні на світовому ринку позичкових капіталів. Так, міжнародні валютно-фінансові організації мають привілейований доступ на світовий ринок капіталів. Пільги застосовуються і до позичальників з промислово розвинутих країн та країн, що отримали кредити МВФ і Світового банку. Широко користуються можливостями світового ринку позичкових капіталів і транснаціональні корпорації, які покривають до 40% своїх фінансових потреб за рахунок зовнішніх джерел, зокрема, світового ринку позичкових капіталів. В цілому, як свідчить статистика, основний обсяг міжнародного руху позичкового капіталу, як у випадку з прямими, так і з портфельними інвестиціями, припадає на промислово розвинуті країни.

Що ж до країн, що розвиваються, то їхні юридичні особи, фізичні особи і уряди мають обмежений доступ до грошових ресурсів світового ринку. Частка країн, що розвиваються, складає лише 15-17% від загального обсягу міжнародних кредитів. Вони вимушені використовувати переважно прямі інвестиції, іноземну допомогу чи вони змушені платити іноземним банкам більші проценти за кредит, ніж позичальникам з промислово розвинутих країн.

У 1997 році сума світової заборгованості за зовнішніми зобов’язаннями склала біля 6 трлн. доларів, світових валютних резервів без золота – біля 1,5 трлн. доларів. Дві третини світової зовнішньої заборгованості припадає на розвинуті держави (за неповними даними) і одна третина – на частку країн, що розвиваються і з перехідною економікою.

З початку 80-х років головним винуватцем дефіцитності світової економіки, найбільшим позичальником і отримувачем іноземних ресурсів стають США. Їхній дефіцит поточного платіжного балансу перевищує сукупне від’ємне сальдо країн, що розвиваються, включаючи держави з перехідною економікою. Аналіз накопичених міжнародних інвестицій показує, що з 1985 року США стали чистим міжнародним боржником. Баланс американської зовнішньої заборгованості за 1985-1996 роки, обчислений як баланс іноземних активів і пасивів, склав 1387,3 млрд. доларів, у тому числі по приватних – 835 млрд. доларів; за 1990-1996 роки – 779,9 і 332,8 млрд. доларів відповідно. Після США великим боржником у світі є група країн, що розвиваються, з обсягом зовнішньої заборгованості у 1997 році в розмірі 1790,8 млрд. доларів, в тому числі азіатських країн – 424,4 млрд. доларів. З 127 держав цієї групи тільки 6 були чистими кредиторами, решта – чистими боржниками, у тому числі 64 держави мали значні труднощі в обслуговуванні своїх боргових зобов’язань і були неспроможними боржниками. Сукупна заборгованість неспроможних боржників дорівнювала 856,1 млрд. доларів, у тому числі короткострокова – 119,2, довгострокова – 736,9 млрд. доларів; офіційним кредиторам – 399,6, банкам – 101,4, іншим приватним структурам – 355 млрд. доларів.

Країни з перехідною економікою мають від’ємний поточний платіжний баланс. Сукупний дефіцит за 1989 – 1997 роки дорівнював 75 млрд. доларів. Сукупний приплив іноземних ресурсів за 1991 – 1996 склав 160,8 млрд. доларів, гранти – 36,7 млрд. доларів, приватні ресурси – 86,6 млрд. доларів. Зовнішня заборгованість цієї групи країн у 1985 році складала 85,3 млрд. доларів, у тому числі СРСР – 28,9 млрд. доларів. У 1991 році вона вже складала 210,6 млрд. доларів, у тому числі Росії – 93,5 млрд. доларів. У 1997 році вона зросла до 282 млрд. доларів, у тому числі Росії – 120,7 млрд. доларів, України і Бєлорусі – 13,7 млрд. доларів, держав Закавказзя і Центральної Азії – 14,2 млрд. доларів. У травні 2000 року зовнішній борг України склав 10,8 млрд. доларів.