Економічна політика (2004)

Неконтрольовані ринкові процеси мають руйнівний характер. Результатами дії ринкових сил є, по-перше, монополії, які за відсутності обмежувальних засобів, ведуть до монополізації економіки і утиску конкуренції. По-друге, вільний ринок функціонує хаотично, стихійно і його непередбачуваний характер дезорієнтує суб'єктів. Тому ринкова економіка вимагає регулювання, яке забезпечує держава. Регулювання економікою здійснюється у формі економічної політики.

Об'єктом економічної політики є соціально-економічний організм суспільства. Він є складною структурованою системою. Тому керований соціально-економічний розвиток передбачає певну множину цілей. Серед них є основні головні, стратегічні. Це певним чином кінцеві цілі. А інші цілі є менш значними і вони служать засобами досягнення кінцевих цілей. Таким чином, економічні цілі діляться на кінцеві, стратегічні, довгострокові та проміжні, інструментальні, короткострокові.

Короткострокове регулювання економіки стало поширюватися у 30-40-х роках ХХ століття. Його метою була боротьба з циклічними кризами. Уперше короткострокове регулювання зрілої ринкової системи було застосоване у США президентом Ф.Д.Рузвельтом. Проголошений ним "Новий курс" був спрямований на пом’якшення наслідків Великої депресії 1929-1932 рр. і знаходження шляхів згладжування циклічного характеру економічного розвитку взагалі.

Необхідність у короткостроковому регулюванні виникає з появою кризових явищ. Засоби виходу з кризи залежать від конкретних умов її розгортання. Тому вони наперед не плануються оскільки невідомі специфічні умови розвитку спаду (на якій стадії приймаються засоби, глибина кризи, міжнародна ширина розповсюдження спаду і т.ін.).

Прикладом короткострокового економічного регулювання в Україні є програма боротьби з інфляцією. Антиінфляційні заходи уряду, застосовані в 1995-1998 рр., досягли своєї мети і на кінець 90-х років інфляція була в основному угамована. Арсенал засобів, які використовуються у рамках короткострокового регулювання, є різноманітним і складає цілісну систему. Сучасна економічна наука має у своєму розпорядженні високоефективні і випробувані стандартизовані комплекси заходів, які застосовуються відповідно до конкретних умов тієї чи іншої країни.

Методи економічної політики. Залежно від характеру впливу на діяльність економічних суб'єктів розрізняють пряме і непряме (опосередковане) регулювання. Пряме регулювання ототожнюється з адміністративними, а непряме - з економічним методами. Поділ на пряме (адміністративне) і опосередковане (економічне) регулювання економіки в ряді конкретних випадків є в значній мірі умовним, а нерідко його просто важко провести. Проте на практиці відмінності між ними проступають достатньо чітко і їх завжди слід мати на увазі, оскільки результати цих методів проявляють себе з різним лагом (часовим розривом) і мають різний психологічний вплив на суб'єктів господарювання.

Специфіка прямого методу полягає у тому, що він складає собою комплекс обов'язкових для виконання вимог і розпоряджень державних органів суб'єктам економічної діяльності. Прямий (адміністративний) метод є безальтернативним, він не залишає суб'єктам права вибору, не вимагає від них проведення економічного аналізу, порівняння варіантів і т.н. Прямий метод регулювання часто має високу ефективність, оскільки він починає діяти негайно і охоплює всіх суб'єктів, які діють у відповідному економічному просторі.

Прямий метод включає до себе такі важелі (інструменти) як: податки, ліцензії, квоти, тарифи, штрафи, державні капіталовкладення, юридично визначені норми амортизаційних відрахувань, регульовані ціни, субсидії, субвенції, пільгові кредити.

Непрямий метод полягає у впливі на економічні інтереси суб'єктів господарювання, створенні таких економічних умов, які змушують їх діяти у вигідному для держави напрямку. Непрямий метод ототожнюється з економічним саме тому, що він вимагає від чинних суб'єктів проведення економічного аналізу та порівняння, дає можливість самостійного вибору. Непрямий метод не руйнує ринкову ситуацію, не обмежує її на відміну від прямого методу. Він тільки видозмінює її. Це надає йому беззаперечну перевагу перед прямим, адміністративним регулюванням. Разом з тим, у опосередкованого регулювання є і певний недолік, який полягає у значному часовому лагу, що виникає між моментом прийняття деражвних заходів і результатами, які він приносить.

Непрямий (економічний) метод охоплює такі інструменти як: бюджетні, податкові, грошово-кредитні, інвестиційні, амортизаційні, інноваційні, індикативне планування, а також морально-психологічний вплив.

Інструменти економічної політики. Методи регулювання економіки реалізуються з допомогою конкретного інструментарія, тобто, засобів важелів впливу на господарські процеси. Прямий і непрямий методи або адміністративний та економічний мають у своєму арсеналі конкретні засоби, які характерні власне тільки для них. Вище уже згадувались засоби адміністративного та економічного впливу. Опишемо їх більш конкретно.

Ліцензії - це документ, який засвідчує право економічного суб'єкта займатися певними видами підприємницької діяльності. Ліцензуванню піддаються певні види діяльності, захист яких потребують інтереси країни, суспільств та його окремих членів. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається Постановою Кабінету Міністрів України "Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності".

Квоти - це доля ринкових суб'єктів у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т.ін. товарів та послуг. Квотування надає захист вітчизняним виробникам, забезпечує конкурентне середовище, стабілізує ціни на внутрішньому ринку. Наприклад, з метою захисту свого виробництва країни Західної Європи встановлюють квоти на імпорт зерна з України, Росія - на ввіз з України сталі та прокату.

Стандарти вводяться для уніфікації продукції за єдиними нормами типами, марками, розмірами, параметрами, якістю, а також методи обміру та контролю, одиниць вимірювань, правил пакування, зберігання та маркування продукції, технології виробництва. Всі суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані дотримуватись державних стандартів.

Суб'єкти ринку, які не дотримуються установлених регламентів та правил діяльності, підлягають покаранню. Ці заходи деражви називаються санкціями. Наприклад, держава накладає санкції за невиконання господарюючими суб'єктами певних зобов'язань. Санкції мають форму штрафів, пені, неустойки. Так, за несвоєчасне надання звітності органам податкової адміністрації, юридичні особи караються штрафами, за несплату податків - пенею.

Широке застосування у державному регулюванні отримало нормування різних видів діяльності виробничих витрат та поведінки ринкових суб'єктів. Норма - це правила поведінки людей і виконання певних видів господарської діяльності, а також суспільно ухвалена міра необхідних витрат ресурсів на вироблення одиниці продукції потрібної якості та надання послуг. На основі норм деражва регулює величину затрат ресурсів, розраховує потребу в них, здійснює планування і прогнозування економічного розвитку, будує політику соціального захисту населення, охорону навколишнього середовища.

Державне замовлення належить до одного з найбільш ефективних важелів економічної політики держави. Це інструмент подвійного використання і може грати роль як економічного, так і адміністративного важелів. Для підприємств державної власності замовлення держави є обов'язковими для виконання. У цьому випадку вони носять адміністративний характер. Але якщо деражва виставляє свої замовлення на тендер, то вони впливають на поведінку суб'єктів через економічну зацікавленість.

Особливо масовими державними закупками характеризуються США. Держава закуповує більше половини продукції літакобудування, теле- та радіообладнання, чверть наукових приладів та інструментів, а у фінансуванні науково-дослідних та конструкторських робіт її доля у 80-х роках становили 47%.

Сучасна держава активно використовує ціновий важіль. Вона регулює 10-20% від усіх цін. Це викликано тем, що вільне ціноутворення нерідко має руйнівний вплив на економіку. Держава може застосовувати фіксовані ціни на найважливіші товари та послуги, встановлювати верхню чи нижчю границю цін, а також граничні коефіцієнти їх зростання, заморожування цін на певний період і т.ін.

Податки - це обов'язкові платежі, які вносять в дохід державі юридичні та фізичні особи. Податки не тільки обов'язкові, але і примусові. Вони допомагають заохочувати одні і стримувати інші види діяльності; збалансовують платоспроможний попит і пропозицію; регулюють обсяг грошей в обігу. Функції податків як інструменту регулювання економіки є дуже різноманітні. Вони грають стимулюючу, стримуючу і контрольну функції. Велике значення мають податкові пільги. Наприклад, якщо податками не обкладається частина прибутку, яка направляється на технічне переозброєння підприємств, то це стимулює науково-технічний прогрес у суспільстві. Якщо від податків звільняється частина прибутку, яка використовується у благодійних цілях, то стимулюється вирішення соціальних проблем. Прогресивне оподаткування надприбутків може стримувати ріст цін на товари та послуги.

Бюджетні витрати або бюджетне фінансування є цілеспрямованими на певні економічні та соціальні цілі. Бюджетні фінансування є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Бюджетнікошти направляються на освіту, охорону здоров'я, інвестиції в економіку, розвиток науки, соціальні виплати або дотацію (трансферти) населенню. В розвинених ринкових країнах через бюджет проходить від 30% до 40% ВВП, а в таких країнах як Швеція і Данія і того більше. Наприклад, у Швеції бюджетні витрати складають близько 60% ВВП, а з них на соціальні виплати припадає більше половини.

Кредит - це сума грошей, яка надається у борг на умовах повернення, платності, строковості. Кредит має різні форми. Держава може брати кредит, а може його і надавати. Регулюючи обсяг кредиту держава впливає і на банківську ставку і в цілому на пропозицію грошей. У кожній ринковій країні грошовий обіг регулюється Центральним банком країни (в Україні це Національний банк), якому надається певна автономія. Центральний банк установлює облікову ставку, зміну норм обов'язкових резервів проводить операції з державними цінними паперами, здійснює емісію грошей.

Облікова ставка - це ставка плати за кредит, який центральний банк надає комерційним банкам. Вона є орієнтиром, для визначення банківських процентних ставок. Зрештою він впливає на обсяг попиту на кредит.

Грошова емісія - це випуск у обіг додаткової суми грошей. Емісія збільшує грошову масу і може спричинити пожвавлення економічної активності. Але надмірний випуск грошей здатний породити інфляцію. Грошова емісія є дуже сильним інструментом економічного впливу і поводитися з ним слід дуже обережно.

Операції на відкритому ринку - це купівля-продаж державних цінних паперів (облігацій і казначейських векселів). У цій операції деражва, яка діє через центральний банк, має своїми контрагентами комерційні банки і населення. Якщо виникає потреба збільшити грошову масу, то центральний банк купує цінні папери. Внаслідок цього збільшується обсяг грошей у банків і населення, а значить зростає пропозиція грошей. При потребі скоротити грошову масу, дії центрального банку мають зворотний напрямок.

Зміна резервної норми є засобом скорочення або розширення грошової маси. Резервна норма - це частина банківських депозитів, яка тримається у центральному банку. Або інакше кажучи, це своєрідний недоторканий запас грошей, який комерційні банки не мають права використовувати для проведення своїх операцій. Збільшення (зменшення) резервної норми через грошовий мультиплікатор збільшує (зменшує) приріст грошової пропозиції.

Індикативне планування - це рекомендаційна система планових заходів, яка передбачає створення заохочувальних умов діяльності ринкових суб'єктів, спрямованих на досягнення завдань соціально-економічної політики держави. Індикативні плани суттєво відрізняються від директивних. Вони, по-перше, носять рекомендаційний, а не обов'язковий характер. По-друге, показники плану носять інформаційний характер. По-третє, реалізація вказаних у плані завдань має вигідний для суб'єктів ринку характер. Індикативне планування забезпечується низкою правових актів. Воно застосовується у зрілій ринковій економіці, яка чутливо реагує на зміну в умовах діяльності.

Директивне планування - це обов'язкові для виконання адресні завдання, які видаються господарським суб'єктам, вищеназначеними інстанціями (главками, трестами, міністерствами, державним комітетом з планування). Директивне планування характерне для адміністративно-командної економіки. Воно широко використовуалось в СРСР, в тому числі і Україні. На певних етапах економічного розвитку воно показало високу ефективність.

Деражвна програма економічного і соціального розвитку України - є формою макроекономічного регулювання економіки. Вона представляє собою комплексну систему цілей, стратегічних і тактичних засобів та інструментів їх досягнення. Державні програми економічного і соціального розвитку мають довгострокові (10-15 років), середньострокові (3-5 років), та короткострокові (1 рік) терміни. Вони охоплюють національні, галузеві та регіональні програми. Проте не всі правові та економічні питання побудови такої державної програми в Україні вже вирішені.

Прогнозування соціально-економічного розвитку - це наукове обгрунтоване ствердження про можливий соціально-економічний стан розвитку об'єкту (країни, галузі, регіону тощо) в майбутньому та альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Шляхом прогнозування економічна теорія поєднується з практикою господарювання. Прогнозування соціально-економічного розвитку створює умови для науково обгрунтованого планування, в т.ч. складання державних програм економічного і соціального розвитку в Україні.

Пропагандистські (морально-етичні) засоби економічної політики заключаються у впливі держави на формування та функціонування соціальних цінностей, морально-етичних норм та правил поведінки громадян. Вони поєднують засоби виховання, роз'яснення та сприйняття цілей і змісту економічної політики, морального схвалення і спрямовані на формування і підтримку у громадян певних переконань, ринкового світогляду, психологічного настрою на позитивне сприйняття соціально-економічної політики держави.

Особливого значення пропагандистські заходи мають у перехідній економіці, коли проходить підрив одних життєвих цінностей і орієнтирів і перехід до інших, які є нерідко протилежними. Значення морально-етичного впливу на громадян за сучасних умов зростає взагалі. Підрив релігійних засад, який спостерігається у ринкових країнах, вимагає заповнення вакууму у формуванні норм життєвої поведінки. У перехідній економіці ця загальна тенденція доповнюється фактичним руйнуванням, принаймі знеціненням, звичних життєвих орієнтирів, а також глибиною кризових явищ, які загострили соціальні протиріччя. Моральний занепад, який відмічається дослідниками, гальмує ринкові реформи і може поставити їх під глибокий сумнів. Тому інструменти відродження морально-етичних цінностей, їх укорінення є необхідною метою економічної політики перехідної держави.